Сутність та структура міжнародних валютних відносин

Сутність  та структура міжнародних валютних відносин

Сутність міжнародних  валютних відносин. 
Міжнародні валютні відносини — сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і фізичними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти. 
Вони виникли на основі інтернаціоналізації національних грошових та валютних відносин. Через міжнародні валютні відносини здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві. 
Двома основними формами валютної системи є національна і світова. Виділяють також регіональну валютну систему. Світова та регіональна валютні системи є формами організації міжнародних валютних відносин. 
Національна валютна система. Історично першими виникли національні валютні системи. Вони є невід'ємною частиною валютних відносин окремих країн, закріплених у національному валютному законодавстві. У ньому передбачено порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон та з-за кордону національної та іноземної валют й інших валютних цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо). Валютне законодавство охоплює валютні операції, пов'язані з рухом капіталів, із зовнішньою торгівлею, кредитуванням, міжнародним туризмом та ін. 
Складові елементи національної валютної системи: 
національна валюта; 
валютні резерви; 
валютний паритет; 
курс національної валюти та порядок його дії; 
умови функціонування національної валюти та золота; 
умови конвертованості валюти; 
валютні обмеження та їх форми й методи; 
механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків; 
система валютного регулювання та ін. Національна валютна система органічно пов'язана з 
внутрішньою кредитно-фінансовою системою. 
Світова валютна система. Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку, поширення золотого стандарту виникла світова валютна система. її характерними елементами були: стабільність золотих валют у більшості розвинутих країн; чіткий механізм визначення валютних курсів; валютний ринок; узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські перекази) та золота. 
Золото виконувало всі функції грошей. Це забезпечувало стабільність валютної системи, вільне переливання капіталу із країни в країну, необмежений обмін національних валют та ін. Ця система була закріплена міжнародними угодами. 
Регіональна валютна система. Третьою основною формою валютної системи є міжнародна (або регіональна). Найбільшого розвитку вона набула в ЄС. У 1979 р. було створено Європейську валютну систему (ЄВС) і введено європейську валютну одиницю — ЕКЮ, Вона оцінювалася на основі 10 валют, які для її забезпечення депонували 2800 т золота та долари. Мета ЄВС — сприяння європейській економічній інтеграції, насамперед — валютній. Для валютних курсів цих країн встановлено два лаги (межі) обмежень, що означає режим асинхронності (розбіжності). Так, для Іспанії й Португалії такий лаг становить +6%, а для всіх інших країн +2,25% можливих взаємних валютних коливань. 
З 1989 р. по 1 липня 2002 р. у межах ЄВС планується впровадження єдиної валюти, створення спільного центрального банку. Введення євро почалося з 1 січня 1999 р. Водночас для окремих країн, які не увійшли до зони єдиної валюти, створено ЄВС-2, в якій протягом трьох років поступово переводитимуть на евро всі операції з Європейським центральним банком, а потім міжбанківський платіжний оборот тощо. Євробанкноти і євромонети з'являться в обігу лише у 2002 р. Іншою колективною валютою є СДР (спеціальні права запозичення, колективна міжнародна одиниця). 
Світова валютна система пройшла у своєму розвитку окремі етапи.

Валютна система  полягає:

1.  Валютні відносини із приводу умов обігу й взаємної конвертованості національних валют, механізмів регулювання валютних курсів.

2.  Фінансові відносини, які охоплюють міжнародні фінансові ринки й механізми торгівлі, такими фінансовими інструментами, як валюта, цінні папери, кредити.

3.  Економічні відносини, що складаються в процесі міжнародних розрахунків країни, що виражаються в платіжних балансах. Міжнародні розрахунки обслуговують рух товаро й послуг, факторів проведення, валюти, цінних паперів, кредитів.

Валюта – у широкому змісті слова, будь-який товар, здатний виконувати грошову функцію кошту обміну на міжнародній арені, у вузькому – наявна частина грошової маси, що циркулює з рук у руки у формі грошових банкнот і монет.

Валюта ділиться на:

А) Національну валюту – закріплений платіжний кошт на території випускаючих її країн;

Б) Іноземну валюту – платіжний кошт інших країн, законно або незаконно використовуване на території даної країни.

Світова валютна система складається із взаємодіючих національних валютних систем і міжнародних валютних інститутів.

Етапи розвитку світової валютної системи:

1.  Золотий стандарти ( 1880-1914 рр., 1925-1931 рр.);

2.  Золотодевизная система ( 1944-1971 рр.);

3.  Керовані плаваючі валютні курси (з 1971г).

Золотий стандарт – міжнародна валютна система, заснована на офіційнім закріпленні країнами золотого втримування е одиниці національної валюти із зобов'язанням ЦБ купувати й продавати нац. валюту в обмін на золото. Т.е. система золотого стандарту припускала фіксований валютний курс.

Золотодевизный  стандарт 
– міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених, фіксованих паритетах валют до долара США, який, у свою чергу, був конвертованим у золото за фіксованим курсом.

Був створений Міжнародний  валютний фонд (МВФ), який повинен був  забезпечити дієздатність нової  валютної системи.

Бреттон-     вудская валютна система ( 1944 р.) пребуд. систему міждержавного золотодевизного стандарту, для країн золотодолларового стандарту, для країн з вільно конвертованої валютної. Особливість у тому, що він був установлений лише для ЦБ і уряду. Установ, при цьому тільки ($ США) валюта зберегла зв'язок із золотом. У зв'язку зі скороченням золотих запасів проведення США з 1971 р. припинило продаж золотих злитків на $, золотодолларовый стандарт припинив своє існування.

Ямайська  міжнародна валютна система ( 1976-1978 рр.) юридично закріпила демонитизацию золота. Була скасована його офіційна ціна й золоте втримування грошових одиниць, золото виключене з розрахунків м/у МВФ і його членами. Із внутрішнього й міжнародного обороту золото витиснуте нерозмінними банкнотами. В 1979 р. золото було підключено до функціонування Європейської валютної системи як часткового забезпечення емісії ЕКЮ.

1.1 Від золотомонетного до золотовдевізному стандарту

Світова валютна система є історично сложившейся формою організації міжнародних грошових відносин, закріпленої міждержавними домовленостями. Тобто, грошові одиниці різних країн, кожна з яких має свій національний “мундир”, опосередковують процес міжнародного руху товарів, послуг, капіталу й робочої чинності.

Перша світова валютна система стихійно сформувалася в 1816 році у Великобританії. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 році, яке визнало золото єдиною формою світових грошей. Дана організація системи грошового обігу й міжнародних розрахунків припускала закріплення за золотом грошових функцій і офіційне встановлення фіксованого золотого паритету національної грошової одиниці. Установлений золотий паритет був і офіційною ціною золота. Золоті монети були в обігу й мали чинність законного платіжного кошту. Центральні банки були зобов'язано обмінювати паперові гроші на золото по номіналу. Був дозволений вільний ввіз і вивіз золота в будь-якому виді. Валютні курси країн фіксувалися на базі золотих паритетів національних грошових одиниць і коливалися лише у вузьких межах “золотих крапок”, які визначалися видатками (в основному на транспортування й страхування), пов'язаними з переміщенням золота між країнами.

В умовах золотого стандарту  регулювання платіжного балансу  здійснювалося в основному стихійно шляхом переливів золота з одних  країн в інші через приватні канали. Держава практично не брала участь у процесі регулювання міжнародних розрахунків, а офіційні золоті резерви були головним регулятором незбалансованості платіжного балансу.

Після валютного хаосу, що виник у результаті першої світової війни, був установлений золотоедевізний стандарт, заснований на золоті й провідних валютах, конвертованих у золото. Платіжні кошти в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, сталі називатися девізами. Друга світова валютна система була юридично оформлена міждержавною угодою, досягнутим на Генуэзской міжнародної економічної конференції в 1922 році. Її основою з'явилися золото й девізи – іноземні валюти. Після першої світової війни валютно-фінансовий центр перемістився із Західної Європи в США. Це було обумовлено наступним. Значно зріс валютно-економічний потенціал США, збільшився експорт капіталу. В

1924 року відбувся  перерозподіл офіційних золотих  резервів: 46% золотих запасів капіталістичних  країн зосередилися в США. США розгорнули боротьбу за гегемонію долара, однак статус резервної валюти він одержав лише після другої світової війни.

Досягнута валютна  стабілізація була висаджена світовою кризою 300х років.

Система золотого стандарту  відповідала умовам ринку вільної  конкуренції. Функціонування механізму  міжнародних грошових розрахунків, що базувався на золотому стандарті, мало велике значення для розширення міжнародних економічних зв'язків, утвору єдиного світового господарства. Разом з тим грошово-валютна система золотого стандарту стала протидіяти концентрації й централізації капіталу, створювати перешкоди практиці ціноутворення, перешкоджати покриттю різко зрослих внутрішніх і зовнішніх державних видатків шляхом емісії паперових коштів, нарешті, утрудняти міжнародну торгівлю й вивіз капіталу за кордон. Маніпулювання валютним курсом шляхом девальвації або ревальвації валюти, зміна облікової процентної ставки, проведення інфляційної або дефляционной політики для регулювання руху товарів, послуг і капіталу, використання міжнародних позик і кредитів – усе це дозволяло підтримувати платіжні баланси певною мірою тимчасово врівноваженими й відсувати погашення негативного сальдо ( за рахунок резервів золота) на невизначений час. У слідстві цього ставало ясно, що регулярне поновлення економічних відносин між партнерами різних країн уможливлює й необхідним нагромадження ними іноземної валюти як у наявній так і в безготівковій формах у якості своєрідного резерву для швидкого погашення своїх зобов'язань перед партнерами країни з даною національною валютою. Звідси виникнення структурної кризи, а потім, у період світової економічної кризи 1929-1933 рр., і руйнування механізму золотого стандарту.

1.2 Бретонн-вудская валютна система.

Розробка проекту  нової світової валютної системи почалася ще у квітні 1942 року, тому що країни побоювалися потрясінь, подібних  валютної кризи першої світової війни в 300х роках. На міжнародній конференції, що відбувся в 1944 році в БреттоноВудсе (США), були погоджені основні принципи нового міжнародного валютно-фінансового устрою, що став відомим як Бреттон-Вудская система. Ці принципи були кодифіковані в прийняті на Бреттонвудской конференції “Статтях Угоди” (статуті) Міжнародного валютного фонду (МВФ). Основні характерні риси Бреттон-Вудской валютної системи полягали в тому: золото зберегло свою монополію на здійснення остаточних грошових розрахунків між країнами, тобто на виконання функції загального платіжного кошту; однак масштаби використання золота для фактичного обслуговування міжнародного обігу і його регулююча роль у цій сфері суттєво поменшалася. Поряд із золотом у якості міжнародних кредитних коштів платежу, знарядь розрахунку по платіжних балансах і резервних валют у світовому обороті широко використовувалися дві національні паперові грошові одиниці – американський долар і англійський фунт стерлінгів (у значно меншому обсязі). Резервні валюти могли обмінюватися на золото. Так, Казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам за офіційною ціною, установленої в 1934 році, що становила 35 доларів за одну тройскую унцію, рівну 31,1035 г. Обидві валюти могли обмінюватися на частці, у першу чергу, Лондонському ринку золота центральними банками, урядовими закладами.

Курсове співвідношення валют і їх конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах. Ринкові курси валют не повинні були откланяться нагору або вниз від фіксованих офіційних доларових паритетів цих валют більш ніж на 1%, тобто всі капіталістичні валюти жорстко “привязывались” до долара. Девальвація понад 10% допускалася лише з дозволу фонду.

Національні валюти використовувалися для поточних операцій, а в багатьох випадках і для капітальних. Національні валюти вільно обмінювалися на приватних валютних ринках на долари й одна на іншу по курсах. На базі вільної оборотності валют в області поточних операцій проводилися багатобічні розрахунки між країнами.

Державні органі здійснювали певний контроль над  функціонуванням механізму міжнародних  розрахунків і приватним валютним оборотом. Плюс до цього державні органі регулювали ринок золота, підтримуючи шляхом продажів металу зі своїх запасів або його покупки валютну ціну золота на ринку, не допускаючи її істотного відхилення від рівня офіційної ціни.

У той же час уперше в історії створені міжнародні валютно-кредитні організації такі як, Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Міждержавне регулювання валютних зв'язків, узгодження валютної політики здійснювалося через МВФ. Так само МВФ надавав кредити в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют, забезпечував валютне співробітництво країн. МВФ забезпечував дотримання країнамиаучасницями єдиного кодексу принципів “міжнародного валютного співробітництва”, збереження ними офіційних валютних паритетів, курсів і вільної оборотності валют. Зміна паритету або встановлення валютних обмежень вимагали в кожному окремому випадку згоди керівництва МВФ.

І так, під тиском США в рамках Бреттон-Вудской системи ствердився доларовий стандарт – світова валютна система, заснована на пануванні долара. Долар – єдина валюта, конвертована в золото, стала базою валютних паритетів, що переважає коштом міжнародних розрахунків, валютою інтервенції й резервних активів. Таке положення долара обумовила економічна перевага США й послабило їхніх конкурентів. Опорою панування долара служила гостра нестача доларів, викликувана дефіцитом платіжного балансу, особливо по розрахунках зі США, і недоліком золотовалютних резервів.

Економічний, енергетичний, сировинний кризи 600х років дестабілізували  Бреттон-Вудскую систему, зміну співвідношень чинностей на світовім тлі підірвало її структурні принципи. З кінця 600х років поступово ослабнула економічна, фінансово-валютна, технологічна перевага США над конкурентами. Західна Європа і Японія, зміцнивши свій валютно-економічний потенціал, сталі тіснити американського партнера. Оскільки США використовували долар для покриття дефіциту платіжного балансу, а не золото, це привело до величезного збільшення короткострокової зовнішньої заборгованості у вигляді доларових нагромаджень іноземних банків.