Розвиток орендних земельних відносин у сільському господарстві та напрями їх удосконалення

       Вирішення тих та інших проблем не можливе  без активного державного втручання. Основними завданнями держави у цьому напрямку має стати формування дієвого нормативно-правового поля та відповідної ринкової інфраструктури. До того часу відміна мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення буде передчасною.

                           3.2 Вдосконалення  земельних відносин Земельні відносини - це суспільні відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і управління землею на державному, господарському і внутрішньогосподарському рівнях як об'єктом господарювання, так і засобами виробництва у сільському господарстві.

        Поняття земельних  відносин охоплює широке коло питань економічного (виробничого) і правового  характеру. В основі земельних відносин лежить категорія власності на землю. Тому зміну і розвиток земельних  відносин пов'язують зі зміною і розвитком  форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин, можуть бути як стимулюючим, так і стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

        Характерною ознакою  трансформації земельних відносин на сучасному етапі є приватизація землі, розвиток багатоукладної економіки на основі поєднання переваг колективної форми організації праці і приватної власності, особистого інтересу в підвищенні продуктивності праці на землі. Приватизація земель сільськогосподарського призначення Здійснюється через визначення частки кожного члена колективу у спільній власності на землю, передану у колективну власність сільськогосподарських підприємств. Земельні відносини регулюються спеціальним земельним законодавством, яким визначаються правовідносини щодо землі як об'єкта земельних відносин, що виникають у процесі сільськогосподарського виробництва між суб'єктами земельних відносин.

        Об'єктами земельних  відносин у сфері сільськогосподарського виробництва є землі сільськогосподарського призначення (рілля, землі під багаторічними насадженнями, сіножатями і пасовищами) всіх форм власності і господарювання, Суб'єктами земельних відносин є окремі громадяни (фізичні особи) та юридичні особи, держава в особі відповідних органів державної влади та територіальні громади сіл, селищ і міст в особі відповідних рад. Суб'єктами правовідносин щодо землі діють у межах чинного законодавства.

        Земельна реформа  — це комплекс правових, економічних, технічних і організаційних заходів, здійснення яких забезпечує удосконалення  земельних відносин, перехід до нового земельного ладу, що відповідає характеру регульованої, соціальне орієнтованої ринкової економіки країни. Вона є складовою частиною економічної реформи. Об'єктом земельної реформи оголошено всі землі У країни. [1,40]

        Завдання реформи полягає в перерозподілі земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам й організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель. Земельна реформа відіграє провідну роль у формуванні і розвитку аграрної політики на сучасному етапі, яка передбачає докорінну перебудову земельних відносин, спрямовану на роздержавлення земель, зміну землевласників і форм господарювання.

        Організація робіт  із земельної реформи здійснюється Державним комітетом України  у справах земельних ресурсів. Республіканським комітетом Автономної Республіки Крим у справах земельних  ресурсів і єдиного кадастру, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями, районними відділами земельних ресурсів. Для проведення земельної реформи створена відповідна правова база.[3,41]

        Етапом розвитку земельної реформи стали положення  Указів Президента України від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" та від 8 серпня 1995 р. "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", а також Закону України від 6 жовтня 1998 р. "Про оренду земель", якими визначено механізм здійснення земельної реформи. Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами передбачено: роздержавлення земель з визначенням категорій земель, що залишаються у державній власності; безплатне передавання земель у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції на добровільних засадах; розробку методики і проведення грошової оцінки земель; поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості); видачу кожному члену підприємства, кооперативу, товариства сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай); запровадження права розпорядження земельною часткою (паєм), яке може бути об'єктом дарування, міни, успадкування, застави, а також оренди після виділення частки в натурі; гарантування права безперешкодного виходу члена колективного сільськогосподарського підприємства зі своєю земельною часткою (паєм) і виділення її в натурі з видачею Державного акта на право приватної власності на землю з відповідними правами розпорядження земельною ділянкою без зміни її цільового призначення; надання права власникам добровільно створювати на базі належних їм земельних ділянок спільні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи та акціонерні товариства, інші кооперативні підприємства, передавати ці ділянки у спадщину, дарувати, обмінювати, здавати під заставу, надавати в оренду й продавати громадянам України без зміни цільового призначення земельних ділянок; включення вартісної (грошової) оцінки земель в обіг аграрного капіталу.[4,42]

        Єдина державна землевпорядна  служба здійснює контроль за дотриманням  земельного законодавства під час проведення земельної реформи та забезпечує її моніторинг. Для підвищеншГ"йідповідальності власників земельних ділянок і землекористувачів за використання й охорону земель запроваджується реєстраційна система права юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки і земельні частки (паї) та їх руху. Важливим завданням земельної реформи є удосконалення системи відтворення природно-ресурсного потенціалу на основі запровадження економічних важелів стимулювання землеохоронної діяльності власників і користувачів земельних ділянок та переходу до некапіталомістких способів захисту земель, зокрема шляхом вилучення з обробітку малопродуктивних і еродованих земель, залуження та заліснення земель, що не використовуються в сільськогосподарському виробництві.

        Роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств та організацій є першим етапом земельної реформи, який здійснюється згідно з проектами, розробленими за рекомендаціями щодо складання проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій (затверджені Держкомземом України і погоджені з Міністерством сільського господарства і продовольства України та Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України 15 травня 1992 р.) відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" від 13 березня 1992 р.[6,42]

        Для проведення роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських  підприємств та організацій за рішенням сільської, селищної, міської рад або їх виконкомів створюється спеціальна комісія. Замовниками на складання проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій є відповідні обласні. Київське і Севастопольське міські управління Державного комітету України у справах земельних ресурсів.

        Проекти роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських  підприємств та організацій розробляють  державні землевпорядні організації  за участю керівництва цих підприємств  і організацій, фахівців місцевих органів

Державного  комітету України у справах земельних  ресурсів. Розроблені проекти схвалюються  трудовими колективами підприємств  і організацій та затверджуються за поданням сільської, селищної, міської  рад районною (міською) радою. На підставі затвердженого проекту роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств та організацій земельні ділянки передаються у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, або у власність громадян у порядку, встановленому в ст. 17 Земельного кодексу України, і видаються Державні акти на право колективної власності на землю, на право постійного користування землею, на право приватної власності на землю.

        Основу формування і розвитку земельних відносин у  будь-якій суспільно- економічній формації складає власність на землю.

        Відповідно до Законів України, прийнятих у 1991-1992 р. "Про власність", "Про форми власності на землю", Земельного кодексу України, у нашій державі запроваджено державну, колективну і приватну форми власності на землю. Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 р., колективна власність на землю не передбачена. Крім державної і приватної, нею запроваджено комунальну форму власності. Таким чином, Конституцією України передбачено такі форми власності на землю: суспільна, яка включає державну і комунальну власність на землю, та приватна, яка поділяється на приватну власність громадян та приватну власність недержавних юридичних осіб. Держава може передавати землі у колективну або приватну власність і надавати їх у постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду. Водночас Земельним кодексом передбачені категорії земель, які не передаються ні в колективну, ні у приватну власність. До них належать землі загального користування населених пунктів; землі гірничодобувної промисловості, транспорту, зв'язку та оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду, понад 5 га, і водного - понад 3 га; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів; землі господарств з вирощування хмелю, ефіро-олійних, лікарських рослин, плодів і винограду.[5,44]

        У колективну власність  можуть бути передані землі колективних  сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Площа земель, що передається у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, які знаходяться у віданні відповідної ради, і площею земель, що залишаються у державній ^власності (землі запасу, лісовий, водний та резервний фонди) і у власності громадян. У приватну власність земельні ділянки передаються громадянам України місцевими радами відповідно до їх компетенції для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Право приватної власності на земельну ділянку громадяни набувають також у разі одержання її у спадщину, одержання частки землі у спільному майні подружжя, купівлі-продажу, дарування, обміну, одержання земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) при виході з колективного та іншого недержавного сільськогосподарського підприємства.

        Земельні ділянки  у приватну власність для вищенаведених  цілей передаються безплатно. Виняток  становить передавання земель для  ведення селянського (фермерського) господарства. У даному разі безплатно передається середня земельна частка або земельна частка (пай), при виході громадянина з колективного сільськогосподарського підприємства. Решта земель, тобто площа, яка перевищує середню земельну частку або земельний пай, передається за плату.[6,45]

висновки

       Внаслідок здійснення земельної реформи відбулися  позитивні зміни у земельних  відносинах нашої держави - ліквідовано  монополію державної власності  на землю; утворилися нові суб'єкти господарювання, засновані на приватній власності; створено передумови для розвитку орендних відносин; триває підготовка до іпотечного кредитування. Однак, кінцевої мети реформування - забезпечення раціонального та ефективного землекористування - досягти так і не вдалось. Головними причинами, цю стримують процес успішного завершення земельної реформи і формування повноцінного земельного ринку є відсутність дієвого нормативно-правового поля та відповідної ринкової інфраструктури. Все це створює сприятливі умови для розвитку тіньового ринку, призводить до зниження ефективності землекористування, спотворення територіальної структури земельних ресурсів, скорочення обсягів фінансового забезпечення органів місцевого самоврядування та спаду сільськогосподарського виробництва.

        Провівши підсумки по підрозділу 2.1 дане підприємство є невеликих розмірів, про що свідчать такі показники як середньорічна чисельність працюючих, прямі затрати праці по підприємству, матеріальні затрати на виробництво мають від'ємне значення при порівнянні звітного року до базисного, що показує зменшення ефективності господарювання підприємства. Найбільшу питому вагу серед галузевої спеціалізації в галузі рослинництва займає зерно - 36.1%, тобто перше місце, найнижчу в галузі тваринництва інша продукція тваринництва - 2.2% - восьме місце. Найбільшої ефективності виробництва підприємство досягло у 2010 році, а найменші показники рентабельності у 2008 році. Коефіцієнт автономії менше 0.5, а це означає, що підприємство має ризик несплати боргів, низьку фінансову стійкість. Коефіцієнт фінансового важеля (ліверидж) протягом 3 років зростає, а це свідчить про недостачу коштів для сплати процентів по позиках. Коефіцієнт загальної ліквідності має показники менші за орієнтовані межі 1.5-2.5 - у даного підприємства низький ступінь покриття боргових зобов'язань, низька платоспроможність.