Матеріально-технічне зебезпечення промислових підприємств

Якщо ЦЗ — закупівельна ціна одиниці  товару, ВЗб — витрати зберігання, виражені як частка цієї ціни, то ЦЗ ∙  ВЗб — річні витрати зберігання товару.

Витрати зберігання визначаються середнім рівнем запасів. За постійної інтенсивності збуту річні витрати зберігання запасів становлять:

. (1.9)

На рис. 2.2 видно, що витрати у  разі збільшення розміру партії поставок зростають лінійно.

 

Рис. 2.2. Залежність витрат на зберігання запасу від розміру партії поставок

Загальні річні витрати управління запасом  — це сума річних витрат виконання замовлення та річних витрат зберігання запасів, тобто

.

Застосовують і іншу форму розрахунку річних витрат:

, (1.10)

де ЦЗ1 — закупівельна ціна одиниці  товару.

Залежність річних витрат управління запасами від розміру замовлення подано на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Залежність річних витрат на управління запасами від розміру замовлення: 1 — витрати на зберігання запасів; 2 — витрати на виконання замовлення; 3 — загальні витрати на управління запасом

 

Крива загальних річних витрат є  пологою близько точки мінімуму. Це свідчить про те, що біля точки  мінімуму розмір запасу може коливатися в деяких межах без їх істотної зміни. Значення розміру партії, яка мінімізує річні витрати управління запасами, називають найбільш економним розміром замовлення й позначають РЗек. Оптимальний розмір партії (РПопт) розраховують виходячи із загальних витрат, за формулою Уілсона:

(1.11)

За системи з фіксованим інтервалом між замовленнями витрат на управління запасом немає. Через постійні інтервали  часу з’ясовують стан запасів і  залежно від цього подають  замовлення. Інтервали поставок матеріалів на підприємство та інтервали їхнього використання, за рідкісними винятками, не збігаються: багато з них поступають у виробництво безперервно, тобто щоденно. Тому виникає потреба в запасах матеріалів. За призначенням запаси поділяються на поточні, підготовчі й страхові. Зберігаються вони на складах разом, але нормативні величини обчислюються окремо. Поточний запас забезпечує роботу підприємства в період між двома черговими надходженнями партій матеріалів. Він є величиною змінною: досягає максимуму в момент надходження партії матеріалів, поступово зменшується внаслідок їхнього використання і стає мінімальним безпосередньо перед черговою поставкою (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Схема запасів матеріалів на підприємстві.

Максимальний поточний запас (Мз.пт.max) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між  двома поставками та середньодобових  витрат матеріалів, тобто.

Мз.пт.max = Мд ∙ tн, (1.12)

де Мд — середньодобові витрати матеріалу в натуральному вимірі; tн — інтервал між надходженням чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умов сезонного  використання, сезонної заготівлі або  сезонного транспортування матеріалів.

Підготовчий запас створюється  тоді, коли перед використанням матеріали  потребують спеціальної підготовки (сушіння, розкрою, правки тощо). Він  визначається за формулою

Мз.пд = Мд tп (1.13)

де tп — час на підготовку матеріалів у днях.

Страховий запас потрібний на випадок можливої затримки надходження чергової партії матеріалів. Його обчислюють за формулою

Мз.стр. = Мд tт (1.14)

де tт — час термінового поповнення запасу в днях або за стандартних  інтервалів постачання — середнє  відхилення від нього.

Таким чином, загальний запас матеріалів становить:

максимальний

Мз.max = Мд (tн + tп + tт) (1.15)

мінімальний

Мз.min = Мд (tп + tт) (1.16)

Середній

Мз.ср = Мд ( + tп + tт) (1.17)

Важливе значення для підтримування  поточних запасів на належному рівні  має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання  впливає багато факторів і передовсім величина потреби в матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма  постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за системами "максимум-мінімум", "стандартних партій", "стандартних інтервалів" тощо.

У нас найбільш відома система "максимум-мінімум", згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечення цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називається "точкою замовлення" (Мз.з) та обчислюється за формулою

Мз.з = Мз.пд + Мз.стр + Мдtз (1.18)

де tз — час в днях від моменту  оформлення замовлення до надходження  чергової партії матеріалів.

Інші системи регулювання запасів, як це видно з їхніх назв, жорстко регламентують величини партій поставок або інтервал між ними.

Величина запасів матеріалів істотно  впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З  одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. Ці втрати й витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки. З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і, відповідно, транспортно-заготівельні витрати, бо останні відносно мало залежать від величини партії поставки, а в більшій мірі обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: втрати й витрати, зв’язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають (рис. 2.5).

Рис. 2.5 Графік залежності річних витрат на придбання і зберігання матеріалів від величини партії поставки.

Оптимальною є така партія поставки (пм), яка забезпечує мінімальні сумарні витрати (См.с) на придбання (См.п) і зберігання (См.з) матеріалів, тобто коли

См.с = См.п + См.з → min (1.19)

Підставивши у складові цієї функції  відповідні значення, одержимо

(1.20)

(1.21)

де Мр — річна потреба у  матеріалах;

Сп — транспортно-заготівельні витрати на одну партію поставки;

Цм — ціна одиниці матеріалу  без урахування транспортно-заготівельних витрат;

Рн — коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна партія поставки обчислюється за формулою

(1.22)

2.3 Особливості визначення потреби  цехів у матеріальних ресурсах  в різних типах виробництва

У своїй діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально-технічні ресурси (сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі вироби тощо). Вони в процесі виробництва перетворюються на продукцію (послуги) і підлягають постійному поповненню. Для цього організується матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Матеріально-технічні ресурси підприємство купує на ринку, де продавцями й постачальниками  є безпосередньо підприємства-виробники  або організації-посередники. Купівля  матеріально-технічних ресурсів безпосередньо  у виробників, тобто організація  постачання за прямими зв’язками, має ті переваги, що вона забезпечує можливість оперативного врахування спеціальних вимог покупця до продукції, конкретних побажань щодо її складу, конструкції, оформлення, планування тощо. За прямими зв’язками поставляються передусім ті матеріально-технічні ресурси, які потрібні постійно та у великій кількості, а також вироби за індивідуальними замовленнями, та складне устаткування. Проте вся номенклатура матеріально-технічних ресурсів, потрібних у виробництві, яка сягає іноді десятків тисяч найменувань і типорозмірів, не може поставлятися за прямими зв’язками. Ті ресурси, які потрібні у невеликій кількості, періодично або нерегулярно, економніше буває купувати в посередників — оптових фірм і магазинів. Вони комплектують певний асортимент товарів для продажу і територіально розміщуються неподалік від підприємств та організацій споживачів.

Нерегулярна або періодична купівля  матеріально-технічних ресурсів, передовсім з однорідними стандартизованими  властивостями, може здійснюватися на товарних біржах, де концентрується інформація про продаж продукції та рівень поточних цін.

Коло основних постачальників підприємства є досить стабільним, особливо за умов масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у  великій кількості тих самих матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових матеріально-технічних ресурсів і нових постачальників (освоєння нової продукції, заміна та вдосконалення технологічних систем, нове будівництво тощо). Проте і без цього може виявитися потреба замінити окремих постачальників, розширити їхнє коло. Тому важливою є проблема вибору постачальників.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних  ресурсів, слід ураховувати низку  чинників, у тім числі: відповідність  виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо. Ці характеристики постачальників ретельно аналізуються й вибирається той партнер, який забезпечує найліпші умови постачання за мінімальних витрат.

Між постачальником і споживачем матеріально-технічних  ресурсів укладається договір, що регламентує  всі умови постачання: кількість, якість, ціну товарів, термін доставки, форму розрахунків, відповідальність за порушення договору. Матеріально-технічні ресурси поступають на склад підприємства, з якого далі подаються в цехи й на робочі місця.

Об’єкти техніки (машини, устаткування, пристрої тощо), які потрібні епізодично, зберігаються на складі підприємства до моменту введення в експлуатацію. Щодо матеріалів, то постачання таких на робочі місця є регулярним і вважається завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення. Воно здійснюється за певною системою. Для кожного цеху чи іншого підрозділу службою матеріально-технічного забезпечення встановлюється ліміт витрат матеріалів на підставі норм витрат і планового обсягу робіт. У межах ліміту матеріали видаються зі складу цехам.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного  виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції і ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи і на робочі місця за інтегрованої системи  виробництва й постачання "точно  за часом" (японський варіант "канбан"), коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо "з коліс", зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.

Потреба в матеріально-технічних  ресурсах визначається по-різному залежно  від їхнього призначення. Кількість  технічних засобів, тобто машин  та устаткування, обчислюється епізодично за проектування виробничих систем. Розрахунки потреби в матеріалах є регулярними і здійснюються на єдиній методичній основі.

Залежно від системи забезпечення й особливостей руху матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів розрізняють  транзитну та складську форми  МТЗ.

Транзитна форма займає значну частину в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань. Вибір транзитної форми постачань продиктовано насамперед обсягом споживаних ресурсів і встановленою для нього транзитною чи замовленою нормою постачань.

За цієї форми МТР постачаються споживачу безпосередньо від  виробника. При цьому є можливість скоротити витрати на розвантажувальні операції та на зберігання продукції  на складі.

Транзитну норму визначають як мінімально припустиму загальну кількість матеріалів, відвантажених постачальником на адресу споживача за одним замовленням. Замовлену норму розраховують як найменшу кількість матеріалів за однією позицією замовлення, узяту постачальником до виконання за обов’язкового замовлення на одночасну доставку кількох однорідних видів (типорозмірів) матеріалів на адресу одного споживача.

Ця форма постачання ефективна  за постачання однорідного асортименту  ресурсу та у великій кількості.

Застосування сучасної транзитної форми постачання дає змогу зменшити величину партії поставок. При цьому МТР доставляють безпосередньо на робочі місця.

Останнім часом деякі японські підприємства (фірми Toyota, Honda) працюють за новою системою постачання ресурсів. Головна її суть — своєчасність. Існує кілька різновидів системи своєчасності: "точно в строк", "канбан" та ін.

На відміну від транзитної, складська  форма постачання передбачає доставку ресурсів підприємству через посередників. За цієї форми обсяг партії та строки поставок не лімітовані, але споживачі  ресурсів несуть додаткові витрати за зберігання продукції на складах посередників тощо.

Потрібно мати на увазі, що в цілях  ефективного використання кожний цех  повинен отримати таку кількість  матеріальних ресурсів, скільки потрібно для виконання завдань із випуску  продукції. Тому доцільно встановлювати цехам ліміт відпуску сировини та матеріалів на певний період.