Малі підприємництва

• перша група характеризується високим рівнем показників розвитку малих підприємств;
• друга група – середнім;
• третя група – показниками розвитку нижче середнього рівня.

До першої групи можна віднести міста Київ та Севастополь, АР Крим, Запорізьку, Київську, Львівську, Миколаївську, Одеську, Харківську області. До другої групи відносяться дев’ять областей: Чернівецька, Вінницька, Дніпропетровська, Закарпатська, Хмельницька, Чернівецька, Херсонська, Кіровоградська, Волинська. Інші належать до третьої групи. 

    У кожному регіоні України існує регіональна програма розвитку малого підприємництва. Обласні адміністрації областей по різному підходять до вирішення проблем малого підприємництва. Наприклад, у Донецбкій області велика увага приділяється освіченості підприємців. Проводяться семінари, постійно оновлюється інформація про контролюючі органи, функціонує Центр консультаційно-інформаційної допомоги та інше [15]. Але не у всіх регіонах приділяється увага малому підприємництву.

    Рисунок 2.5. Рейтинг фондів підтримки малого підприємництва за результатами роботи у 2009 році [16].

    У Вінницькій, Закарпатській, Миколаївській,  Львіській областях фонди підтримки малого підприємництва діють неефективно, Волинська, Івано-Франківська, Хмельницька та Донецька області є лідерами по підтримці малих підприємств. Ефективність діяльності фондів напряму впливає на показники діяльності малих підприємств.

    Уповільненість  та диспропорційність розвитку малого бізнесу в Україні визначається наявністю суттєвих проблем і  перешкод.     Основними   чинниками,   які   заважають   розвитку    малого підприємництва, є:

   -  відсутність чітко сформульованої через систему правових актів державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;

   -  збільшення     адміністративних     бар'єрів     (реєстрація, ліцензування,  сертифікація,   системи   контролю   і  дозвільної практики, регулювання орендних відносин тощо);

  - відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

   -  надмірний податковий  тиск  і  обтяжлива  система  звітності;

   - невпевненість підприємців   у   стабільності   умов   ведення бізнесу;

   -  надмірне  втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів господарювання[14].

     Проте  темпи   зростання   малого   підприємництва  в  Україні  свідчать про його достатній  внутрішній  потенціал,  а  результати аналізу  розвитку  в  умовах  ринкових  реформ  - про необхідність формування та проведення державної політики щодо підтримки  малого підприємництва,   що  відповідає  стратегічним  векторам розвитку економіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІІ

ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ.

    Високий рівень розвитку малого підприємництва в країнах ЄС є необхідною умовою успішного функціонування ринкової економіки. Державне регулювання доповнює ринковий механізм. Головною метою держави є розроблення відповідної соціальної, економічної, законодавчої основи. Тому вивчення досвіду малого підприємництва сприяє розвиткові державної політики шляхом поєднання, узгодження, комбінування різних форм, методів, засобів регулювання та підтримки, головними серед яких є: законодавчо-правова інституційна, фінансово-кредитна підтримка, (передбачає прямі гарантовані позики), цільове субсидування, пільгове кредитування, гарантії перед кредитними товариствами, цільове бюджетне фінансування, створення різних кредитно-фінансових та інвестиційних організацій, сприятлива податкова політика, інформаційно-консультативна, організаційно-управлінська підтримка, технологічне навчання, технічна допомога, стимулювання зусиль у сфері самоорганізації бізнесу[13].

    В Україні практично у кожній сфері  функціонування малих підприємств  існують проблеми. У нашій державі  здійснення контролю над діяльністю малих підприємств проводять  багато органів, що ускладнює роботу підприємців. Крім того, чинне законодавство не враховує певних моментів поточної соціально-економічної ситуації, що склалася в Україні, коли норми, закони, державні стандарти стають застарілими, а сучасний стан економіки вимагає нових способів господарювання. Відсутність відповідності й призводить до порушення чинного законодавства.

    Важливим  регулятором успішного функціонування малих підприємств є кредитування. Пересічному громадянину складно  отримати кредит на розвиток бізнесу навіть за наявності ефективного бізнес-плану, оскільки досить жорсткими є умови кредиту, тобто високі відсотки від суми кредиту (близько 13-14 %), висока завдаткова вартість, яка має перевищуватисуму кредиту в 1,5 – 2,5 рази. Крім цього, серед таких умов можна назвати різні експертні оцінки, страхування тощо. Усе це ускладнює отримання кредиту. За кордоном же в межах державних програм дотації на пільгове кредитування становлять 3 – 10 % від суми кредиту. Пільгове кредитування малих підприємств здійснюється за єдиними для всіх правилами, тобто жодному заявникові не надають переваги, а до уваги береться лише кредитоспроможність. Пільгові умови кредитування передбачають:

− низьку відсоткову ставку;

− тривалий термін кредитування;

− можливість повернути отриману суму до закінчення терміну кредиту;

− дольове  фінансування (частину проекту фінансують інші заклади).

    Можливо, якби в Україні були створені відповідні умови кредитування, то більша кількість громадян, які бажають започаткувати свій бізнес, але не мають стартового капіталу, отримала б можливість власного підприємництва. На сьогодні існує ситуація, за якої можливість розвитку власної справи мають ті, хто вже має фінансові можливості для цього. Дивує те, що до цієї категорії належить і значна кількість державних службовців, які стають одночасно власниками приватних підприємств, часто користуючись службовим становищем, уникають певних обов’язкових етапів своєчасної реєстрації і розвитку підприємства. За вигідних умов кредитування більша кількість людей отримає можливість організувати свою справу, отже, зросте конкуренція, підвищиться якість товарів і послуг.

    Проблемою та перешкодою ефективному розвиткові малих підприємств є адміністративні  бар’єри, як-от: висновки, сертифікація, ліцензування, дозволи, що видаються на короткий термін, наприклад на рік, і змушують підприємство, яке не змінює свого функціонального призначення, оформлювати багато документів знову та знову отримувати дозволи. Таким чином, можна виділити такі основні проблеми становлення й розвитку малого підприємництва в Україні, які на нашу думку, потребують розв’язання:

− відсутність  адаптованого до сучасних соціально-економічних  умов законодавства;

− адміністративні  бар’єри, бюрократія;

− відсутність  доступної системи кредитування;

− надмірне втручання органів контролю в  діяльність малого підприємства.

    Беручи  до уваги ступінь дослідження  проблеми становлення та розвитку малого бізнесу, а також досвід функціонування підприємств у країнах з розвиненою економікою, можна зробити висновки, що для того, щоб стимулювати розвиток малого підприємництва в Україні, потрібно вести політику максимального стимулювання розвитку малого бізнесу. Першими кроками в цьому напрямку може бути усунення адміністративних перешкод. Головною умовою збереження високого рівня добробуту населення вважається зростання продуктивності праці, в основі якого лежить розвиток великого виробництва, і одночасне підвищення конкурентоспроможності малих підприємств. Західна економіка стоїть на двох китах: з одного боку, великі структури, що додають їй стабільність і керованість, з іншого – малі підприємництва, що формують конкурентне середовище і забезпечують гнучкість.

    Аналіз  досліджень політики підтримки, розвинених країн у цьому напрямку показує, що головна її мета – збалансування інтересів держав і бізнесу. Для здійснення державного регулювання в малому підприємництві потрібно застосувати спеціальне законодавство, розробити й реалізувати систему цільових програм фінансового, інформаційного, технологічного, зовнішньоекономічного сприяння розвитку цього сектора економіки. У цих програмах використати особливі схеми фінансування, прийняти заходи щодо вирівнювання положення малих підприємств на ринку порівняно з більшими. Велике значення має правове регулювання. З метою стимулювання малого бізнесу треба розробити і ввести нові юридичні моделі. Одним з найбільш важливих напрямків регулювання і надання сприяння розвитку малого бізнесу є державне фінансування. Воно може здійснюватися як у вигляді прямого субсидування, так і шляхом створення змішаних засобів підтримки, надання гарантій щодо повернення кредитів, видачі їх під пільгові відсотки, участь у капіталі малих фірм. Усі ці міри підкріплюються податковою політикою. Її сутність складається в установленні пільгового податку на прибуток для малого бізнесу. Загалом політика Уряду повинна бути направлена на вирівнювання показників економічного розвитку малих підприємств в регіонах шляхом впровадження адміністративно-правових та організаційно-економічних норм, виходячи з інтересів кожного регіону.

    Важливе значення має надання інформаційних  послуг, а також сприяння інноваціям шляхом передачі технологій, упровадження результатів досліджень. Професійне утворення і навчання на дрібних підприємствах має свої особливості й труднощі, тому навчання й перепідготовка кадрів для самостійної підприємницької діяльності займають ключове місце в політиці сприяння та розвитку підприємництва. Для того щоб розвивати в людині підприємницькі здатності, з раннього віку необхідно давати знання про бізнес. Таким чином, на рівні конкретної людини стоїть завдання надати повну інформацію й необхідні навички потенційним підприємцям. Потрібно створити мережу навчальних і консультаційних пунктів, до завдання яких буде входити надання допомоги підприємцям у розробці їх стратегії в умовах ринку. На рівні фірм особлива увага повинна приділятись створенню такого середовища, в якому фірми могли б максимально швидко зростати і розвиватися, а також можливості безперешкодного виділення з великих фірм малих підприємств, якщо буде потреба.

    Таким чином, регулювання й підтримка  малого підприємництва полягає, в основному, в розробці відповідної законодавчої й нормативної бази, організації  спеціальних органів підтримки, розширенні доступу до фінансових ресурсів і інновацій, забезпеченні повної й своєчасноїінформації, організації навчання працівників. Зазначене щодо розробленої діяльності приведе до перетворення

малого  бізнесу в сектор економіки, що займає значне місце в розвитку країни[10].

    На  сьогодні найголовнішою проблемою  у діяльності малих підприємств  є податкова реформа. Навіть після того, як малі підприємці масовими акціями протесту "відбили" найбільш драконівські його норми, Податковий кодекс все одно залишається засобом покарання малого бізнесу, особливо "спрощенців". Посилення фіскального навантаження на підприємців, зокрема, за рахунок сплати єдиного соціального внеску, буде і надалі сприяти погіршенню ситуації.

Спеціалісти вважають, що тенденція до скорочення кількості "єдинників" збережеться до кінця року, якщо уряд не піде на компроміс з бізнесом і не внесе обіцяні поправки до Податкового кодексу, що стосуються спрощеної системи. За оцінками експертів, до кінця року кількість приватних підприємців, які припинили діяльність, складе 250-300 тис. На мою думку, розумно було б встановити єдину оптимальну відсоткову ставку податку для всіх платників. Це б сприяло розвитку малого підприємництва та зменшенню частки тіньової економіки.

    В Україні існує Державний комітет  з питань регуляторної політики та підприємництва, який затверджує програми розвитку малого бізнесу та звітує про їх виконання. Аналізуючи результати звітів за попередні роки, бачимо, що фінансування програм проводиться неефективно, кошти йдуть на заходи, які користі для розвитку малого підприємництва не приносять. Також виділені суми грошей не є достатніми для повного фінансування запланованих заходів. Велика кількість поставлених завдань не реалізується.

    у 2011 році планується здійснити ряд  заходів щодо сприяння розвитку малого підприємництва в Україні,а саме:

1. Розроблення та супроводження проекту Закону України "Про внутрішню торгівлю".
2. Залучення міжнародної технічної допомоги для підтримки розвитку малого підприємництва.
3. Сприяння розвитку мережі фондів підтримки підприємництва.
4. Забезпечення виконання освітньої програми з питань провадження підприємницької діяльності для підприємців та широких верств населення, зокрема щодо започаткування та ведення власної справи, застосування дозвільних процедур, реєстрації, ліцензування, реалізації регуляторної політики. 
5. Сприяння розвитку індустрії прямого інвестування та венчурного капіталу. 
6. Залучення до підприємницької діяльності інвалідів, жінок, молоді, звільнених у запас військовослужбовців, безробітних, мешканців сільської місцевості та малих міст. 
7. Підтримка експортної діяльності суб'єктів малого підприємництва. 
8. Поширення інформації про потенційні можливості малого підприємництва, надання допомоги щодо пошуку ділових партнерів, сприяння збільшенню обсягу експорту виготовленої продукції. 
9. Сприяння розвитку мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків. 
10. Надання інформаційно-консультаційних послуг суб'єктам малого підприємництва з питань запровадження систем управління якістю, підвищення їх конкурентоспроможності шляхом застосування найкращої світової практики, охорони праці і навколишнього природного середовища відповідно до європейських та міжнародних стандартів, а також захисту інтелектуальної власності та правил виходу товарів на європейський ринок.
11. Сприяння розвитку виробничої кооперації на умовах франчайзингу та інших форм використання підприємцями торговельних марок провідних фірм. 
12. Забезпечення функціонування в регіонах інформаційної служби "гаряча лінія", підтримка діючих та створення нових "гарячих ліній" для підприємців. 
13. Проведення Всеукраїнського конкурсу бізнес-планів підприємницької діяльності серед молоді. 
14. Проведення конференцій, нарад, засідань за круглим столом, форумів, виставок та ярмарків за участю представників малого підприємництва, відзначення Дня підприємця. 
15. Підтримка діяльності громадських приймалень, громадських колегій, інституту уповноважених з питань захисту прав підприємців, галузевих рад підприємців.
16. Сприяння розвитку народних промислів та ремісництва.
17. Сприяння залученню суб'єктів малого підприємництва до участі у виставках, ярмарках та фестивалях.
18. Сприяння участі суб'єктів малого підприємництва у забезпеченні розвитку сільського туризму. 
19. Підтримка діяльності фермерських господарств[11].