Науково-технічний і організаційний прогрес та їх роль в господарській діяльності

Реалізація запропонованих напрямків розвитку інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні та залучені зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.

3.2. Впровадження інновацій в економіку України з урахуванням зарубіжного досвіду

Удосконалення економічної системи України на інноваційній основі, вироблення сценаріїв сталого розвитку економіки і промисловості на основі широкого використання інвестицій та інновацій має відбуватися з використанням кращого зарубіжного досвіду, адекватного сучасним викликам і проблемам розвитку вітчизняного політичного і економічного процесів з урахуванням необхідності вирішення коротко-, середньо- та довгострокових завдань національного рівня.

Як показує досвід розвинутих країн (Ірландія, Фінляндія, Ізраїль, США, Корея), для здійснення структурних перетворень і технологічної модернізації економіки країнам життєво необхідний перехід від принципів ринкового догматизму до використання моделі регульованої ринкової економіки з високою часткою прямого і непрямого державного впливу, що припускає розробку відповідної інвестиційно-інноваційної політики, суть якої складається у виробленні і реалізації системи пріоритетів, створенні механізмів і конкретних заходів, що забезпечують формування національної інноваційної системи [6].

У той же час, не можна забувати про ефективне нагромадження основного капіталу як «матеріальної основи» здійснення високопродуктивної інвестиційної діяльності на рівні корпоративних структур. Наприклад, однією з основних причин сталого економічного росту чеської економіки,є зростання норми нагромадження основного капіталу. Важливим фактором також є ефективне використання капіталу завдяки усуненню держави від прийняття інвестиційних рішень і використання ринкових критеріїв під час здійснення інвестицій. Показовим є приклад Чехії, де відбулося поступове зменшення втручання держави у перерозподіл ВВП — з 39,3 % до 35,9 % протягом 1993–2002 років [6].

Провідні держави світу обрали стратегію підтримки високотехнологічного експорту. Беручи до уваги кращий зарубіжний досвід (Фінляндії, Південної Кореї, Китаю, а також окремих країн СНД — Росії, Казахстану та інших) для забезпечення високої ефективності державних гарантій необхідно спрямовувати їх на оптимізацію діяльності експортерів, передусім, високотехнологічної продукції, а не створювати для них «парникових» і демпінгових умов роботи на світовому ринку, що заважає ефективній конкуренції. Тому, при наданні державних гарантій за експортними кредитами слід уникати тривалої і забюрократизованої процедури, що вимагає великої кількості узгоджень між органами виконавчої влади, підприємствами-експортерами, банківськими структурами [22].

На основі аналізу абсолютних показників і динаміки витрат на підтримку експорту в зарубіжних країнах необхідно довести щорічні бюджетні асигнування на фінансову підтримку українського експорту до 0,3 % від обсягу ВВП, розрахованого за підсумками року, який передує ухваленню держбюджету. Рекомендований показник обчислений як середня для 22-х країн питома вага (частина) чистих державних витрат на сприяння експорту в доданій вартості обробній промисловості. Практика більшості країн, що проголосили здійснення високотехнологічного прориву і формування інноваційної економіки, вказує на необхідність реалізації таких складових:

• активну та всебічну підтримку державою, спеціальними та регіональними органами влади новостворених інноваційно орієнтованих структур та їх потенційних утворювачів;
• розробку альтернативи відтоку висококваліфікованих фахівців з країни, оскільки високий рівень «відтоку мізків» унеможливлює побудову високотехнологічної економіки;
• створення ринкових механізмів, що роблять розвиток науки і впровадження її досягнень економічно вигідними, оскільки інноваційні тенденції не можуть бути сформовані лише централізованим рішенням;
• заохочення прямого співробітництва із-закордонними науково-дослідними установами;
• залучення іноземних інвестицій для стимулювання розвитку сфери венчурного фінансування інновацій. Формула «високий ризик — високі технології — високий рівень життя» стала гаслом для всіх країн з розвиненою економікою. Бурхливе зростання нових напрямів виробництва, таких, як виробництво персональних комп’ютерів, виявилося можливим переважно за участі венчурних інвестицій;
• сприяння активному розвитку і функціонуванню малого інноваційного підприємництва, що є мобільнішим, більшою мірою спроможний до оперативної розробки й впровадження нововведень у виробництво;
• створення умов сполучення елементів інноваційної інфраструктури та великих наукових і освітянських центрів;
• сприяння залученню внутрішніх та іноземних інвестицій до науково-технічної сфери шляхом створення сприятливого податкового клімату.

Світовий досвід переконує у неможливості забезпечення стійкого інноваційного розвитку національної економіки без стимулювання державою залучення недержавних інвестицій у цей процес. Для порівняння: поза бюджетом в США фінансується 73 % НДДКР, в Німеччині — 70 %, в Японії і Великобританії — 62 %, у Франції та Італії — 57 %. Найбільша увага при цьому приділяється експортно орієнтованим конкурентоспроможним галузям економіки [22].

У США тільки із позабюджетних джерел на наукову діяльність поступає 200 млн. дол., а один вкладений в науку долар повертає в бюджет 8 дол. Велике значення для технічного оновлення виробництва має використання капітальних вкладень на реконструкцію діючих підприємств. В з в’язку з цим, важливо встановити оптимальне співвідношення між вкладеннями в нове будівництво, реконструкцію, модернізацію і розширення діючих виробничих потужностей[6].

Так, в США на рубежі 90-х років була змінена технологічна і відтворювальна структура виробничих інвестицій. Якщо на активну частину основних виробничих фондів на початку 80-х років у США припадало 62 % інвестицій, то на початку 90-х років — 85 %. На модернізацію обладнання — відповідно 52 і 75 %. В Німеччині в цей же період більше 80 % капіталовкладень направляється на модернізацію і заміну обладнання, і тільки 20 % — на розширення потужностей [22].

Найбільш прийнятним для України за економічними і соціальними умовами щодо проведення інвестиційної діяльності є досвід Східної Німеччини, де економічна ситуація на початку 90-х років була схожа до вітчизняної. Заслуговує на увагу дослідження досвіду залучення інвестицій в Польщі, де проводилась приватизація швидкими темпами, а також масштабне залучення іноземного капіталу, перш за все, у виробничий сектор.

Досвід розвинутих країн  доводить, що економічне зростання  можливе лише на основі продуманої інноваційно-інвестиційної політики уряду і залучення усіх необхідних для цього засобів та ресурсів. Головними пріоритетами для умов України є:

• правильне формування концепції зростання ВВП та його реструктуризації на найближчу і подальшу перспективу;
• правильне визначення параметрів і структури нових технологій та засобів для створення їх критичної маси в Україні, оскільки лише переважна маса нових технологій забезпечить стабільне економічне зростання;
• упорядкування фінансової системи на усіх рівнях організації економіки і мобілізація грошових ресурсів для створення критичної маси нових технологій;
• поетапне здійснення інноваційних капіталовкладень в усі сектори економіки з метою змінити структуру капіталу загалом та структуру ВВП з огляду на попит на внутрішньому ринку, освоєння зовнішніх ринків виробниками України.

Ці пріоритети повинні визначати сутність національної економічної та інноваційної політики уряду і бути в основі розвитку економіки за інноваційним типом.

3.3. Вдосконалення здійснення  та підвищення ефективності технічних  та організаційних нововведень.

Перехід до ринкових відносин потребує глибоких зрушень  в економіці – вирішальній  сфері людської діяльності. Потрібно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне  підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних факторів економічного росту. Повинен бути забезпечений перехід  до економіки вищої організації  і ефективності з визначально-розвиненими  виробничими силами і виробничими  відносинами, добре налагодженим господарським  механізмом.

Для забезпечення ефективного управління інноваційним процесами важливо своєчасно  виявляти і правильно оцінювати  їх тенденції.

Основними напрямами підвищення ефективності управління інноваційними  процесами на підприємстві є:

• забезпечення підтримки розвитку інновацій за рахунок бюджетного фінансування НДДКР за вказаними пріоритетними напрямами, які мають стратегічне значення для держави;
• забезпечення високоякісного стажування за кордоном наукового потенціалу країни (студентів, аспірантів, докторантів, дослідників, конструкторів тощо);
• пропорційне й одночасне стимулювання розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;
• скорочення за можливістю науково-виробничого циклу "інноваційна ідея - дослідний зразок - виробництво";
• прискорення оновлення асортименту продукції на підприємстві;
• поліпшення умов лабораторних досліджень на підприємстві;
• інтенсифікація процесів оформлення патентів, заявок, ліцензій тощо;
• забезпечення надання державної фінансової підтримки, відповідних гарантій та проведення високоякісної експертизи результатів інноваційної діяльності;
• прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємозв’язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;
• посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей шляхом більш широкого застосування автоматичних роторних ліній робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють звести до мінімуму втрату часу і ресурсів, багатократно підвищити продуктивність праці, різко прискорити оновлення виготовлюваної продукції;
• розвиток колективної (бригадної) форми організації і оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного удосконалення і ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;
• раціоналізація організації потоку і використання засобів виробництва і кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх виконання, утилізації відходів виробництва;
• формування нових типів суспільної комбінації речових і особистих елементів процесу виробництва, науки і виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації і раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;
• удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, їх перехід на ринкові економічні відносини з державою та іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому і національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;
• активізація людського чинника шляхом здійснення кадрової політики, що відповідає сучасним вимогам, правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищення їх компетентності, діловитості і відповідальності; подальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом; повсюдного забезпечення належної організованості і виконавської дисципліни [1].

Розвиток і поглиблення окреслених тенденцій в галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення науково-технічного та організаційного прогресу. Лише комплекс заходів такої спрямованості може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення і підвищення ефективності інноваційних процесів.

Висновки до розділу 3

На сьогодні в Україні  рівень інноваційної активності, впровадження інновацій та відтворення ринкового  сегменту виробництва інноваційної продукції залишаються недостатніми для забезпечення інноваційного  прориву національної економіки. У  таких умовах стрижнем сучасної української  моделі конкурентоспроможності економіки  має стати реалізація стратегії  інноваційного розвитку.

У розробці стратегії необхідно  використовувати досвід європейських держав. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низькотехнологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки.

Тому питання подальшого інноваційного розвитку, прискорення науково-технічного прогресу розглядається в Україні як надзвичайно актуальне протягом практично всього періоду економічних реформ.

ВИСНОВКИ

1. Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передусім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Що цілеспрямованіше та ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.
2. Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосування нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.
3. В умовах безперервних економічних змін інновації стають основним чинником, що сприяє динамічному розвитку і підвищенню результативності функціонування як окремих ринкових суб'єктів господарювання, так і економічної системи загалом. Запровадження ефективних інноваційних технологій дає змогу підприємству, з одного боку, отримати конкурентні переваги: покращити конкурентну ситуацію на ринку свого продукту та фінансовий стан, якісно підвищити виробничий потенціал та потенціал персоналу тощо, а з іншого – потребує значного часу та ресурсів.
4. Сучасний етап соціально-економічного розвитку України, в першу чергу, характеризується вкрай незначним впливом інноваційних факторів на економічне зростання, існуванням багатьох бар'єрів, які уповільнюють підвищення рівня інновацій вітчизняної економіки та їх ефективності. Основною перешкодою для розвитку інноваційної діяльності в Україні є недостатність фінансування.
5. Провідними галузями, які здійснюють інноваційну діяльність протягом останніх років, є машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія та обробка металів, харчова та легка промисловість. Практично всі підприємства цих галузей (окрім машинобудування) належать переважно до старих сировинних підгалузей, і на ці ж підгалузі припадає значна частка іноземних інвестицій. Лідерами у промисловості України як за інноваційною активністю, так і за впровадженням інновацій є такі види економічної діяльності: виробництво коксу та продуктів нафтопереробки; машинобудування; хімічна та нафтохімічна промисловість; металургія та оброблення металу.
6. На сьогодні в Україні рівень використання інноваційного потенціалу є недостатнім. Розвиток інноваційної діяльності повинен стати невід'ємною складовою частиною реформування економіки країни, адже недостатня увага до розвитку науково-технічної сфери обумовлює структурну деформованість економіки та домінування низькотехнологічних виробництв, які малосприйнятливі до наукових досягнень і не можуть забезпечити підвищення конкурентоспроможності економіки. Таким чином, виникає потреба у подальшому детальному розгляді та аналізі чинників, які впливають на інноваційну діяльність підприємств, розробленні заходів для піднесення інноваційної активності вітчизняних суб'єктів господарювання.
7. У розробці стратегічних напрямів модернізаційно-інноваційного розвитку Україна повинна враховувати досвід розвинутих держав.
8. Потрібно здійснити крутий поворот до інтенсифікації виробництва, переорієнтувати кожне підприємство, організацію, фірму на повне і першочергове використання якісних факторів економічного росту. Повинен бути забезпечений перехід до економіки вищої організації і ефективності з визначально-розвиненими виробничими силами і виробничими відносинами, добре налагодженим господарським механізмом.