Основні напрямки реформування АПК

      Зміст.

      Вступ……………………………………….………………………………….....4

1. Сучасний стан і проблеми розвитку АПК України……………….……….5
1. Загальна характеристика АПК України  в сучасних умовах………….5
2. Аспекти формування ринкових відносин АПК………………………..10
2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки………………………………………………………..…………...15

      2.1 Закономірності розвитку та об’єктивна  необхідність організації нових  господарських формувань в АПК……………………………………….…15

      2.2 Реформування виробничих відносин  у сільському господарстві…....22

      2.3  Оцінка ефективності діяльності різних форм господарювання в АПК………………………………………………………………………….26

      3. Перспективи розвитку АПК України……………………………………….27

            3.1. Шляхи подолання  кризових явищ та напрямки  розвитку агропромислового комплексу  України…………………………………………..27

      Висновки…………………………………………………………………….…..30

      Список  використаної літератури……………………………………………….32

       Вступ

      Важливу роль у виробництві сільськогосподарської  продукції відіграють АПК, що єдиною цілісною виробничо-системою, яка охопила  цілий ряд галузей народного господарства спеціалізованих на виробництві продовольства.

      Головне завдання, що стоїть перед галузями АПК – це зростання сільськогосподарського виробництва, надійне забезпечення країни продуктами харчування та сільськогосподарською  сировиною, об’єднання зусиль усіх галузей комплексу для одержання високих кінцевих результатів. Надавати можливості виходу продукції АПК України на світовий ринок.

      Подолання глибокої економічної кризи зокрема  в АПК України пов’язане з  переходом до ринкових відносин, з  усуненням державного монополізму і розвитком досконалої конкуренції в усіх сферах АПК. Для обґрунтованого здійснення цього процесу необхідно в певній мірі використовувати позитивний історичний досвід, оскільки сьогоднішня ситуація  економічних перетворень столипінської реформи сільського господарства, яка здійснювалась на початку 20 ст. і передбачена запровадженням приватної власності на землю та передові досягнення сучасного стану розвитку сільського господарства.

      Важливою  умовою зміцнення економічного потенціалу в Україні є створення сучасної ринкової структури виробництва.

            Сьогодні країна перебуває у глибокій економічній  кризі, що негативно впливає на хід  реформ, особливо в АПК.

            В основу ринкових перетворень  в АПК покладена програма роздержавлення і приватизація, а для сільськогосподарських підприємств-створення нових господарських структур на засадах приватної власності на майно і землю.

      Причиною  низької результативності аграрної реформи є недооцінка її здійснення, як єдиної багато аспектної системи. Подолання дестабілізації виробництва сільського господарства можливе шляхом реформування.

      Реформування  економіки, проходження процесів приватизації та роздержавлення вимагає вивчення досвіду функціонування господарських  структур з різними формами власності. В основному завершена приватизація майна підприємств АПК.

      Проте пошук ефективних шляхів реформування АПК України триває. У зв’язку  із змінами, які почали відбуватись  в сільськогосподарському виробництві  в контексті аграрної реформи  життя орієнтує на нові підходи дослідження даної теми.

      Реформування  агропромислового виробництва здійснювались  на науково обґрунтованих методологічних і методичних основах, що базуються на відповідних законодавчих нормативах держави (Законах: „Про власність”, „Про підприємство”, „Земельний кодекс”, „Державна програма приватизації майна АПК”, „Про селянське господарство”, „Про колективне сільськогосподарське підприємство” та інші).

      Метою роботи є вивчення і визначення на основі теоретичного обґрунтування  процесів реформування відносин власності, закономірностей розвитку нових господарських формування в період становлення ринкових стосунків АПК. Також метою є обґрунтування механізму організації і ефективного функціонування різних форм господарювання та ринкових відносин АПК.

      Також метою є обґрунтування механізму організації і ефективного функціонування різних форм господарювання та ринкових відносин в АПК. Багатогранність поставленої мети визначає необхідність вирішення таких завдань:

• уточнення методики і алгоритму організації різних форм господарювання АПК;
• характеристика природноекономічних умов і встановлення рівня їх впливу на результати агропромислового виробництва;
• економічна оцінка розвитку матеріально-технічної бази обслуговування і допоміжних виробництв та рівня використання;
• удосконалення системи агросервісу і економічних взаємовідносин АПК.

       РОЗДІЛ І. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АПК УКРАЇНИ.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АПК УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ.

      Сучасний  аграрно-промисловий комплекс є  важливим сектором економіки України. У ньому зосереджено майже третина основних виробничих фондів, працює четверта частина населення зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70% роздрібного товарообігу. Виробничий потенціал аграрної сфери на 2004 рік налічує 41,8% млн. га сільськогосподарських угідь, з них 32,3 млн. га ріллі.

      Сільське  господарство є однією з основних галузей економіки України на яку припадає близько 20% загального обсягу валового продукту. У Білорусії та Казахстані, наприклад, цей показник становить 13%, в Росії – майже 7%, Грузії – більше половини, Вірменії, Киргистані та Узбекистані – близько третини. Але економічні можливості аграрного сектора України використовуються неповністю. Економічні реформи проводяться послідовно і поки що не забезпечили підвищення ефективності і продуктивності праці.

      Обсяги  виробництва продукції, інвестиції та технологічний рівень сільського господарства знижується. Сподівання на те, що ринкові економічні реформи сприятимуть швидкому пожвавленню економіки, не підтвердились ні в Україні, ні в більшості країн з перехідною економікою. Якщо в цілому в країнах СНД в 2003 р. обсяг валової продукції становив близько 63% від рівня 1997 р., то в Україні – 61%. Сумарне виробництво валової  продукції  сільського господарства в 2004 році  дорівнювало 47,4 млрд.грн. [6, ст.1-7].

      Проте не можна не помітити певних позитивних зрушень в аграрному секторі. Багато колишніх колгоспів і радгоспів  після реорганізації земельних  і виробничих відносин адаптувались до вимог ринкової економіки. В цих господарствах спостерігається зростання обсягів виробництва. Замість матеріалоємних та трудомістких впроваджуються високоефективні технології, що дозволяють виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринку. Не можна однозначно стверджувати, що для цієї категорії підприємств всі питання вирішені. Підтримувати високий рівень господарювання на землі непросто. Є в них претензії до органів виконавчої влади, законодавчих структур стосовно несвоєчасних розрахунків за продану продукцію, нестабільного матеріально-технічного забезпечення, відсутність паритету у міжгалузевих відносинах тощо. Не менш важливо також ринкова орієнтація приватного сектора і, особливо, присадибного господарства населення.

      Це  призводить до того що втрати сільськогосподарської  продукції щорічно складають  близько 40% вирощеного урожаю. Сьогодні сільське господарство поряд з іншими галузями знаходиться у стані  економічної кризи. За 2002-2004 роки виробництво валової продукції сільського господарства скоротилося майже вдвічі. Хронічно не вистачає паливо-мастильних матеріалів, мінеральних добрив, хімічних засобів захисту рослин і тварин. Висока розораність угідь, яка досягла 80%, не завжди обґрунтоване застосування мінеральних добрив і хімічних засобів призвели до порушення екологічного стану природних ресурсів та стійкості агро ландшафту: посилюється деградація грунтів, знизилася їх родючість.

      Значної шкоди сільському господарству завдала  аварія на Чорнобильській АЕС. Вона призвела до забруднення радіонуклідами 3,5 млн. га угідь, з яких 70 тис. га виведено з сільськогосподарського використання .

      Великі  проблеми виникли із використанням  природних ресурсів. Якість навколишнього  середовища, його відтворювальний і відновлюваний потенціал значно зменшуєтьсь з нарощуванням масштабів ресурсо використання і обсягів забруднюючих речовин та відходів. І все це аж ніяк не пов’язане із збільшенням населення або підвищенням його життєвого рівня. Навпаки, приріст населення падає, а життєвий рівень погіршується. Кризовий стан, що склався в аграрному секторі, та використання природних ресурсів вимагають концептуального визначення ресурсів, сфер вкладення капіталу з урахуванням чисельності населення та майбутніми потребами людей.

      З розвитком продуктивних сил суспільства  великого значення у збільшенні виробництва  продукції рослинництва і тваринництва набувають використання досягнень  науково-технічного прогресу, розробка та впровадження високоефективних науково  обґрунтованих систем ведення сільського господарства, спеці досить складний і залежить від природних, науково-технічних, біологічних, соціальних та економічних факторів. Все це вимагає глибоких економічних знань, постійного аналізу, застосування економічних законів.

      До  складу АПК входять: сільське господарство, харчова, м'ясомолочна, борошномельнокруп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловості, а також ряд обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів, сільське будівництво та допоміжні галузі, котрі забезпечують спорудження об'єктів, транспортування, зберігання й реалізацію сільськогосподарської продукції.

      За  сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються  нові форми організації агропромислового виробництва - агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі системи.

      Сьогодні  в окремих областях України створені і успішно діють агропромислові об'єднання. До їх складу входять на добровільних засадах радгоспи, міжгосподарські підприємства, підприємства й організації по обслуговуванню сільськогосподарського виробництва і переробці сировини, а також підприємства торгівлі, які реалізують вироблену об'єднанням продукцію. При цьому підприємства зберігають свою господарську самостійність і юридичні права.

      Агропромислові  комбінати являють собою виробничо-економічні формування, головне завдання яких полягає в об'єднанні зусиль усіх підприємств і організацій, котрі входять до їх складу, по забезпеченню виробництва, заготівлі, переробки й реалізації сільськогосподарської продукції та високо якісних продовольчих товарів. Вони можуть створюватися або завдяки інтеграції всіх технологічно взаємозв'язаних виробничих підрозділів одного адміністративного району, або входженням до складу агропромислового комбінату та організацій, які розміщені в кількох районах.

      Конструктивно новою формою організації  агропромислового виробництва є агрофірми. Вони забезпечують виробництво, зберігання,  проектування і будівництво об'єктів виробничого та_ соціального призначення, виступають як єдиний організаційно-економічний комплекс [ст. 3, 99].

      За  сучасних умов розвитку науково-технічного прогресу здійснюється інтеграція науки  й виробництва на базі створення науково-виробничих систем.

      Виходячи  з неоднакових економічних і природнокліматичних умов, в яких функціонують сільськогосподарські підприємства, в окремих районах створюються асоціації кооперативів по виробництву м'яса і м'ясопродуктів, молока й молокопродуктів, цукрових буряків і цукру, соняшнику й олії тощо. Основними виробничими одиницями асоціації є первинні кооперативи орендарів по виробництву сільськогосподарської продукції і наданню різних послуг.

      Магістральним напрямом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК  є перехід на шлях інтенсивного розвитку. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва продукції в розрахунку на одиницю ресурсів. Хоч цей процес уже стає реальністю, однак зростання собівартості продукції й зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення капіталовкладень випереджає зростання валової продукції. Впродовж багатьох років підвищення Продуктивності праці відстає від темпів зростання оплати. Все це істотно уповільнює темпи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.