Основні напрямки реформування АПК

      Рис. І Зміни у використанні сільськогосподарських  угідь та їх структурі по конкретних землекористувачах

      На  території Тернопільської області  утворено 665 нових формувань ринкового типу, з них 366 приватних підприємств; 257-товариств, кооперативів, фермерських господарств. 11216 громадян отримали ділянки в розмірі паю з видачею державного акта. Договори оренди уклали 77 відсотків власників права на земельну частку (пай).Обласна рада висловлює занепокоєння повільними і темпами весняно-польових робіт та спадом виробництва продукції сільгоспвиробниками. Усім ланкам, причетних до реформування агропромислового виробництва, слід сприяти реформованим структурам у завершенні до 20 травня 2000 року організаційних заходів щодо їх реєстрації як суб'єктів господарської діяльності; створювати умови для безперешкодного отримання громадянами належних їм земельних та майнових паїв; давати оцінку тим керівникам та посадовим особам, які не виконують вимог нормативних актів щодо спрощення процедури виходу членів сільськогосподарських підприємств із складу господарств з належними їм земельними та майновими паями; не забезпечують виділення єдиним масивом земельних ділянок групам власників за їх бажанням.

      Таблиця №2. Реорганізація колективних сільськогосподарських  підприємств, складання схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) в Тернопільській області станом на 01.05.2004р. 

      В Україні відбулася демонополізація державної власності на землю і передача її у колективну власність сільськогосподарським підприємствам як суб'єктам господарювання. Але реалізація другого етапу - розподіл земельних угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв невиправдано зволікається. Там де до цієї справи підійшли серйозно ,власники паїв почали ініціювати реформування КСП у нові господарські структури, але вже на засадах приватної власності. В результаті ми наблизились до найважливішого етапу аграрної реформи - реформування КСП у нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності та створення сприятливого економічного середовища для їх ефективного  функціонування. Внутрішньогосподарські перетворення економічних відносин в колгоспах, які формально перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства, тільки починаються. За науковими оцінками, внутрішньогосподарські відносини в них після перетворення в КСП практично не змінилися [7, ст. 228-234].

      2.2 РЕФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН В 
СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ

      Здобувши  політичну незалежність, Україна  отримала у спадщину надмірно велику кількість соціально-економічних  проблем. Було б помилково нехтувати  хоча б однією з них, недооцінюючи її вагомість. І все ж на перше місце серед них життя поставило продовольчу проблему. Саме недостатня забезпеченість в колишньому Радянському Союзі продуктами харчування стала однією з основних причин зростання соціально-економічної напруги в суспільстві, особливо після так , званої "лібералізації" цін.

            Життя вимагало кардинальних змін в народногосподарському комплексі  України. Тільки його реформування могло  принести бажані наслідки.

      Як  відомо, мета аграрної реформи - вирішити продовольчу проблему, вивести галузь на світовий рівень на основі утвердження багатоукладної економіки, ринкових відносин соціально-економічного перетворення села. Вирішення цієї проблеми вчені Української академії аграрних наук бачать в реформуванні власності на засоби виробництва і земельних відносин:

• реорганізації виробничих структур з державною та кооперативно-колгоспною власністю і зміною економічних відносин у підприємствах та в усій системі АПК;
• удосконаленні взаємовідносини сільського господарства і АПК з державою у вирішенні соціальних проблем села;
• створенні відповідної правової бази.

      По  своїй суті це основні віхи реформування виробничих стосунків на селі. В  перелічених вище напрямах реформування сільського господарства найбільш суперечливим є питання про форми господарювання в аграрному секторі економіки. Це питання турбує і практиків і учених. Як відомо, на селі вже реально співіснують декілька форм організації виробництва, які відрізняють за формами власності на засоби виробництва і земельних відносин. Поряд з колективними сільськогосподарськими підприємствами (КСП), виникли фермерські господарства, приватно-орендні колективи, розширили свої присадибні ділянки колгоспники та інші жителі села. Яка ж з уже відомих сьогодні форм організації сільськогосподарського виробництва стане основною, або більш прийнятною на селі? Однозначно на це питання дати відповідь неможливо з багатьох відомих причин.

      По-перше, всі вони мають різні стартові можливості з питань матеріально-технічної бази, фінансового забезпечення, географічного знаходження та демографії, наявності соціальної сфери і багатьох інших проблем.

      По-друге, ще не відпрацьована як слід правова база, яка б створила для всіх форм господарювання такі умови, щоб кожен відчув себе реальним власником, насамперед, землі.

      По-третє, не однозначне, поки що, відношення керівників, жителів сільської місцевості в різних регіонах України до приватизації, роздержавлення радгоспів, паювання колгоспів, утворення фермерських господарств.

      Життя, досвід інших країн стверджують, що на даному етапі розвитку АПК  і в даних політичних та економічних умовах що сталися в економіці, це зробило, як то було при командно-адміністративній системі - неможливо. Україна стала незалежною державою, почала будувати ринкову економіку, почався процес роздержавлення і приватизації, який потягнув за собою суттєві структурні зміни в народногосподарському комплексі , почав, нарешті, з'являтись власник, який взяв на себе відповідальність за долю економіки при відповідній підтримці держави. Повернення до старих важелів управління надалі стає неможливим.

      Як  відмічає у своєму зверненні до Парламенту України 4 квітня   1995 року Л.Д.Кучма ,"арсенал старої системи господарювання практично вичерпав всі більш-менш ефективні засоби стимулювання сільськогосподарського виробництва. Треба створювати нову правову базу для нових економічних стосунків з ринковою орієнтацією на фоні роздержавлення і приватизації, з новим власником на засоби виробництва".

      Україна має свій власний шлях проведення економічних реформ в сільському господарстві - відродження господаря на українській землі шляхом приватизації та створення рівних юридичних прав і економічних можливостей для розвитку і здорової конкуренції усіх доцільних форм господарювання на селі. Найбільш поширеною при цьому залишається колективна форма організації виробництва на базі асоційованої приватної власності на землю і майно. Досвід багатьох країн світу показав, що саме кооперативна ідея здатна протистояти економічному хаосу. Справжні кооперативи (на відміну від колгоспів) діють самостійно в ринковому середовищі, і не підпадають під будь-який вплив адміністративних державних структур. Дієздатність таких кооперативів підтверджує міжнародна практика.

      Процеси концентрації виробництва і капіталу, які проходять в сільськогосподарських  розвинутих капіталістичних країнах, як правило, набувають позитивного економічного змісту. Джерелами капіталу є оренда землі й асоційована власність на землю та інші засоби виробництва. В західній Європі процеси концентрації в сільськогосподарському виробництві протікали по-різному в різні історичні періоди.

      Таким чином взятий реформою курс на розвиток підсобних господарств населення  вірний. Якби не було передачі землі підсобним господарствам, то спад виробництва в Україні був би ще відчутнішим. За розрахунками , було б вироблення на 8% менше продукції. Особисті підсобні господарства сьогодні є стабілізуючою формою господарювання. У сучасних умовах вони гальмують спад виробництва сільськогосподарської продукції у всіх категоріях господарств і за умов безробіття стримують від різкого спаду рівень життя сільського населення, забезпечують додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати праці у громадському виробництві.

      Отже, і надалі слід вживати заходи щодо створення для них необхідних умов. Такий підхід відповідає прагненням селян. Опитування показало, що більшість з них не прагне бути фермерами чи вийти з громадських господарств, але бажає розширити свої підсобні господарства до 1-1,5 гектара, що відповідає нормам, встановленим Земельним кодексом. Для цього слід було б: збільшити площі їх землекористування, розширити розміри землекористування за рахунок земельних часток (паїв); забезпечити всім бажаючим виділення земельних ділянок під житлове будівництво на селі, всім бажаючим громадянам України - для садівництва й городництва; передбачити надання земельних ділянок для спільного використання під випасання худоби й сінокосіння; створювати безприбуткові кооперативи по закупівлі продукції, технічному й технологічному обслуговуванню; організовувати матеріально-технічне постачання; забезпечити ветеринарне обслуговування, підвищення рівня племінної справи, організацію штучного осіменіння тварин; організовувати технологічне й технічне забезпечення виконання потрібних сільськогосподарських робіт, транспортне й сервісне обслуговування; організувати виробництво міні-техніки й технологічного устаткування для механізації трудомістких процесів.

      Слід  зазначити, що у господарствах населення  є свої проблеми: самоексплуатація праці, домінування ручної праці, невеликі розміри виробництва. Проте в умовах слабкої матеріально-технічної бази великих громадських господарств, неврегульованості економічних відносин є загальна потреба розвивати такі господарства. На нашу думку, їх можливості вичерпуються і вони можуть бути оптимальними, коли їх частка в землекористуванні становитиме 17-20%.

      Особливу  увагу слід звернути на розвиток фермерства як нової для нашої країни форми  господарювання. Фермерські господарства відрізняються від особистих  підсобних господарств населення лише більшими розмірами землекористування, що дає змогу застосовувати техніку, працювати ефективніше.

      Нині  функціонує понад 35 тис. фермерських  господарств. Проте ефективність використання ними землі ще надто низька. Займаючи 2,6% сільськогосподарських угідь вони виробили у 1997 р. 0,7% валової продукції. Вони виробляють на одиницю площі менше продукції, ніж громадські господарства. Такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, вони змушені приховувати результати своєї роботи у зв'язку з невдалою податковою системою.

      Враховуючи прийняті Президентом України і Верховною Радою України заходи щодо звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати податків, а на подальшому застосування єдиного податку на гектар землі з урахуванням її якості, фермерам не буде сенсу приховувати від обліку вироблену продукцію.

      Ефективність  фермерських господарств залежить від розмірів їх землекористування. Вони зросли з 22,6 га у 2002 р. до 27 га у 2004р. Опрацьована методика визначення оптимальних розмірів фермерських господарств, які перебувають у межах 300-400 га. Досягти таких розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток (паїв). Це дасть змогу фермерству розвиватися як самостійній формі і в конкурентній боротьбі довести свою життєздатність.

      На  основі поєднання приватної власності на земельну частку (пай) і колективних форм організації виробництва можна зберегти існуючі організаційно-господарські структури. Для цього законодавча база у нас є. Законодавством України передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств, а також господарських товариств: акціонерних, з обмеженою відповідальністю, додатковою, повною і командні.

      Тому  реформування можна проводити у  трьох напрямах.