Підприємство об'єкт організації виробництва в сучасних умовах господарювання

     Рис.2.4 Розрахунок чистого прибутку (збитку). 

     2.3 Організація ефективної діяльності підприємства 

     Виробничий  процес у будь-якій галузі й незалежно  від величини підприємства здійснюється в часі й просторі. Ефективне використання часу в процесі виробництва залежить від методів організації виробництва  та запровадження на їх основі системи  управління виробничим процесом.

     Ефективність  виробництва в цілому також залежить від форм і методів просторової  організації виробничого процесу, який передбачає розміщення робочих  місць і їхніх груп (дільниць, цехів) на території підприємства. Оптимальним  є розміщення, коли забезпечується переміщення предметів праці  по операціях за найкоротшим маршрутом. На поєднанні цих двох аспектів побудови виробничого процесу (в часі і просторі) здійснюється практичне застосування відповідного методу організації виробництва.

     Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації  виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

     Для раціонального використання ресурсів підприємства використовують резерви . Під резервами підвищення економічної ефективності виробництва розуміють невикористані можливості збільшення випуску продукції в розрахунку на одиницю сукупних витрат завдяки більш раціональному використанню усіх видів ресурсів підприємства.

     Основні фактори підвищення ефективності виробництва - це підвищення його технічного рівня, вдосконалення управління, організації  виробництва і праці, зміна обсягу і структури виробництва, поліпшення якості природних ресурсів та інші.

     Серед основних шляхів підвищення ефективності діяльності підприємства можна виділити два напрямки підвищення вище організаційний, технологічний та ресурсний.

     В межах організаційного напрямку здійснюється пошук можливостей  підвищення ефективності тих процесів, що відбуваються на підприємстві. При  цьому насамперед увага звертається  на ефективність управління.

     В межах технологічного напрямку основним є вирішення проблеми технологічного відставання особливо актуальне  для українських підприємств. Причому  проблема ця є комплексною і має, принаймні, два компоненти: матеріальний та нематеріальний. Перший з них - це удосконалення технічної бази, а  другий - організаційно-правові проблеми. На думку багатьох економістів, подолання  технічного і технологічного відставання  потребує не просто переходу на сучасні  технології, а впровадження комплексу  відносин, що називається корпоративною  культурою. Така культура має запозичуватись, звичайно, у найпередовіших компаній з тривалим досвідом роботи в ринковому середовищі.

     Ресурсний напрямок відображає першочергову необхідність аналізу ефективності використання наявної матеріальної бази виробництва  та живої праці. При цьому слід враховувати рівень завантаження обладнання в часі, структуру собівартості продукції, що виготовляється, з точки зору співвідношення в ній часток амортизації, матеріальних витрат, витрат на оплату праці. Зазначені показники слід розглянути в динаміці, а також  по можливості порівняти з показниками  найближчих конкурентів.

     Для оборотних фондів найважливішим  показником є швидкість їх обороту, отже, слід проаналізувати чинники  її збільшення, зокрема такі:

• зменшення обсягів незавершеного виробництва;
• удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;
• прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);
• зменшення обсягів дебіторської заборгованості.

     Крім  того, слід звернути увагу і на інші напрямки раціоналізації використання матеріальних ресурсів: проаналізувати основні причини втрат та нераціонального  використання ресурсів; забезпечити  обґрунтоване нормування витрат матеріалів; організувати використання вторинних  ресурсів; створити систему заохочення за економію сировини, енергії та матеріалів й відпрацювати її дійовість; акцентувати  увагу на використанні сучасних високотехнологічних  матеріалів. 

     2.4 Економічна безпека  підприємства 

     За  ринкових умов господарювання дуже важливого значення набуває економічна безпека всіх суб'єктів підприємницької та інших видів діяльності.

     Економічна  безпека підприємства — це такий  стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технології, техніки та устаткування, прав) і  підприємницьких можливостей, за якого  гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання  внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

     Необхідність  постійного дотримання економічної  безпеки зумовлюється об'єктивно  наявним для кожного суб'єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності. Рівень економічної безпеки фірми  залежить від того, наскільки ефективно  її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього  і внутрішнього середовища.

     Джерелами негативних впливів на економічну безпеку  можуть бути:

     1) свідомі чи несвідомі дії окремих  посадових осіб і суб'єктів  господарювання (органів державної  влади, міжнародних організацій,  підприємств-конкурентів);

     2) збіг об'єктивних обставин (стан  фінансової кон'юнктури на ринках  даного підприємства, наукові відкриття  та технологічні розробки, форс  мажорні обставини тощо). Залежно  від суб'єктної обумовленості негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об'єктивний і суб'єктивний характер. Об'єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства, або його окремих працівників. Суб'єктивні впливи мають місце внаслідок неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передовсім керівників і функціональних менеджерів).

     Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати  його стабільне та максимально ефективне  функціонування і високий потенціал  розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:

• забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінансової стійкості та незалежності підприємства;
• забезпечення технологічної незалежності та досягнення високої конкуренто спроможності технічного потенціалу того чи того суб'єкта господарювання;
• досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством;
• досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального розвитку;
• мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;
• якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприємства;
• забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної таємниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та відділів організації.

     Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів  і загальної схеми організації  економічної безпеки.

     Загальна  схема процесу організації економічної  безпеки включає такі дії, що здійснюються послідовно або одночасно:

1. формування необхідних корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, прав інформації, технології та устаткування);
2. загальностратегічне прогнозування та планування економічної безпеки за функціональними складовими;
3. стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства;
4. загально-тактичне планування економічної безпеки за функціональними складовими;
5. тактичне планування фінансово-господарської діяльності підприємства;
6. оперативне управління фінансово-господарською діяльністю підприємства;
7. здійснення функціонального аналізу рівня економічної безпеки;
8. загальна оцінка досягнутого рівня економічної безпеки.

     Основними напрямами організації економічної безпеки підприємства за окремими функціональними складовими є:

1. Фінансова складова, яка вважається провідною й вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є “двигуном” будь-якої економічної системи.

     Оцінюються загрози економічній безпеці, що мають політико-правовий характер і включають: внутрішні негативні дії; зовнішні негативні дії; форс мажорні обставини;

     У процесі оцінки поточного рівня  забезпечення фінансової складової  економічної безпеки підлягають аналізу:

• фінансова звітність і результати роботи підприємства— платоспроможність, фінансова незалежність, структура й використання капіталу та прибутку;
• конкурентний стан підприємства на ринку — частка ринку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень застосовуваних технологій і менеджменту;

     Важливою  передумовою охорони фінансової складової економічної безпеки  є планування комплексу необхідних заходів та оперативна реалізація запланованих дій у процесі здійснення суб`єктом господарювання фінансово-економічної діяльності.

     2) Інтелектуальна й кадрова складова - належний рівень економічної  безпеки у великій мірі залежить  від складу кадрів, їхнього інтелекту  та професіоналізму. 

     Охорона інтелектуальної та кадрової складових  економічної безпеки охоплює  взаємозв'язані і водночас самостійні напрями діяльності того чи того суб'єкта господарювання.

     На  першій стадії процесу охорони цієї складової економічної безпеки  здійснюється оцінка загроз негативних дій і можливої шкоди від таких  дій. З-поміж основних негативних впливів  на економічну безпеку підприємства виокремлюють недостатню кваліфікацію працівників тих чи тих структурних  підрозділів, Їхнє небажання або  нездатність приносити максимальну  користь своїй фірмі. Це може бути зумовлене низьким рівнем управління персоналом, браком коштів на оплату праці  окремих категорій персоналу  підприємства чи нераціональним їх витрачанням.

     Процес  планування та управління персоналом, спрямований на охорону належного  рівня економічної безпеки, має  охоплювати організацію системи  підбору, найму, навчання й мотивації  праці необхідних працівників, включаючи  матеріальні та моральні стимули, престижність професії, волю до творчості, забезпечення соціальними благами.  

     3) Техніко-технологічна складова - процес  охорони техніко-технологічної складової  економічної безпеки, як правило,  передбачає здійснення кількох,  послідовних етапів.

     Перший  етап охоплює аналіз ринку технологій стосовно виробництва продукції, аналогічної  профілю даного підприємства чи організації проектувальника.

     Другий  етап - це аналіз конкретних технологічних процесів і пошук внутрішніх резервів поліпшення використовуваних технологій.

     На  третьому етапі здійснюється: аналіз товарних ринків за профілем продукції, що виготовляється підприємством, та ринків товарів-замінників та оцінка перспектив розвитку ринків продукції підприємства;

     Четвертий етап присвячується переважно розробці технологічної стратегії розвитку підприємства.

     На  п'ятому етапі оперативно реалізуються плани технологічного розвитку підприємства в процесі здійснення ним виробничо – господарської діяльності.

     Шостий  етап є завершальним, на якому аналізуються результати практичної реалізації заходів  щодо охорони техніко-технологічної  складової економічної безпеки  на підставі спеціальної карти розрахунків  ефективності таких заходів.