Сутність та структура міжнародних валютних відносин

Ця динамічна  еволюційна система  пройшла ряд етапів, кожен з яких віддзеркалював рівень зрілості валютно-фінансових відносин та їх інституцій.

Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару, відома під назвою система золотого стандарту.

Юридично  вона була оформлена  міждержавною угодою на конференції у Парижі в 1867р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей. В умовах, коли золото безпосередньо виконувало всі функції грошей, і національна, і світова грошова та валютна системи були тотожними з тією лише різницею, що монети, виходячи на світовий ринок, приймалися до платежу відповідно до своєї ваги. Золотий стандарт базувався на таких структурних принципах:

> основою  системи був золотомонетний  стандарт;

> кожна  валюта має свій золотий вміст. Курс національних валют жорстко прив'язувався до золота і через золотий вміст валюти співвідносився один з одним за твердим валютним курсом. Золото використовувалося як золотомонетні світові гроші;

> конвертованість  кожної валюти  у золото забезпечувалось як всередині, так і за межами країни;

> зливки  вільно обмінювались  на монети, а золото  вільно імпортувалось  й експортувалось  та продавалося  на міжнародних ринках.

Існувало  три форми золотого стандарту:

> золотомонетний;

> золотозливковий;

> золотовалютний.

За умов золотого стандарту в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідно до цих умов механізму ціноутворення. Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів.

Основні недоліки системи  золотомонетного стандарту, які призвели до дестабілізації цієї системи.

№ п/п	Вади системи  золотомонетного стандарту	Причини і наслідки вад, які призвели до дестабілізації системи золотомонетного стандарту
1	Ця система встановлювала  пряму залежність грошової маси, що оберталася в окремих країнах  та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота.	Відкриття нових родовищ  золота та збільшення його видобутку  призводило в цих умовах до періодичних  інфляційних процесів, що охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.
2	За умов золотомонетного стандарту практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни.	Це пояснюється тим, що безпосередньою реакцією на будь-яке  збільшення обсягів паперової емісії та інфляційне знецінення національних грошей був відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих  запасів. Це обмежувало можливість державного втручання у сферу грошових і  валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямках  економічної політики.
3	Існування золотого стандарту  перешкоджало впровадженню дуже поширених  у той час методів фінансування воєнних дій шляхом випуску паперових  грошей та монетизації державного боргу  через продаж нових випусків цінних паперів центральному емісійному банку  тієї чи іншої країни.	Країна, що намагалася фінансувати  військові витрати шляхом емісії грошей і водночас дотримуватись  їх конвертованості в золото, відразу  ставала свідком масового відпливу своїх золотих запасів за кордон. Перша світова війна найбільшою мірою й остаточно дестабілізувала систему золотомонетного стандарту. Адже для фінансування війни європейські країни мусили вдатися до значних розмірів кредитів у своїх центральних банках і призупинити обмін на золото своїх валют, встановивши примусовий курс.

Однак система золотомонетного  стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки, оскільки була жорстокою, не досить еластичною, дорогою. Це насамперед пояснюється такими причинами (табл. 6.1.).

Поступово золотомонетний стандарт вичерпав свої можливості, оскільки не відповідав зрослим масштабам  господарських зв'язків та умовам регульованої ринкової еконсміки. Перша світова війна призвела до кризи і занепаду цієї валютної системи. Золотомонетний стандарт перестав функціонувати як грошова і валютна система.

Замість системи золотомонетного стандарту почали формуватися урізані форми золотовалютної системи - золотозливковий і золотодевізний стандарти.

Система золотозливкового стандарту - перехідна форма золотого стандарту. Суть цієї системи в тому, що національні валюти провідних західних країн прирівнювалися до певної кількості золота, отже, були розмінні на валютний метал, але вже не у будь-якій кількості, як за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Вона встановлювалася після Першої світової війни і проіснувала до великої депресії (1929-1933 рр.) в ряді країн з високо-розвинутою економікою, крім США.

В інших  країнах, зокрема  в тих, які зазнали  поразки у Першій світовій війні, була впроваджена система золотодевізного стандарту, яка грунтувалась на тому, що поряд із золотом функцію міжнародних платіжних засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу.

Платіжні  засоби в іноземній  валюті, що призначалися для міжнародних  розрахунків, почали називати дгвізами. Власне, сформувалась друга світова валютна система,яка була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутою на Генуезькій міжнародній конференції в 1922 р.

Друга світова війна фактично зруйнувала систему золотодевізного стандарту, що спонукало до розробки валютно-фінансової системи, адекватної новим умовам функціонування світового господарства та міжнародних економічних відносин. Така система після тривалої підготовчої роботи була створена та інституційно оформлена у 1944р. в м. Бреттон-Вудс (США) рішеннями міжнародної валютно-фінансової конференції. Складовими підписаного на конференції Заключного акта стали статути Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР).

Основні принципи нової валютної системи, яка дістала  назву Бреттон-Вудської, визначив статут МВФ. Основою цієї системи  була ідея пристосування  валют окремих  країн до національних валютних систем провідних  на той час держав світу - США і Великої Британії. Згідно з договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і так звані резервні валюти, статус яких одержали американський долар та англійський фунт стерлінгів. Таким чином, на відміну від золотого стандарту, основу Бреттон-Вудської системи становила система золотовалютного стандарту, яка в подальшому трансформувалася у систему золотодоларового стандарту.

Основними принципами функціонування Бреттон-Вудської валютної системи були [1]:

o збереження  ролі золота як  платіжного засобу  та розрахункової  одиниці у міжнародному обігу. Однак, на відміну від системи золотого стандарту, зв'язок національних валют із золотом здійснювався опосередковано через долар США, який один зберігав зовнішню конвертованість у золото;

o встановлення  офіційних курсів валют шляхом визначення їх золотого вмісту і твердої фіксації долара;

o прирівнювання  долара до золота  на основі фіксації  ринкової ціни  на золото (ціна  однієї унції золота  дорівнювала 35 дол., а золотий вміст долара становив 0,888671 г чистого золота);

o здійснення  операцій купівлі-продажу золота лише на рівні центральних банків країн із забороною таких операцій для всіх інших суб'єктів.

o ринкові  курси валют не  повинні були відхилятися  вгору або вниз  від фіксованих  доларових паритетів  цих валют на  більше ніж на 1 %, тобто всі інші валюти жорстко "прив'язалися" до долара;

o з метою  пом'якшення кризи  окремих валют,  підтримання валютних  курсів і збереження  вільноконвертованості  держави-учасниці  Бреттон-Вудських  угод допомагали  одна одній шляхом  надання через  механізм МВФ та  іншими способами  кредитів в іноземній валюті для фінансування дефіцитів платіжних балансів.

Міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося  головним чином через  посередництво МВФ. Він забезпечував підтримання країнами-учасниками офіційних валютних паритетів та курсів. Для зміни паритету або введення валютних обмежень була потрібна згода МВФ.

Протягом  тривалого періоду  ефективність функціонування Бреттон-Вудської системи  забезпечувалася  високим рівнем стійкості та довіри до валюти США, яка виконувала функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Ця довіра базувалась на тому, що, на відміну від усіх іншич валют, долар зберігав на зовнішньому ринку антиінфляційний "імунітет", який гарантувався його конвертованістю для центральних банків у золото. Така позиція на валютному ринку забезпечувалась нагромадженням США значної частини (70%) централізованих запасів золота. Слід врахувати і надзвичайно високу питому вагу США у світовій торгівлі та експорті капіталу, а також бездефіцитність протягом тривалого часу платіжного балансу цієї країни.

Наприкінці 1960-х-на початку 1970-х рр. ситуація істотно змінилася. США значною мірою  втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги:

> різко скоротились запаси золота. У 1971 р. їх вартість становила 11,1 млрд. доларів, а, наприклад, у 1949р. - 24,6 млрд. доларів. Почалася масова гонитва за золотом як стійкішим грошовим активом і відповідна відмова від долара;

> посилення інфляційних  процесів;

> нестабільність платіжних  балансів.

США, по суті, повністю втратили свою здатність здійснювати обмін доларів на золото за фіксованою ціною і, таким чином, утримувати його функцію міжнародної резервної валюти.

Визнаючи  це, 15 серпня 1971 р.президент США Р. Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото [14]. Це означало фактичний крах Бреттон-Вудської системи.

Контури нової валютної системи, що функціонує і розвивається у світовій економіці й нині, визначила нарада представників країн-членів МВФ, що відбулася у м. Кінгстон (Ямайка) в січні 1976р. Кінгстонська угода поклала початок утворенню четвертої світової або Ямайської валютної системи. Ця система набула сили після ратифікації угоди державами-учасницями з квітня 1978 р. Формування Ямайської валютної системи, яка юридично закріплювала демонетизацію золота, розпочалася з кризою Бреттон-Вудської валютної системи.

Основні характеристики Ямайської  валютної системи:

1) система  заснована не на  одній, а на  декількох ключових  валютах, тобто  визнання міжнародними  та розрахунковими  валютами поряд  із доларом США  валют інших країн та СДР;

2) витіснення  золота з міжнародних  розрахунків, скасування  золотих паритетів валют та офіційної ціни на золото. Водночас золото залишається у складі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар;

3) офіційне  визначення "плаваючих"  валютних курсів, тобто тих, які  встановлюються на валютному ринку залежно від попиту та пропозиції;

4) країна сама вибирає режим валютного курсу, але їй заборонено виражати його через золото.

У реальній практиці валютних відносин цілком витіснити  долар з позиції  ключових міжнародних  валюти, як це передбачалося Кінгстонською угодою, не вдалося. Більш того, після 1981р. адміністрація Р. Рейгана успішно запровадила низку стабілізаційних заходів, що сприяли зміцненню міжнародних позицій долара. Слід зазначити, що і в нинішній валютній системі долар залишається реальною основою валютно-фінансового механізму. З огляду на це, можна зробити висновок, що Ямайська валютна система функціонує за принципом не паперово-валютного, а паперово-доларового валютного стандарту.

Слід  зазначити, що формування відповідних інституційних  структур та принципів  функціонування Ямайської  валютної системи  ще не завершено. Вони постійно коригуються, доповнюються відповідно до змін у міжнародних економічних відносинах.

3 питання

Валютні ринки, їх види і структура

Найповніші дані про валютні ринки має Банк міжнародних розрахунків. За його методологією центральні банки країн, де розташовані  центри по купівлі-продажу іноземної валюти, надають інформацію про ту чи інші операції на валютному ринку. Валютні ринки - становлять собою офіційні центри, де відбувається купівля-продаж іноземної валюти за національну валюту по курсу, що складається на основі попиту і пропозиції. 
Валютні ринки виникли в XIX столітті і в наш час поділяються на такі види: національні, регіональні, світовий. Національні валютні ринки становлять собою відносини між суб'єктами господарської діяльності з приводу купівлі-продажу окремих іноземних валют, які конвертуються в даній країні. Регіональні валютні ринки становлять собою відносини між суб'єктами світового господарства з приводу купівлі-продажу іноземних валют, які діють в регіоні наприклад, на Європейському валютному ринку здійснювалася купівля-продаж екю (а тепер - євро країнами ЄС з метою використання у взаємних розрахунках). 
Світовий валютний ринок становить собою сукупність відносин, що здійснюються в світових фінансових центрах з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті. На сьогодні світовими центрами по торгівлі валютою і платіжними документами є Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюріх, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн. За обсягом валютних операцій найбільшими світовими валютними центрами є Лондон, де в кінці 90-х років XX століття щодня здійснювалися операції на суму майже 190 млрд. доларів, Нью-Йорк- майже 130 млрд. доларів, Токіо - понад 115 млрд. доларів, Цюріх - понад 50 млрд. доларів. 
Найбільш активно здійснюється торгівля такими парами валют: долар - марка, долар - ієна, долар - фунт, долар - швейцарський франк, долар - канадський долар, французький франк - марка, долар - ліра, марка - ієна, марка - фунт. Причому на торгівлю між доларом і маркою та доларом і ієною припадає половина обороту світової торгівлі валютою. 
Якщо розглядати валюти як специфічний товар, то вони, як і будь-який товар, мають ціну. Ціну валюти неможливо визначити в тій же валюті. її визначають в інших валютах: гривні - в доларах, долара - в марках і т. ін. Ціна однієї валюти, виражена в валютах інших країн, називається валютним (обмінним) курсом. 
Валютний курс може встановлюватися законодавчо або визначатися в процесі взаємного котирування валюти. Котирування валюти - це визначення валютного курсу однієї грошової одиниці через певну кількість одиниць іншої валюти. Існує два основних методи котирування валют: пряме і опосередковане. Пряме котирування - це вираження одиниці національної валюти в іноземній валюті. Наприклад, якщо курс становить 0,2 долара за 1 гривню, то для гривні це буде пряме котирування, а для долара - опосередковане. Опосередковане котирування - це вираження валютного курсу одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти. Наприклад, якщо курс становить 5 гривень за 1 долар, то для долара це буде пряме котирування, а для гривні опосередковане. 
Розрізняють європейські і американські умови котирування. Якщо застосовується пряме котирування долара до однієї з європейських валют, то вважається, що котирування здійснюється на європейських умовах. Якщо застосовується опосередковане котирування долара до європейської валюти, то вважається, що котирування здійснюється на американських умовах. В сучасних умовах більшість валют світу котируються до американського долара на європейських умовах. З метою полегшення розрахунків у США всі іноземні валюти, за винятком трьох, також котируються на європейських умовах. Котирування долара до англійського фунта стерлінгів, ірландського фунта і екю у США здійснюється на американських умовах, тобто названі європейські валюти котируються прямо, а долар опосередковано. 
У зв'язку з тим, що основна частина міжнародних розрахунків здійснюється в доларах, з метою полегшення розрахунків курсів більшість країн котирують національні валюти не одну до іншої, а до Долара США, а через нього до інших валют. Тобто, використовують крос-курс. Крос-курс (крос-котирування) - це вираження курсів двох валют одна до одної через курс кожної з них по відношенню до долара СПІД чи іншої валюти. Наприклад, якщо опосередковане котирування гривні до долара становить 1 долар = 5 гривень, а пряме котирування долара до марки ФРН - 1 долар = 2 німецьким маркам, то крос-курс гривні через долар до марки становитиме: 1 німецька марка = 5:2 = 2,5 гривні. 
Котирування валютного курсу може визначатися з врахуванням часу обміну валютами: по-перше, котирування, при якому обмін здійснюється в даний момент; по-друге, котирування, при якому обмін здійснюється в якийсь момент в майбутньому. В цьому зв'язку розрізняють спот-курс і форвардний курс. Спот-курс - це курс, за яким обмінюються валюти протягом не більше двох робочих днів з моменту угоди про курс. Спот-курс долара США по відношенню до канадського долара в Нью-Йорку вважається курс, при якому розрахунки відбуваються протягом одного робочого дня. Форвардний курс - це узгоджений курс, за яким обмінюються валюти в певний момент в майбутньому, тобто більш ніж через три дні після досягнення угоди про курс. 
За способом розрахунку розрізняють номінальний і реальний валютні курси. Номінальний валютний курс становить собою ціну одиниці національної валюти, виражену в одиницях іноземної валяли, тобто визначення номінального валютного курсу співпадає з даним вище загальним визначенням самого валютного курсу. Реальний валютний курс становить собою номінальний валютний курс, обрахований з врахуванням змін рівня цін в своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта. 
За рівнем гнучкості розрізняють фіксований валютний курс, обмежено гнучкий валютний курс і плаваючий валютний курс. Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, яке допускає тимчасове відхилення від нього в той чи інший бік не більше ніж на 2,25%. Курс може фіксуватися багатьма способами, серед яких найбільш застосовувані такі: 
фіксація курсу національної валюти до курсу найбільш важливих валют міжнародних розрахунків; 
використання валюти інших країн в ролі законного платіжного засобу (наприклад, Сан-Марино використовує італійську ліру, Ліберія, Маршалові Острови і Федеральні штати Мікронезії - американський долар); 
валютне правління, що означає фіксацію курсу національної валюти до іноземної, причому випуск національної валюти повністю забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти; 
фіксація курсу спільної валюти до однієї зарубіжної валюти. Наприклад, 14 франкомовних країн курс свого спільного франка фіксують до французького франка; 
фіксація курсу національної валюти до валют інших країн - головних торгових партнерів; 
фіксація курсу валюти до валютного композиту, тобто колективної грошової одиниці інших країн (наприклад, до СДР, екю). 
Обмежено гнучкий валютний курс становить собою офіційно встановлене співвідношення міжнаціональними валютами, яке допускає незначні коливання валютного курсу згідно з встановленими правилами. Такий курс може встановлюватися, по-перше, шляхом підтримання коливання валютного курсу в певних межах від офіційно зафіксованого паритету до якоїсь однієї іноземної валюти, по-друге, шляхом спільного плавання національних валют в межах 2,25% від центрального розрахункового курсу. 
Плаваючий валютний курс, цекурс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції і на який держава може впливати лише шляхом валютних інтервенцій. Розрізняють кілька видів плаваючих курсів: 
курс, що автоматично змінюється зі зміною певних економічних показників (наприклад з розвитком інфляції в даній країні чи в основного торгового партнера); 
курс, встановлений центральним банком, а не валютним ринком, але з частими його змінами; 
незалежно плаваючий курс, що визначається під впливом попиту і пропозиції на ринку при невтручанні в цей процес держави. 
Традиційно на валютних ринках здійснюються операції спот, а також валютні деривати, такі, як прямі форварди, ф'ючерси, свопи і опціони. Операції спот означають обмін двома валютами на основі простих стандартизованих контрактів з розрахунками по них не пізніше ніж протягом двох днів. 
Валютні деривати - це похідні валютні інструменти, які засвідчують право власника на продаж або купівлю валюти. Деривати, як вже зазначалось, можуть виступати у вигляді прямих форвардів, j, свопів, ф'ючерсів і опціонів. Прямі форварди - це строкові валютні операції, при яких сторони домовляються про обмін валютами через певний строк після заключення угоди по курсу, узгодженому в момент заключення угоди. Наприклад, продавець і покупець валюти можуть домовитися сьогодні про те, що через три місяці продавець продасть, а покупець купить 200 тисяч доларів по ціні 5 гривень за долар, незалежно від того, який курс спот буде існувати на той момент в майбутньому. Строк форвардних контрактів становить, як правило, тиждень, місяць, три місяці, шість місяців і рік. 
Форвардний курс може дорівнювати курсу спот, бути вищим і нижчим нього. Якщо форвардний курс нижчий курсу спот, то іноземна валюта продається з форвардною скидкою, якщо форвардний курс вищий курсу спот, то іноземна валюта продасться з форвардною націнкою. Який курс спот буде існувати в певний момент в майбутньому, визначити досить складно. А тому форвардні контракти можуть принести одній із сторін прибуток, іншій - збитки. 
Ф'ючерсні операції - це строкові валютні операції, такі ж як і форвардні, тільки торгівля ними здійснюються на валютній біржі. Свопи передбачають обмін певною кількістю двох валют за операцією спот і зворотній обмін такими ж кількостями валют в узгоджену дату в майбутньому. Тобто при операції своп відбувається поєднання купівлі-продажу двох валют на умовах негайної поставки і заключення угоди про зворотній обмін цими ж кількостями валюти в певну дату в майбутньому. 
Опціони становлять собою контракти, які дають покупцеві за повну плату право, яке не є його зобов'язанням, купити або продати на основі стандартного контракту валюту в певний день за фіксованою ціною. Таким чином у покупця опціону є вибір: або купити валюту (опціон) або не купувати, в той час як продавець зобов'язаний продати валюту (опціон) на першу вимогу покупця. За це покупець платить продавцеві премію в розмірі 1-5% від вартості контракту. Опціони використовуються тоді, коли хтось очікує, що в певний час йому може бути потрібна певна сума, але впевненості в тому, що вона буде потрібна, немає. Скажімо, компанія бере участь у відкритих торгах на купівлю землі за кордоном і запропонувала заплатити певну суму, але не впевнена, що земля дістанеться саме їй. Опціони використовують також з метою спекуляції валютою. 
Торгівля валютою на світовому ринку здійснюється з метою одержання прибутку в результаті різниці в валютних курсах в географічно різних валютних центрах, тобто в результаті так званого арбітражу. Валютний арбітраж становить собою операцію, яка передбачає купівлю валюти або іншого активу (товару, цінних паперів) на одному ринку і їх негайний продаж на іншому ринку з метою одержання прибутку за рахунок різниці в цінах. Арбітраж вирівнює попит і пропозицію валюти і цим самим сприяє усуненню на якийсь час різниці в валютному курсі між географічно різними ринками, об'єднуючи національні ринки в єдиний світовий. Арбітраж між двома валютами називається двопунктовим арбітражем, між трьома валютами - трьохпунктовим арбітражем. Останній передбачає ігри на можливих розходженнях в крос-курсах кількох валют. 
Постійні зміни обмінних курсів валют створюють ситуацію ризику на валютному ринку, яку необхідно враховувати в міжнародних операціях. Валютні ризики поділяються на дві групи: ризики, зв'язані зі зміною в майбутньому валютного курсу, і ризики, зв'язані з розрахунками. Скажімо, в умовах валютного арбітражу, коли куплена валюта на одному ринку негайно продається на іншому ринку, ніякого іншого ризику, крім затримки розрахунків, не виникає. В усіх інших випадках торгівлі валютою на світовому ринку виникає ризик зміни валютного курсу за час здійснення конкретної операції. 
Щоб в якійсь мірі нейтралізувати ці ризики, застосовується хеджирування. Хеджирования становить собою комплекс дій покупця чи продавця на валютному ринку з метою захисту свого доходу в майбутньому від змін валютного курсу. До таких дій відносяться форвардні контракти і валютні опціони, затримання або прискорення платежів тощо. 
В той час як одні економічні агенти (хеджери) намагаються застрахуватися від валютного ризику, викликаного можливою зміною валютного .курсу, інші намагаються використати зміни валютного курсу з метою одержання прибутку шляхом спекуляції валютою. Спекуляція становить собою купівлю-продаж валюти з метою одержання прибутку в результаті зміни обмінних курсів. Спекуляція на валютних курсах не носить негативного відтінку, а є однією із легальних форм валютного бізнесу. Прибуток чи збитки спекулянта становить собою різницю між курсом спот, по якому він купив валюту, і курсом спот, по якому йому пощастило її продати. 
В структурі світового валютного ринку особливе місце посідає ринок евровалют. Ринок евровалют - це міжнародний ринок валют країн Західної Європи, на якому здійснюються операції з валютою цих країн, кредитні операції та операції з цінними паперами. Суб'єктами ринку евровалют виступають великі та середні банки країн Західної Європи і США. Розвитку ринку евровалют сприяли такі фактори: 1)поглиблення інтеграційних процесів в Західній Європі; 2)зростання ролі ТНК; 3)зростання потреб в міжнародних запозиченнях і кредитуванні; 4)запровадження взаємної оберненості валют. 
Основними операціями, що здійснюються на ринку евровалют є: 
формування вкладів у евровалютах в банках країн Західної Європи, тобто формування ринку евродепозите; 
забезпечення міжнародних запозичень і кредитування в євровалюті банками країн Західної Європи, тобто формування ринку єврокредитів;  
здійснення операцій з борговими зобов'язаннями при довгострокових позиках в Євровалюті, тобто формування ринку єврооблігацій. 
З валютними ринками тісно зв'язані світові ринки золота. Ринки золота - це спеціальні центри торгівлі золотом за ринковими цінами. На ринках золото продається у вигляді стандартних зливків по 12,5 кг проби 995, монет старої і нової чеканки, пам'ятних золотих медалей і медальйонів, золотих пластин і дроту, а також золотих сертифікатів, тобто документів, які засвідчують право їх власника одержати по його пред'явленню певну кількість золота. В наш час в світі діє понад 50 ринків золота. З них 11 в Західній Європі, 19 - в Азії, 14 - в Америці, 8 - в Африці. Крім офіційних, існують і нелегальні (чорні) ринки золота. 
Ціни на золото можуть бути офіційними і ринковими. Офіційні ціни встановлюються державою в рамках міжурядових угод. Ринкові ціни на золото формуються на основі попиту і пропозиції. Ринкові ціни, як правило, вищі ніж офіційні. Золото є одним із важливих компонентів валютних цінностей. До валютних цінностей відносяться: 
валюта у вигляді банкнот, казначейських білетів і монет; 
дорогоцінні метали (крім ювелірних і інших побутових виробів та брухту з них) такі як золото, срібло, платина, метали платинової групи (іридій, осмій, паладій, родій, рутеній) і дорогоцінне каміння (алмази, рубіни, сапфіри, ізумруди, перлини). 
Валютний ринок України є порівняно молодим. Початок його становлення припадає на 1992 рік, коли було прийнято Постанову Верховної Ради України "Про формування валютних фондів України (від 5 лютого 1992р.) і створено валютну біржу (жовтень 1992 p.). Перші торги на біржі відбулися в листопаді 1992 року. Пізніше були прийняті Закони, Укази Президента і Постанови Уряду, які і сьогодні регламентують діяльність валютного ринку в Україні. 
За цими документами учасниками валютного ринку в Україні є: Національний банк України; уповноважені комерційні банки; кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право проведення валютних операцій; юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну' іноземних валют; кредитно-фінансові установи -нерезиденти, які одержали індивідуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України. 
Банківські операції з іноземною валютою здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію НБУ на проведення операцій з іноземною валютою. До валютних операцій належать операції, пов'язані: 
з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; 
з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; 
з ввезенням, переказом і пересиланням на територію України та з вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей. 
В сучасних умовах значно активізувалися валютні операції не тільки на біржовому ринку, тобто на Українській міжбанківській валютній біржі, а й на позабіржовому ринку. При цьому дещо змінилося співвідношення між попитом і пропозицією іноземних валют на користь пропозиції. А це свідчить про наявність тенденції до стабілізації курсу української гривні.