Оперативне планування

Зміст

 

Вступ

       Підтримка становлення та розвитку бізнесу  в Україні є одним з визначальних пріоритетів державної політики з перших років економічних реформ. Вагома роль малих і середніх підприємств у забезпеченні конкурентного середовища, гнучкості національної економіки, зайнятості та доходів населення здобула широке визнання на всіх рівнях та знайшла свій вияв у здійсненні спеціальних заходів державної політики щодо підтримки розвитку малого бізнесу в Україні.

       Проте дієвість заходів політики підтримки  малого і середнього бізнесу виявилася недостатньою. Малі й середні підприємства в Україні продовжують стикатися з суттєвими перешкодами власному розвитку як на рівні державної політики, так і на рівні ринкового середовища. Зростання економічної активності у 2000-2001 рр. не знайшло адекватного відображення у середовищі малого і середнього бізнесу. Можна стверджувати, що підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Відтак побудова моделі економічного розвитку, яка передбачала б максимально можливе поширення позитивних тенденцій економічної динаміки на всі складові економічної системи, поки що залишається серед визначальних завдань державної економічної стратегії

       Посередницька  діяльність  може включати в себе маркетингові дослідження ринку, які  передбачають вивчення кон'юнктури  і динаміки попиту на продукцію, яку  виготовляє або закуповує дане підприємство; аналіз зміни ціни на дану продукцію, з урахуванням цін основних конкурентів даної фірми; прогноз доходів потенційних споживачів і розмірів їх потреб у данному товарі; використання реклами як головної зброї в неціновій боротьбі з фірмами, які конкурують; планування товарного асортименту з урахуванням соціально-економічних особливостей різноманітних груп споживачів; використання спеціальної системи торговельного обслуговування

       Метою роботи є аналіз застосування функції  планування на конкретному підприємстві. Об’єктом роботи є підприємство ЗАТ „Фабрика „Аврора”, а предметом роботи – оперативно-календарне планування на підприємстві

 

1 Теоретичні  основи планування

       1.1 Основні  функції операційного менеджменту

       Технологія  управління підприємством (організацією) є безперервним, динамічним, послідовним, стійким, мінливим, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер. Вона формується завдяки безперервному перебігу функцій менеджменту, кожна з яких є складовими цього процесу.

       Функції менеджменту — види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу.

       Сформувалися  вони в процесі поділу і спеціалізації  праці, оскільки будь-які управлінські процеси на підприємстві відбуваються на основі функціонального поділу. Функції менеджменту відображають сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління [3].

       На  першому етапі функції доцільно класифікувати за ознакою місця  в системі менеджменту, що дає  змогу поголосити на домінуючій ролі конкретних (часткових) функцій менеджменту і важливій ролі загальних (основних), а також виділити об'єднувальну функцію. Загальні функції (планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання) задіяні в усіх управлінських процесах; за допомогою конкретних функцій відбуваються конкретні управлінські процеси; об'єднувальна функція менеджменту — керівництво — пронизує всі управлінські процеси в організації. Визначальну роль, однак, відіграють конкретні функції менеджменту, які реалізуються через загальні.

       Конкретні функції менеджменту класифікують за:

       — ознакою процесів управління — функції  управління основним, допоміжним виробництвом, технічною підготовкою, матеріально-технічним забезпеченням, патентно-ліцензійною діяльністю, капітальним будівництвом, зовнішньоекономічною діяльністю тощо;

       — ознакою об'єкту — функції управління підприємством, цехом, службою, відділом, дільницею, бригадою, проектною групою тощо;

• ознакою елементів виробничо-господарської діяльності — функція управління працею, предметами та знаряддями праці, інформацією тощо

       1.2 Планування  як функція менеджменту

       З розвитком людства виникла необхідність забезпечувати його зростаючі потреби, що супроводжувалося зменшенням сировинних ресурсів. Цей процес передбачав підвищення ефективності всіх видів діяльності на засадах мінімізації витрат і оптимізації результатів, що зумовило поділ і спеціалізацію праці, тобто виникнення різновидів трудових процесів (функцій).

       У визначенні сутності функцій менеджменту, їхньої класифікації і трактуванні немає однозначності. Одні автори класифікують функції менеджменту за ознакою їх першочерговості в діяльності організації, інші — за пріоритетністю у застосуванні на певних рівнях управління. Але всі погоджуються, що лише комбінування функцій може дати конкретні результати [10-12]

       Рівень  планомірності в багатьох ефективно  функціонуючих компаніях демонструє осмисленість і визначеність їх діяльності. Сучасне планування характеризується усвідомленням його необхідності з метою забезпечення ефективного організування, мотивування, контролювання та регулювання діяльності організації, запобігання втратам і зменшення ризиків.

       Процес  планування формує орієнтир майбутньої діяльності організації.

       Планування  — вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення.

       Беручи  до уваги масштаб передбачення перспективи організації, виділяють стратегічне планування (понад 1 рік) і оперативне (поточне) планування (до 1 року). Стратегічне планування полягає у виборі курсу розвитку організації — її стратегії. Оперативне планування е одночасно логічним продовженням стратегічного планування і способом реалізації стратегії. Тому в американському менеджменті його часто називають плануванням реалізації стратегії

       Стратегічне планування є головним засобом визначення, розроблення курсу розвитку організації з метою реалізації її місії, досягнення цілей тощо.

       Стратегічне планування — різновид управлінської  діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов'язаних із визначенням стратегії діяльності організації, тобто комплексного плану перспективного розвитку організації.

       За  своїм змістом стратегічне планування передбачає формулювання місії; визначення цілей організації; аналіз її стану на засадах оцінки факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ; оцінку стратегічних альтернатив (можливостей) і вибір стратегії діяльності.

       У процесі здійснення стратегічного  планування необхідно враховувати такі аспекти:

       — розподіл ресурсів (фондів, технологій, досвіду, управлінських кадрів тощо);

       — адаптацію до зовнішнього середовища (поліпшення стосунків з оточенням);

       — внутрішню координацію (відображення сильних і слабких сторін організації);

       — усвідомлення організаційних стратегій (формування організації, здатної вчитися на попередніх стратегічних рішеннях).

       Як  правило, стратегічне планування, здійснюється невеликим за чисельністю (5—10 осіб) спеціальним плановим відділом, а  розроблені ним стратегії повинні  розглядатися на нарадах вищого керівництва один раз на рік.

       Стратегічне планування є складним процесом, який охоплює декілька етапів (рис. 1.1).

          

       Оперативне  планування є логічним розвитком  стратегічного планування, способом реалізації стратегії організації з метою утвердження її місії. В американському менеджменті його ще називають плануванням реалізації стратегії [5].

       Оперативне  планування — різновид управлінської  діяльності, який полягає в реалізації комплексу заходів, пов'язаних із розробленням оперативного плану з метою реалізації обраної стратегії.

       Графічну  модель процесу оперативного планування наведено на рис. 1.2

      Безпосередній вплив на хід виробництва, його локальні процеси, відхилення і збурювання, здатність  до превентивного регулювання —  обумовлює виняткове значення оперативного управління в справі формування кінцевого економічного результату. Ціль оперативного управління полягає в постійній підтримці стійкості функціонування виробничої системи для ефективного досягнення запланованих результатів.

      Для досягнення мети оперативного управління необхідно створити визначені технічні, організаційні й економічні умови і передумови, що сприяли б підтримці працездатності і стійкості ключових об'єктів управління і системи виробництва в цілому. Цього можна досягти тільки при добре налагодженому менеджменті на основі компетентних і своєчасних управлінських рішень, здатних робити швидкі впливи на керовані об'єкти при використанні всіх десяти функцій менеджменту.

      Якщо  на стратегічному рівні багато фірм прагнуть забезпечити себе всіма  можливими превентивними заходами, то на оперативному багато хто з них виявляється просто не готовим до ударів агресивних факторів. Фактори, що впливають, далеко не завжди піддаються ідентифікації і можуть бути представлені в неявній формі, бути синергетичними. У цих умовах сильно ускладнюється боротьба з "невидимим супротивником", наближення і вплив якого дуже складно вловити навіть при постійному моніторингу зовнішнього середовища.

      Звичайно, при кризових явищах і ситуаціях, що розвиваються, керівники часто  переходять на систему оперативного управління за допомогою прийомів реактивного менеджменту з метою адекватної реакції системи управління на те, що відбувається. На жаль, така реакція може бути запізнілою. Кризові явища можуть набрати силу. Боротьба ускладниться. А вжиті несвоєчасні заходи можуть істотно знизити ефективність виробництва чи привести до руйнування системи.

      Імовірний хід виробництва будь-якого продукту (товару, послуги, знань, інформації) диктується не тільки впливом різних факторів зовнішнього і внутрішнього середовища організації, але й поведінкою кожної складової підсистеми (планової, переробної) і її елементів (засоби і предмети праці, комунікації, окремі працівники і колектив у цілому).

      Крім  того, виробнича система, функціонуючи в часі, у більшій чи меншій мірі володіє інерційністю, що може сприяти чи перешкоджати фірмі в досягненні поставлених цілей.

      У зв'язку з вищесказаним необхідно  відмітити, що будь-яка динамічна  система, створена людиною, має потребу  в стабільному, вигідному для  неї функціонуванні, що, в свою чергу, вимагає активного людського втручання. Це втручання людини здійснюється за допомогою таких функцій управління, як облік, контроль, аналіз, регулювання, координація і мотивація. Не применшується тут роль й інших функцій менеджменту, таких як прогнозування (передбачення розвитку ситуації), оперативне планування, чітка організація виробництва і керівництво людьми.

      Необхідність  втручання людини в хід виробничого  процесу диктується також і тією обставиною, що навіть стабільний і  стійкий стан виробництва і самої системи менеджменту носить чисто зовнішній, удаваний, тобто квазістабільний характер. Насправді всі об'єкти управління й елементи її системи не є строго стабільними, змінюються в малих частках якісно і кількісно і являють собою перманентно (чи, часом, динамічно) розвинуте в часі і просторі явище. При цьому під поняттям "розвиток" варто розуміти як прогресивну, так і регресивну зміну об'єкта.

      Варто враховувати, що ці малі коливання (флуктуації) не так уже невразливі і під  впливом навіть незначних зовнішніх чи внутрішніх факторів в силу своєї синергетичної природи можуть зненацька проявитися у вигляді реально відчутних і значних відхилень фактичного ходу проведення робіт від запланованого

 

2 Аналіз  діяльності підприємства

       2.1 Загальна характеристика підприємства

     Закрите акціонерне товариство "Фабрика  Аврора", яке далі іменується "Товариство", створено згідно рішення засновників  від 08 листопада 2000 року.

     Засновниками  Товариства є:

     Комерційний акціонерний банк "Демарк", в  особі Голови правління Шостак Михайла Олексійовича.

     Громадянин  України Аверченко Сергій Миколайович.