Продуктивність праці персоналу підприємства

     Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві. Велике значення цих резервів полягає в  тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і використовуються всі попередні резерви. Внутрішньовиробничі резерви зумовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньо виробничі резерви можна поділити на:

     · резерви зниження трудомісткості праці;

     · резерви поліпшення використання робочого часу;

     Резерви підвищення продуктивності праці безмежні, як і науко- технічний прогрес, удосконалення організації виробництва , праці й управління. Тому в кожній конкретний період треба використовувати ті резерви, що дають максимальну економію праці за мінімальних витрат.

     Необхідною  умовою виявлення і використання резервів є їхня кількісна оцінка.

     Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних величинах. На конкретний період часу величину резервів можна  визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці.

     Оцінку впливу зниження трудомісткості продукції, поліпшення використання робочого часу, удосконалення структури кадрів на підприємстві можна визначити за допомогою таких формул:

     За  рахунок зниження трудомісткості:

     Пп = (Tм/Tн)

100-100; Eч = ((Tм-Tн) P)/Ф К;

     де  Пп - величина підвищення продуктивності праці, %;

     Тм, Тн - минула та нова трудомісткість на операцію або виріб;

     Еч - економія чисельності робітників;

     Р - кількість виробів або операцій;

     Ф - реальний фонд робочого часу одного робітника, год.;

     К - коефіцієнт виконання норм.

     За  рахунок поліпшення використання робочого часу (зменшення його втрат):

     Пп = (100-n)

100/(100-m)-100,

     або

     Пп = (m-n) 100/(100-m),

     де m - втрати робочого часу в базовому періоді,%;

     n - втрати робочого часу в поточному  періоді,%.

     За  рахунок змін у структурі кадрів:

     Iпп = Iп

Id,

     де  Іпп - індекс загальної продуктивності праці;

     Іп - індекс продуктивності праці основних робітників;

     Іd - індекс зміни частки основних робітників в загальній кількості робітників у поточному періоді порівняно  з базовим, обчислюється за формулою:

     Id = dп/dб,

     де dп - частка основних робітників в поточному  періоді;

     dб  - частка основних робітників в базовому періоді.

     Зіставлення динаміки річного, денного і годинного  виробітків сприяє виявленню резервів підвищення продуктивності праці через  поліпшення використання робочого часу.

     На  підприємствах для використання резервів розробляють плани організаційно-технічних заходів , в яких зазначені види резервів підвищення продуктивності праці, заходи щодо їх реалізації, втрати на них, строки проведення, а також відповідальні виконавці. 
 

2.2. Програми управління  продуктивністю праці 

     Ураховуючи  першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю. Ці програми на підприємстві охоплюють такі етапи:

     1)вимірювання  й оцінка досягнутого рівня  продуктивності по підприємству  в цілому і за окремими видами  праці зокрема;

     2)пошук  та аналіз резервів підвищення  продуктивності на основі інформації, одержаної під час вимірювання  й оцінки;

     3)розроблення плану використання резервів підвищення продуктивності праці, який повинен передбачати конкретні терміни і заходи

щодо  їх реалізації, фінансування витрат на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх впровадження, визначати відповідальних виконавців;

          4)розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня продуктивності;

     5)контроль  за реалізацією заходів, передбачених  планом і всією програмою, і  регулювання їх виконання;

     6)вимірювання  й оцінка реального впливу  передбачуваних заходів на зростання продуктивності праці.

     Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві — це фактично частина  загального процесу управління підприємством, що охоплює планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і  регулювання. Ця робота грунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність, з іншого боку.

     Розглянемо  детальніше зміст діяльності економістів  та менеджерів на кожному із названих етапів програми управління продуктивністю праці на підприємстві.

     Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня  продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема – вихідний етап програми. Його правильне і точне здійснення є важливою передумовою успішності наступних етапів і всієї програми. Найважливіша вимога до економіста на цьому етапі – забезпечення достовірності і порівнянності показників. Щоб виміряти продуктивність праці, потрібно зіставити кількість виробленої продукції або наданих послуг з витратами на їх виготовлення. Це завдання лише на перший погляд здається простим. На практиці більшість організацій виготовляє значну кількість різноманітної продукції, яку нерідко важко порівнювати і додавати. Універсальні вартісні показники кількості продукції не позбавлені впливу інфляційних процесів, стихійного коливання ринкової кон'юнктури, ними не завжди можна виразити залишки незавершеного виробництва. Ще важче точно підрахувати витрати праці на випуск конкретного виду продукції чи послуг, оскільки звичайно кожний працівник прямо чи непрямо бере участь у виробництві багатьох видів продукції, і розділити між ними витрати праці просто лише для робітників-відрядників.

     Слід  також постійно мати на увазі, що ресурси, які застосовуються у виробництві, взаємозамінні. Тобто можна зменшити кількість праці на досягнення певного корисного ефекту за рахунок збільшення кількості використаних засобів виробництва. Продуктивність живої праці при цьому звичайно зросте, але чи одержить від цього користь підприємство, можна сказати, лише розрахувавши продуктивність за багато-факторною моделлю, яка б враховувала витрати і живої, й уречевленої праці. Так само, наприклад, можна замінити більшу кількість менш кваліфікованої праці меншою кількістю вище кваліфікованої. Якщо при цьому корисний ефект виробництва і сумарні витрати на персонал залишилися такими самими, то показник виробітку в розрахунку на кількість витраченого робочого часу зросте (бо підприємство використовує меншу кількість праці), але реальний рівень виробітку залишиться таким самим (бо сумарні витрати на персонал для одержання певного корисного ефекту залишилися такими самими). Тому завданням економіста є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників продуктивності праці на підприємстві.

     Пошук і аналіз резервів підвищення продуктивності грунтується на порівнянні інформації, одержаної під час вимірювання  й оцінки досягнутого рівня продуктивності по підприємству в цілому і за окремими видами праці зокрема з наявною інформацією про максимально можливий рівень продуктивності праці на аналогічних роботах. Для пошуку резервів підвищення продуктивності праці слід заохочувати висококваліфікованих представників різних спеціальностей, що володіють фундаментальністю і широтою поглядів та вміють бачити перспективу.

     Шукаючи й аналізуючи резерви, необхідно  також враховувати їх класифікацію за різними ознаками, щоб не обійти увагою жоден з можливих факторів підвищення продуктивності праці. Слід ще раз підкреслити, що значні резерви зростання продуктивності праці приховані не лише в процесі безпосереднього виробництва, а й у процесі його організації та управління.

     Розробляючи план використання резервів підвищення продуктивності праці, необхідно забезпечити  узгодження цілей та завдань програми. Для цього потрібно коротко і чітко сформулювати цілі, проранжувати їх залежно від значення і черговості в часі. План повинен також включати конкретні заходи з реалізації встановлених цілей, передбачати фінансування витрат на ці заходи. Важливим завданням економіста на цьому етапі є розроблення критеріїв результативності програми, підрахунок очікуваного економічного ефекту від упровадження передбачуваних заходів. На кожен пункт плану мають бути визначені термін виконання та відповідальні виконавці.

     Розроблення систем мотивації працівників до досягнення запланованого рівня  продуктивності є необхідною умовою реалізації програми. Менеджер завжди мусить пам'ятати, що для успіху справи слід намагатися зблизити аж до ідентифікації цілі і завдання організації з особистими цілями і бажаннями працівників. Тобто в конкретному випадку виграш від підвищення продуктивності праці повинен поділятися між організацією, яка забезпечила його досягнення, і працівником, який його досягнув. Працівники повинні заздалегідь знати, як заплановані результати щодо зростання продуктивності праці відіб'ються на реалізації їх особистих професійних інтересів.

     Контроль  за реалізацією заходів, передбачених планом і всією програмою, необхідний для виявлення і вирішення можливих проблем їх виконання на початкових етапах, ще до того, як вони стануть надто складними. Вихідним моментом процесу контролю є встановлення конкретних, обмежених у часі цілей, які можна виміряти. У процесі контролю порівнюються фактичні й задані показники продуктивності праці або їх складові, визначається масштаб допустимих відхилень. При значному відхиленні менеджер приймає рішення про регулювання системи. Слід пам'ятати, що контроль у будь-якій справі потрібен лише для того, щоб сприяти досягненню цілей. Надмірний, невдало продуманий контроль може дати небажані наслідки, зокрема спрямувати зусилля працівників на задоволення вимог контролю, а не на досягнення цілей. Організовуючи контроль, важливо приділити увагу зворотному зв'язку, реальності вимог, заінтересованості працівників, економічності контролюючих систем.

     Вимірювання й оцінювання впливу реалізованих заходів  на зростання продуктивності праці  потрібна для того, щоб оцінити й порівняти ефективність їх впровадження і визначитися з пріоритетами на наступний період. Як і на першому етапі, найважливішим завданням економіста тут є використання всіх можливих прийомів і методів для забезпечення достовірності і порівнянності показників. Визначивши найефективніші напрямки роботи щодо підвищення продуктивності, необхідно прийняти відповідні мотивуючі рішення і надалі зосередити увагу саме на цих напрямках.

     Отже, управління продуктивністю праці – це складне комплексне завдання, однаково важливе для організацій будь-якої сфери діяльності і будь-якого масштабу, якщо вони планують досягти успіху в ринковій конкуренції. Реалізація цього завдання залежить від грамотної та скоординованої роботи економістів і менеджерів на всіх етапах програми. 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ 

     У результаті проведеного дослідження  вирішено важливу наукову задачу виявлення резервів і шляхів зростання  продуктивності та ефективності праці. Результати дослідження дозволяють зробити такі висновки теоретичного напрямку:

     1. Праця – це доцільна, свідома,  організована діяльність людей,  спрямована на створення матеріальних  і духовних благ, необхідних для  задоволення суспільних і особистих  потреб людей. Процес праці містить три основних моменти: доцільну діяльність людини, тобто власну працю; предмет праці, на який спрямована праця; засоби праці, з допомогою яких людина впливає на предмет праці.

     2. Показники продуктивності праці  повинні забезпечувати реальну  картину використання праці на підприємстві, оптимальне співвідношення між обсягом реалізованої працівником продукції і його заробітною платою Правильний вимір продуктивності праці допомагає розкрити і мобілізувати її резерви. Існують такі основні методи вимірювання продуктивності праці: натуральний метод, при якому обсяг виробітку продукції і показники продуктивності праці обчислюються в натуральних одиницях; трудовий метод, за яким продуктивність праці визначається в годинах. Поряд з виробітком широко використовується показник трудомісткості продукції; вартісний метод, який найбільш повно враховує особливості зміни продуктивності праці і може ефективно використовуватися для її оперативного аналізу.