Планирование создания нового предприятия

   ПЕРЕДМОВА

    Будь-яке  суспiльство для забезпечення дiяльностi нормального (достатньо комфортного) рiвня своєї життєдiяльностi здiйснює безлiч видiв конкретної працi. З цiєю метою люди створюють певнi органiзацiї (трудовi колективи), якi спiльно виконують ту чи ту мiсiю (реалiзують програму або мету) i дiють на засадi певних правил i процедур. Проте мета й характер дiяльностi таких численних органiзацiй рiзнi. За цiєю ознакою їх можна подiлити на двi групи:

• пiдприємницькi (комерцiйнi), що функцiонують i розвиваються за рахунок власних коштiв;
• непiдприємницькi (некомерцiйнi), iснування яких забезпечується бюджетним фiнансуванням держави.

    Органiзацiї з пiдприємницьким характером дiяльностi називають пiдприємствами.

    Пiдприємство – це органiзацiйно виокремлена та економiчно самостiйна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцiю (виконує роботу або надає платнi послуги).  
Кожне пiдприємство має iсторично сформовану конкретну назву – завод, фабрика, шахта, електростанцiя, майстерня, ательє тощо; може включати кiлька виробничих одиниць – заводiв або фабрик (комбiнат, виробниче об’єднання). У бiльшостi країн з розвинутою ринковою економiкою такi виробничi одиницi називають фiрмами. Пiд словом “фiрма” розумiють пiдприємства, що здiйснюють господарську дiяльнiсть у галузях промисловостi, будiвництва, сiльського господарства, транспорту, торгiвлi тощо з метою одержання кiнцевого фiнансового результату прибутку. Кожна з них визначає для себе певне фiрмове найменування, пiд яким її записують до державного реєстру своєї країни. Фiрмове найменування, як правило, включає iм’я та прiзвище одного чи кiлькох власникiв фiрми, вiдображає характер її дiяльностi, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах досить поширенi бiльш конкретнi найменування фiрм. Наприклад, в Англiї вони мають назву компанiй, США – корпорацiй, країнах континентальної Європи – товариств.

    Важливо знати, що кожне пiдприємство або фiрма є юридичною особою, має замкнуту систему облiку та звiтностi, самостiйний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою, а також товарний знак (марку) у виглядi певного термiна, символу, малюнка або комбiнацiї таких. Фiрмовий знак (марка) служить для iдентифiкацiї товарiв або послуг продуцента (продавця) та їх вiдокремлення на ринку вiд продукцiї (послуг) конкурентiв.

    Мета  курсової роботи полягає в тому, щоб детальніше ознайомитися та поглибити  свої теоретичні знання стосовно основних функцій та цілей підприємства в  умовах ринку, бо ці знання стануть  у пригоді молодому фафівцю за для ефективної організації процесу господарювання пiдприємством (фiрмою).

    А за допомогою розрахункової частини  курсової роботи, ми на практиці навчимося  робити розрахунки основних економічних  показників та висновки, щодо доцільності  організації малого бізнесу в умовах ринкової конкуренції.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.  ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ТА ЦІЛІ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ РИНКУ

1.1 Правові основи  функціонування підприємства

    Напрямки  дiяльностi взаємозв’язанi й у сукупностi характеризують ту чи ту стратегiю функцiонування й розвитку пiдприємства, механiзм його господарювання. Пiдприємство (фiрма) має дiяти та господарювати в межах законодавства, що регулює всi напрямки його (її) дiяльностi. З великої кiлькостi юридичних актiв визначальними є Закон України “Про пiдприємства в Українi”, статут пiдприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний договiр, що регулює вiдносини трудового колективу з адмiнiстрацiєю пiдприємства (фiрми).

    Закон “Про пiдприємства в Українi”, який регламентує дiяльнiсть рiзних видiв пiдприємств, ухвалено сесiєю Верховної Ради України 27 березня 1991р. Пiзнiше до нього вносились окремi змiни. Цей закон визначає види та органiзацiйнi форми пiдприємств, правила їхньогостворення й лiквiдацiї, механiзм здiйснення ними пiдприємницької дiяльностi, створює однакові правовi умови для дiяльностi пiдприємств незалежно вiд форми власностi й системи господарювання, забезпечує самостiйнiсть пiдприємств, чiтко фiксує їхні права та вiдповідальність у здiйсненнi господарської дiяльностi, регулює вiдносини з iншими суб’єктами господарювання i державою. Основнi положення цього закону (суть його роздiлiв) вiдображено на рис. 1.1. З метою правильного їх розумiння варто пояснити найбiльш принциповi з них.

Рис 1.1 Основні положення Закону України “Про підприємства в Україні”

    1) Створення, реєстрацiя, лiквiдацiя та реорганiзацiя підприємства. Будь-яке пiдприємство може бути створене: вiдповiдно до рiшення власника (власникiв) майна чи вповноваженого ним (ними) органу, органiзацiї-засновника; унаслiдок примусового подiлу iншого пiдприємства згiдно з чинним антимонопольним законодавством; через виокремлювання зi складу дiючого пiдприємства одного або кiлькох структурних пiдроздiлiв з рiшення їхнiх трудових колективiв i за згодою власника майна (уповноваженого органу). Пiдприємство має право створювати свої фiлiї (представництва, вiддiлення або iншi вiдокремленi пiдроздiли) з поточними й розрахунковими рахунками в банку.

    Кожне створене пiдприємство пiдлягає державнiй реєстрацiї за мiсцем перебування у вiдповiдному виконавчому комiтетi Ради народних депутатiв за певну плату. Для цього пiдприємство подає органу мiсцевої влади заяву, рiшення засновника про створення, статут та iншi визначенi Кабiнетом Мiнiстрiв України документи. Данi про державну реєстрацiю повiдомляються Мiнiстерству економiки i Держкомiтету статистики, саме пiдприємство заноситься до державного реєстру України згiдно зi своїм iдентифiкацiйним цифровим кодом.

    Пiдприємство може бути лiквiдоване (реорганiзоване) у випадках: прийняття вiдповiдного рiшення власником майна, визнання його банкрутом, заборони дiяльностi за невиконання встановлених законодавством умов. Лiквiдацiя пiдприємства здiйснюється лiквiдацiйною комiсiєю, створюваною власником або вповноваженим ним органом, а за банкрутства – судом чи арбiтражем. Про таку акцiю повiдомляється в пресi з визначенням строкiв претензiй до пiдприємства, що лiквiдується. Лiквiдацiйна комiсiя повинна оцiнити наявне майно такого пiдприємства, розраховуватись з кредиторами, скласти й передати власнику лiквiдацiйний баланс. Пiдприємство вважається лiквiдованим (реорганiзованим) з моменту виключення його з державного реєстру України.

    2) Загальнi принципи управлiння пiдприємством і самоврядування трудового колективу. Управлiння пiдприємством здiйснюється вiдповiдно до його статуту на засадi поєднання прав власника майна i принципiв самоврядування трудового колективу. Власник здiйснює свої права з управлiння пiдприємством безпосередньо або через уповноваженi ним органи. Управлiнськi права можуть бути делегованi радi пiдприємства.

    Вищим керiвним органом колективного пiдприємства є загальнi збори (конференцiя) власникiв майна, а виконавчi функцiї здiйснює правлiння.  
Пiдприємство самостiйно визначає структуру управлiння, встановлює штати функцiональних, виробничих та iнших пiдроздiлiв. Власник безпосередньо наймає (призначає, обирає) керiвника пiдприємства. З керiвником укладається контракт (договiр, угода), що визначає строки найму, права, обов’язки i вiдповiдальнiсть, умови матерiального забезпечення та звiльнення з посади. Керiвник призначає на посаду й звiльняє з неї своїх заступникiв, керiвникiв i спецiалiстiв структурних пiдроздiлiв пiдприємства. Трудовий колектив пiдприємства дiє (господарює) за принципами самоврядування. Це означає, що вiн має конкретнi повноваження щодо вирiшення широкого кола питань з господарської та соцiальної дiяльностi пiдприємства. Зокрема трудовий колектив з правом найму працiвникiв розглядає, затверджує або бере участь у вирiшеннi питань, що стосуються:

• проекту колективного договору;
• надання соцiальних пiльг певним категорiям персоналу;
• мотивацiї продуктивної працi, клопотання про представлення працiвникiв до урядових нагород.

    Трудовий  колектив пiдприємства, де частка держави або мiсцевого органу влади у вартостi майна перевищує 50 %, має право спiльно iз засновником або власником розглядати змiни у статутi пiдприємства й доповнення до нього, визначати умови найму керiвника пiдприємства; приймати рiшення про здачу пiдприємства в оренду, його вступ до якогось добровiльного об’єднання або вихiд з нього, про створення нових пiдприємств на базi окремих структурних пiдроздiлiв.

    3) Формування й використання майна пiдприємства. Майно пiдприємства становлять матерiальнi активи та оборотнi кошти, а також iншi цiнностi, вартiсть яких вiдображається в його самостiйному балансi i яке належить пiдприємству за правом власностi або повного господарського вiдання (володiння, користування i розпоряджання ним на свiй розсуд).

    Джерелами формування майна пiдприємства служать:

• грошовi й матерiальнi внески засновникiв;
• доходи вiд реалiзацiї продукцiї, iнших видiв господарської дiяльностi, вiд цiнних паперiв;
• кредити банкiв та iнших кредиторiв;
• капiтальнi вкладення, дотацiї з державного й мiсцевого бюджетiв;
• надходження вiд роздержавлення та приватизацiї власностi або вiд придбаного майна iншого пiдприємства (органiзації);
• безплатнi або доброчиннi внески пiдприємств, органiзацiй та окремих громадян.

    Пiдприємство, якщо iнше не передбачене його статутом, має право продавати, здавати в оренду, обмiнювати, передавати безплатно в тимчасове користування iншим пiдприємствам i громадянам засоби виробництва та iншi матерiальнi цiнностi. Воно може також випускати й продавати власнi цiннi папери, купувати їх у iнших юридичних осiб. Підприємству дозволяється за певну плату або на пільгових умовах володіти й користуватися землею та iншими природними ресурсами.

    4) Пiдприємницька (господарсько-економiчна) дiяльнiсть. Кожне пiдприємство самостiйно планує свою дiяльнiсть i визначає перспективи (стратегiю) розвитку. Виходячи з попиту на продукцiю, що виробляється (роботу, послуги, що виконуються), та необхiдностi постiйного збiльшення власного зиску, а також здiйснює матерiально-технiчне забезпечення виробництва через систему прямих угод (контрактiв) з постачальниками або за посередництвом торгових бiрж. Воно реалiзує вироблену продукцiю через прямi угоди зi споживачами, державне замовлення (у разi iснування такого), через мережу бiрж i власних торговельних пiдприємств за цiнами (тарифами), котрi воно встановлює самостiйно, або за цiнами договiрними, регульованими державою чи вiльними (ринковими). На всiх пiдприємствах основним узагальнюючим показником фiнансових результатiв господарсько-економiчної дiяльностi є прибуток (дохiд). Порядок використання останнього визначає власник (власники) пiдприємства або вповноважений ним (ними) орган. Державний вплив на вибiр напрямкiв використання прибутку (доходу) здiйснюється через систему податкiв, податкових пiльг, рiзних економiчних санкцiй. У випадках, передбачених статутом пiдприємства, певна частина чистого прибутку може передаватися у власнiсть членiв трудового колективу. Залежно вiд величини доходу пiдприємства визначається фонд оплати працi його персоналу. Мiнiмальний розмiр оплати працi рiзних категорiй персоналу всiх видiв пiдприємств не може бути меншим за прожитковий мiнiмум, установлений державою.

    5) Пiдприємство і держава: гарантiї прав, умови і контроль дiяльностi, вiдповiдальнiсть. Держава гарантує дотримання законних прав та iнтересiв кожного пiдприємства. Здiйснюючи господарську та iншу дiяльнiсть, пiдприємство має право з власної iнiцiативи приймати будь-якi рiшення в межах чинного законодавства України. Окрiм передбачених законодавством випадкiв, втручання державних i громадських органiв, полiтичних партiй i рухiв у дiяльнiсть пiдприємства не дозволяється. Збитки (включаючи очiкуваний, але не одержаний прибуток), завданi пiдприємству з  
вини державних органiв або їхнiх службових осiб, мають бути відшкодованi за рахунок останнiх.

    Держава забезпечує будь-якому пiдприємству однаковi економiчні й правовi умови господарювання. Контроль за окремими видами дiяльностi пiдприємства здiйснюють державна податкова iнспекцiя та державнi органи, що виконують нагляд за безпекою виробництва i працi в межах своєї компетенцiї, встановлюваної вiдповiдними законодавчими актами України. Якщо вимоги цих органiв виходять за межi їхнiх повноважень, пiдприємство має право не виконувати таких вимог.

    У разi порушення договiрних зобов’язань, кредитно-розрахункової i податкової дисциплiни, вимог щодо якостi продукцiї та iнших правил здiйснення господарської дiяльностi пiдприємство несе вiдповiдальнiсть, передбачену чинним законодавством України – сплачує штрафи, вiдшкодовує завданi збитки.

    Будь-яке  пiдприємство дiє на пiдставi власного статуту – певного зiбрання обов’язкових правил, що регулюють його iндивiдуальну дiяльнiсть, взаємовiдносини з iншими суб’єктами господарювання. Статут має вiдповiдати основним положенням закону України про пiдприємства; його затверджує власник (власники) чи засновник (засновники) пiдприємства, а для державних пiдприємств - власник майна за участю вiдповiдного трудового колективу.

   У статутi пiдприємства визначаються:

• його точне найменування та мiсцезнаходження;
• власник (власники) або засновник (засновники);
• основна мiсiя й цiлi дiяльностi;
• органи управлiння та порядок їхнього формування;
• компетенцiя (повноваження) трудового колективу та його виборних органiв;
• джерела та порядок утворення майна;
• умови реорганiзацiї i припинення iснувания.

    У найменуваннi пiдприємства треба вiдобразити його конкретну назву (завод, фабрика, майстерня тощо), вид (приватне, колективне, державне, акцiонерне товариство) тощо.