Планирование создания нового предприятия

    При побудовi дерева цiлей керуються трьома принципами.

    Принцип 1. Згiдно з цим принципом побудову проводять за часовими інтервалами. Глобальну довготермiнову цiль вважають головною, вона визначає iншi довготермiновi цілі. Вони, в свою чергу, визначають середньотермiновi цiлi, якi потiм визначають короткотермiновi.

    Принцип 2. Побудова за функцiональною ознакою. У даному випадку головною виступає цiль усього пiдприємства, яка визначає цiлi його  
підроздiлiв.

    Принцип 3. Побудова за функцiонально-часовим принципом, який об’єднує попереднiх два.

    Система (дерево) цілей будується для виконання цiльової установки, тобто для досягнення головної цiлi. Вона передбачає поетапну реалiзацiю цілей (з урахуванням iнтересiв персоналу пiдприємства, а також мiсцевих i центральних органiв влади), що поступово приведе до досягнення таким  
чином головної цiлi.

    Iєрархiчна система цiлей передбачає послiдовнiсть прiоритетiв i повний набiр ресурсів, необхiдних для отримання намiчених результатiв (цiлей) на  
кожному етапi. Це здiйснюють так: намiчену цiль розглядають як структуру, що передбачає зв’язок даної цiлi з кожною необхiдною чи бажаною дiєю персоналу (рис. 1.3.1).                        
 
 
 

              

    Рис. 1.3.1 Система (дерево) цілей.

    До даного рисунка наведемо такий приклад. Припустимо, що цiллю є виробництво певного товару. У такому випадку пiдцiлями можут бути: Ц1 –залучення квалiфiкованих працiвникiв, Ц2 – будiвництво чи найм виробничого примiщення та його обладнання, Ц3 – знаходження джерел сировини, Ц4 – органiзацiя збуту. Завданнями Ц3 можуть бути: пошук надійних постачальніків, оформлення документів на поставки, забезпечення доставки та ін. Ну а далі вже намічають конкретні дії для виконання поставлених завдань.

    Вітчизняних підприємців корисно ознайомити із закордонним досвідом розробки і  реалізації стратегій. Так, промислові фірми США (рис 1.3.2)  і Японії (рис. 1.3.3) при розробці стратегій користуються такими моделями.

    Американська  модель:

1. Вибір оптимального плану;
2. Визначна роль вищих керівників при прийнятті рішення;
3. Послідовність заходів з реалізації плану.

 
 

   

 Рис. 1.3.2 Американська модель розробки та реалізації стратегічних планів.

    Результати:

• Швидкість прийняття рішення;
• Опір реалізації плану з боку виконавців;
• Велика тривалість циклів реалізації плану;
• Збільшення фактичних термінів реалізації рішень порівняно з плановими.

Японська  модель:

1. Розробка плану, прийнятого для виконавців;
2. Забезпечення практичної реалізації плану;
3. Оптимізація дій виконавців з реалізації плану;
4. Паралельність заходів з реалізації плану.

   

 Рис. 1.3.3   Японська модель розробки та реалізації стратегічних планів.

    Результати:

• Тривалий термін прийняття рішень;
• Участь виконавців у розробці плану;
• Короткий цикл реалізації плану;
• Активна підтримка виконавців реалізації плану.

    Примітка: (Т0 – Т1) – період розробки плану;

                      (Т1 – Т2) і (Т – Т2) – період розробки і реалізації плану. 

  1.4 Організаційно-правові  форми підприємств

    Найбiльш важливою є класифiкацiя пiдприємств (фiрм) за правовим статусом i формою господарювання. Одноосiбне пiдприємство є власнiстю однiєї особи або родини; воно несе вiдповiдальнiсть за свої зобов’язання всiм майном (капiталом). Таке пiдприємство може бути зареєстроване як самостiйне або як фiлiя iншого пiдприємства (фiрми). Форму одноосiбних пiдприємств мають переважно малi за кiлькiстю працiвникiв фiрми.

    Кооперативнi пiдприємства (кооперативи) – добровiльнi об’єднання громадян з метою спiльного ведення господарської або iншої дiяльностi. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спiльнiй дiяльностi, використання власного або орендованого майна. В економiцi України функцiонують два основнi типи кооперативiв: виробничi й споживчi.                  У перспективi можна очiкувати великого поширення кооперативiв також i в iнших сферах дiяльностi – науковiй, фiнансовiй, страховiй тощо.  
У державному секторi економiки однiєю з форм пiдприємництва є оренднi пiдприємства. Оренда полягає в тимчасовому (на договiрних засадах) володiннi й користуваннi майном, необхiдним орендатору для здiйснення пiдприємницької дiяльностi. Об’єктами оренди можуть бути цiлiснi майновi комплекси державних пiдприємств або їхнiх структурних пiдроздiлiв (фiлiй, цехiв, дiльниць), а також окремi одиницi майна.

    Виокремлюванi за цiєю ознакою господарськi товариства є об’єднаннями пiдприємцiв. У бiльшостi країн з ринковою економiкою такi товариства залежно вiд характеру iнтеграцiї (осiб чи капiталу) та мiри вiдповiдальностi за зобов’язаннями (повна чи часткова) подiляються на повнi, з обмеженою вiдповiдальнiстю, командитнi та акцiонернi.

    Повне товариство (товариство з повною вiдповiдальнiстю) – товариство, всi учасники якого займаються спiльною пiдприємницькою дiяльнiстю i несуть солiдарну вiдповiдальнiсть за зобов’язання пiдприємства всiм своїм майном.

    Товариством з обмеженою вiдповiдальнiстю вважається таке, що має статутний фонд, подiлений на частини, розмiр котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть вiдповiдальнiсть у межах їхнього внеску.

    Командитним є товариство, яке, поряд iз членами з повною вiдповiдальнiстю, включає одного чи бiльше учасникiв, вiдповiдальнiсть котрих обмежується особистим внеском у майно такого товариства.

    Найбiльш  розвинутою формою господарських товариств є акцiонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства служить акцiя – цiнний папiр без встановленого термiну обiгу, який свiдчить про пайову участь у статутному фондi товариства; пiдтверджує членство в ньому i право на участь в управлiннi ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у виглядi дивiденду та участь у розподiлi майна за лiквiдацiї товариства. Акцiонернi товариства бувають двох видiв: вiдкритого типу, акцiї якого розповсюджуються через вiдкриту передплату та купiвлю-продаж на фондових бiржах; закритого типу, акцiї котрого можуть розповсюджуватися лише мiж його засновниками.

   Акцiонерна форма господарювання має iстотнi переваги:

1. фiнансовi – створює механiзм оперативної мобiлiзацiї великих за розмiром iнвестицiй i регулярного одержання доходу в формi дивiдендiв на акцiї;
2. економiчнi – акцiонерний капiтал сприяє встановленню гнучкої системи виробничо-господарських зв’ язкiв, опосередкованих перехресним або ланцюговим володiнням акцiями;
3. соцiальні – акцiонування є важливою формою роздержавлення власностi пiдприємств будь-яких розмiрiв, перетворення найманих працiвникiв на власникiв певної частки майна пiдприємства.

  1.5 Добровільні та  інституціональні  об’єднання підприємств

    Згiдно з чинним законодавством в Українi можуть створюватися і функцiонувати два типи об’єднань пiдприємств та органiзацiй (iнтеграцiйних утворень): добровiльнi та iнституцiональні.

    Пiдприємства (органiзацiї, фiрми) мають право на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технiчну, виробничу, комерцiйну та iнші види дiяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

    Як  свiдчить світовий і вітчизняний досвiд господарювання за умов ринкової економiки, пiдприємства та iншi первиннi суб’єкти господарювання можуть створювати рiзнi за принципами й цiлями добровiльнi об’єднання  (рис. 1.5):

   

 

Рис. 1.5    Форми добровільних об’єднань підприємств та організацій

1) Асоцiації – найпростiша форма договiрного об’єднання пiдприємств (фірм, компанiй, органiзацiй) з метою постiйної координації господарської дiяльностi. Асоцiацiя не має права втручатися у виробничу та комерцiйну дiяльнiсть будь-якого з її учасникiв (членiв);

2) Корпорацiї – договiрнi об’єднання суб’єктiв господарювання на засадi iнтеграцiї їхнiх науково-технiчних, виробничих та комерцiйних iнтересiв, з делегуванням окремих повноважень для централiзованого регулювання дiяльностi кожного з учасникiв;

3) Консорцiуми – тимчасовi статутнi об’єднання промислового й банкiвського капiталу для досягнення загальної мети (наприклад здiйснення спiльного великого господарського проекту). Учасниками консорцiуму можуть бути державнi та приватнi фiрми, а також окремi держави (наприклад Мiжнародний консорцiум супутникового зв’язку);

4) Концерни – форма статутних об’єднань пiдприємств (фiрм), що характеризується єднiстю власностi й контролю; об’єднання вiдбувається найчастiше за принципом диверсифiкацiї, коли один концерн iнтегрує пiдприємства (фiрми) рiзних галузей економiки (промисловiсть, транспорт, торгiвля, науковi органiзацiї, банки, страхова справа). Пiсля створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостiйнiсть, пiдпорядковуючись потужним фiнансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа мiжнародних концернiв;

5) Синдикати – органiзацiйна форма iснування рiзновиду картельної угоди, що передбачає реалiзацiю продукцiї учасникiв через створюваний спiльний збутовий орган або збутову мережу одного з учасникiв об’єднання. (Картелі - договірне об’єднання пiдприємств (фiрм) переважно однiєї галузi для здiйснення спiльної комерцiйної дiяльностi – регулювання збуту виготовленої продукцiї.) Так само може здiйснюватись закупiвля сировини для всiх учасникiв синдикату;

6) Трести – монополiстичне об’єднання пiдприємств, що ранiше належали рiзним пiдприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому пiдприємства повнiстю втрачають свою юридичну й господарську самостiйнiсть, оскiльки iнтегруються всi напрямки їхньої дiяльностi;

7) Холдинги (холдинговi компанiї) – специфiчна органiзацiйна форма об’єднання капiталiв: iнтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою дiяльнiстю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетiв акцiй iнших пiдприємств, якi є учасниками концерну або iншого добровiльного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанiя здiйснює контроль за дiяльнiстю таких пiдприємств. Об’єднуванi у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостiйнiсть. Проте право вирiшення основних питань їхньої дiяльностi належить холдинговiй компанiї;

8) Фiнансовi групи – об’єднання юридично та економiчно самостiйних пiдприємств (фiрм) рiзних галузей народного господарства. На вiдмiну вiд концерну на чолi фiнансових груп стають один або кiлька банкiв, якi розпоряджаються капiталом пiдприємств (фiрм, компанiй), що входять до складу фiнансової групи, координують усi сфери їхньої дiяльностi.

    Нинi основними формами добровiльних об’єднань пiдприємств (фiрм, органiзацiй) дедалi бiльше стають концерни, корпорацiї та фiнансовi (промислово-фiнансовi) групи.

    В Українi поряд із добровiльними створюються й функцiонують так званi iнституцiональнi об’єднання, дiяльнiсть яких започатковується в директивному порядку мiнiстерствами (вiдомствами) чи безпосередньо Кабiнетом Мiнiстрiв України. До таких належать виробничi, науково-виробничi (науково-технiчнi), виробничо-торгівельнi та iншi подiбнi об’єднання (комплекси, центри), що iнтегрують стадiї створення (проектування), продуктування, реалiзацiї та пiсляпродажного сервiсного обслуговування виробiв тривалого використання.

    У народному господарствi України функцiонують потужнi державнi корпорацiї, створенi на базi колишнiх вузькогалузевих мiнiстерств (наприклад державна корпорацiя “Укрбудматерiали”). Iнституцiональні мiжгалузевi об’ єднання пiдприємств та органiзацiй створюються i дiють пiд рiзноманiтними офiцiйними назвами в агропромисловому комплексi, будiвництвi, житлово-комунальному господарствi та iнших взаємозв’язаних секторах економiки України.

    До  таких iнтеграцiйно-органiзацiйних утворень застосовуються економiчнi методи управлiння корпоративного характеру, якi належним чином корелюють з методами управлiння первинними ланками (пiдприємствами, фiрмами, компанiями) вiдповiдних виробничо-господарських систем.