Управління конкурентноспроможністю підприємства в ринкових умовах

По-четверте, цілі гуртують навколо себе виконавців.  

По-п'яте, офіційно проголошені цілі слугують виправданням мети існування певного підприємства на ринку.  

Цілі економічної системи  та вибір напрямків її господарського розвитку визначаються переважно соціально-економічним  середовищем її функціонування. Тому при визначенні цілей варто дотримуватися  низки вимог. Цільова функція  будь-якого підприємства полягає у задоволенні попиту споживачів на конкретні види товарів чи послуг шляхом постійного підтримання їх виробництва (надання).  

Успішна реалізація цільової та низки інших функцій будь-якого  підприємства можлива за умови, коли цілі відповідають певній сукупності вимог.  

По-перше, цілі мають бути конкретними, містити не лише кількісні, але і якісні показники. Такі цілі легко сприймаються і працівниками, і споживачами; їх легко узгоджувати, вони є підґрунтям для складання об'єктивних планів діяльності.  

По-друге, цілі мають бути зрозумілими для виконавців та однозначно сформульованими. Ціль допомагає бачити те, що прискорює її досягнення.  

По-третє, цілі мають бути реальними, досяжними за певних умов, що склалися як на підприємстві, так і в навколишньому середовищі. Нереалістичні цілі не лише не стимулюють виконавців до активної діяльності, але можуть навіть призвести до небажаних результатів. Варто пам'ятати, що оцінка реальних власних можливостей у більшості людей доволі суб'єктивна і залежить від рівня їхньої освіти, знань, досвіду, психологічного складу, темпераменту тощо.  

Разом з тим, цілі, що легко  досягаються, найчастіше характеризуються послабленою мотивацією, не містять  у собі певного виклику, вимог  докласти як духовних, так і фізичних зусиль, здатних забезпечити постійний  стабільний розвиток економічної системи. Тому важливо, щоб цілі формулювалися  людьми виваженими, здатними із максимуму  бажаного обрати реально досяжне.  

По-четверте, цілі мають бути гнучкими, здатними до трансформації та коригування у відповідності до швидкозмі-нюваних умов зовнішнього середовища. У протилежному ж випадку економічна система може втратити здатність адаптуватися до змінюваних умов, спровокувавши кризові явища і процеси.  

По-п'яте, оскільки цілі зазвичай досягаються як результат спільної діяльності людей, то ці люди мають визнавати їх як свої власні. Отже, цілі мають бути відомими, зрозумілими та близькими для учасників виробничого процесу. Це зумовлює зацікавлене ставлення до реалізації цілей та прагнення підвищити ефективність власної праці.  

По-шосте, цілі мають бути сумісними одна з одною у часі й просторі та віддзеркалювати сумісність інтересів суспільства, трудових колективів та окремих індивідів, що відверне конфлікти і виникнення кризових ситуацій.  

По-сьоме, цілі не повинні мати руйнівний характер. Отже, уся діяльність щодо визначення та формулювання цілей є важливим елементом мистецтва управління.  

Підсумовуючи вимоги до цілей, слід зауважити, що вони визначають: напрямки ведення господарства, пріоритетність завдань економічної системи, роль окремих структурних підрозділів підприємства, критерії оцінювання результатів, сферу концентрації зусиль тощо.  

Як правило, практично  кожне підприємство має значну кількість  різноманітних завдань. Різноманітність  напрямів діяльності приводить до формування цілей суб'єктів господарювання. Отже, орієнтація підприємства, яка  визначається певною метою, пронизує усі  подальші управлінські рішення. Тому мета визначається за кожним видом діяльності підприємства і цілепокладання в  економічній теорії розглядається  як вихідний момент у діяльності менеджера.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Маркетингова діяльність в системі управління конкурентоспроможністю.

 

Під маркетингом приймається  така система управліення фірмою, яка направлена на вивчення і облік попиту та потреби ринку для більш обгрунтованої орієнтації виробничої діяльності підприємств на виробництво КС видів продукції в заздалегіть установлених об`ємах відповідаючим відповідним техніко- економічним характеристикам.

Філософія маркетингу проста: виробник повинен виготовляти таку продукцію, яка забеспечить збут і одержання фірмою (підприємством) прогнозуючого рівня рентабельності і мати прибуток.

Сучасною концепцією маркетинга є замкутий і постійно діючий процес безперервного впливу споживача на виробника.

Маркетинг - це система управління, яка має свої принципи, функції, структуру, нормативні і правові акти, Основним принципом маркетингу є: обгрунтований вільний вибір відповідних цілей і стратегій функціонування и розвиток підприємства; комплексний підхід розвитку цілей з ресурсами і можливостями підприємства; досягнення оптимально сполучення в управлінні фірмою, вияву нових форм та інструментів для підвищення ефективності виробництва.

На реалізацію принципів  маркетингу орієнтовані його функції:

¨      розробка технічної політики;

¨      виявлення  оптимального асортименту виготовленої продукції і структури виробництва;

¨      розробка реалізаційної політики, організації  післяреалізаційного технічного обслуговування потреб споживача;

Маркетингова программа  є ядором маркетингу. Вона є в  основі планування виробництва по кожному воробу в кожному підрозділі фірми.

В організіції маркетингу діяльності фірми особливу увагу  приділяють науково- технічним розробкам.

Навід`ємною рисою маткетингу є відповідний образ мислення, підхід до поняття консерваторських, виробничо- реалізаційних рішень з позиції найбільш повного задоволення вимог споживача, ринкового попиту. Без цього не можливо досягнення високої якості КС продукції. закріплення стану позицій на ринку.

Управління розвитком  виробництва у фірмі (підприємства) - це таке регулювання процесу виробництва в цілях підвищення його єфективності, росту продуктивності праці, підвищення якості продукції та КС в цілому.

Основна ціль менеджменту  в управлінні воробництвом полягає  в тому, щоб досягти раціонального функціонування виробничих підрозділів в результаті керування" з верху".

Основними вимогами в управлінні виробництвом є пристосування до нових умов виробничо-технічного циклу:

- фондомістким та гнучким  виробництвам; швидко прийнятим  рішенням; значної ролі людського фактору в виробництві; поліпшення якості виробів; скорочення виробничих витрат; досконалому використанню виробничої площі; удосконалення сфери послуг і технічного обслуговування виготовляємої продукції.

Задачі  можуть визначатися таким чином:

- постійне впровадження  в виробництво нових, більш  досконалих виробів:

- систематичне скорочення  всіх видів витрат на виробництво  продукції;

- підвищення якісних та  споживчих характеристик при  зниженні ціни на вироблену продукцію;

- зниження витрат в  усіх ланках виробничо-збутоваго  циклу при постійному впровадженні в серійне воробництво нових виробів;

- поширення номенклатури  виробничої продукції та зміни  асортименту.

Однією з важливих цілей  управлінської діяльності в сфері  виробництва є  підвищення єфективності виробництва, яке грунтується на таких факторах, як збільщення рентабельності інвестицій, зріст продуктивності праці.

Для досягнення намічених  цілей необхідне впровадження шорокого комплексу технічних, технологічних, організаційно- керівних заходів, розробка принципів  інвестиційної та технічної політики для фірми в цілому; визначення приорітетних областей інвестування та направлень роботи; концентрація зусиль і ресурсів на розвиток найбільш перспективних галузей технічного процесу; створення виробничих систем нового покоління, працюючих з використанням ЕВМ.

Розробка принципів інвестування має вижливе значення єфективності виробництва.

Дєякі важливі принципи інвестування:

       довгострокова  перспектива в визначенні портфелю  інвестицій;

      купівля за найнижчу ціну і продаж по самій високій ціні;

      планування діяльності на ринку з урахуванням таких факторів сприяння на ринок, який впливає на ринковий механізм;

      наявність всіх видів інформації, яка має значення для прийняття правильних інвестиційних рішень.

В основі організації трудового  процесу закладено технічний  процес, який визначає необхідну послідовність і зміст трудових операцій та відповідні їм засоби, прийоми, методи праці.

Система управління технологією  орієнтована на управління інвестиціями та обеспечення ефективного використання технології, обладнання. Він включає не тільки обладнання , а також:

1)      процедури  організації виробництва;

2)      компонувння  робочих місць;

3)      раціональне  використання виробничах площ;

4)      навчання  виробників передовим навичкам, підвищення їх квалафікації.

Нові умови, які складалися на ринках , зажадали створенння більш  простих і гнучких систем управління. Сучасні системи управління харатеризуються слідуючими особливостями:

- наявністю невиликих  підрозділів з меньшим числом , но більш високим рівнем кваліфікації працівників;

- наявністю невиликої  кількості рівней управління;

- створенням організаційних  структур, які грунтуються на  групах спеціалістів;

- складанням графіків  і виробничих програм, орієнтованих  на попит покупця;

- наявністю на складах  фірми мінімального об`єму запасів;

- швидке реагування на  відбування змін, як в фірмі  так і на ринку;

- наявністю гнічкого переобладнання  воробництва;

- високою продуктивністю  праці і низкими затратами;

- високою якістю виробленої  продукції;

Важливим фактором досягнення високо рівня КС фірми є концепція  виробництва в рамках гігантських промислових компаній. В них сполучаються складні організаційні структури управління и новітні технічні засоби управління.

Рівень КС визначається і  такими факторами, як розвиток нових  видів продукції і формування нових потреб у споживача.

Це потребує:

- постійного оновлення  асортименту виготовлюваної продукції;

- систематичної розробки  і швидке освоєння нових видів  продукції;

- підвищення продуктивності  праці;

- підвищення гнучкості  та ефективності виробництва;

- знижки всіх видів  витрат и затрат;

- забеспечення стабільного  росту якості і надійності  нових виробів при одночасному зниженні цін на нові види продукції.

Удосконалення менеджменту  в сфері виробництва припускає:

ü      проведення фундаментальних досліджень;

ü      орієнтацію діяльності фірми на довгострокову  перспективу;

ü      диверсифікацію виробництва;

ü      максимальне  використання творчої активності персоналу;

ü      залежність росту працівників та їх оплати від  реальних результатів діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок 

 

Конкуренція на ринку створила дуже складну і важливу проблему для успішної діяльності підприємства - забезпечення стійкого положення  на конкурентному ринку. Конкурентоздатність - це наявність внутрішніх факторів, які дадуть змогу (теоретично) завоювати  ринок за допомогою продукції  власного виробництва, або це можливість знаходити шляхи для досягнення переваг над іншими учасниками ринку  за рахунок внутрішніх факторів.

Конкурентоспроможність - це наявність внутрішніх та зовнішніх  факторів, які відображають відповідність  підприємства вимогам конкурентного  середовища та можливість збуту його продукції. Конкурентостійкість - це можливість підприємства втримати свою нішу на ринку  товарів та/або розширити її.

Нині у практиці міжнародного бізнесу сформувалося чотири основних стратегічних профілі міжнародних  компаній, з урахуванням яких доцільно виробляти основні стратегічні  рішення. Зазначені профілі такі: етноцентризм, поліцентризм, регіоноцентризм  і геоцентризм.

Конкурентні переваги показують, у яких областях (у даному випадку  в рамках комплексу маркетингу) підприємство досягло більш високих результатів, чим конкуренти. Конкурентні переваги дозволяють правильно виробити стратегію  позіціонування товарів і послуг на ринку, вибравши цільові ринкові  сегменти і сконцентрувати там фінансові  ресурси підприємства. Для виміру конкурентних переваг українських  підприємств можуть бути використані  наступні елементи: конкурентне ціноутворення; переваги у витратах виробництва; якість продукту/послуг; дизайн продукту; упаковка; експлуатаційні характеристики продукту; післяпродажне обслуговування; швидкість  реакції на запити споживача; імідж  компанії/товарної марки; пропонований асортимент продукції; чистий доход  на одного зайнятого; чисельність зайнятих; кількість основних конкурентів; контакти з постачальниками; широта розподільної мережі; реклама; інші складові частини  комплексу стимулювання збуту; техніка  особистих продажів; система маркетингової  інформації; маркетингові дослідження.

Варто підкреслити, що незважаючи на велику увагу до вивчення взаємозв'язку між ступенем маркетингової орієнтації і результатам діяльності підприємства, а також взаємозв'язку між конкурентоспроможністю і результатами діяльності, у більшості  досліджень результати економічної  діяльності підприємств розглядаються  як наслідок підвищення конкурентоспроможності і розвитку маркетингової орієнтації.