Науково-технічний і організаційний прогрес та їх роль в господарській діяльності

З врахуванням фактору  часу економічний ефект може бути представлений за формулою 2:

=  (2)

де , , — вартісна оцінка відповідно результатів і витрат у t-му році розрахункового періоду, грн.;

 ― відповідно початковий та кінцевий роки розрахункового періоду.

Початковим роком розрахункового періоду Т вважають рік початку фінансування робіт по здійсненню заходу (включаючи наукові дослідження), а кінцевим — момент завершення всього життєвого циклу заходу (визначається нормативними строками оновлення продукції з врахуванням її старіння).

Обсяг ефекту від реалізації інновацій визначається їхньою очікуваною ефективністю, яка виявляється у таких сенсах:

• у продуктивному – поліпшенням якості продукції і розширенням її асортименту;
• у технологічному – підвищенням продуктивності і поліпшенням умов праці;
• у функціональному – підвищенням ефективності управління;
• у соціальному – поліпшенням якості життя.

Ефект від застосування нововведень на рівні конкретного підприємства завжди буде вимірятися економічними показниками, зокрема, обсягом збільшення прибутку, отриманого шляхом економії від зниження собівартості і збільшення виторгу від зростання обсягу реалізації інноваційної продукції завдяки її новій якості.

В економічних розрахунках  використовують різні показники економічної ефективності інноваційної діяльності, які поділяють за:

• місцем отримання: локальні, регіональні, галузеві і загальнодержавні;
• метою визначення: абсолютні та порівняльні;
• ступенем збільшення: одноразові й мультиплікаційні;
• часом урахування результатів і витрат: за розрахунковий період і за рік.

Вибір методу оцінювання ефективності інновацій залежить від об'єктів, якими можуть бути різні типи інновацій:

• засоби і знаряддя праці (нові, реконструйовані, модернізовані);
• предмети праці (сировина, паливо, матеріали, енергія);
• предмети кінцевого споживання;
• технологічні процеси;
• методи організації виробництва, праці та управління;
• інноваційний проект.

Ресурсне оцінювання здійснюють з метою визначення впливу інновації  на обсяги споживання певного виду ресурсу і подолання проблеми його обмеженості (важлива у разі використання дефіцитних чи непоновлюваних ресурсів, особливо тих, які імпортують); визначають її показниками підвищення ефективності їхнього використання (наприклад, підвищення ефективності застосування трудових ресурсів – зростанням продуктивності праці; технічних ресурсів – зростанням фондовіддачі тощо).

Соціальне оцінювання полягає  у визначенні внеску інновації у поліпшення якості життя працівників конкретного підприємства. При цьому варто мати на увазі, що успішна реалізація інноваційних проектів пов'язана з отриманням соціального ефекту не тільки на рівні кожного конкретного підприємства, але і на рівні суспільства.

Екологічне оцінювання враховує вплив інновації на вирішення проблем охорони довкілля, що особливо важливо під час реалізації інноваційних проектів, які можуть змінювати рівень екологічної безпеки території.

Перелік узагальнюючих показників ефективності виробничо-господарської  діяльності підприємства для оцінювання стану ефективності інноваційної діяльності наведено у додатку В [15].

Тому в теорії інновацій, окрім економічного ефекту від запровадження інновацій (кількісний аналіз), виокремлюють якісні показники, зокрема посилення позицій бренду та зростання компетенції підприємства в процесі розроблення та запровадження інновацій, покращення екосистеми (взаємодії підприємства із навколишнім середовищем), нарощування запасу знань, зростання життєздатності підприємства з акцентом на те, що інновації мають великий вплив на працівників (насамперед на працівників підприємства, яке впроваджує інновації). Тому загальний ефект від реалізації інноваційних проектів доцільно аналізувати і визначати як соціально-економічний ефект із врахуванням гарантування екологічної безпеки.

Висновки до розділу 1

Інноваційна діяльність підприємства являє собою комплексний процес створення, використання і розповсюдження нововведень з метою отримання  конкурентних переваг та збільшення прибутковості свого виробництва. В ринковій економіці інноваційна  діяльність підприємств - один із найсуттєвіших  вагомих чинників, які дозволяють підприємству посідати стійкі ринкові  позиції і отримувати перевагу над  конкурентами в тій галузі, яка  є сферою комерційних інтересів  даного підприємства.

Підвищення ефективності сучасного виробництва та забезпечення конкурентоспроможності продукції  ґрунтується в основному на нових  рішеннях у сфері техніки та технології, а також на застосуванні нових  організаційних форм та економічних  методів господарювання, які використовують на різних стадіях циклу "наука-виробництво" та реалізують відповідні ланки управління на рівні підприємств, об'єднань, наукових і проектних організацій. Прийняття  та реалізація таких рішень і є  змістом інноваційних процесів.

 

РОЗДІЛ 2. Сучасний стан інноваційного  розвитку в Україні та його вплив  на господарську діяльність підприємств

2.1. Проблеми впровадження досягнень НТП в господарську діяльність підприємств у різних галузях промисловості

Українська економіка  в період фінансово-економічної  кризи гостро відчула негативні  наслідки фактичної відсутності  реформ у науково-технологічній  сфері та відсутності сприятливого інноваційного середовища для підвищення конкурентоспроможності реального  сектору і продуктивної зайнятості. Криза виявила як структурні деформації української економіки, так і  неготовність науково-інноваційної системи  до швидкого впровадження науково-технічної  продукції у промисловості, енергетиці, де потенційні втрати від використання застарілих технологій особливо значні.

Cтан інноваційної діяльності в Україні більшість експертів-науковців визначають як кризовий і такий, що не відповідає сучасному рівню інноваційних процесів у країнах, для яких інноваційний розвиток є пріоритетним завданням економічної стратегії. Це пояснюється існуванням багатьох проблем, які перешкоджають впровадженню інновацій у різні галузі промисловості.

Основною перешкодою для  розвитку інноваційної діяльності в Україні є недостатність фінансування (табл. 2) [19].

Таблиця 2

Джерела фінансування інноваційної діяльності в промисловості протягом 2007-2010 рр.

Роки	2007		2008		2009		2010
	млн грн	ЧЗО,%	млн грн	ЧЗО,%	млн грн	ЧЗО,%	млн грн	ЧЗО,%
Усього зокрема за рахунок	5752	100	6160	100	10821	100	11994	100
держбюджетів	28,1	0,5	114	1,9	144,8	1,3	336,9	2,8
місцевих бюджетів	14,9	0,3	14	0,2	7,3	0,1	15,8	0,1
Продовження табл. 2
власних коштів	5045	88	5211	85	7970	73,7	7260	61
коштів вітчизняних інвесторів	79,6	1,4	26,3	0,4	26,2	0,2	169,5	1,4
коштів іноземних інвесторів	158	2,7	176	2,9	321,8	3	115,4	1
інших джерел	426	7,4	618	10	2351	21,7	4093	34

Примітка: ЧЗО – частка від загального обсягу.

 

Отже, в Україні протягом 2007-2010 рр. аналізованих років основним джерелом фінансування інноваційної діяльності в промисловості були власні кошти підприємств. Їхня частка в загальному обсязі фінансування у 2010 році становила 61 %, що на 13,1 % менше, порівняно з 2009 р. Найвища частка власних коштів була у 2008 р., де становила 85 %. Обсяг фінансування інноваційної діяльності за рахунок коштів державного бюджету протягом 2007-2010 рр. зростав, та у 2010 р. становив 336,9 млн грн, що на 1,5 % більше, ніж у 2009 р. Негативною тенденцією у 2010 р., порівняно з 2009 р., стало зменшення у два рази обсягів фінансування інноваційної діяльності за рахунок іноземних інвесторів [19].

Значною мірою такий результат  пов'язаний з обмеженими можливостями держави в спрямуванні фінансових потоків в інноваційний розвиток економіки і недостатнім державним  стимулюванням інноваційної діяльності.

Проте, крім нестачі фінансових ресурсів для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок, існує ще ряд проблем, що стримують розвиток інноваційних процесів в Україні, таких як:

• відсутність науково-методологічної бази формування інноваційної системи;
• відсутність системності у здійснюваних державою заходах щодо реалізації інноваційного потенціалу національної економіки;
• державне управління інноваційною діяльністю здійснюється без чітко сформульованої стратегії науково-технологічного та інноваційного розвитку, послідовної та виваженої зовнішньої і внутрішньої економічної політики;
• відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери: пріоритети інноваційного розвитку проголошені cуто формально, механізми їх реалізації не відпрацьовані;
• неготовність апарату державного управління до предметної діяльності, спрямованої на інноваційний розвиток економіки;
• державне управління інноваційною діяльністю забезпечується за галузевим принципом;
• нескоординованість дій суб'єктів інноваційної діяльності;
• в Україні не завершились процеси перерозподілу власності;
• недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності;
• незважаючи на те, що базове законодавство, необхідне для формування в Україні розвиненого ринку інноваційної продукції, вже значною мірою створено, його практичне використання стримується вкрай недостатньою інфраструктурою, нерозвиненістю системи захисту інтелектуальної власності;
• повільне формування в Україні сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції;
• спроби здійснення галузевих "технологічних стрибків" за умов збереження загальної несприятливості підприємницького та інвестиційного клімату в країні, надмірного фіскального тиску, неефективності інституційної структури економіки, що обертаються втратами інших секторів економіки.

Значущість факторів, що перешкоджають впровадження інновацій для підприємств наведено у додатку Д [19].

Тому останні офіційні статистичні дані свідчать про поступове зниження інноваційної активності підприємств у такій важливій галузі національної економіки, як промисловість (табл. 3) [19].

Таблиця 3

Інноваційна активність промислових  підприємств України протягом 2003-2010 рр.

Показники	Роки
	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Кількість підприємств, що займались  інноваційною діяльністю
всього, од	1857	1470	1359	1193	1118	1472	1396	1370
% від загальної кількості  промислових підприємств	18	15,1	13,7	11,9	11,2	14,2	13	12,8
Кількість підприємств, що впроваджували  інновації
всього, од	1506	1120	958	810	999	1186	1160	1145
% від загальної кількості  промислових підприємств	14,6	11,5	10	8,2	10	11,5	10,8	10,7

У 2009 р., порівняно з 2008 р., у більшості регіонах країни відбулося  зниження інноваційної активності промислових  підприємств. Зокрема, найбільша кількість промислових підприємств, які впроваджували інновації у 2009 р. була розташована в м. Києві – 141 (12,1 %), Харківській – 97 (8,3 %), Донецькій – 75 (6,4 %) та Івано-Франківській – 73 (6,3 %) областях. У 2009 р. більшу, за середню по Україні (13,0 %), інноваційну активність демонстрували підприємства з виробництва коксу та продуктів нафтоперероблення (34 % кількості підприємств галузі), машинобудування (21,2 %), хімічної та нафтохімічної промисловості (20,0 %), а також металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (14,1 %). Водночас підприємства добувної промисловості та підприємства, що займаються виробництвом й розподілом електроенергії, газу та води, були інноваційно пасивними [19].