Особливості розвитку малих підприємств в Україні

                     У   2007   році в    порівнянні  з   2004   кількість   суб'єктів   малого  і середнього підприємництва  в Україні збільшилася на 17 %. Причому, щорік збільшується кількість суб'єктів як малого (враховуючи малі підприємства, фізичних осіб — підприємців, фермерські (сільські) господарства), так і середнього бізнесу в Україні, і така тенденція спостерігається у всіх регіонах країни.                                                                                                                                                          

           За даними офіційної статистики  станом на 1 січня 2007 року в  Україні функціонувало 2379,4 тисяч  суб'єктів малого і середнього  підприємництва, з яких 97,8 %, — суб'єкти  малого підприємництва. Щодо попереднього  року спільна кількість суб'єктів  малого і середнього підприємництва  — юридичних осіб в 2006 році  збільшилася на 3,3 %. Малий і середній  бізнес забезпечує роботою 61 % працездатного населення України, причому саме малі і середні підприємства надають можливість працевлаштування соціально незахищеним і менш адаптованим верствам населення. У результаті саме власники малих і середніх підприємств складають економічне підґрунтя середнього класу, який виступає гарантом стабільності економіки і підвищення рівня життя громадян. Що стосується малих підприємств (юридичних осіб) — то в даний час в економіці України їх функціонує 307,4 тисяч і, судячи по статистичних даних, спостерігається стійке зростання їх кількості (табл.3.1.). 
 

Показники малих підприємств України за 2002—2007 рр. 

   Таблиця3.1.

         Середня чисельність зайнятих   на    малих      підприємствах    складає 1,7 млн. осіб. Проте зайнятість на малих підприємствах знижується, починаючи з 2004 р. — 96,4 % до попереднього року; 2005—95,5; 2006—96,1; 2007—96,2. Але зниження показника зайнятості не говорить про те, що малі підприємства скорочують свою чисельність. Дану тенденцію можна пояснити двома причинами. По-перше, значна частина малих підприємств (юридичних осіб) утворила дочірні структури — підприємців (фізичних осіб), куди перейшла частина зайнятих, що пояснюється сприятливішим регуляторним і податковим режимом для індивідуальних підприємців. По-друге, малий бізнес «накрила нова хвиля» тінізації. Підприємцям не вигідно показувати в звітності свою реальну чисельність, і вони йдуть на збільшення своєї тіньової діяльності, доля якої і без того перевищує 40—50 %. І такі факти в історії вітчизняного малого підприємництва вже мали місце. Наприклад, фінансова криза 1998 р. послужила основною причиною зниження зайнятості в малих підприємствах в кінці 90-х рр.

              В цілому, виконуючи свою соціальну  функцію, малий і середній бізнес  країни сьогодні охопив майже  9,8 млн. українців, а це означає,  що кожна друга людина працює  у сфері малого і середнього  бізнесу, а кожен четвертий  — приватний підприємець. 

             Фактом, що підтверджує збільшення  тінізації малого бізнесу України,  може служити і тенденція показника  — доля обсягу реалізованої  продукції малих підприємств  в загальному обсязі реалізованої  продукції в економіці в цілому. Так, якщо в 2001 цей показник складав 7,1 %, то в 2002-6,7; 2003-6,6; 2004-5,3; 2005-5,6; 2006-4,8; 2007 - 4,4. На думку деяких вітчизняних аналітиків, малий бізнес — тягар для української економіки. Сукупний фінансовий результат (прибуток) малих підприємств був позитивним в далекому 2000 році (ледве більше 1 млрд грн.). З того часу, не дивлячись на зростання доходів, малий бізнес незмінно залишався в мінусах — в 2003 році сумарні збитки малих підприємств досягли 1,2 млрд. грн., в 2005-му — 529 млн грн., в 2007- му— 1846,9 млн. грн. за даними Держкомстату. Проте, в 2006 році Держкомстат зафіксував довгоочікуваний позитивний результат — 249,5 млн. грн. прибутку. І цей результат говорить, перш за все, про позитивні віхи політики, що проводилася державою, по відношенню до малого бізнесу в 2006 році. Приблизно 500 тис. підприємців (орієнтовно 25 % тих, хто веде свій бізнес) працюють взагалі без якої-небудь реєстрації. Таке велике число «неофіційних» підприємців дозволяє передбачити, що зайве державне регулювання бізнесу залишається занадто жорстким і виконання безлічі формальних вимог обтяжливе для підприємців. При цьому висока підприємницька активність населення, що виявляється в неофіційних формах, вказує на те, що потенціал розвитку малого і середнього бізнесу в Україні ще не повністю реалізований.

           Аналіз показав, що за структурою  видів економічної діяльності  малі підприємства, наприклад, у  2005 р. розподілялися таким чином:  оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту — 34,4 %; операції з нерухомістю, здача в наймання, послуги юридичним особам —- 20,1 %; промисловість — 15,2 %; будівництво — 9,7 %; транспорт і зв'язок — 4,8 %; інші види діяльності —15,8%.

           Розподіл загального числа малих підприємств   України за видами діяльності свідчить про те, що при загальному я збільшенні по окремих виробництвах тенденції за 2000—2005 роки залишилися колишніми. Основну частку МП в 2005 році склали підприємства оброблювальної промисловості (99,4 % загального їх числа), в 2000 році ця цифра досягала 96,8 %. Хоча в цілому за 2000—2005 роки їх кількість зросла в 1,3рази.

         Серед  регіонів найбільше   число   малих   підприємств в 2005 році працювало в наступних: м. Київ — 52621, Донецька область— 26004, Дніпропетровська область — 19424, Харківська область — 18814, Львівська область — 13355, Одеська область —14979, АР Крим —14566, Запорізька область —11577, Луганська область — 10332, Київська область — 10052. В цілому в указаних регіонах було зосереджено 194724 малих підприємства, шо склало 66 % їх загального числа в Україні.

        Аналіз     обсягів     реалізованої   продукції,      виробленої    малими підприємствами, показав, що їх частка в загальному обсязі реалізації в багатьох регіонах не перевищує 10 %. У окремих регіонах спостерігалося перевищення цього показника. До їх числа відносилися наступні: Чернівецька область —13,3 %; Тернопільська область — ЩІ %;м. Севастополь — 12,6 %; Кіровоградська область — 12,0 %. Слід зазначити, що перевищення 10% рівня було в цих регіонах незначним (2—3,3 %). Причому наведені регіони не належать до промисловорозвинених, а є переважно сільськогосподарськими (за винятком м. Севастополя). Можна припустити, шо саме цим пояснюється значення наведених показників. В цілому ж абсолютна кількість МП у вказаних регіонах істотно нижча, ніж в східних і південних областях України.

           Хоча розвитку малого і середнього бізнесу в країні останнім часом приділяється багато уваги, частка малого бізнесу у валовому продукті залишається ще низькою, а число зайнятих в дрібних фірмах недостатнім. Мале підприємництво уразливе у багатьох відношеннях, зазнає серйозні труднощі в своєму становленні, страждає від численних і поволі вирішуваних проблем. Характерно, що далеко не всі малі і приватні підприємства є суб'єктами статистичної звітності. В той же час в наявних реєстрах знаходиться багато фактично не працюючих підприємців. Крім того, відсутня чіткість у визначенні самого поняття «мале підприємство», «малий бізнес». Практично не розмежовані і неуточнені відмінності в категорії «малий бізнес» і «середній бізнес». Існують певні труднощі у вивченні роботи підприємців, оскільки бізнесмени важко йдуть на контакти, зокрема, при аналізі роботи малого бізнесу, проведенні соціологічних досліджень. Всі ці проблеми не дозволяють дати детальну картину роботи суб'єктів підприємницької діяльності.        [ 1, с. 9–11]

        За результатами 2006 року мале  підприємництво визначається наступними  статистичними показниками (табл.3.2.)    [ 1, с. 12]

   Таблиця 3.2.

Стан  розвитку малого підприємництва в Україні  у 2006 р.^*

*  Джерело: Експрес-інформація Держкомстату України «Про розвиток малого підприємництва в Україні у 2006році»  від 07.09.2007 року

   4. Нормативно-правове  забезпечення функціонування  малого підприємництва

        Слід зазначити, що за рядом факторів щодо нормативно-правового забезпечення дільності малих підприємств, Україна на Європейській арені має ряд конкурентних переваг. До першого такого фактору без будь-яких перебільшень відноситься спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва. До другого фактору можна віднести норми регуляторної політики, які запроваджена в Україні Законом «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

       Для внесення змін у нормативне  забезпечення державної політики  щодо малого підприємництва в  Україні зміни необхідно вносити  до двох Законів України: «Про  державну підтримку малого підприємництва» та «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні».  [1,с.13]

          Згідно Закону України: «Про державну підтримку малого підприємництва», державна підтримка малого підприємництва здійснюється за такими напрямами:

1. формування інфраструктури підтримки й розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;
2. установлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;
3. запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
4. фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

    5)  залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення постачання продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб   [5,с. 29-30]

      Нормативна база малого підприємництва  повинна удосконалюватися у напрямі  спрощення процедур реєстрації  бізнесу та формування стимулюючих принципів для його успішного ведення.

       З прийняттям Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» в Україні розпочато формування принципово нової прогресивної системи державного управління, підвищення прозорості процесу прийняття управлінських рішень. Основними досягненнями дії «регуляторного закону» стали: стійка тенденція щодо поступового зменшення кількості відомчих регулювань; покрашення загального рівня дотримання майже всіх вимог Закону щодо підготовки та прийняття регуляторних актів