Сутність та структура міжнародних валютних відносин

Криза Бреттон-Вудской  системи досягся кульмінації  навесні й улітку 1971 року, коли в його епіцентрі виявилася головна резервна валюта. Криза долара збіглася із тривалою депресією в США послу економічної кризи 1969-1970 рр. Криза американської валютної системи виразилася в масовому продажі її за золото й за сталі валюти, а так само в падінні курсу долара. Самої стабільної виявилася валютна зона французького франка, яка існує й по теперішній час, поєднуючи ряд країн Центральної Африки.

Пошуки виходу із кризи завершилися компромісною Вашингтонською угодою “групи десяти” 18 грудня 1971 року. Була досягнута домовленість по наступних пунктах:

1.  Девальвація долара на 7,89% і підвищення офіційної ціни долара на 8,57% до 38 доларів за унцію.

2.  Ревальвація ряду валют.

3.  Розширення меж коливання валютних курсів і встановлення центральних курсів замість валютних паритетів.

4.  Скасування 10%-й митного мита США.

Вашингтонська угода  тимчасово згладила протиріччя, але  не знищило їх. У лютомулберезні 1973 року валютна криза знову обрушилася на долар, і ціна за унцію впала до 42,22%.

Можна зробити висновок, що розвалом другої світової валютної системи послужив недолік резервних  коштів (доларів, фунтів стерлінгів, золота), який вів до гальмування світової торгівлі, у той же час надлишок привів до дестабілізації системи фіксованих валютних курсів.

1.3 Ямайська валютна система

Криза Бреттон-Вудской  валютної системи породив достаток проектів валютної реформи. Угода країн  – членів МВФ у Кінгстоні (січень 1976 р.) було названо – Ямайська угода. Ця угода, відоме під образною назвою “коктейль із ямайського рому”, визначило контури нової міжнародної валютної системи.

Основою цієї системи  є плаваючі обмінні курси й  многовалютный стандарт. Перехід  до гнучких обмінних курсів припускав досягнення трьох основних цілей:

1.  вирівнювання темпів інфляції в різних країнах;

2.  зрівноважування платіжних балансів;

3.  розширення можливостей для проведення незалежної внутрішньої грошової політики окремими центральними банками.

Новизна й особливість  Ямайської валютної системи полягали в наступному: уведений стандарт СДР  або спеціальні права запозичення (“special drawi№g rights”), тобто “це міжнародний  резервний актив, емісія якого здійснюється МВФ і розподіляється між країнамиичленами пропорційно їх квотам у МВФ. СДР не мають матеріально-речовинної форми існування й фігурують лише у вигляді бухгалтерського запису на рахунках центральних банків, а також на спеціальному рахунку МВФ”. СДР був уведений замість золотовдевізного стандарту. Скасована офіційна валютна ціна золота, а також заявлене про неприпустимість установлення державного або міждержавного контролю над світовими ринками золота з метою штучного заморожування його ціни. Одночасно були прийняті й рішення, що стосуються використання золота, яке перебувало в розпорядженні МВФ. Одну шосту частину золотого запасу (а це становило 25 млн. тройский унцій, або 777,6 т.) МВФ повернув старим членам в обмін на їхні національні валюти по існуючій до Ямайської угоди офіційній ціні (35 ед. СДР за одну унцію) пропорційно їх квотам у капіталі Фонду. Таке ж кількість золото було продано протягом чотирьох років, починаючи із червня 1976 року по травень 1980, на вільному ринку шляхом відкритих аукціонів, що регулярно проводилися.

Таким чином, центральні банки одержали можливість вільно купувати золото на приватному ринку по складних там цінах і робити угоди в  золоті між собою на базі його ринкової вартості. Так само було скасовано  існуюче до того часу зобов'язання країнаучасниць МВФ робити внесок у капітал Фонду  в золоті. Було ліквідоване право  МВФ вимагати від країнаучасниць золото в рахунок їх внесків у капітал Фонду або при здійсненні яких-небудь операцій із цими країнами.

Одним з основних принципів Ямайської валютної системи  була юридично завершена демонетаризация золота. Була скасована офіційна ціна на золото, були скасовані золоті паритети, припинений розмін доларів на золото.

Ямайська угода  остаточна скасувало золоті паритети національних валют, так само як і  одиниці СДР. Тому воно розглядалося на Заході як офіційна демонетизація  золота, позбавлення його всяких грошових функцій у сфері міжнародного обороту. Був покладений початок фактичного витисненню жовтого металу із системи міжнародних валютних відносин.

Інтернаціоналізація системи міжнародних ліквідних  активів, формування колективної валютної одиниці покликано впливати на світову економіку, зм'якшувати наслідку порушень рівноваги платіжних балансів, служити свого роду заслоном на шляху перенесення збурювань, викликуваних такого роду порушеннями, на внутрішню економіку країни.

Відповідно до цього  положення статуту МВФ, що ставляться до механізму СДР, були внесені певні  зміни.

·  Прив'язка вартості СДР до золота припиняє своє існування.

·  КраїнамаУчасницям надається можливість вступати по взаємній згоді в угоди один з одним з використанням СДР без попереднього прийняття Фондом якого-небудь загального або спеціального рішення по даному питанню.

·  МВФ може дозволяти країнамаучасницям провадити між собою операції по використанню СДР. У травні 1979 року директорат МВФ прийняв резолюцію, що надала країнамаучасницям право здійснювати різні операції, такі як, погашення будь-якого договірного зобов'язання без перекладу валюти, у якій зроблена угода, надання кредитом у СДР, використання їх як застави при одержанні позик і т.п.

·  Право володіти коштами в СДР може бути надане міжнародним валютно-фінансовим організаціям, спеціалізованими установами ООН і т.д.

·  СДР заміняють золото й національні валюти при здійсненні платежів країнамиичленами Фонду й Фондом країнаммчленам, і їх можливе використання в операціях угодах, вироблених у рамках загального департаменту МВФ, повинне бути розширене.

Але, підсумки функціонування СДР свідчать про те, що вони виявилися далекі від світових грошей. Більше того, виникли проблеми емісії й розподілу, забезпечення, методу визначення курсу й сфери використання СДР. Всупереч задуму СДР не стали еталоном вартості, головним міжнародним резервним і платіжним коштом.

Уведення плаваючих  замість фіксованих валютних курсів у більшості країн у березні 1973 року не забезпечило їхньої стабільності, незважаючи на величезні витрати на валютну інтервенцію. Цей режим виявився нездатним забезпечити вирівнювання платіжних балансів, покінчити з раптовими переміщеннями “гарячих грошей”, з валютною спекуляцією.

Ямайська валютна  реформа не забезпечила валютної стабілізації. Кредитні можливості МВФ, незважаючи на збільшення кредитів, залишилися скромними в порівнянні з величезними  международноофінансовими потоками й  дефіцитом платіжних балансів.

1.4 Європейська валютна система

У відповідь на нестабільність Ямайської валютної системи країни ЄЕС створили власну міжнародну валютну  систему з метою стимулювання процесу економічної інтеграції. 13 березня 1979 року була створена Європейська  валютна система (ЕВС).

ЕВС базується на ЕКЮ – європейської валютної одиниці. Умовна ст-ть ЕКЮ визначається по методу валютного кошика, що включає валюти всіх 12 країн ЄС. Європейська комісія щодня розраховує ст-ть ЕКЮ в різних валютах країнччленів ЕС на основі обмінних курсів. Перегляд складу валютного кошика проводиться один раз в 5 років, а також на вимогу країни, курс до ЕКЮ валюти якої змінився більше, чим на 25%. Це наступні валюти: німецька марка, французький франк, англійський фунт, італійська ліра, голландський гульден, бельгійський франк, іспанська песета, датська крона, ірландський фунт, португальський ескудо, грецька драхма й люксембурзький франк.

Основними цілями ЕВС є: створення зони стабільних валютних курсів у Європі, відсутність якої утрудняло співробітництво країнччленів Європейського співтовариства в області виконання загальних програм і у взаємних торговельних відносинах; зближення економічних і фінансових політик країнаучасниць. Виконання цих завдань сприяло б побудові європейської валютної організації, здатної відображати спекулятивні атаки ринку, а також стримувати коливання міжнародної валютної системи.

Основні принципи побудови ЕВС:

1.  країниаучасниці ЕВС зафіксували курси своїх валют стосовно центрального курсу ЕКЮ;

2.  на основі центрального курсу до ЕКЮ розраховані всі основні паритети між курсами валют країнаучасниць;

3.  країниаучасниці ЕВС зобов'язано підтримувати фіксований курс валют за допомогою інтервенцій. На початку створення системи курс валют не міг відхилятися більш ніж на +/- 2,25% від паритетного, у цей час допускається коливання в межах +/- 15% від паритету.

У рамках ЕВС європейська валютна одиниця виконує ряд функцій:

1.  рахункової одиниці, тому що за допомогою ЕКЮ визначаються взаємні паритети валют Співтовариства. Крім того, вона уможливлює визначення величини бюджету ЄС, сільськогосподарських цін, видатків і т.п.;

2.  платіжного інструмента, тому що ЕКЮ дозволяє центральним банкам визначати й оплачувати взаємні борги, виражені в ЕКЮ;

3.  інструмента резервування, тому що кожний центральний банк вносить 20% своїх авуарів золотом і доларами в Європейський фонд валютної кооперації, який, у свою чергу, постачає банк сумою в ЕКЮ, відповідної до внесених авуарів.

Завдяки введенню фіксованих курсів валют на території Західної Європи з'явився так званий феномен  валютної змії. Валютна змія, або  змія в тунелі, - крива, що описує спільні  коливання курсів валют країн Європейського співтовариства щодо курсів інших валют, які не входять у дане валютне угруповання.

Роль МВФ стосовно ЕВС виконує Європейських фонд валютного  співробітництва. Доларові нагромадження  утворюють кредитний фонд ЕВС. Його обсяг для короткострокового  кредитування становить 14 млрд. ЕКЮ, а  для середньострокового кредитування – 11 млрд. ЕКЮ.

Незважаючи на наявні у функціонуванні ЕВС протиріччя, вона виконала поставлене перед нею  завдання. До 1992 р. в ЕВС спостерігалася стабільність обмінних курсів. За 5 років  ( 1987-1992 рр.) центральні курси основних валют не змінилися, тоді як у це ж час долар встигнув втратити й знову набрати 30% своєї вартості стосовно французького франка й німецькій марці. До початку 900х років передбачалося перейти від зони стабільності в Європі до більш високого рівня інтеграції. Ці настрої одержали своє вираження в тексті Маастрихтского договору, який передбачав перехід до Валютно-економічного союзу до 1999 р.

“У вересні 1993 року відповідно до Маастрихтским договором “абсолютна вага” валют в ЕКЮ заморожений, однак відносна вага коливається залежно від ринкового курсу. Так, у жовтні 1993 року частка марки ФРН рівнялася 32,6%, французького франка – 19,9%, фунта стерлінгів – 11,5%, італійської ліри – 8,1%, датської крони – 2,7% і т.д.”

У якості реальних резервних  активів ЕВС використовують золото. По-перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом. По-друге, із цією метою створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20% офіційних золотих резервів країн ЕВС і Європейського фонду валютного співробітництва.

Найбільш реальні  досягнення ЕВС: успішний розвиток ЕКЮ, яка придбала ряд рис світової валюти, хоча ще не стала нею в повному змісті; режим погодженого коливання валютних курсів у вузьких межах, відносна стабілізація валют, хоча періодично переглядаються їхні курсові співвідношення; об'єднання 20 % офіційних золотолдоларових резервів; розвиток кредитно-фінансового механізму підтримки країнччленів; міждержавне й частково наднаціональне регулювання економіки.

У теперішні час  іде зміцнення й розвиток ЕВС, а так само створення нової  єдиної валюти ЄВРО. Але про це трохи  пізніше.

Вивчивши чотири валютні системи, які формувалися  в міру розвитку международнонфінансових  і економічних відносин, можна  зробити висновок, що розвиток світових валютних систем і зміна одна іншої – це ніякийкте стихійний або сумбурний процес, а цілком природній і закономірний. Нова система міняє стару, тому що вона більш досконала й за допомогою її легше здійснювати валютно-фінансові операція, товарно-грошовий обороти і т.д.

 

2 питання

Світова валютно-фінансова система та її еволюція

Найважливішим елементом міжнародних  валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну  тасвітову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобальному (світовому) рівнях. І у свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних економічних відносин.

Історично спочатку виникли  національні валютні  системи, які були закріплені національним законодавством з  урахуванням норм міжнародного права. Національна валютна система є складовою грошової системи країни, хоч і відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки.

* Національна валютна  система - це форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави [1, стор. 85].

її структурними елементами є: національна валюта - грошова одиниця держави; паритет національної валюти; режим курсу національної валюти; організація валютного ринку та ринку золота; національні органи, що керують і регулюють валютні відносини країни; умови обмін] національної валюти на золото та інші валюти (конвертованість валюти) наявність або відсутність валютних обмежень, валютний контроль.

Регіональна (міжнародна) валютна  система являє собою договірну правову форму організації валютних відносин між: групою країн. [5, стор. 321].

Основні елементи такої системи - регіональна (міжнародна] розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи.

* Світова валютна система - це спільно розроблена державами форма організації валютно-фінансових відносин, яка склалася внаслідок еволюції світового господарства та юридично закріплена міждержавними домовленостями.

Світова валютна система  включає ряд конструктивних елементів: міжнародні засоби обігу і платежу; міжнародні ліквідні ресурси (інвалюта, золото); міжнародні валютні ринки і ринки золота; систему міжнародного кредитування і міждержавних розрахунків; міжнародні організації, що здійснюють міждержавне валютне регулювання.