Зайнятість та соціальний захист населення

 

Зміст ……………………………………………………………………………………………….………………...2

Вступ……………………………………………………………………………………………..……………………3

РОЗДІЛ 1. Організаційно правові  основи соціально трудових відносин у сфері зайнятості………………………………………………………………………………..…….…….…...………7

    1.1. Форми та види зайнятості населення………………………………………….………...7

    1.2. Законодавчо-правові механізми державного регулювання зайнятості          

    населення………………………………………………………………………………………………..…..10

    1.3. Характеристика ринку праці………………………………………………………………...17

РОЗДІЛ 2. Безробіття та соціальний захист населення.

    2.1. Безробіття, як соціально-економічне явище та причини його    

    виникнення……………………………………………………………………………………………….….22

    2.2. Роль державної служби  зайнятості в соціальному захисті  населення..35

РОЗДІЛ 3. Оцінка політики зайнятості в досліджуваному регіоні.

    3.1. Аналіз структури  державної та регіональної програм  зайнятості         

    населення України……………………………………………………………………………………….40

    3.2. Динаміка безробіття  досліджуваного регіону……………………………………..42

    3.3.Заходи по поліпшенню  ситуації в сфері зайнятості  та соціального 

    захисту населення……………………………………………………………………………………….51

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ……………………………………………………………………………….57

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………….59

Вступ

Зайнятість є головною характеристикою ринку праці  і визначає соціально-економічний  розвиток країни. У сучасних умовах питання регулювання зайнятості набуває особливої значущості, оскільки циклічний характер ринкової економіки  спричинює безробіття і пов’язані з ним негативні економічні і соціальні наслідки.

Проблема регулювання  зайнятості також актуальна і  для перехідної економіки, де причини  неповного використання робочої  сили суспільства посилюються недостатньою розвинутістю ринкової економіки та її інститутів. Зокрема, процес трансформації економічної системи в Україні, що супроводжувався формуванням ринку праці, зумовив виникнення такої гострої соціальної проблеми, як хронічне безробіття. Крім того, особливістю української економіки є пристосування до негативних шоків трансформаційного періоду за рахунок зменшення рівня реальної заробітної плати і тривалості робочого часу. Усі ці проблеми знижують рівень життя більшості населення країни, збільшують кризові явища в економіці, стримують структурні перетворення, перешкоджають створенню умов для стабілізації й економічного зростання, а тому потребують невідкладного вирішення.

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджували такі українські науковці, як: Н. Грицяк, П.Гаман, Ю. Краснов, С. Корецька, Б. Кравченко, А. Ліпенцев, В. Мартиненко, О. Мельников, В. Мандибура, Н. Нижник, В. Огаренко, М. Пірен, О. Ривак, О. Лебединська, Е. Лібанова, Л. Лісогор, С. Серьогін, А. Чемерис, П. Шевчук, І. Шумляєва та ін. Серед зарубіжних учених ці проблеми вивчали Д. Рікардо, В. Савченко,Ж. Сей, А. Сміт, Л. Харріс, А. Філліпс Ф. Хайек та інші.

Проте, незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі аспекти  проблеми державного регулювання зайнятості населення залишились невирішеними. Так, потребують подальшого дослідження теоретичні засади та методичні підходи державного регулювання зайнятості населення. Не визначено напрямів впливу державної політики зайнятості населення на розвиток економіки. Відсутня методика оцінювання заходів державного регулювання зайнятості. Потребує вдосконалення реалізації державної політики на ринку праці. Не обґрунтовано механізму механізм державної підтримки зайнятості населення.

Здійснюваний  в Україні в даний час перехід  до ринкових відносин зв'язаний з великими труднощами, виникненням багатьох соціально-економічних проблем. Одна з них – проблема зайнятості, що нерозривно зв'язана з людьми, їхньою виробничою діяльністю.

       Ринок пред'являє і вимагає зовсім іншого рівня трудових взаємин на кожнім підприємстві. Однак, поки не створені ефективні механізми використання трудових ресурсів, виникають нові і загострюються старі проблеми зайнятості, росте безробіття.

       Масова бідність і соціальна незахищеність широких шарів населення – наша дійсність.

       Безробіття являє собою макроекономічну проблему, що найбільш прямо і сильно впливає на кожну людину. Утрата роботи для більшості людей означає зниження життєвого рівня і наносить серйозну психологічну травму. Тому не дивно, що проблема безробіття часто є предметом політичних дискусій.

       Економісти вивчають безробіття для визначення її причин, а також для удосконалювання заходів державної політики, що впливають на зайнятість.            Деякі з державних програм, наприклад, програми по професійній перепідготовці безробітних, полегшують можливість їхнього майбутнього працевлаштування. Інші, такі як програми страхування по безробіттю, зм'якшують окремі економічні труднощі, з якими зіштовхуються безробітні. Ще цілий ряд державних програм впливає на рівень безробіття побічно. Наприклад, більшість економістів вважає, що закони, що передбачають високу мінімальну заробітну плату, ведуть до росту безробіття. Виявляючи небажані побічні наслідки тієї чи іншої державної політики, економісти можуть допомогти політикам оцінити альтернативні варіанти вирішення різних проблем.

        Протягом багатьох десятиліть політика керування трудовими ресурсами в СРСР відштовхувалася не від інтересів людини, а від потреб, обумовлених загальною спрямованістю економіки на переважно екстенсивний ріст. Вона була підпорядкована задачі подолання недостачі кадрів, вишукування додаткових джерел робочої сили для укомплектування зростаючого числа робочих місць. Це привело до практично повного вичерпання трудових ресурсів і надмірному залученню в народне господарство жінок і осіб пенсійного віку з обмеженою працездатністю. У СРСР тривалий час існувало таке явище, як нераціональна надзайнятість

       Перехід до ринкової економіки неминуче привів до великих змін у використанні трудових ресурсів. З перебудовою господарського життя країни проявилося багато факторів, що впливають на якісні характеристики ринку робочої сили. Згортання діяльності центральних відомств і галузевих міністерств, розрив вертикальних і горизонтальних економічних зв'язків, встановлених в умовах командно-адміністративної системи без врахування інтересів територій і трудових колективів, різке погіршення соціально-економічного положення і загострення руху населення негативно позначається на ефективності використання накопиченого виробничого потенціалу, збалансованому забезпеченні працездатного населення робітниками місцями, сприяє виникненню локальних вогнищ безробіття. Еміграція населення в країни дальнього зарубіжжя в основному охоплює висококваліфіковані кадри, фахівців, здатних витримати конкуренцію на світовому ринку робочої сили. Для України вона буде мати двоякий наслідок - з одного боку, скоротиться пропозиція робочої сили, з іншого боку - погіршиться її якість.

       Найбільш загрозливим фактором росту безробіття і масового вивільнення людей з виробництва є розвал міжгосподарських зв'язків і згортання з цієї причини виробництва на великих і надвеликих підприємствах першого підрозділу. Розрив горизонтальних економічних зв'язків, порушення договірних зобов'язань з постачання продукції супроводжуються зниженням обсягів продукції, скороченням числа робочих місць і працюючих. Перебудова системи управління і політичного устрою суспільства супроводжується скороченням числа зайнятих на керівних посадах в апаратах державного управління, в армії. Виникає специфічний вид безробіття серед осіб високої кваліфікації, професійно непридатних до використання в низових господарських ланках виробничої і невиробничої сфер.

       Відродження багатоукладної економіки, надання підприємствам повної господарської самостійності, а в цілому, усебічна демократизація спричинили за собою великі зміни в теоретичних підходах до проблем зайнятості. Головний їхній напрямок - перетворення працівника з безсуб'єктного ресурсу командно-адміністративної господарської системи в суб'єкта економічного життя. На ринку праці такий працівник уже не виступає в якості безправного і невільного, а має деякий вибір способів свого існування. Нарешті суспільство визнало право працівника на самостійні дії не тільки на папері, як це було при радянській владі, але і на ділі.

Актуальність  даної теми визначена в першу  чергу об`єктивно важливою роллю соціального захисту населення у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.

Мета курсової роботи: дослідити ефективність заходів  держави в області працевлаштування та стабілізації ринку праці в Україні.

Завдання роботи:

• розглянути форми і види безробіття та їх специфіку;
• розкрити поняття природного рівня безробіття;
• дослідити зайнятість в Україні;
• проаналізувати динаміку безробіття в Україні.

Об’єктом дослідження  даної роботи є соціальний захист населення.

Предметом дослідження  є зайнятість та соціальний захист населення України.

Методи, які  використовувались при написанні курсової роботи: теоретичний аналіз, аналіз статистичного та фактичного матеріалу.

 

 

 

 

 

 

 

   

РОЗДІЛ 1 .Організаційно-правові основи  соціально-    трудових відносин  у сфері зайнятості

1.1. Форми та види зайнятості населення

         Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать громадяни,  що проживають на території держави на законних підставах:

 - ті, що працюють за наймом;

 - ті, що самостійно забезпечують себе роботою;

 - обрані і призначені на оплачувані посади в органи державної влади і управління та в громадські й інші об”єднання;

 - ті, хто проходять службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України;

 - ті, хто проходить професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

 - учні денних загальноосвітніх шкіл і студенти вищих навчальних закладів;

працюючі громадяни  інших країн.

           Отже, до зайнятого населення належать усі громадяни, зайняті будь-яким видом суспільно-корисної діяльності.

        Зайнятість – це надзвичайно важливе економічне і соціальне явище.

Економічна функція зайнятості реалізується через участь населення у суспільно – корисній праці, створенні валового національного продукту; соціальна функція – через задоволення найвищої потреби людини в самоактуалізації та самореалізації – сенсу її життя. Оскільки завдяки зайнятості людина отримує доход, варто виділити ще одну основну функцію – дохідну. Певні особливості соціально – трудових відносин зайнятості формуються специфікою трудового середовища, відповідністю запитів і пропозицій щодо робочих місць, станом економіки країни в цілому та її окремих галузей, ступенем задоволеності працівника працею, його освітньою та професійною підготовкою, культурою всіх суб”єктів трудової діяльності тощо.

        Інформацію про специфіку відносин у сфері зайнятості формують у вигляді показників видів та форм зайнятості, її структури. Так, види дозволяють характеризувати зайнятість за такими ознаками як:

• робота (служба) на підприємствах певної спеціалізації (підприємств, армія, навчання, домогосподарство та ін.);
• зайнятість за галузевою приналежністю (сільське господарство, промисловість, невиробнича сфера та ін.);
• за характером виконування функцій: робітники, службовці, підприємці, фермери та ін.);
• за видами власності;
• за територіальними ознаками;
• за особливостями зайнятості (наймані працівники, власники);
• за віком та статтю.

      Форми, своєю чергою, деталізують зайнятість за організаційно – правовими ознаками, за статусом та стабільністю діяльності, за особливостями виконання робочого часу тощо.

       Залежно  від повноти використання  нормативного  робочого часу працівниками  виділяють  повну та неповну форми зайнятості. Повна зайнятість - працівник повністю задіяний протягом робочого періоду (дня, тижня. Року) є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства, свідченням соціального захисту населення в трудовій сфері. Оскільки за повної зайнятості попит та пропозиція робочої сили на ринку праці збалансовані, інтереси працівників та суспільства максимально враховані, цю форму зайнятості ще називають ефективною. Як правило, повна зайнятість забезпечує доход працівникові в нормальних для регіону, де він працює, розмірах.

       Неповна зайнятість- це стан, коли працівник задіяний на роботі лише частину робочого періоду з неповною оплатою. Як правило, це постійні працівники з чітко визначеною періодичністю; сюди не належать сезонні та тимчасові працівники, робота яких відзначається сезонністю чи періодичністю. Неповна зайнятість може бути явною чи прихованою. Прихована зайнятість часто пов”язана зі скороченням обсягів виробництва. Розділяють ще добровільну та вимушену неповну зайнятість: залежно від того, чи такий вибір працівник зробив самостійно (наприклад, навчання) , чи ситуація сформована зовнішніми факторами (наприклад, реконструкція фірми). З точки зору трудового законодавства ще виділяють такі форми зайнятості: первинна зайнятість – на основному місці роботи; вторинна зайнятість – робота за сумісництвом; постійна зайнятість – стабільне місце роботи; сезонна зайнятість пов”язана зі специфікою виробництва, є поширеною в сільському господарстві ( в рослинництві); тимчасова зайнятість – робота має епізодичний характер.