ВСТУП

     Стабілізація  вітчизняної економіки та поступове  нарощування економічного потенціалу країни безпосередньо пов’язані  з реалізацією структурної політики, яка вважається ключовим елементом  загальної стратегії розвитку первинних  ланок (підприємств, організації) і в цілому суспільного виробництва.

     Сучасний  стан економіки на макро- і мікрорівні характеризується деформованою структурою виробництва. Кризові явища в  економіці, викликані зниженням  купівельної спроможності населення  і падінням виробництва, обумовлюють необхідність докорінної перебудови існуючої системи виробництва. Тому одним із стратегічних завдань більш ефективного розвитку виробного потенціалу є його структурна перебудова.

     Сучасним  ринковим інструментом підвищення конкурентоспроможності та результативності діяльності підприємств є реструктуризація, яку в загальному вигляді можна визначити як їх адаптацію до функціонування в умовах, які постійно змінюються, що зумовлює необхідність трансформації організаційно-правових форм, структур, їх систем менеджменту та принципів взаємодії з контрагентами і державою.

     Реалізація програм реструктуризації може суттєво підвищити конкурентоспроможність компаній і привести до подолання негативних ситуацій в економічному розвитку.

     Реструктуризація – один із ефективних ринкових інструментів развитку успішного бізнесу. Головна особливість реструктуризації на відміну від поточних окремих змін у виробництві, структурі капіталу або власності, ринках збуту і т.п. виявляється у тому, що вона є частиною повсякденного ділового циклу компанії. Саме необхідність комплексного характеру перетворень, що торкаються практично усіх сторін функціонування компанії, обумовлює реструктуризацію.

     Важливим  компонентом реформування є реструктуризація системи управління. В ній виділяються три сфери: управління виробництвом, управління персоналом та інтегроване управління. Реструктуризації передують аналіз оперативного та стратегічного управління виробництвом, способів розробки та прийняття організаційних рішень.

     Важливо також враховувати перспективи оновлення і підвищення якості продукції, що призведе до модернізації виробництва та зміни структури капітальних вкладень, перетворення системи управління. Нова структура управління повинна забезпечити оптимальну чисельність підрозділів, ієрархію підпорядкування, баланс процесів оновлення і збереження кількісного складу кадрів.

     Питання реструктуризації є досить актуальним на даному етапі розвитку економіки  адже основою її стабільного розвитку та нарощування потенціалу є активна  структурна політика, яка вважається стрижневим елементом загальної стратегії розвитку суб’єктів господарювання і і в цілому суспільного виробництва.

     Традиційно  проблема реструктуризації підприємств  є об'єктом наукового і практичного  інтересу вітчизняних і зарубіжних учених-фахівців в області менеджменту, зокрема, антикризового управління, фінансового менеджменту, прикладних економічних наук (економіка підприємства, фінанси), права. Істотний внесок у дослідження цієї багатогранної міждисциплінарної проблеми внесли такі науковці, як-то М. Аїстова, О. Акіліна, І. Акімова, Е. Андращак, А. Афонін, Т. Долгоп’ятова, Л. Кальниченко, Г.Клейнер, І. Мазур, О. Мендрул, Т. Мізерна, С. Льовочкін, В. Нестерчук, О.Неустроєв, В. Опарін, В. Пасічник, О. Підхомний, Г. Савіна, О. Сухарєв, Р.Фатхутдинов, В. Федосов, Р. Хол, В. Шапіро та ін.

     Головною  метою курсової роботи є визначення теоретичних засад та механізму здійснення реструктуризації підприємств.

     Виходячи  з поставленої мети, в даному дослідженні  поставлені наступні завдання:

• позкрити економічну сутність реструктуризації підприємств;
• зробити порівняльну характеристику форм і видів реструктуризації підприємств;
• покроково дослідити механізм здійснення реструктуризації підприємств.

     Об’єктом  дослідження є механізм здійснення реструктуризації суб’єктів господарювання.

     Предметом дослідження є чинне законодавство, монографічні та публіцистичні дослідження з питань реструктуризації підприємств.

     Аналіз  сутності, змісту й напрямків реструктуризації спирався на міждисциплінарний підхід з використанням загальнонаукових методів (наукової абстракції, аналізу й синтезу, індукції й дедукції, сполучення історичного й логічного, кількісного і якісного аналізів) теоретичної економіки

      1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ  РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ  ПІДПРИЄМСТВ

     Процес  реструктуризації можна розглядати як спосіб зняття суперечності між вимогами ринку й застарілою логікою дій підприємства. У законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” процес реструктуризації підприємства визначено як здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

     Реструктуризація  означає пристосування структури  ресурсів, що використовує підприємство, до нових цін і умов, а також  зміну параметрів виробництва відповідно до існуючих на ринку вимог.

     Реструктуризація,як правило, включає організаційні зміни на підприємствах, що часто виражаються в їх поділі на дрібніші суб’єкти підприємницької діяльності.[7,c.235]

     У процесі реструктуризації також  змінюються цілі підприємства, здійснюється організаційна перебудова, відбувається поділ активів, переглядаються ринки та оптимізуються ресурси.

     Метою проведення реструктуризації є створення  повноцінних суб’єктів підприємницької  діяльності, здатних ефективно функціонувати  за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам товарних ринків.

     Реструктуризація  на рівні підприємства стосується перебудови всіх сфер його діяльності, починаючи  від виробничо-технічних та організаційних систем і завершуючи фінансовими аспектами і проблемами власності.

     Реструктуризацію  можна проводити і на макрорівні.

     У такому випадку вона спрямована на зміну співвідношення окремих галузей  та підгалузей, рівня розвитку елементів  ринкової інфраструктури, механізмів і важелів управління економікою, приватизаційними процесами.

     В цілому будь-яка реструктуризація має  забезпечувати в кінцевому підсумку платоспроможність підприємств, що обумовлюється зменшенням витрат, підвищенням  продуктивності праці, запровадженням нової технології, модернізацією обладнання.

     При цьому вважається, що процесам реструктуризації підлягають, як правило, слабкі, неплатоспроможні підприємства, що стоять на межі банкрутства, однак і прибуткові підприємства використовують різні варіанти реструктуризації. Зарубіжний досвід свідчить, що реструктуризацію на Заході проводять і досить успішні компанії, які прагнуть забезпечити достатню прибутковість своїх акцій у майбутньому. Тому цілком справедливим є більш широке трактування реструктуризації як процесу підготовки і реалізації програми комплексних змін на підприємстві з метою підвищення його ринкової вартості.[10, c.256]

     Процес  реструктуризації може бути викликаний рядом зовнішніх і внутрішніх причин.

     Зовнішні  чинники реструктуризації:

• технологічний процес (новітні технології, передові методи комунікації та інформаційного зв’язку;зниження затрат на обробку даних, ефективні транспортні мережі);
• міжнародна економічна інтеграція(скорочення торговельних і митних бар’єрів, більш вільний потік капіталу, підвищення мобільності робочої сили, утворення економічних блоків та союзів, монетарна інтеграція та створення міжнародних валют);
• докорінні зміни на ринках розвинутих країн (уповільнення темпів розвитку цих країн, більш агресивний експорт і пошук додаткових ринків збуту, зменшення ступеня державного регулювання економіки);
• зміни соціально-економічних систем (трансформація економічних систем країн Центральної та Східної Європи і Азії, зростання долі приватного сектору);

     політика  уряду (податкова, кредитна, митна, соціальна, інформаційна).

     Внутрішні чинники реструктуризації:

• незадовільний рівень загального менеджменту (слабка орієнтація на ринок, відсутність стратегії, низька кваліфікація кадрів);
• слабкий фінансовий менеджмент з питань:управління грошовими потоками, прийняття інвестиційних рішень, управління затратами;
• не конкурентоспроможність продукції( поява нових продуктів і конкурентів, виробництво застарілої продукції, падіння обсягів продажу);
• високі затрати (високий рівень точки беззбитковості, високі постійні затрати, високі змінні затрати, високий рівень втрат, висока вартість сервісу);
• слабка робота служби маркетингу;
• конфлікт інтересів (власників, робітників, клієнтів, партнерів).[8,c.156]

     В умовах України дія цих чинників підсилюється загальною економічною  кризою, яка характеризується довготривалим  спадом виробництва, невиправданим  зростанням цін на ресурси і товари, розладом прямих господарських зв’язків і каналів збуту продукції, браком фінансових коштів, погіршенням фінансово-економічних показників діяльності, руйнуванням системи соціального захисту населення.

     Реструктуризаційні  зміни, які проводяться на підприємствах, можуть стосуватись:

• модернізації - оновлення устаткування і технології;
• реорганізації – зміни методів і поділу праці; потоків інформації;
• адаптація – пристосування елементів підприємства до поточних умов;
• нововведень – продуктових і процесних.

     Таким чином, реструктуризація в широкому розумінню:

• передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери функціонування (маркетинг, фінанси, виробництво);
• є постійним інструментом управління, а не реалізацію одноразової мети;
• може охоплювати майнові перетворення як елемент змін;
• підлягає модифікації і коригуванню в ході реалізації.

     Реструктуризація  передбачає зміни структури :

• майна (правового статусу);
• організаційної структури підприємства;
• виробничої структури;
• структури виробничої програми;
• структури залученого капіталу;
• структури активів.[3,c.256]

      2. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА  ФОРМ І ВИДІВ  РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ  ПІДПРИЄМСТВ

     Реструктуризація  підприємства спрямовується на розв’язання двох основних завдань: по-перше, якнайскоріше забезпечити виживання підприємства; по-друге, відновити конкурентоспроможність підприємства на ринку. Відповідно до цих завдань і розглядають взаємозв’язані форми і види реструктуризації підприємств та організацій. (рис. 2.1)

     Рис. 2.1 Основні форми і види реструктуризації підприємств (організацій)

За  оперативної реструктуризації підприємства (організації) розв’язуються дві основні проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів його (її) діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно 3-4 місяці. Здійснюється в короткострокову періоді і коли підприємство вирішує питання підвищення ліквідності за рахунок внутрішніх резервів в рамках переважно санаційної реструктуризації. Діями, які приносять швидкі результати можуть бути:

• управління грошовими потоками;
• економія витрат;
• формування системи збуту продукції;
• визначення перспективних ринків збуту і прибуткових видів діяльності, виключення збиткових видів діяльності;
• скорочення чисельності працюючих;
• вдосконалення організації виробництва;
• підвищення контролю за якістю продукції.