Основні напрямки реформування АПК

      Мав місце так званий зрівняльний  підхід до формування ринку товарів  і послуг, незалежно від народногосподарського значення. Внаслідок цього макроекономічні фактори почали негативно впливати на формування продовольчого ринку. Це спричинило падіння реального рівня доходів населення, інфляцію і збільшення неплатежів. Одночасно знизилось значення етапності застосування нових економічних відносин, які враховують природу розвитку аграрного виробництва.

       РОЗДІЛ 2. НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ АПК УКРАЇНИ В  УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

      2.1. ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ  ТА ОБ'ЄКТИВНА  НЕОБХІДНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ НОВИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ФОРМУВАНЬ В АПК.

      Земельна  реформа в Україні стала основною частиною аграрної реформи. Важливі аспекти земельної реформи знайшли відображення в законах України: "Про форми власності на землю", ^„Про господарські товариства", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", "Про оренду майна державних підприємств та організацій", "Про колективні договори Угоди". УКАЗ

      Законодавча база аграрної реформи перш за все  передбачає:

      1)розділ  земельних ділянок, майна, визначення їх частки між працівниками та іншими особами, які мають на це право, з тим щоб приватний сектор став домінуючим;

      2 Приватизацію підприємств переробної  промисловості, постачання та  збуту ;сільськогосподарської продукції, машин і механізмів;

      3)розвиток  фермерства;

      4)розвиток  сільськогосподарських товарних  фірм;

      5)лібералізацію  цін на сільськогосподарську  сировину і продукцію.

      Процес  реформування сільськогосподарського виробництва розпочався в різних напрямах і адекватний стихійному пошуку істини. Це явище закономірне і тільки час збалансує різні варіанти. Аналіз сільськогосподарського виробництва свідчить, що виробничо-технологічні та соціальні структури колгоспів за формою і місткістю можуть відповідати вимогам ринкової економіки. їм притаманний високий потенціал конкурентності на перспективу, а за економічним містом вони потребують докорінного реформування. Аналізуючи процес реформування земельних відносин, відзначаємо, що він проходить у відповідності з існуючою законодавчою базою, також рішеннями обласної Ради народних депутатів. Головна мета реформування - творення різних форм господарювання, в основі яких є приватний власник землі і майна, здійснюються передача земель колективних сільськогосподарських підприємств у колективну власність як форму функціонування приватної власності, їх паювання з визначенням кожному лену трудового колективу земельної частки (паю) з видачею відповідного державного сертифіката. Розвиваються земельно-орендні відносини. Проведена грошова оцінка сільськогосподарських угідь, яка враховується при визначенні вартості земельного паю і становленні цін на сільськогосподарську продукцію та земельного податку. Джерелом земель для передачі їх у приватну власність та користування громадян були землі, включені в кооперативних, громадських і державних господарствах.

      Напрями земельної реформи:

• передача земель у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства;
• передача земель громадянам для ведення селянського(фермерського) господарства; 
  передача земель у власність і користування іншим підприємствам;

      проведення  протиерозійних заходів;

      - впровадження проекту земельної реєстраційної системи та банку земельно-кадастрових 
даних.

      В сучасних умовах організація виробництва  у первинних підрозділах характеризується тісним переплетінням і взаємодією різних форм власності (державної, приватної, особистої, кооперативної), що призводить до появи різних форм господарювання, різноукладності виробництва. Зміни у відносинах власності відбуваються:

       - внаслідок передачі засобів виробництва в оренду на тривалий період;

             - у результаті надання повної господарської та економічної самостійності аж до надання прав юридичної особи первинним виробничим підрозділам;

            - через визначення відносин з державною власністю на основі договорів,  шляхом 
роздержавлення і приватизації;

• внаслідок розширення внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин.

      Як  відзначається в Національній програмі розвитку сільськогосподарського виробництва  України на 1996-2005 роки, господарська реформа спрямовуватиметься на: забезпечення рівних умов розвитку різних форм господарських структур ринкового типу (господарських товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, корпорацій кооперативів, селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств) і створення мережі сервісної інфраструктури аграрного сектора, в тому числі на приватних, міжгосподарських та кооперативних засадах сільськогосподарського товаровиробника з використанням лізингових умов надання послуг, формування системи закупок продукції у населення, первинної її переробки, зберігання, пакування і транспортування, першочергове перетворення переробних і агросервісних підприємств у відкриті акціонерні товариства за участю сільськогосподарських товаровиробників, а державних сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства чи у відкриті акціонерні товариства.

      | Створення на наступному етапі  корпоратизованих сільськогосподарських  підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних підрозділів, або приватно-орендних підприємств.

      На  основі розпаювання земель і майна  створюватимуться також товариства з обмеженою відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські) господарства.

      У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.

      У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства намітились такі основні шляхи реформування організаційних форм господарювання :

      1) реорганізація колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства,  селянські спілки з персоніфікованою власністю на майно і землю;

2. реорганізація колективного чи державного підприємства в виробничі кооперативи, які 
   мають більшу самостійність;
3. формування аграрно-акціонерних підприємств;
4. створення приватно-орендних підприємств,
5. об'єднання в асоціації пайовиків, створення спілок пайовиків.

      При організації нових сільськогосподарських  формувань на орендній або акціонерній  основі ,виникає необхідність у розширенні оперативно-господарської самостійності госпрозрахункових підрозділів, створенні якісно нової організації структури господарства незалежно від форми власності. Економічні відносини в кооперативах можуть ґрунтуватися стає все складніше.

      Внаслідок цього значна частина виробленої продукції, особливо в приватному секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в Україні не доведена до логічного завершення.

      З одного боку, паювання землі та майна  закінчене, а з другого - у більшій  частині господарств проведені номінальні, а не реальні дії відносно зміни внутрішньогосподарських земельних та майнових відносин. Вони, як і раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без яких подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до вирішення головної проблеми, пов'язаної з формуванням господаря-власника на селі. В суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається велике протистояння.

      У системі МінАПК налічується 6 тис. переробних, агросервісних і будівельних  підприємств та організацій, з яких 5,3 тис. перебувають у загальнодержавній і 0,7 тис. підприємств - у комунальній власності. З них приватизаційними процесами охоплено 4,9 тис. підприємств і організацій, або 87% тих, що підлягають приватизації, в тому числі 4,2 тис. підприємств загальнодержавної власності (86%) і 0,7 тис. підприємств (100%) комунальної власності. З числа підприємств переробних галузей АПК приватизовано або знаходиться у стадії приватизації 1,2 тис. підприємств - 93%, що підлягають приватизації.

      Завершено приватизацію підприємств м'ясної , молочної, олієжирової та кондитерської  галузей. Серед приватизованих - 180 цукрових заводів, що становить 93% від їх загальної кількості. В країні розгорнута робота по реформуванню власності підприємства системи хлібопродуктів. До них належать підприємства борошномельно-круп'яної та комбікормової промисловості, хлібоприймальні та хлібозаготівельні, а також допоміжні ремонтні, будівельні та інші підприємства, що забезпечують діяльність всієї системи. Загальна їх чисельність - 878 підприємств, у тому числі 204 хлібоприймальні пункти, 91 елеватор, 281 переробне підприємство. Сумарні потужності підприємств дають змогу приймати щодоби 1,3 млн.тонн зерна, очистити 900 тис.тонн та сушити 530 тис. тонн зернових і 270 тис. тонн кукурудзи. Загальна потужність елеваторів забезпечує зберігання 30 млн.тонн зернових.

      Переробні підприємства здатні повністю забезпечити переробку і фасування зерна, виробництво борошна, круп, комбікормів. їх середньорічна продуктивність становить 7 млн.тонн борошна та 800 тис. круп. Отже з огляду на перспективи розвитку ринку зерна в Україні протягом найближчого часу підприємства системи хлібопродуктів є одними з найбільш привабливих об'єктів для потенційних інвесторів у процесі їх приватизації.

      Можна стверджувати, що в агропромисловій  сфері відбувалися певні інституційні перетворення , зрушення в бік розвитку ринкових відносин. Господарські суб'єкти одержали те , до чого прагнули ще за часів Радянського Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі напрямів виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування. Замість 4659 державних сільгосппідприємств в 1991 р. їх кількість скоротилась до 2863 у 1997р.,решта реформувались в КСП та акціонерні товариства. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств. У самостійний сектор формуються фермерські господарства (табл. 1).

      Таблиця 1. Кількість землевласників та землекористувачів.

      Провідною ланкою у сільському господарстві є  колективні підприємства. За вказаний період відбулися суттєві зміни у використанні сільськогосподарських угідь та їх структурі по конкретних землекористувачах (Рис. № 1).

      Серед найважливіших напрямів аграрної реформи  чи не найголовнішим є реформування земельних і майнових відносин власності на засоби виробництва, що є базою для створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі. Зокрема, вже розпайована земля майже в 11 тис. недержавних сільськогосподарських підприємствах, що становить 99% від їх наявності, в 96,5% господарств одержали сертифікати на земельну частку (пай) 5,6 млн. громадян

      Тільки  в 1994-1995 рр. питання аграрної реформи  зайняли належне місце в державній  діяльності уряду. Такий стан не випадковий. До цього перетворення не мали чіткої програми. Земельна реформа не була елементом економічної політики.

      Все залежало від рішень голів колгоспів, які діяли виходячи із свого ставлення  або ринкової форми організації аграрної сфери. Тому аграрна реформа, особливо в частині земельних відносин, розвивалась дуже мляво, а сільськогосподарське виробництво в більшості господарств скорочувалось. Продовжує поглиблюватись криза фінансового забезпечення товаровиробників, платежів [4, ст. 156-159].

      Природа ринкової економіки така, що її основою  залишаються закони товарного виробництва, рух капіталу і в тому числі  землі як особливої його форми. Проте умови для цього не створені. В сільське господарство надходять обмежені капітальні вкладення.  А щоб Україна виробляла конкурентноздатну сільськогосподарську продукцію для зовнішнього ринку, потрібно вкласти в сільське господарство не один десяток мільярдів гривень.