Науково-технічний і організаційний прогрес та їх роль в господарській діяльності

Особливо вражаючим є  показник питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації у 2006 р., — рекордно низький, 8,2%, що нижче порогового значення (25%) і набагато нижче від аналогічного показника розвинутих країн (70—80%) [19].

Для порівняння зазначимо, що серед країн Європейського Союзу  мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія — 26% і  Греція — 29%, але вони удвічі вищі, ніж в Україні. А порівняно з країнами-лідерами, такими, як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%), розрив становить три-чотири рази [24].

З огляду на проблему зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств, доцільно відстежити динаміку впровадження інновацій на промислових підприємствах України протягом 2006-2010 р. (табл. 4).

Таблиця 4

Впровадження інновацій  на промислових підприємствах України  за 2006-2010 рр.

Показник	Роки
	2006	2007	2008	2009	2010
Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %	6,5	6,7	6,7	5,9	4,8
Освоєно інноваційні види продукції, найменувань	3152	2408	2526	2446	2685
з них нові види техніки	657	786	881	758	641
Впроваджено нові технологічні процеси	1808	1145	1419	1647	1893
зокрема маловідходні, ресурсозберігаючі	690	424	634	680	753

 

Таким чином, у 2010 р. у промисловості  було освоєно виробництво 2685 видів інноваційної продукції. Незважаючи на те, що протягом 2007-2010 рр. зросла питома вага підприємств, що впроваджували інновації, частка реалізованої інноваційної продукції в обсязі промисловості знизилася на 1,9 %. Це є свідченням того, що продукція, яку виготовляють вітчизняні промислові підприємства, є не інноваційною і, відповідно, неконкурентоспроможною. Згідно зі статистичними даними, в загальному обсязі реалізованої промислової продукції тільки 9,8 % мають ознаки інноваційної, тоді як в Євросоюзі цей показник перевищує 75 % [19].

Обсяг реалізованої інноваційної продукції у 2009 р. порівняно з 2008 р. зріс на 5,6 млрд грн та становив 45,8 млрд грн, або 5,9 % від загального обсягу реалізованої промислової продукції. При цьому, питома вага продукції, що була новою для підприємства, становила 67,9 %, питома вага продукції, що була новою для ринку – 32,1 %. Найбільша частка інноваційної продукції у загальному обсязі реалізованої промислової продукції припадає на підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості – 17,0 %, або 6321,4 млн грн, машинобудування – 15,6 %, або 13386,7 млн грн, целюлозно-паперове виробництво – 9,8 %, або 1070,5 млн грн, металургії та оброблення металу – 6,2 %, або 9361,0 млн грн, виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 5,3 %, або 4515,9 млн грн [24, c.325].

Це означає, що країна орієнтується на виробництво традиційної індустріальної продукції, яка реалізується на конкурентних насичених ринках.

2. Аналіз інноваційної діяльності підприємств в Україні та оцінка її ефективності

У той час, як провідні країни світу широко використовуючи можливості інноваційної розбудови економіки формують постіндустріальне суспільство, промисловість України базується переважно на традиційних технологіях, започаткованих ще на ранніх стадіях індустріалізації. Неефективною залишається галузева структура промислового виробництва.

Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину,матеріали та енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації знаходиться на рівні 1/5 загального обсягу промислового виробництва і має тенденцію до зниження. Галузь машинобудування, хоча і додала в темпах розвитку, але її частка в структурі промисловості (13 % у 2007р.) майже у 2–3 рази нижча за рівень, який мають розвинені європейські країни [19].

Сировинна спрямованість виробничої структури, розрахована переважно на потреби експорту, робить промисловість і економіку в цілому надзвичайно залежними від кон’юнктури зовнішнього ринку, стримує розвиток внутрішнього ринку і звужує національні можливості щодо розвитку економіки та призводить до виснажливого і нераціонального використання природних ресурсів, прискорення процесів забруднення і деградації довкілля.

Вкрай загострилася проблема технологічного стану промислового виробництва. Досвід розвинених країн показав, що досягнення високого рівня споживання і якості життя можливо лише на засадах нової постіндустріальної цивілізації, найсуттєвішими ознаками якої є інноваційний розвиток.

Інтелектуальний потенціал України й дотепер залишається досить потужним (за даними ЮНЕСКО, за інтелектом нації Україна посідає 23-є місце, в той час як Фінляндія — 1-е, США — 13-е, Росія — 27-е), незважаючи на те, що за останні роки її науково-технічний потенціал скоротився у 2,5–3 рази. У рейтингу Всесвітнього економічного форуму у 2008–2009 роках Україна серед 134 країн посіла у сфері розвитку початкової освіти 37 місце, у сфері розвитку вищої освіти — 45 місце, у сфері формування факторів інноваційного розвитку ― 52 місце, за оснащеністю сучасними технологіями — 65 місце, у сфері захисту прав інтелектуальної власності — 114 місце [4].

В Україні, яка має високі показники розвитку сфер, що є первинними джерелами інноваційного розвитку, інноваційний потенціал використовується, у порівнянні з іноземними країнами, менш ефективно. Це створює загрозу перетворення України у країну, яка експортує сировинні ресурси і для промислового виробництва, й інтелектуального виробництва.

Визначальним критерієм оцінки ефективності інноваційно-трансформаційних змін в економіці країни є зростання наукоємності ВВП або зростання масштабів фінансування наукових досліджень і розробок у ВВП. Високорозвинені країни прагнуть забезпечити наукоємність на рівні 3 % від ВВП. В Україні, з 1995 року цей показник коливається на рівні 1,2–1,3 %, що навіть нижче від законодавчо встановленого рівня (1,7 %) і від рівня 1990 року (3,11 % від ВВП) [19].

Наукоємність промислового виробництва України складає близько 0,3 %, що на порядок менше світового рівня. За випуском продукції 3-й технологічний уклад в Україні сьогодні складає майже 58 %, 4-й технологічний уклад — 38 %, і лише 4 % — 5-й та 6-й технологічний уклад, при чому 6-й являє собою менше 0,1%. Інноваційні витрати в основному розподіляються між 3-м і 4-м технологічними укладами, відповідно 30% і 60%, а на 5-й і 6-й відповідно припадає лише 8,5% та 1,5% [19].

У ситуації послаблення інвестиційної активності і відсутності результативної промислової політики, заходи з реструктуризації економіки не призвели до модернізації виробництва на основі передових технологій, що забезпечують конкурентоспроможність усіх компонентів продукції по всьому технологічному ланцюжку її випуску.

Важко позитивно оцінити процеси, що відбуваються у виробничо-технологічній сфері діяльності промислових підприємств. Частка застарілого устаткування в окремих галузях промисловості становить 60–70 %. Вітчизняне машинобудування не забезпечує належних темпів оновлення основних засобів. У промисловості домінують відсталі технології, що призводить до невиправдано високого споживання матеріалів та енергоресурсів, яке є у 4–5 разів вищим, ніж у європейських країнах. Зокрема, вкрай повільно оновлюється устаткування у машинобудуванні, яке традиційно покликано бути потужним двигуном інноваційних процесів в усіх галузях національного господарства.

Масштаби впровадження ефективних розробок у виробництво вітчизняними підприємствами є досить низькі, про  що свідчить співвідношення між обсягами витрат на науково-технічну діяльність та впровадження результатів цього  впровадження, трансформованих в  інновації, у виробництво, в Україні  складає лише 1:1,06, тоді як за зарубіжним даними таке співвідношення сягає не менше, ніж 1:10 [22].

Ці дані достатньо  переконливо доводять, що проблема інноваційного розвитку не може бути вирішена тільки за допомогою збільшення кількості інноваційних структур; така проблема є комплексною і її розв'язання лежить у площині створення критичної маси усіх необхідних для цього умов.

 

Висновки до розділу 2

Інноваційний розвиток економіки  притаманний всім розвиненим країнам  світу, який є одночасно і фактором, і результатом економічного піднесення країн. Сучасний етап соціально-економічного розвитку України, в першу чергу, характеризується вкрай незначним  впливом інноваційних факторів на економічне зростання, існуванням багатьох бар'єрів, які уповільнюють підвищення рівня  інновацій вітчизняної економіки  та їх ефективності.

Аналіз сучасних тенденцій  розвитку інноваційних процесів в Україні  виявив, що принципово позитивних змін у промисловості України поки що не відбулося, а досягнуте зростання  зумовлене переважно дією екстенсивних факторів і не має в своєму підґрунті  інноваційних структурно-технологічних  змін.

Провідними галузями, які  здійснюють інноваційну діяльність протягом останніх років, є машинобудування, хімічна та нафтохімічна промисловість, металургія та обробка металів, харчова  та легка промисловість. Практично  всі підприємства цих галузей (окрім  машинобудування) належать переважно  до старих сировинних підгалузей, і  на ці ж підгалузі припадає значна частка іноземних інвестицій. Лідерами у промисловості України як за інноваційною активністю, так і за впровадженням інновацій є такі види економічної діяльності: виробництво  коксу та продуктів нафтопереробки; машинобудування; хімічна та нафтохімічна промисловість; металургія та оброблення металу.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Сучасні тенденції науково-технічного й організаційного прогрессу та шляхи підвищення їх ефективності

3.1. Стратегічні напрями  забезпечення модернізаційно-інноваційного  розвитку економіки України.

Сучасний стан розвитку економіки України засвідчує вичерпність можливостей екстенсивного економічного розвитку та необхідність переходу до нових інструментів його прискорення, адекватного стану розвитку світової економіки. Сьогодні поза інноваційним шляхом Україна не зможе реалізувати жодної серйозної перспективної програми соціального та економічного розвитку.

Становлення інноваційної моделі розвитку економіки в Україні, як завдання економічної політики, має супроводжуватися органічним поєднанням політичних, гуманітарних, суспільно-психологічних, інституційних передумов; новими організаційно-економічними, правовими та інституційними рішеннями та узгодженням державної промислової, фінансової, податкової політики з державною політикою у сфері освіти, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності.

Трансформація моделі економічного зростання України до інноваційного типу розвитку та зміна характеру цього розвитку дозволить завершити структурну перебудову національної економіки та прискорити темпи економічного зростання; досягти високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, збільшити частку експорту високотехнологічної продукції в його загальній структурі; забезпечити наукову підтримку необхідних темпів імпортозаміщення, розумне використання усіх необхідних ресурсів — матеріальних (в тому числі — фінансових), природних, людських. З огляду на це, розробка і впровадження інноваційної моделі управління національною економікою має стати стратегічним завданням державної інноваційної політики в Україні.

Стратегія інноваційного розвитку економіки України повинна бути орієнтована на освоєння базових інновацій, які дадуть змогу перейти до нових технологічних структур виробництва та забезпечити конкурентоспроможність підприємств на ринку. Під впливом ринку базові продуктові інновації стануть імпульсом для зміни усієї технологічної основи виробництва. Наразі, пріоритет повинен бути наданий не розвитку країни на основі виробництва та інвестицій, а розвитку на основі активізації інноваційної діяльності у базових наукоємних галузях народного господарства, які є рушійними силами розвитку економіки.

Україна обрала курс на розвиток національної економіки за інноваційною моделлю. Обрання такого курсу означало, що головним джерелом економічного зростання країни мали стати нові (наукові) знання та процеси їх розширеного продукування і комерційного використання.

Склалося суспільне бачення, згідно з яким інноваційна діяльність розглядається, в першу чергу, як продовження наукової та науково-технічної діяльності щодо комерційного використання результатів такої діяльності; яке відштовхується від існуючої в країні «пропозиції» з результатів наукової та науково-технічної діяльності та яке відповідає маркетинговій «стратегії виштовхування товару на ринок». Реалізація запропонованих заходів сприятиме підвищенню рівня та спрямування інвестицій в національну економіку та інноваційної активності промислових підприємств, що, врешті решт, дасть можливість українській державі зайняти гідне місце у глобальній економіці.

Для розвитку інноваційної діяльності в Україні необхідно  здійснити комплекс організаційно-економічних заходів, що охоплюватимуть:

• здійснення ефективної державної інноваційної політики, погоджуючи темпи і пропорції розвитку науки, технологій і виробництва;
• вдосконалення механізму захисту прав інтелектуальної власності та процедур патентного захисту інновацій;
• забезпечення сприятливого клімату для створення власних наукомістких виробництв повного циклу шляхом використання різних форм державної підтримки;
• розвиток інноваційної інфраструктури шляхом покращення системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, сертифікації і впровадження розробок, підготовки і перепідготовки кадрів;
• забезпечення комерціалізації наукових результатів шляхом формування основ для ефективного партнерства державного та підприємницького секторів в інноваційній сфері;
• розширення міждержавного співробітництва в галузі наукових розробок та інноваційної діяльності, координації зусиль в питаннях розвитку пріоритетних для кількох держав напрямків [22].