Особливості розвитку малих підприємств в Україні

        З метою зменшення адміністративних  бар'єрів при започаткуванні бізнесу  у 2003 році був прийнятий Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців». Тепер можна сказати, що на сьогодні в Україні побудована сучасна система реєстрації. Тепер процедура реєстрації, разом з процедурами постановки на облік в інших органах, здійснюється протягом 2— З днів.  [1, с.13]

       З прийняттям у вересні 2005 року Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» розпочалася повномасштабна реформа дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Очевидними є позитивні результати від впровадження Закону, а саме: скорочення часових та грошових витрат підприємців на проходження дозвільних процедур, а також зниження рівня корупції, що створює умови для поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Закон дозволяє скоротити тривалість процедури отримання дозвільних документів в 2,4 рази, а витрати підприємців — в 2 рази.   [1,с.13]

      Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (червень 2000 року) встановлено єдиний порядок ліцензування видів господарської діяльності на території України та єдиний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. Важливим моментом стало запровадження ефективної системи захисту прав суб'єктів господарювання в позасудовому порядку шляхом оскарження дій органів ліцензування до Експертно-апеляційної ради, створеної при Держкомпід-приємництві. [1,с.14]

     Відповідно до Закону було  створено та діє Єдиний ліцензійний  реєстр — автоматизована система  збирання, накопичення та обліку  даних, пов'язаних з ліцензуванням  певних видів господарської діяльності 

     Доволі прогресивні нормативи,  ефективні, насамперед, для захисту  інтересів підприємця, заклав Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5квітня 2007 року, який повністю набрав чинності сили з 1 січня 2008 року і встановлює правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Даний закон став «продовженням» дерегулювання господарської діяльності, започаткованої Указом Президента України від 23.07.1998 № 817/98 «Про деякі заходи по дерегулюванню підприємницькі діяльності». [1,с.14]

             Важливим документом, що окреслив  напрямки подальшого нормативно-правового  регулювання сфери підприємництва, є Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, схвалена Указом Президента України у вересні 2007 року. По суті, цей документ передбачає перманентний процес удосконалення законодавства в цій сфері з урахуванням зовнішнього та внутрішнього стратегічного курсу держави. Державна підтримка малого бізнесу повинна йти по таких напрямах:

1. Вдосконалення податкової системи
2. Стабілізація чинного законодавства.
3. Розвиток мікрокредитування для суб'єктів підприємництва.
4. Скорочення числа перевірок і контролю за діяльністю підприємств малого бізнесу. В цьому випадку можна чекати поліпшення ситуації по розвитку малого бізнесу.
5.        Створення розвиненої підприємницької інфраструктури (консалтингові фірми, кредитні союзи, центри підвищення кваліфікації підприємців).  [1,с.15]

 

 

  Рис. 4.1. Основні напрямки державної підтримки  малого підприємництва в Україні  

   

   [7,с. 53]

 
 

         Проте, все одно, недоліки в розвитку малого бізнесу залишаються:

1) не змінюється галузева структура малого бізнесу (зменшується частка виробничої діяльності);

2) нерівномірним залишається розвиток малого підприємництва в регіональному  розрізі;

3) зовнішнє середовище залишається в цілому несприятливим для розвитку малого підприємництва. [1,с.15]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Іноваційна спрямованість  розвитку малих  підприємницьких  структур

             Структурні реформи та подальше просування шляхом сталих економічних реформ на перший план висувають питання регіональної економічної політики у сфері формування та розвитку малого підприємництва.  [1, с. 145]

         Державні регіональна політика  вирішує проблеми, пов'язані зі  значними територіальними відмінностями  в рівнях економічного розвитку  та соціальної стабільності, з  швидкістю економічних  перетворень  на рівнях господарського життя регіонів. Причому, на особливу увагу заслуговують регіональні інноваційні підприємницькі структури, що входять у зони, так званих «точок росту», які є центрами генерації інновацій та посилення науково-дослідних напрямків розробок новітніх науково-містких технологій, випуску на їх основі високотехнологічних товарів і надання супутніх їм послуг. [1,с. 146]

   Найбільш  значними та економічно виваженими в  регіональній політиці перехідного  періоду стають підприємницькі структури, що задіяні у сфері інноваційних розробок. До цільових пріоритетів діяльності інноваційних підприємств в регіоні відносять:

1. поліпшення основ відтворювальних пропорцій, що забезпечують посилення соціальної орієнтації, економіки відповідно до критеріїв суспільного прогресу;
2. зменшення частки у сукупному економічному обороті продукції первинних галузей матеріального виробництва і витіснення виробництв традиційних енерго- та матеріаломістких продуктів у межах регіональної екноміки;
3. скорочення екологічно небезпечних виробництв та розширення екологічних, нешкідливих для навколишнього середовища виробництв;
4. підвищення ралі новітніх наукомістких виробництв як головних каталізаторів якісно нового економічного зростання, що грунтується на реальному господарському освоєнні всіх стадій циклу «наука-виробництво-споживання» та якісному вдосконаленні потенціалу робочої сили.

     Малі форми інноваційного підприємництва  займають одне із провідних  місць в ринковому середовищі регіону ,що визначає об'єктивну основу існування специфічних колективних та особистих умов праці робітників малих господарських структур. До таких умов відносять створення сприятливої соціально-економічної обстановки в питанні відродження підприємництва, впровадження позитивної суспільної думки і лояльного відношення до підприємництва та бізнесу, розробку відповідної законодавчої бази, розгортання стимулюючої державної кредитно-інвестиційній політики, надання соціальних гарантій працівників малих підприємств тощо.

     Особливої ваги набуває стимулююча інноваційна політика, орієнтована на економічне зростання. Вона,як комплексне явище, складається з різних елементів, з одного боку — національної макроекономічної політики щодо створення сприятливого інноваційно-інвестиційного клімату реалізації інноваційних проектів, а з другого — запровадження на державному рівні спеціальних стимулів інноваційних технологічний змін, які можуть бути пов'язані з реалізацією наступних управлінських дій:

1. Структурна перебудова економіки на основі виділення стратегічних пріоритетів національного розвитку при активному державному фінансуванні інноваційних проектів та науково-технічних програм розвитку України.  Фінансування повинно бути націлене на підтримку створення та розвитку нових конкурентоспроможних наукомістких галузей та виробництв, які складуть основу матеріально-технічної бази довгострокового економічного зростання країни, насамперед це стосується таких галузей, як біотехнологія, аеро-, космічний комплекс, інформаційні технології, виробництво нових матеріалів тощо.
2. Створення сучасної інноваційної інфраструктури на основі активної підтримки процесів розвитку транспортних та комунікаційних мереж, особливо інформаційних з можливостями он-лайнового користування світовими інформаційними мережами, зокрема Інтернет, для широкого кола користувачівяі приєднанням до існуючої європейської та світової інфраструктури бізнесу. 
3. Втіленння в практику реформ системи пільг щодо податку на прибуток підприємств за умови його використання на інноваційні інвестиції: при цьому запроваджувати галузеву диференціацію податкових пільг та їх гнучкість залежно від цілей та завдань національної політики технологічних змін.
4. Зміцнення інноваційного потенціалу регіонів за умов створення прийнятного підприємницького клімату та розвитку принципово нової інноваційної політики в галузі кадрового забезпечення підприємницьких структур і підвищення науково-технічного рівня підприємництва, поширення винахідницького досвіду у сфері високих технологій. Необхідне відповідне законодавче забезпечення і розробка чіткої системи організаційно-економічних заходів щодо розвитку технологічного потенціалу і його використання в підприємництві за такими стратегічними напрямами:

   — збереження чисельності кадрового наукового потенціалу шляхом створення сприятливого соціального клімату в колективах та системи стимулювання праці науково-технічних та інженерних кадрів. Необхідне збереження чисельності фахівців, що виконують наукові дослідження і розробки з якісним покращанням їх рівня

• збільшення обсягів фінансування науки за рахунок розширення джерел фінансування, в тому числі збільшення держбюджетного фінансування до 3,0 % ВВП;
• посилення пошуку нових науково-технологічних пріоритетів і організаційно-фінансового забезпечення їх реалізації в коротко-, середньо- і довгостроковій перспективах відповідно до загальнодержавних та регіональних потреб структурної перебудови економіки країни.
5. Запровадження статистичного обліку обсягів та результатів виконання інвестиційно-інноваційних програм розвитку підприємницької сфери, обсягів їх фінансування та податкових пільг за такими програмами: управлінський моніторинг та гласність з обов'язковим оперативним зворотним зв'язком щодо ефективності заходів стимулювання інноваційної підприємницької діяльності.
6. Введення системи податкового кредитування приросту обсягів витрат підприємницькими структурами на дослідження та розробки тому, шо інвестування технологічних інновацій неможливе без зростання обсягів науково-дослідних робіт, пов'язаних з адаптацією новітньої технології до конкретних умов виробництва, де вони впроваджуються. Підвищені стартові витрати освоєння випуску нової продукції потребують нормативної системи більш рівномірного розподілу їхніх обсягів на весь період життєвого циклу інновації.
7. Запровадження системи стимулювання кооперації науки і виробництва в інноваційному процесі за допомогою встановлення пільгового режиму оподаткування підприємницьких інноваційних структур. Визначення норм утворення і припинення діяльності організаційних форм підприємництва, в рамках яких здійснюються кооперативні або спільні науково-дослідні та впроваджу вальні роботи, що об'єднують науково-дослідні установи, виробничі підприємства, банківські і фінансові організації, які створюють, впроваджують чи інвестують науково-технологічні інновації.
8. Встановлення правових відносин щодо охорони прав промислової власності: створення ефективного нормативно-правового поля для економічної реалізації права на інтелектуальну (промислову) власність всіх учасників науково-технологічного циклу створення і використання винаходу з тим, щоб вони отримали сильну економічну мотивацію для інноваційної творчості.
9. Введення в дію положення щодо прискореної амортизації основних фондів підприємницьких структур. Цей захід спрямований передусім на стимулювання саме інноваційного інвестування процесу створення нової продукції.
10. Забезпечення сприятливих торгівельних умов для розвитку процесів ефективного формування конкурентоспроможного національного товаровиробника інноваційних продуктів: проведення відповідної торговельної політики з елементами підтримуючого протекціонізму, заохочення проектів спільних досліджень та розробок, які надають доступ до високих сучасних технологій, заохочення іноземного інвестора до утворювання спільних підприємств, які виробляють наукомістку продукцію, зокрема з найбільш перспективних інноваційних напрямків — інформаційні технології та біотехнології, впровадження міжнародних стандартів для вітчизняних виробництв.
11. Відстоювання прав та інтересів вітчизняних інноваторів на зовнішніх ринках: підтримка активної участі вітчизняного виробника товарів та послуг у міжнародному розподілі праці з недопущенням випадків недозволеної та несумлінної конкуренції, активна участь у всіх провідних міжнародних організаціях, регулюючих світовий трансфер технологій.