Продуктивність праці персоналу підприємства

     де  Тв — затрати праці основних робітників-відрядників; Тп — затрати праці основних робітників-почасовиків.

2. Трудомісткість обслуговування виробництва(Тоб) включає всі затрати праці допоміжних робітників.
3. Виробнича трудомісткість (Твир) — це всі затрати праці основних і допоміжних робітників.

     Твир = Тт + Тоб.

4. Трудомісткість управління виробництвом (Ту) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.
5. Повна трудомісткість (Т) — це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу:

     Т = Тт +Тоб+ Ту; або Т = Тв +Тп + Тоб + Ту; або  Т = Твир + Ту.

     За  характером і призначенням розрізняють  нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

     Нормативна  трудомісткість визначає затрати праці  на виготовлення одиниці продукції  або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з діючими  нормами.

     Фактична  трудомісткість виражає фактичні затрати  праці на виготовлення одиниці продукції  або певного обсягу роботи.

     Планова трудомісткість — це затрати праці  на одиницю продукції або виконання  певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва. 

1.4. Фактори продуктивності праці 

     Продуктивність  праці - динамічний показник. Він має  значення лише у своїй прогресуючій зміні. Саме підвищення продуктивності праці є основною умовою, що забезпечує в масштабах країни економічне зростання і розвиток економіки.

     Продуктивність  праці залежить від багатьох факторів. Фактори продуктивності праці – це об'єктивні і суб'єктивні причини, що зумовлюють  зміну цього показника. Їх можна розглядати і як резерви збільшення продуктивності праці.

     Фактори  продуктивності праці об'єднуються в наступні групи:

     I група – чинники основного  капіталу. Їх роль зумовлена якістю, рівнем розвитку і мірою використання  інвестицій і довгострокових  матеріальних активів. Ці чинники  пов'язані з механізацією і  автоматизацією праці, впровадженням  прогресивних технологій і відповідно використанням якісних і ефективних матеріалів. Але зростання матеріалізованої праці не повинно перевищувати приросту об'єму роботи, досягнутого за рахунок впливу цих чинників. Проте практично важко досить точно визначити приріст об'єму роботи, досягнутого тільки за рахунок збільшення основного капіталу, оскільки будь-який вид діяльності тісно пов'язаний з основними фондами, їх структурою і вживаними технологіями.

     II група   — соціально-економічні  чинники. Це склад і кваліфікація  працівників, умови праці, здоров'я нації, відношення персоналу до праці і т.д. У цій групі особливу роль грають склад персоналу і якість праці. Причому вклад кожного індивідума в загальну сукупну працю неоднаковий: одні в колективі завжди виробляють більше середнього значення, а інші — менше середнього. Проте вживані нині колективні методи розрахунку продуктивності праці не враховують цього. Продуктивність праці окремого працівника залежить від його здібностей, майстерності, знань, віку, стану здоров'я і ряду інших причин. З позиції продуктивності праці для працедавця важливо знайти "свого" працівника, чия працездатність і продуктивність праці потенційно вища за середні значення. Такому відбору працівників допомагає оцінка якості праці і система профвідбору.

     У цій групі чинників треба відмітити і витрати країни на освіту і охорону здоров'я, тобто капіталовкладення суспільства в соціальну сферу. Не викликає сумнівів, що від рівня шкільної і професійної, у тому числі вищої, освіти залежить професійна підготовка працівників, а від стану медичного обслуговування населення – здоров'я нації і кожного працівника окремо. Повноцінний склад і раціональна структура продуктів харчування, наявність і доступність споживчих товарів, включаючи товари тривалого користування, рівень розвитку сфери послуг і житлово-комунального обслуговування – це необхідні складові якості життя, які дозволяють швидко і своєчасно відновлювати працездатність людини, впливають на його настрій і створюють відчуття комфортності і надійності. До соціально-економічних чинників треба віднести і механізм перерозподілу доходів суспільства між окремими верствами населення.

     III група – організаційні чинники.  Вони охоплюють комплекс заходів  з організації праці і управління, менеджменту персоналу. З розвитком  економіки зростає роль цієї групи чинників. Поняття організації праці і управління включає вибір розмірів і місця розташування підприємства, кооперацію, спеціалізацію і комбінування як форми організації виробництва, схему, структуру і стиль управління підприємством, визначення завдань діяльності його підрозділів. Особливу групу складають чинники, що впливають на взаємини в колективі і дисципліну праці. Це, по-перше, система цінностей працівників і принципи взаємодії, що впливають на цільові установки персоналу, поведінку працівників і мікроклімат в колективі; по-друге, заходи активізації працівників; по-третє, заходи контролю за виконанням управлінських рішень і виправлення помилок і прорахунків.

     Дію вказаних чинників продуктивності праці  обумовлено об'єктивними, у тому числі  природними і суспільними, умовами діяльності. Серед них треба також виділити кліматичні умови і наявність своїх багатств країни, її суспільний розвиток, політичне життя і рівень добробуту населення.

     Деякі автори рекомендують чинники продуктивності праці розділяти ще таким чином:

1. Чинники зростання живої і упредметненої праці. Така диференціація чинників пов'язана з резервами інтенсифікації в рамках нормальної інтенсивності праці і заходами підвищення частки основного капіталу;
2. Чинники зростання продуктивності праці, обумовлені часом дії. У цій групі розрізняють: а) поточні чинники, пов'язані з організаційно-технічними заходами, які не вимагають значних інвестицій; б) перспективні чинники, пов'язані з корінним перетвореннями в техніці і технології. Дію останніх розраховано на тривалий період часу (як правило, більш за один рік);
3. Чинники, обумовлені роллю і займаним місцем в економіці: а) загальноекономічні; б) міжгалузеві і галузеві; у) внутріфірмові; г) робочого місця. Дія загальноекономічних чинників пов'язана з    суспільним розподілом праці, у тому числі міжнародним, наявністю і використанням трудових ресурсів, структури виробництва. Міжгалузеві і галузеві чинники зростання продуктивності праці пов'язані з особливостями організації виробництва – його спеціалізацією, концентрацією і комбінуванням, з міжвиробничою кооперацією. Чинники зростання продуктивності праці на робочому місці включають перш за все комплекс заходів з усунення втрат робочого часу і більш раціонального його використання.

     Сучасний  підхід до показника продуктивності рекомендує розрізняти наступні фактори:

1. Конкуренція. Будучи рушійною силою економічного зростання країни, вона за допомогою прагнення кожного підприємства до поліпшення своїх позицій на ринку впливає на продуктивність. Причому впливає як конкуренція підприємств, так і конкуренція країн. І чим сильніше економіка країни, тим потужніше продуктивність конкурентоздатних підприємств;
2. Нововведення, техніка і технологія. Технологія традиційно розглядається як чинник зростання продуктивності праці. Але необхідно, щоб вона використовувалася кваліфікованим персоналом і призводила до конкурентоспроможності підприємства. Тоді ефективність інвестицій позитивно позначиться на використанні ресурсів.
3. Організація праці і управління. Вони охоплюють широкий діапазон питань від фізичного розміщення індивідуального робочого місця до способу повідомлення підприємства із зовнішнім середовищем. Сучасні кадрові політики, пов'язані з підвищенням самостійності і відповідальності кожного працівника, багато в чому визначають вживану на підприємстві організацію праці;
4. Умови і охорона праці. Здорові працівники і безпечні умови праці є невід'ємною складовою продуктивної діяльності. Економічні цілі підприємництва не повинні протистояти соціальним цілям суспільства: вони повинні гармонійно доповнювати один одного. Безпека і охорона праці в широкому сенсі впливають на використання робочого часу, підвищення кваліфікації, організацію праці, професійне зростання і кінець кінцем визначають безпеку життя на Землі;
5. Кваліфікація. При динамічності економічних перетворень, розвитку технології, посилюванні внутрішньої і міжнародної конкуренції продуктивність все сильніше залежить від рівня кваліфікації працівників. Висока професійна майстерність стає ключовим чинником використання сучасного технологічного устаткування. Знання і майстерність, високий професіоналізм працівника багато в чому визначають успіх підприємства. Проте треба пам'ятати, що професійний склад трудового колективу, що склався, при зміні ринкової кон'юнктури може привести до обмежень продуктивності підприємства;
6. Якість. Підвищення якості праці і відповідно якості продукції дає можливість збільшувати об'єми роботи, частку ринку підприємства, тим самим сприяючи зниженню експлуатаційних витрат і підвищенню продуктивності;
7. Соціальне партнерство. Підвищення продуктивності підприємства залежить від усього трудового колективу. Рух вперед може бути наслідком дій єдиної команди,  яка має єдину ціль. А це здійснюється лише в рамках соціального партнерства;
8. Економічне зростання. Воно обумовлює організацію підприємництва кожного підприємства, інтегрованого в єдину систему економіки країни. Економічна ситуація в світі, в даній країні, в даному регіоні країни багато в чому визначає стан продуктивності окремого підприємства;
9. Рівень життя. Високий рівень життя населення створює передумови для розкриття здібностей і талантів працівників, підвищення їх працездатності, що веде до зростання продуктивності підприємства.

     Всі розглянуті вище чинники продуктивності і продуктивності праці повинні досліджуватися в ході аналітичної роботи на підприємстві для виявлення їх значущості і впливу на перспективу. Розглянемо типову методику економічного аналізу чинників продуктивності праці.

     Факторний аналіз продуктивності праці вивчає показники, що зробили безпосередній вплив на її зміну. Наприклад, можна вивчити вплив долі працівників, зайнятих у виробництві, числа відпрацьованих днів, тривалості трудового дня і годинної продуктивності праці на зміну продуктивності праці працівника за конкретний період. Для цього потрібно визначити форму взаємозв'язку вказаних чинників. Вона може виглядати таким чином:

     П=(ПВ

Д Р П_г)/100%,

     де  П– продуктивність праці;

     ПВ– індекс питомої ваги працівників, зайнятих у виробництві, в загальній чисельності працівників;

     Д – середнє число днів, відпрацьованих одним працівником виробництва;

     Р — середня тривалість робочого дня;

     Пг– годинна продуктивність праці працівників, найнятих у виробництві.

     Рис. 1.5 – Взаємозв'язок чинників, що визначають середньорічнй виробіток продукції працівником підприємства

     Таблиця 1.1 – Вихідні дані для факторного аналізу

     Продовження таблиці 1.1