Особливості розвитку малих підприємств в Україні

   В умовах переходу до ринкових форм господарювання, однієї з яких є мале інноваційне  підприємництво, або ризикове підприємництво, формується якісно нова система виробничих відносин, у якій змінюються і способи державного стимулювання підприємницьких структур. При цьому необхідно враховувати особливості становлення і розвитку ринкових форм на різних етапах структурних перетворень, для того, щоб постійно удосконалювати методи впливу на інтереси суб'єктів господарювання та підвищувати матеріальну зацікавленість працівників малих підприємств. [1,с.146-147]

6. Кредитування діяльності малих підприємств.

Субконтракція.

Банківські  установи надзвичайно тісно пов'язані  з усіма економічними

суб'єктами, оскільки їх виникнення було обумовлено потребами виробництва й торгівлі. Історія розвитку банківських установ тісно пов'язана з історією кредитних відносин, оскільки протягом багатьох століть банки є основними постачальниками кредитних ресурсів. Проте кредитні операції банків, їх обсяги та різновиди залежать перш за все від розвиненості економічних і соціальних процесів у країні.

         Реалізація економічного потенціалу малих підприємств багато в чому залежать від можливостей та умов їх фінансування. Проведені дослідження свідчать, що питома вага власних коштів малих підприємств у середньому коливається в межах 80% від загальної суми. За умов відсутності власних заощаджень із метою капітальних вкладень для розширення власного виробництва, його модернізації та освоєння нових видів продукції малі підприємства прагнуть залучити довгострокові ресурси і безпосередньо звертаються за кредитами до банківських установ. [2, с.90]

       Для розвитку малих підприємств  економічно значущими є якісні  переваги: здатність швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку, оперативно освоювати нову продукцію, змінювати обсяги виробництва. Малі підприємства переважно зорієнтовані на дрібносерійне виробництво з невисокими експлуатаційними та накладними витратами, ефективність якого може підвищуватися завдяки вузькій спеціалізації і технологічній гнучкості виробничих процесів (табл. 6.1)

  Таблиця 6.1.

  [2, с.90]

           Чинниками, які обмежують можливість малого бізнесу отримати кредитні кошти, є, з одного боку, суворі вимоги банківської установи щодо надання гарантій повернення коштів у разі відсутності в суб'єкта господарювання тривалої кредитної історії, підвищених виробничих ризиків, мобільності капіталу, а з іншого - властива суб'єктам малого бізнесу специфічна структура активів, у якій нерухомість представлена мінімальною часткою, яка могла би слугувати заставою повернення кредиту (табл. 6.2). Крім того, банківські установи більшою мірою спрямовані на обслуговування крупних корпоративних клієнтів, що істотно впливає на вартість залучених фінансових ресурсів для суб'єктів малого бізнесу. Для банківської установи робота з клієнтами, які отримують незначні кредити (здебільшого це стосується кредитування суб'єктів малого бізнесу), є низькорентабельною. [2, с. 91]

       Важливим фактором, який впливає  на рішення банківської установи  про видачу кредиту суб'єктові  господарювання, є забезпечення  кредиту.

       Сьогодні підприємства малого  бізнесу не можуть виконати  заставні зобов'язання, тому що  вони не мають достатнього  забезпечення, або застава, що  пропонується ними, є неліквідною.  Нарешті, і відсоткові ставки за кредитами такі високі, що навіть за сприятливих економічних умов дуже важко їх виплачувати. [3, с. 82]

                                                                                                             Таблиця 6.2.

Характеристика  послуг банків з кредитування малих підприємств

         За останні роки обсяг кредитування збільшився майже на 80%. Потреба даної галузі в позикових коштах задовольняється лише на 17-20%. За останні роки обсяг кредитування збільшився майже на 80%. Потреба даної галузі в позикових коштах задовольняється лише на 17-20%. Головною проблемою кредитування малих підприємств банкіри називають непрозорість українських малих підприємств.

       Другою проблемою є відсутність надійної застави, тому що більшість малих підприємств не є власниками ліквідного майна. Значна кількість підприємств, якщо мають заставу, не можуть її використовувати як забезпечення, тому що його немає на балансі чи немає документів, які засвідчують право власності на них. Традиційно при кредитуванні малих підприємств виступають жила і нежила нерухомість, устаткування, автотранспорт, які є у власності як підприємства, так і в особистій власності власника підприємства. У свою чергу, застава повинна забезпечувати суму кредиту та відсотки за ним за весь строк кредитування. Крім того, здебільшого банки потребують застрахувати заставне майно. Якщо в банку і є відповідні програми для малих підприємств, то зазвичай вони залишаються для підприємства дуже дорогими.

        Третій важливий фактор - недовіра до малих підприємств з боку банківських установ, яка ґрунтується на репутації малого підприємництва в цілому та відсутність у малих підприємств кредитної історії. [2, с.91- 92]

          Одним з методів вирішення  цих проблем є застосування  промислової кооперації у формі  субконтракту (субконтрактингу).

          Субконтрактація (субконтрактинг) - різновид ділового партнерства, який передбачає кооперацію дрібних підприємств, за якої велике підприємство на основі договору (контракту) розміщує замовлення, визначає специфікацію виробів, надає сировину або напівфабрикати для подальшої переробки, а виконавці (малі фірми) здійснюють часткову або завершальну обробку наданого матеріалу. При цьому велике підприємство може укласти контракт або на виробництво готового виробу без власної участі в його виробництві (комерційний варіант), або на участь малих фірм в окремих стадіях технологічного процесу (виробничий варіант). На умовах субконтрактації може здійснюватися і робота суб'єктів малого бізнесу на давальницькій сировині і реалізація продукції великого підприємства.

        Субконтрактна система - це дійовий  і сучасний метод, що дозволяє  підприємствам досягти високої  ефективності виробництва завдяки  раціональному розподілу та використанню  ресурсів. Методика суб- контрактної  системи полягає в такому: дві  сторони, контрактор і субконтрактор,  укладають між собою угоду.  Контрактор доручає одному або  декільком підприємствам (субконтракторам)  виробництво або зборку деталей,  які потрібні для виробництва  кінцевого продукту. Субконтрактор виконує роботи відповідно до технічних умов, наданих контрактором. Побудова системи взаємовідносини між великими підприємствами та суб'єктами малого бізнесу на базі субконтрактації найбільш характерна для сфери виробництва. Питання про використання системи субконтрактації вирішується виходячи з двох критеріїв: виробнича потужність і технічна спеціалізація підприємства. Перший варіант - субконтрактація на основі виробничих потужностей, коли контракто- рові не вистачає власних виробничих потужностей для виконання замовлення, а створення додаткових потужностей - не вигідно і не бажано. За таких умов контрактор укладає контракт із субконтрактором для виконання певного обсягу замовлення, яке, у свою чергу, одержує контрактор. Така форма субконтрактації використовується за нестабільного обсягу замовлень, що отримує контрактор. Другий варіант - субконтрактація на основі спеціалізації. У цьому варіанті - контрактор бажає скористатися певними послугами субконтрактора, що має спеціальне обладнання для здійснення певних робіт. Такі субконтрактори володіють спеціальними навичками (технологіями), і контрактори вважають вигіднішим варіантом скористатися їхніми послугами. Обидві сторони процесу зацікавлені: контракторові потрібне стабільне постачання і постійні замовлення, у свою чергу, субконтракторові потрібні довгострокові замовлення і постійна співпраця (табл. 6.3). [3, с. 83]

Таблиця 6.3.

Переваги  субконтракції

         Вигідність системи субконтрактації  очевидна для обох сторін: великі  підприємства вносять елемент  стабільності та планомірності  в роботу суб'єктів малого бізнесу; суб'єкти малого бізнесу, у свою чергу, виконують частину функцій великих підприємств, концентруючи свою увагу на розробці і впровадженні новацій, підвищенні якості виробів. Доцільність залучення до роботи суб'єктів малого бізнесу обумовлена більш низькими витратами на виробництво. Застосування системи субконтрактингу дозволяє головному підприємству позбутися непродуктивних витрат і сконцентрувати зусилля на збільшення займаного сегмента ринку, оновлення модельного ряду своєї продукції тощо.

           Система субконтрактації дозволить суб'єктові малого бізнесу працювати максимально прозоро (створення достовірної фінансової звітності). Уся продукція, яку вироблятиме суб'єкт малого бізнесу, буде підлягати повній реалізації, це спричинено виконанню контракту великого підприємства. Банківська установа, у свою чергу, зможе достовірно оцінити активи суб'єкта малого бізнесу і за недостатності ліквідної застави отримати гарантію виплати кредиту від крупного підприємства, і брати до уваги контракти на виробництво і реалізацію продукції у формі «державного замовлення». [3, с. 84]