Матеріально-технічне зебезпечення промислових підприємств

Потребу в ресурсах для створення запасу незавершеного виробництва (Пнзв) обчислюють за формулою:

(1.7)

де  , — обсяг незавершеного виробництва по j-му виду продукції, у який входить і-й ресурс на кінець і початок планового періоду, натур. од.

Потребу в комплектуючих матеріалах, які потрібні для випуску продукції  й не виробляються підприємством, визначають згідно зі специфікаціями конструкторсько-технологічної документації.

Потребу в допоміжних матеріалах (інструмент, запасні частини тощо) розраховують за нормами витрат на одиницю продукції, вид робіт.

В остаточному вигляді план забезпечення — це розгорнутий баланс, який відображає всю потребу в матеріальних ресурсах за напрямами споживання та джерелами її покриття, з урахуванням наявних запасів на складах. Баланс розробляють як у натуральному, так і грошовому вираженні.

Баланс МТЗ підприємства охоплює  потребу в матеріалах:

на виробництво продукції Рп;

упровадження нової техніки  Рн.т;

ремонтно-експлуатаційні потреби  Рр.-е;

утворення залишків незавершеного  виробництва Рнзв;

утворення перехідних запасів Рз.

Джерелами покриття цієї потреби можуть бути:

очікувані залишки на початок планового  періоду Зо;

матеріали в незавершеному виробництві  на початок планового періоду  Знзв;

мобілізація внутрішніх ресурсів Мвн;

придбання і завезення матеріалів зі сторони Зс.

Отже, матеріальний баланс можна подати в такому вигляді:

(1.8)

Наведений баланс МТЗ слугує інструментом логістичного управління рухом матеріальних ресурсів на промислових підприємствах.

2. Організація матеріально-технічного  зебезпечення промислових підприємств

2.1 Вибір постачальника та планування  поставок матеріальних ресурсів

Залежно від системи забезпечення й особливостей руху матеріальних ресурсів від постачальників до споживачів розрізняють транзитну та складську форми МТЗ.

Транзитна форма займає значну частину  в загальному обсязі постачань, вона більш економічна, має відносно високу швидкість постачань. Вибір транзитної форми постачань продиктовано насамперед обсягом споживаних ресурсів і встановленою для нього транзитною чи замовленою нормою постачань.

За цієї форми МТР постачаються споживачу безпосередньо від  виробника. При цьому є можливість скоротити витрати на розвантажувальні операції та на зберігання продукції  на складі.

Транзитну норму визначають як мінімально припустиму загальну кількість матеріалів, відвантажених постачальником на адресу споживача за одним замовленням. Замовлену норму розраховують як найменшу кількість матеріалів за однією позицією замовлення, узяту постачальником до виконання за обов’язкового замовлення на одночасну доставку кількох однорідних видів (типорозмірів) матеріалів на адресу одного споживача.

Ця форма постачання ефективна  за постачання однорідного асортименту  ресурсу та у великій кількості.

Застосування сучасної транзитної форми постачання дає змогу зменшити величину партії поставок. При цьому МТР доставляють безпосередньо на робочі місця.

Останнім часом деякі японські підприємства (фірми Toyota, Honda) працюють за новою системою постачання ресурсів. Головна її суть — своєчасність. Існує кілька різновидів системи своєчасності: "точно в строк", "канбан" та ін. На відміну від транзитної, складська форма постачання передбачає доставку ресурсів підприємству через посередників. За цієї форми обсяг партії та строки поставок не лімітовані, але споживачі ресурсів несуть додаткові витрати за зберігання продукції на складах посередників тощо. Вибираючи форму постачання, підприємства повинні враховувати специфіку споживаних ресурсів, обсяги їх використання у виробництві, можливі витрати на їх доставку. Вибір постачальника є основою створення стійкої бази постачання будь-якого підприємства. Рішення розмістити замовлення в конкретного постачальника залежить від низки факторів. Постачальник повинен задовольняти за якістю та обсягами продукції, що поставляється, умовами доставки продукції, ціною та рівнем обслуговування. Важливим під час вибору постачальника є його технічний стан, розвиненість інфраструктури, фінансове становище, трудові відносини й місцезнаходження.

Рішення про вибір постачальника  можна розглядати як вибір в умовах невизначеності, що пов’язано з  досить високим ризиком. Ризик зростатиме під час закупівлі невідомих  видів сировини чи виробів, устаткування. Тому варто звертатися до додаткових джерел інформації. Це можуть бути каталоги, торгові журнали, різного роду рекламні оголошення та Інтернет.

Усе це свідчить про те, що оцінювання постачальника — невпинний процес відстежування діяльності наявних  постачальників. Зазвичай підприємства-замовники  поділяють їх на дві групи. До першої входять нові постачальники, надійність яких ще не перевірено, до другої — постачальники, що вже зарекомендували себе в минулі роки. Ці постачальники постійно оцінюються з формальних і неформальних позицій. Неформальна охоплює оцінку особистих контактів з постачальником і працівниками його підрозділів. Замовник акумулює всю інформацію про постачальника, важливо встановити особисті контакти з відділом закупівель.

Багато компаній (фірма) проводять  рейтинги постачальників, застосовуючи бальну систему оцінки за кожним фактором. Проте, коли постачальників МТР забагато, їх вибір повинен проходити у два етапи. На першому етапі здійснюють попередній відбір постачальників. Критерії відбору наведено в табл. 2.1.

 

Таблиця 2.1 Критерії попереднього відбору постачальників

Критерії відбору	Бальна оцінка постачальників
	1 2 3 4 5 6 ...
1. Виробнича потужність 2. Відстань до постачальника 3. Форма розрахунків 4. Якість продукції (за специфікацією) 5. Ціна одиниці продукції 6. Можливість переналагодження обладнання 7. Упаковка 8. Розмір партії

 

Після аналізу постачальників частину  з них, що не відповідає вимогам, вилучають  із таблиці. На другому етапі використовують перелік критеріїв відбору постачальників (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 Критерії остаточного відбору постачальників

Критерії відбору	Бальна оцінка постачальників
	1 2 3 4 5 6 ...
1. Фінансові умови 2. Термін поставки 3. Періодичність поставки 4. Сервісне обслуговування поставки 5. Комунікаційні умови 6. Складські умови поставки 7. Інші критерії

 

Більшість підприємств стежить  за діяльністю основних постачальників набагато уважніше, ніж за другорядними постачальниками. При цьому застосовують модель АВС для розподілу постачальників аналогічно розподілу запасів за обсягами й ціною закуповуваних партій матеріалів. Мета такого розподілу на категорії полягає в тому, щоб оцінити кожну категорію за відповідною схемою оцінювання постачальників.

Важливою є оцінка діяльності не тільки наявного постачальника, а й  потенційного. Для перевірки діяльності потенційного постачальника часто необхідні значні затрати часу й засобів. Під час оцінювання потенційних постачальників найважливішими факторами є такі, як технічні та інженерні можливості постачальника, його виробничий і фінансовий план та здатність ефективно керувати виробництвом. Необхідно також відповісти на запитання, чи здатний цей постачальник цілком задовольнити потреби замовника в короткостроковому й довгостроковому періоді та чи є передумови так вважати. Важлива оцінка фінансової сторони постачальника. Серед інших показників перевіряють його кредитний рейтинг, структуру капіталу, рентабельність, оборотний капітал, стан запасів, коефіцієнт ліквідності, прибутковість інвестицій і т. ін. Усі ці показники характеризують фінансову стабільність і конкурентоспроможність продукції постачальника.

Крім зазначених факторів, які варто  враховувати, вибираючи постачальника, важливим є й рішення, де купувати продукцію — у виробників чи дистриб’юторів. Для прийняття цього рішення  потрібно досліджувати фінансове становище, що склалося, репутацію, якість продукції, що постачається, і обслуговування, надійність постачань і обґрунтованість ціни. Усі ці фактори варто враховувати, вибираючи додаткові джерела постачання.

2.2 Системи управління запасами

Створення запасів матеріальних ресурсів — основне питання планування МТЗ, тому перебуває під постійним контролем працівників постачання.

Управління запасами є проблемою, загальною для підприємств і  фірм будь-якого сектору системи  господарювання. Існує багато причин, з яких фірми йдуть на створення запасів. Основним доказом є те, що на підприємстві має бути певна кількість матеріальних ресурсів для підтримання виробничого процесу. За відсутності необхідного запасу підприємство може зазнати значних збитків.

Є й інша причина для створення запасів. Наприклад, сезонність, тобто тільки в певний сезон є можливість завозити окремі види ресурсів (заготівля річкового піску для виготовлення залізобетонних виробів, заготівля цукрового буряку для переробних заводів тощо).

Створюючи запас, необхідно враховувати, що розширення асортименту товарів на ринку приводить до скорочення життєвого циклу товару, а також впливає на поведінку партнерів, покупців і конкурентів. Запаси — це оборотний капітал; чим їх менше, тим ефективніше виробництво. Критерієм оптимізації запасів слугують витрати зберігання закупівель; утримання запасів тощо. Витрати закупівель охоплюють:

витрати на оформлення замовлення;

витрати на оформлення угоди з поставок;

транспортні витрати;

витрати на складування та зберігання.

Деякі витрати фіксуються в замовленні й не залежать від його обсягу, інші, наприклад транспортні та складські, перебувають у прямій залежності від величини замовлення.

Перспективним методом управління запасами є управління запасами "точно в строк".

"Точно  в строк" — це філософія, яка може бути застосована в логістиці до всіх аспектів підприємництва, у тому числі виробництва, відвантаження та закупівлі товарів. Основою цієї філософії є те, що всі небажані запаси потрібно довести до мінімуму. Традиційна політика передбачає, що продукція має бути "про всяк випадок", щоб можна було задовольняти непередбачені потреби в ній. Однак така практика дорого коштує, адже запаси необхідно зберігати. У процесі діяльності фірми постійно виникають питання — чи будувати на наявних площах складські приміщення для зберігання запасів чи спрямовувати грошові кошти на розширення виробничої потужності, а відповідно — на збільшення випуску продукції. Нині підприємства дедалі частіше обирають другий підхід, оскільки метод "точно в строк" пов’язує всю діяльність у процесі виробництва та розподілу. Мета цього методу — виробляти та відвантажувати продукцію точно в строк для її подальшого використання. Особливе значення для реалізації принципу "точно в строк" мають такі аспекти, як закупівля та виробництво разом з контролем якості.

Принцип "точно в строк" застосовують для скорочення або ліквідації запасів. Передбачається наявність потрібного матеріалу у відповідному товарно-розподільчому  центрі в потрібний час та доставка його на наступний день після замовлення, причому в належному стані й без втрат.

Принцип "точно в строк" передбачає наявність кількох надійних постачальників на тривалий термін з гарантією високої  якості обслуговування. Для успішної реалізації цього методу велике значення має спосіб транспортування вантажів. За використання методу "точно в строк" на деяких компаніях спостерігається тенденція до скорочення кількості постачальників та їх географічного наближення до споживачів.

Під час управління запасами будь-якого  товару потрібно відповісти на два запитання — коли поповнювати запас та який повинен бути розмір замовлення на поповнення? По суті кожне рішення, яке приймають під час управління запасами будь-якої організації незалежно від складності системи забезпечення, так чи інакше пов’язано з питанням про те, скільки замовляти й коли замовляти. Для вирішення цих питань існують певні системи управління запасами:

з фіксованим розміром замовлення;

фіксованим інтервалом між замовленнями (з постійним рівнем запасу).

Решта систем є собою різновидами  цих двох систем.

Розглянемо докладно систему з  фіксованим розміром запасу. Вона є  простою, класичною. У цій системі  розмір замовлення є постійною величиною, і повторне замовлення подають у разі зменшення наявних запасів до певного критичного рівня "точки замовлення".

Ця система ґрунтується на виборі розміру партії, який мінімізує загальні витрати управління запасами, що складаються  з витрат виконання замовлення й  витрат зберігання запасів.

Витрати виконання замовлення —  це накладні витрати, які пов’язані  з реалізацією замовлення й залежать від розміру замовлення. Якщо ВВзам  — витрати виконання замовлення, а РП — розмір партії, то витрати  виконання замовлення на одиницю  товару будуть ВВзам/РП.

Для визначення річних затрат виконання  замовлення витрати виконання замовлення, які припадають на одиницю товару, необхідно помножити на ТР — кількість  товару, реалізованого за рік, тобто  ВВзам/РП ∙ ТР. Залежність річних витрат виконання замовлення від його розміру показано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Витрати виконання замовлення залежно від розміру партії поставки

Річні витрати виконання замовлення зменшуються в разі збільшення розміру партії, також змінюються витрати виконання замовлення, які припадають на одиницю товару (рис. 2.1).

Витрати зберігання запасів охоплюють  витрати, пов’язані з фізичним зберіганням  товарів на складі, та можливі відсотки на капітал, укладений у запаси. Ці витрати виражають у відсотках від закупівельної ціни за певний час.