Планирование создания нового предприятия

    У статутi має бути визначено орган, що має право репрезентувати iнтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада пiдприємства, профспiлковий комiтет тощо).

    На  пiдприємствi важливу соцiальну роль вiдiграє колективний договір - угода мiж трудовим колективом в особi профспiлки та адмiнiстрацiєю  
(власником чи вповноваженим ним органом), що укладається (уточнюється) щорiчно i не може суперечити чинному законодавству України.  
Колективним договором регулюються виробничi, трудовi та економiчнi вiдносини трудового колективу з адмiнiстрацiєю (власником) будь-якого пiдприємства, яке використовує найману працю.

   У колективний договiр включають:

• зобов’язання щодо полiпшення умов працi та стану довкiлля;
• заходи для забезпечення зростання продуктивностi працi та її оплати, професiйної пiдготовки й пiдвищення квалiфiкацiї кадрiв, соцiального захисту працiвникiв пiдприємства.

    Колективний договiр включає також окремий роздiл, що визначає порядок участi працiвникiв у використаннi прибутку пiдприємства, якщо таке передбачене статутом.

    Сторони, якi уклали й пiдписали колективний договiр, повиннi перiодично (не менше двох разiв на рiк) взаємозвiтувати про його виконання на зборах (конференцiї) трудового колективу.

1.2  Ринкове середовище  господарювання підприємств

    У широкому розумiннi ринок є цариною прояву економiчних вiдносин мiж людьми, якi виникають у процесi виробництва, розподiлу, обмiну i споживання. У вужчому розумiннi ринок – це сфера товарного обiгу i зв’язана з ним сукупнiсть товарно-грошових вiдносин, яка виникає мiж виробниками та споживачами у процесi купiвлi-продажу товарiв. Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий аспект ринку, який дає змогу визначити його мiсце i роль у процесi вiдтворення: ринок забезпечує органiчний зв’язок мiж виробництвом i споживанням, перебуває пiд їхнiм впливом i сам впливає на них. На ринку виявляються реальнi обсяги та структура рiзноманiтних потреб, суспiльна значущiсть виробленого продукту й витраченої на його виготовлення працi, встановлюється спiввiдношення між попитом i пропонуванням, яке формує певний рiвень цiн на товари та послуги.

    Окрiм спецiальної функцiї iз забезпечення руху товарiв вiд виробника до споживача ринок виконує в економiчнiй системi суспiльства регулятивно-контрольну й стимулюючу функцiї. Свiтовий досвiд свiдчить, що ринок є найбiльш досконалим iнструментом саморегуляцiї суспiльного виробництва. Через його посередництво визначається що, скiльки, коли, як i для кого виробляти. Унаслiдок дiї закону вартостi i закону попиту та пропонування встановлюються необхiднi вiдтворювальнi пропорцiї, оптимiзується розподiл iнвестицiйних, матерiальних i трудових ресурсiв мiж сферами дiяльностi та галузями виробництва, забезпечується дiйовий економiчний контроль за рацiональним суспiльно-припустимим рiвнем виробничих витрат. Стимулююча функцiя ринку полягає в тiм, що вiн iнiцiює виробництво саме тих товарiв, якi потрiбнi споживачам. Через механiзм конкуренцiї ринковi вiдносини активно впливають на розширення асортименту й полiпшення якостi продукцiї, зниження витрат виробництва та обiгу, вилучення з виробництва i споживання застарiлих видiв продукцiї, якi не мають перспективи розширення збуту.

   Прагнення дiстати переваги на ринку стимулює iнтенсивну iнновацiйну дiяльнiсть виробникiв, спрямовану на своєчасне оновлення технiко-технологiчної бази пiдприємств, освоєння нових видiв продукцiї i послуг, а також пiдсилює спонукальнi мотиви працiвникiв до пiдвищення своєї квалiфiкацiї, творчої та високопродуктивної роботи. Ринковi вiдносини мають загальний характер, поширюються на всi господарськi сфери й регiони країни, проникають у всi частини економiчної системи держави. У ці вiдносини вступає безлiч суб’єктiв, а у сферу обiгу надходять рiзноманiтнi товари й послуги, що формує складну та багатовимiрну структуру ринку. Винчення останньої уможливлює комплексне дослiдження єдностi, взаємозв’язку i взаємодiї складових елементiв ринку, пошуки та розвиток нових органiзацiйних форм господарських зв’язкiв i товарно-грошового обмiну, управлiння попитом i пропонуванням, механiзмами самоналагоджування основних ланок виробництва на ефективний режим господарювання. З огляду на такi завдання найбiльш поширеним є чотирьохпозицiйний пiдхiд до загальної структуризацiї ринку, а саме: з позицiй його суб’єктного складу, продуктоворесурсного наповнення, елементно-технологiчних зв’ язкiв i територiально-просторової органiзацiї. Найбiльше охоплення суб’єктiв ринку, групування їх з урахуванням специфiчних особливостей ринкової поведiнки досягається видiленням п’яти основних типiв ринкiв:

• ринку споживачiв – окремих осiб i домашнiх господарств, якi купують товари чи отримують послуги для особистого споживання;
• ринку виробникiв – сукупностi осiб i пiдприємств, що закуповують товари для використання їх у виробництвi iнших товарiв та послуг;
• ринку промiжних продавцiв (посередник) – сукупностi осiб та органiзацiй, якi стають власниками товарiв для перепродажу або здавання їх в оренду iншим споживачам iз зиском для себе;
• ринку громадських установ, якi купують товари та послуги для забезпечення сфери комунального господарства або для забезпечення дiяльностi рiзних некомерцiйних органiзацiй;
• мiжнародного ринку – зарубiжних покупцiв, споживачiв, виробникiв, промiжних продавцiв.

    Укрупнений  подiл ринку за суб’єктним складом, а також бiльша його структуризацiя з урахуванням продуктово-ресурсної наповнюваностi, яка охоплює ринки продовольчих i непродовольчих товарiв широкого вжитку, ринки знарядь працi, сировини, матерiалiв, енергiї та iнших видiв продукцiї виробничого призначення, ринки житла, землi, природних багатств тощо мають важливе аналiтичне i практичне значення для забезпечення структурної збалансованостi ринку, а також розробки суб’єктами господарювання своєї маркетингової стратегiї.

    До  найбiльш розвинутих елементно-технологiчних форм ринку, якi вiдносно вiдокремились i вiдiграють важливу самостiйну роль як об’єкти обмiну у вiдтворювальному процесi, належать: ринок засобiв виробництва; ринок предметiв споживання; ринок iнновацiй та iнформацiї; ринок iнвестицiй; ринок робочої сили; грошово-кредитний i валютний ринки. Зазначена система ринкiв, незважаючи на вiдносну обмеженiсть елементiв, що до неї входять, охоплює основнi цикли вiдтворювального процесу (iнновацiйного, iнвестицiйного, виробничого), подiляє (з урахуванням неоднакового економiчного призначення, обiгу й споживання) суспiльний продукт на засоби виробництва та предмети споживання, iнтегрує фактори виробництва (робочу силу й засоби виробництва), охоплює ринок грошей як необхiдну передумову здiйснення обмiнних операцiй, придбання на елементних ринках товарiв, необхiдних для тих чи тих процесiв споживання та вiдтворення. Цим зумовлюється її значення для розумiння першочергових завдань зi створення ключових товарних ринкiв як нерозривної взаємозв’язаної i взаємодiючої системи, котра формує ринкове середовище.

    Ринок як сфера товарного обмiну має свої просторово-територiальнi межi. З урахуванням останнiх, а також масштабiв товарообмiну можна видiлити мiсцевий (локальний), регiональний, нацiональний, транснацiональний i свiтовий ринки. Кожному з них притаманнi власнi специфiчнi риси, обумовленi мiсткiстю ринку, рiзновидами товарiв i послуг, що реалiзуються, структурою товарообороту, складом агентiв товарного руку (виробники, посередники, споживачi), особливостями iнфраструктури, рiвнем цiн та iншими ринковими чинниками.

    Розвиток  територiальних ринкiв, їхнє взаємопроникнення та iнтеграцiя в масштабнiшi ринковi структури можливi тiльки на основi дальшого поглиблення мiжнародного подiлу працi. Останнє розширює межi ринкового простору до тих граничних розмiрiв, що в них цю продукцiю може бути реалiзовано з вiдшкодуванням виробничих i транспортних витрат та з одержанням нормативного прибутку.

    Безперебiйне функцiонування такої складної i багаторiвневої системи, як ринок, котрий у розвиненому товарному виробництвi репрезентований понад двадцятьма основними його видами, потребує високорозвинутої i широко розгалуженої загальної та спецiальної iнфраструктури, що враховує ринковi особливостi. Iнфраструктуру ринку становить сукупнiсть органiзацiй (установ), якi мають рiзнi напрямки дiяльностi, забезпечують ефективну взаємодiю товаровиробникiв та iнших ринкових агентiв, що здiйснюють оборот товарiв, просування останнiх зi сфери виробництва у сферу споживання.

   До  найбiльш важливих елементiв ринкової iнфраструктури належать:

• комерцiйнi iнформацiйнi центри;
• сировинно-товарнi, фондовi, валютнi бiржi;
• комерцiйнi, iнвестицiйнi, емiсiйнi, кредитнi та iншi банки;
• транспортнi i складськi мережi;
• комунiкацiйнi системи тощо.

    У забезпеченнi безперервного руху товарiв визначальну роль вiдiграють постачально-збутовi органiзацiї-посередники, дилерська мережа пiдприємств оптової i роздрiбної торгiвлi, пункти прокату та лiзингу, ремонтнi й сервiснi центри з обслуговування виробiв у споживачiв, страховi, аудиторськi, холдинговi, брокерськi компанiї, торговi доми, аукцiони, рекламнi агентства, виставки, система зовнiшньоторговельних органiзацiй. Iснує також вiдповiдно спрямована iнфраструктура кожного iз ранiше розглянутих конкретних видiв ринкiв. Вона враховує специфiку їхньої органiзацiї, формування та функцiонування, особливостi зв’ язкiв i взаємодiї ринкових агентiв.

  1.3 Стратегія підприємства  на ринку та  виконання цільової  установки

    Поняття “стратегiя” увiйшло в число управлiнських термiнiв у 50-тi роки, коли проблема реакцій на несподiванi змiни в зовнiшньому середовищi набула великого значення. Суть стратегiї можна трактувати як набiр правил для прийняття рiшень, якими органiзацiя керується у своїй дiяльностi. Видiляють чотири групи таких правил.

    До  першої групи належать правила, якi використовують при оцiнцi результатiв дiяльностi пiдприємства тепер i в перспективi. Якiсний критерiй оцiнки називають курсом або орiєнтиром, а кiлькiсний змiст – завданням чи планом.

    До другої групи входять правила, за якими складаються вiдносини підприємства з його зовнiшним середовищем i якi визначають види продукцiї, що воно розроблятиме, куди i кому збувати свої вироби, яким  
чином добиватиметься переваги над конкурентами. Цей набiр правил називається продуктово-ринковою стратегiєю або стратегiєю бiзнесу.

    Третю групу складають правила, за якими встановлюються вiдносини в серединi органiзацiї. Їх називають органiзацiйною концепцiєю.

    Четверта  група включає правила, за якими пiдприємство веде свою повсякденну дiяльнiсть. Їх називають основними оперативними прийомами.

    Процес  вироблення стратегiї, звичайно, закiнчується встановленням загальних напрямкiв, просування за якими повинно забезпечити зростання i змiцнення позицiй пiдприємства. При визначеннi напрямкiв дiяльностi пiдприємства застосовують як стратегiї, так i орiєнтири. Орiєнтир – це мета, якої прагне досягти пiдприємство, а стратегiя – засiб для досягнення мети. Орiєнтири – це вищий рiвень прийняття рiшень. Стратегiя, правильна при одному наборi орiєнтирiв, не підiйде, якщо орiєнтири органiзацiї змiняться. Стратегiї фiрм динамiчнi, залежать вiд зовнiшнiх i внутрiшнiх економiчних умов фiрми. Щоб досягти поставленої мети, пiдприємцю необхiдно здiйснити комплексний аналiз внутрiшнього потенцiалу пiдприємства i стану зовнiшнього середовища, в якому воно функцiонує (стану виробничих потужностей; кадрiв та їх квалiфiкацiї; фiнансiв пiдприємства i можливостей залучення стороннього капiталу; кон’юнктури сегментiв ринку, що цiкавлять пiдприємство та iн.).

    На  основi отриманих даних визначають найдоцiльнiший напрямок дiяльностi i стратегiю розвитку пiдприємства. Встановлюють короткотермiновi i довготермiновi цiлi пiдприємства в цiлому й окремих його пiдроздiлiв. Формується тактика поведiнки керiвникiв. Стратегiї досягнення цiлей виражаються в конкретних вартiсних чи технiчних показниках роботи пiдприємства i його пiдроздiлiв чи вказiвок для персоналу у виглядi iнструкцiй, розпоряджень. Встановлюють контроль за дотриманням цих показникiв i розпоряджень.

    Цiль, мета – це конкретний кiнцевий стан чи бажаний результат, який прагне отримати пiдприємство (група людей або окрема особа). На вибiр i конкретизацiю цiлей дiяльностi пiдприємства впливають iнтереси й потреби власника, а також її внутрiшнi та зовнішнi фактори. Щодо iнтересiв, то, наприклад, iнтереси приватних осiб i державних органiв можуть вiдрiзнятися (навiть бути несумiсними через незiставимiсть вiдповiдальностi за результати дiяльностi та значнi вiдмiнностi у кiлькостi ресурсiв). Держава може випускати окремi види збиткової продукцiї для забезпечення внутрiшнiх потреб країни чи утримувати пiдприємство, що не має доходу, з метою збереження робочих мiсць. Такi дiї приватну особу розорили б. Держава ж, на вiдмiну вiд приватного власника, може покрити втрати за рахунок податкiв з тих пiдприємств, які ефективно працюють.

   Щодо  внутрiшнiх i зовнiшнiх факторiв, то на вибiр цiлей дiяльностi пiдприємств впливають такi:

• наявнiсть i обсяг попиту на продукцiю;
• рiвень рентабельностi;
• капiталомiсткiсть продукцiї, яку визначають на основi 2-х параметрiв:  
  а) мiнiмальна сума початкового капiталу, необхiдного для органiзацiї виробництва даного виду продукцiї; б) вiдношення середньорiчної вартостi засобів виробництва до суми вартостi виробленої протягом року продукції;
• наявнiсть постачальникiв сировини, матерiалiв, комплектуючих виробiв, обладнання, необхiдних для виготовлення продукцiї;
• наявнiсть iнженерних рiшень для виготовлення нової чи модифiкованої продукцiї;
• наявнiсть квалiфiкованих кадрiв.

    У приватному пiдприємництвi на вибiр цiлей iстотний вплив мають професiя i нахили пiдприємця, сiмейнi традицiї.

    Залежно вiд встановленого термiну отримання результату розрiзняють цiлi короткотермiновi (результату очiкують у найближчому майбутньому), середньотермiновi та довготермiновi (результату очiкують у перспективi до 3 i бiльше рокiв). Цiлей у пiдприємства може бути багато, тому необхiдно їх ранжувати, тобто видiляти головну цiль i цiлi, якi нею визначаються. Для досягнення головної цiлi ставлять цiлi другого рiвня, для їх досягнення – цiлi третього рівня. Можуть бути промiжнi цiлi, пiдцiлi. У кiнцевому пiдсумку отримують дерево цiлей пiдприємства.