Малі підприємництва

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні основи діяльності малого підприємництва.

1. Поняття, види та функції малих підприємств в Україні.
2. Світова практика організації малого бізнесу.

Розділ ІІ. Дослідження  функціонування малих підприємств  в Україні.

2.1. Аналіз динаміки функціонування малих підприємств в Україні за видами економічної діяльності.

2.2. Оцінка діяльності  малих підприємств в Україні  за регіонами.

Розділ ІІІ. Тенденції , проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

 

ВСТУП

    Перехід України до динамічного розвитку економіки пов’язаний зі становленням високоефективного соціально орієнтованого ринкового господарства, яке базується на підприємницьких здібностях людей. Побудова в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу неможлива без підвищення підприємницької активності її громадян. Формування сучасного цивілізованого підприємництва в економічному житті країни є важливим чинником економічного зростання та досягнення гідного рівня життєзабезпечення населення.

    Особливе  місце в економічній системі  держави і в житті суспільства  відводиться малому підприємництву. Це зумовлено тим, що воно є одним з провідних секторів ринкової економіки і значною мірою впливає на зайнятість, темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику внутрішнього валового продукту, структурну перебудову економіки, характеризується швидкою окупністю витрат. Мале підприємництво відіграє важливу роль у насиченні ринку споживчими товарами та послугами повсякденного попиту, реалізації інновацій, створенні додаткових робочих місць. Воно, як правило, має високу мобільність, раціональні форми управління, формує новий соціальний прошарок підприємців-власників.

    Мале  підприємництво створює найбільш ефективні  робочі місця, дає можливість багатьом працівникам реалізувати свої можливості, забезпечувати доступні умови життя для свої сімей. Мале підприємництво створює конкурентне середовище, а це сприяє зниженню цін, підвищенню якості товарів і послуг. Проста організаційна структура, невелика кількість працюючих, швидке прийняття рішень створюють умови гнучкості виробництва малих підприємств. Переваги малих форм виробництва порівняно з великими: пристосування до вимог клієнтури, випуск товарів малими партіями, виключення зайвих ланок управління, близькість до місцевих ринків.

    Дана  тема роботи є досить актуальною на сьогодні, тому що мале підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. Українська економічна думка все глибше усвідомлює, що підприємництво є одним із основних факторів формування й розвитку вільної економіки з ринковим механізмом господарювання, де є місце і державному регулюванню на засадах пізнання та використання законів ринку. Без створення правових, економічних, організаційних та соціальних умов для функціонування малих підприємств Україні не вийти з економічної кризи. Малий бізнес не протистоїть середньому та великому, а існує в тісній інтеграції з ними. Малі підприємства формують конкурентне середовище, створюють мільйони нових робочих місць. Ось чому необхідно створити фундаментальні методологічні, теоретичні й методичні засади для формування цивілізованого малого підприємництва, з усіма якісними та кількісними параметрами.

    Метою курсової роботи є узагальнення теоретичних основ, які стосуються малого підприємництва, визначення умов, тенденцій. Проблем та подальших перспектив їх розвитку в умовах ринкової економіки. В роботи поставлені і вирішуються такі завдання:

    - уточнення суті економічної категоріїї “мале підприємство”;

    -вивчення  досвіду розвитку МБ в країнах  з розвинутою ринковою економікою;

    - аналіз динаміки та структури  функціонування малих підприємств  в Україні;

    -визначення  проблем розвитку та шляхів  їх розв’язання.

    Предметом дослідження є механізми формування, функціонування та розвитку малих підприємств.

    Об’єктом  дослідження виступають малі підприємства України.

    Методологічною  основою роботи є системний підхід до вивчення процесів формування, функціонування та розвитку малих підприємств.

 
 
 

    РОЗДІЛ  І.

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Поняття, види та функції малих підприємств в Україні.

    Перші теоретичні спроби осмислення підприємництва відносяться до XVII ст. Англійський економіст Р. Кантільйон вважається першим теоретиком, який дав систематичний опис цього феномену і ввів у науку термін «підприємець».

    Кантільйон  вважав, що підприємець – це особа, яка за визначену ціну купує засоби виробництва, щоб виробити визначену продукцію і продати її з метою отримання прибутку, і який, приймаючи на себе обов’язок по витратам, не знає, за якими цінами може реалізувати продукцію. Таким чином, підприємництво розумілось ним як виробничо-господарська діяльність особливого роду, яка включала в себе елементи ризику[2, с.24].

    Теоретичні  основи підприємництва історично досліджувались в економічній теорії. В «Дослідженні природи и причинах багатства народів» А. Сміт писав про підприємця, який, будучи власником капіталу, заради реалізації визначеної комерційної ідеї та отримання прибутку йде на ризик, а підприємницький дохід являється компенсацією власника за ризик.

    Ж.Б. Сей вважав, що функція підприємця заключається в з’єднанні, комбінації факторів виробництва. Результатом і метою такої діяльності являється підприємницький дохід [1,с. 31].

    У вітчизняній літературі зустрічаються різні визначення підприємництва. Згідно з тлумачним словником В.Даля підприємництво – це виконання якої-небудь нової справи, здійснення чого-небудь значимого(Даль, 1955). У спеціальних (у тому  числі економічних) дослідженнях використовується інше визначення: підприємництво – це діяльність, яка тим чи іншим щляхом пов’язана з отриманням прибутку. І в цьому плані поняття підприємництва збігається в поняттям бізнесу. Можна вважати, що підприємництво в широкому значенні ототожнюється з будь-яким бізнесом, у вузькому значенні –з високо ризикованими видами бізнесу, які пов’язані з реалізацією значиої і, як правило, нової ідеї[2, с. 25].

      Існує багато інших розробок, які стосуються суті підприємництва, в світовій економічній науці поки що немає загальноприйнятих понять про підприємництво як економічну категорію.

    Класична  модель підприємництва має дві модифікації  в залежності від способу досягнення поставленої мети:

• рутинно-прагматична – на основі використання важкоосвоювані виробничих ресурсів;
• споживча – на основі більш повного, точного і адресного задоволення попиту споживача.

Особливістю цієї моделі є максимізація прибутку і  отримання найбільшої віддачі від наявних в розпорядженні ресурсів на базі вже існуючих технологій.

    Інша модель підприємництва орієнтується на пошук більш ефективних технологій обробки ресурсів і економічних методів ведення господарства и призводить до максимізації прибутку, як правило, лише у майбутньому. Використовуючи як власні, так і зовнішні ресурси і формуючи нові стратегії економічного розвитку, підприємець бере на себе інноваційні ризики, пов’язані з новаторською діяльністю.

    Відповідно  з цими моделями розрізняють і  типи підприємницьких рішень. Інноваційна  модель підприємницької поведінки  найбільш актуальна для більшості країн з розвиненою економікою. Але, щоб її реалізувати, необхідне, як правило, державне втручання [2, с.30].

    З економічної точки зору найбільш життєздатними економічними культурами нині являються протестантська (американська), католико-протестантська (західноєвропейська), та конфуціанська (далекосхідна). Оскільки існує три головних типи економічної культури, ефективні національні моделі ринкового господарства також групуються в три основні регіональні різновиди:

    -англо-саксонська  ліберальна модель (США, Великобританія, Австралія, Нова Зеландія), для якої характерна тенденція мінімізації державного втручання в економіку;

    -західноєвпропейська  соціал-демократична модель (Франція,  Скандинавські держави, Німеччина та більшість країн Західної Європи), передбачає сильну державу, яке активно бере участь в господарському житті, причому головна увага приділяється соціальній політиці;

    далекосхідна  патріархально-корпоративна модель (Японія, Південна Корея, Тайвань, Китай), сильна держава активно регулює і направляє господарське життя країни , займаючись стратегією економічного зростання.

    Дійсно, саме в цих регіонах найбільш розвинений малий бізнес, який основується на людському індивідуалізмі і підтримці сильної держави. Це підтверджують емпіричні дослідження голландського вченого – соціолога Герта Хофстеда,який вивчав відмінності національних культур 40, а пізніше 70 країн світу. Науковець склав таблицю ціннісних показників за трьома ознаками класифікації: дистанція влади, уникнення невизначеності та індивідуалізм.

    Російські вчені Н.В. Латова та Ю.В. Латов, проаналізувавши таблицю Г. Хофстеда, прийшли до висновку, що всі країни можна згрупувати в два блоки:

    1.Країни  першого ешелону розвитку капіталізму, для яких характерний сильний індивідуалізм, низька дистанція влади та висока готовність до ризику. Це майже всі країни Західної Європи, США, Канада, Нова Зеландія, Південна Африка.

    2. Країни другого ешелону розвитку  капіталізму – регіони, в яких  домінує слабкий індивідуалізм,  висока дистанція влади та  уникнення невизначеності. Це країни Латинської Америки та Азії, деякі країни Європи.

    Ці  дані дають змогу зрозуміти, чому в одних країнах малий бізнес розвивається успішно і являється домінантою в економіці, а в інших – приживається слабко.

    Таким чином, можна дати наступне визначення малого підприємництва – це суб’єкт ринкової економіки, соціально-економічний інститут, якому властива специфіка національних традицій та норм поведінки, психологічного укладу індивідуумів, які здійснюють підприємницьку діяльність підвищена ступінь ризику, інноваційності, ініціативності. Воно характеризується більш низькою самостійністю і базується на багаторівневій державній і недержавній підтримці. Менеджмент в малому підприємництві схильний до утворення неформальних відносин, структур, зв’язків[1, с. 34].

    Згідно  з законом України «Про підприємництво»  підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний  ризик  діяльність  по  виробництву  продукції,  виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними  та  юридичними  особами,  зареєстрованими  як  суб'єкти підприємницької    діяльності     у     порядку,     встановленому  
законодавством.  
         Створення (заснування)  суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи,  а також володіння корпоративними  правами  не  є підприємницькою  діяльністю,    крім    випадків,   передбачених законодавством[3].

    Суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи,  зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні   особи   -   суб'єкти   підприємницької  діяльності будь-якої  організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова   чисельність   працюючих   за   звітний   період (календарний  рік)  не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу  не перевищує 70 млн гривень.

         Середньооблікова чисельність   працюючих    визначається    з  
урахуванням  усіх  працівників,  у тому числі тих,  що працюють за  
договорами та за сумісництвом,  а також працівників представництв,  
філій, відділень та інших відокремлених підрозділів[4].

    За  характером діяльності у малому бізнесі  можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні  або сімейні підприємства. Індивідуальне- це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення. Майно індивідуального підприємства "формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних доходів та інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання громадянином (сім'єю) державного або комунального підприємства.