Контрольная работа по "Экономике организации"

1. підприємництво  як форма господарської  діяльності сутність та зміст

     Категорія "підприємництво" у вітчизняній економічній літературі до 1991р. не висвітлювалась, а в економічних словниках це поняття взагалі було відсутнє. В тоталітарній системі господарювання цей термін сприймався як один із атрибутів капіталістичної економіки, що допомагає досягати максимальної додаткової вартості. Відносини підприємництва трактувались як експлуататорські. Тому в Україні підприємницька діяльність заборонялась законодавством і вважалась кримінальною справою.

     В економічній теорії Заходу поняття "підприємництво" виникло на початку XVIII ст., його ввів у науковий обіг англійський  учений Річард Кантільйон (1680-1734). Він  розглядав його як особливу економічну діяльність, головною ознакою якої є ризик. Слід мати на увазі, що підприємництво з самого початку сприймалось  неоднозначно. Є багато концепцій  підприємництва, але їх можна об'єднати у дві основні групи: класичні та сучасні концепції.

     Класичні  концепції підприємництва (представники А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.-Б. Сей, С. Мілль, А. Маршалл, И. Шумпетер, П. Друкер та ін.) розглядали підприємця як власника, який для відкриття  власного діла іде на ризик і завжди розраховує одержати дохід. Так, А. Сміт зазначав, що підприємець - власник, який іде на економічний ризик заради реалізації комерційної ідеї і одержання  прибутку. У Ж.-Б. Сея підприємець - економічний агент, який комбінує фактори виробництва, Й. Шумпетер характеризував підприємця як новатора, який розробляє  нові технології. П. Друкер розглядав  підприємця як людину, що використовує нову можливість з максимальною вигодою.

     Сучасні концепції підприємництва визначають підприємця як власника, який іде на економічний ризик заради реалізації новаторських ідей та одержання прибутку, самостійно організовує і планує господарську діяльність, розпоряджається  кінцевими результатами. Так, американські економісти К. Макконнелл і С. Брю  сутність підприємливості визначають через чотири взаємопов'язані функції  підприємця:

     1) прояв ініціативи поєднання факторів  виробництва якого-небудь товару  чи послуги, ЩО обіцяє бути  прибутковою справою;

     2) прийняття основних неординарних  рішень управління підприємством,  які визначають успішну його  діяльність;

     3) впровадження інновацій шляхом  виробництва нового виду продукту  або вдосконалення і радикальні  зміни виробничого процесу;

     4) підприємець - це людина, яка ризикує,  несе відповідальність за економічний  ризик. Йому не гарантований  прибуток і загрожує банкрутство.

     Названі концепції вказують широкий діапазон визначення підприємництва. Так, в сучасній економічній літературі знаходимо  таке визначення: "підприємництво - це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний  ризик та під свою особисту майнову  відповідальність чи юридичної особи - підприємства (організації*)"2.

     У Господарському кодексі України  подане таке визначення підприємництва: "Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний  ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів  та одержання прибутку" (стаття 42).

     Отже, в сучасній ринковій економічній  системі підприємництво розглядається  як особливий вид господарської  діяльності. Його економічна сутність виявляється в самостійній, ініціативній, новаторській діяльності, пов'язаній із власним ризиком і відповідальністю. Підприємництво виступає насамперед як прояв господарської та організаційної творчості й новаторства, базується  на інноваційній комерційній ідеї. Саме ініціативне, самостійне та творче поєднання матеріальних і фінансових ресурсів, нематеріальних активів і робочої сили з метою створення нових товарів чи послуг і становлять зміст підприємницької діяльності. її результати матеріалізуються у вироблених товарах (послугах), а також у відповідному доході. Величина одержаного прибутку або особистого доходу залежить насамперед від того, як підприємець організував господарську діяльність, використав усю сукупність чинників виробництва. Сутність підприємництва повніше виражається в його функціях. Головні з них такі: інноваційна , ресурсна, організаційна, соціальна.

     Інноваційна функція підприємництва передбачає сприяння генеруванню і активному  впровадженню новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого господарського ризику та вміння вести конку* рентну боротьбу. Якщо підприємці не прагнутимуть до пошуку і впровадження нових ідей, виробничих технологій, виготовлення нового продукту, застосування нових  форм і методів організації виробництва  і збуту, що оперативно реагують на потреби ринку і пов'язані з  ризиком, вони будуть неконкурентоспроможними  і стануть банкрутами.

     Ресурсна  функція підприємництва полягає  у формуванні та продуктивному використанні власного капіталу, а також матеріальних, трудових, природних, інформаційних  та інших ресурсів.

     Організаційна функція підприємництва виявляється  у поєднанні чинників виробництва  в оптимальних пропорціях, здійсненні контролю за їхнім використанням, направленості  зусиль працівників на досягнення поставленої  мети. Підприємницький успіх - головна  мета господарської діяльності.

     Соціальна функція підприємництва зводиться  до формування мотиваційного механізму  ефективної праці, виробництва тих  товарів та послуг, які необхідні  для максимального задоволення  реальних потреб споживачів.

     Виконання цих функцій підприємництва потребує певних особистих якостей підприємця.

     Умови існування постійного господарського ризику і відповідальності вимагають  від підприємця високої кваліфікації, знань, діловитості, новаторського  типу мислення, творчої оцінки ситуації, уміння об'єднати людей для досягнення спільної мети, діяти цілеспрямовано, ризикувати в бізнесі. Ці якості підприємця є обов'язковою умовою його вільної  господарської діяльності, спрямовують  працювати на себе та на суспільство.

     Підприємництво  як особливий новаторський вид господарської  діяльності може успішно розвиватися  лише у сприятливому конкурентно-ринковому  середовищі. В Україні найважливішими передумовами безперервного відтворення  підприємництва є роздержавлення і  приватизація власності, демонополізація  виробництва, активна підтримка  державою інвестиційних процесів для  всіх суб'єктів господарювання незалежно  від форм власності, наукова правова  база, сприятливий політичний клімат, виважена економічна політика держави, позитивна суспільна думка щодо підприємництва та ін.

     З метою створення сприятливих  умов для підприємницької діяльності можуть створюватися добровільні об'єднання  підприємців — торгово-промислові палати, які є самоврядними статутними організаціями. Згідно з чинним законодавством, в Україні підприємці-роботодавці  мають право на об'єднання в  організації роботодавців для реалізації та захисту своїх законних інтересів. Організації роботодавців на засадах  добровільності можуть об'єднуватися у спілки та інші статутні об'єднання.

     Головними принципами, на основі яких здійснюється підприємництво, є такі:

     – вільний вибір підприємцем сфери  і видів господарської діяльності;

     – вибір постачальників і споживачів продукту, що виробляється;

     – залучення необхідних матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, інтелектуальних, природних та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом;

     – вільний найм працівників; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

     – комерційний розрахунок та власний  ризик;

     – вільне розпорядження прибутком, що залишається після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

     – самостійне здійснення підприємцем  зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютного виторгу  на свій розсуд. 

2. Класифікація  та критерії відмінностей організаційних форм підприємництва

Розмаїття видів  підприємницьких структур, які функціонують у світовому ринковому середовищі, є виявом відмінностей організаційних форм підприємництва. Ці форми прийнято поділяти на дві групи: приватні та громадські. До першої групи відносять індивідуальних підприємців і товариства (партнерства), до другої – корпорації. Такий поділ не є формальним за своїм характером. 
По-перше, для індивідуально приватної форми і товариства, як правило, характерне безпосереднє об’єднання функцій володіння і управління, в той час як корпорації властиве повне відокремлення цих функцій. 
По-друге, щодо приватних форм, то господарська відповідальність за здійснення підприємницької діяльності лягає переважно на самих власників. Тут власність підприємства не відокремлена від власності власника, на відміну від корпорацій, де таке відокремлення чітко зафіксоване й обмежує відповідальність її власників. 
По-третє, якщо корпорації зобов’язані функціонувати у відкритій для суспільства формі, публікуючи щорічно звіт про результати своєї фінансової діяльності, то індивідуальні підприємці й товариства мають право зберігати конфіденційність, надаючи таку інформацію лише уповноваженим органам. 
Індивідуальні підприємці – особи, що здійснюють комерційну діяльність на основі власності, що їм належить, безпосередньо управляють нею і несуть повну майнову відповідальність за результати діяльності. В країнах ринкової економіки індивідуальні підприємці становлять більшість серед усіх форм організації підприємництва, хоч їхня частка в обороті не така велика. Одноосібне підприємництво -найпростіша форма підприємництва. Однак її поширеність зумовлена не лише простотою організації та оформлення, а й низкою переваг: сильною мотивацією, оперативністю і гнучкістю. 
Як одноосібний власник, індивідуальний підприємець привласнює весь отриманий прибуток, що вже само по собі є могутнім стимулом для ініціативної діяльності. Крім того, безпосередня причетність до управлінської діяльності не лише приносить йому задоволення, а й сприяє зміцненню становища в суспільстві. Все це створює могутні стимули для підприємницької діяльності. 
Індивідуальні підприємці найбільшою мірою наближені до ринкового попиту. Безпосередньо працюючи із споживачами і постачальниками, вони здатні швидко реагувати навіть на незначні коливання кон’юнктури. Здійснюючи виробництво в незначних масштабах, вони можуть швидко переорієнтувати його на випуск більш конкурентоспроможної продукції. Оперативність і гнучкість – найважливіші переваги індивідуальної форми підприємницької діяльності. 
Водночас одноосібна форма підприємництва має й певні недоліки. 
По-перше, окремий підприємець не в змозі організувати велике виробництво, оскільки його фінансові можливості обмежені. Закуповуючи ресурси невеликими партіями, він змушений платити вищу ціну за них. Обмежений він і в отриманні всієї можливої економії від масштабу виробництва. Все це обертається більш високими витратами виробництва, що знижує конкурентоспроможність малого підприємства. 
По-друге, виконання однією людиною різних функцій – управлінської, постачальницької, фінансової, маркетингової і кадрової – знижує ефективність управління загалом через надмірне навантаження і нестачу знань. Залучення до вирішення цих завдань сторонніх осіб або організацій знижує мотивацію і розосереджує відповідальність, що небажано для підприємця. Однак найбільшим недоліком індивідуальної форми підприємництва є повна господарська відповідальність підприємця, яка робить його ніби заручником своєї “справи”, адже у правовому відношенні підприємець відповідає не лише активами підприємства, й усім своїм майном і в разі несприятливих для справи обставин може його позбутися. Ризик дуже високий, і це стримує новаторські можливості індивідуального підприємця. 
Проблеми, що стоять перед індивідуальним підприємцем – обмеженості ресурсів і високого ризику, – можуть бути певною мірою подолані за допомогою організації товариства. Товариство (партнерство) – це об’єднання закритого типу з обмеженим числом учасників, що здійснюють спільну діяльність на основі пайової власності й беруть безпосередню участь в управлінні. 
Серед рис, які характеризують товариство як форму підприємництва, виділяють: (1) фіксований склад учасників; (2) пайову участь у капіталі підприємства; (3) особисту майнову відповідальність учасників. 
В організаційному плані товариство, хоч і потребує договору між його учасниками, є досить простою формою організації підприємництва. Однак, зберігаючи переваги індивідуального підприємця, ця форма дає значні можливості для залучення ресурсів у результаті розширення кола учасників. Більш широка майнова база сприяє розширенню можливостей залучення кредитних джерел, що гарантуються тепер майном усіх учасників. Товариство – це, по суті, специфічна форма розподілу ризику. Будучи розподіленим між учасниками товариства, ризик знижується щодо кожного з них. Крім того, об’єднання знань багатьох людей, можливості їх спеціалізації на певних функціях управління підприємством значною мірою усувають проблеми, з якими стикається окремий індивідуальний підприємець. Підвищується також стійкість самого підприємства, існування якого тепер не так сильно пов’язане з особистістю власника, оскільки паї можуть бути передані іншим особам у разі виходу будь-кого з учасників із справи. 
Однак і товариство не позбавлене недоліків. По-перше, розподіл функцій управління між його учасниками створює труднощі у вигляді можливого виникнення конфліктів як на основі конкуренції між самими учасниками, так і в боротьбі за лідерство. Крім того, знижується оперативність у прийнятті рішень. По-друге, для товариства все ж характерна надмірна відповідальність учасників, значною мірою зумовлена й чужими помилками. Все це робить цю форму організації підприємницької діяльності досить вразливою. 
Недоліки й переваги одноосібних підприємств і товариств є причиною того, що вони функціонують переважно як етноцентричні компанії. Інтернаціоналізація обігу та виробництва не стали для них типовою формою функціонування, цільова функція реалізується на внутрішньому ринку. Вихід на світові ринки товарів, послуг, робочої сили й капіталу здійснюється здебільшого як одноразовий акт, а не системність ділової поведінки. Саме тому колись закриті “родинні” компанії, як, наприклад, “Форд”, “Крупп”, “Макдон-нел”, “Хьюлетт-Паккард”, “Грюндіг” тощо, при виході на світові ринки змушені були “відкритися” так, що кількість їх акціонерів нині сягає сотень тисяч. 
Корпорація як форма підприємництва – це засноване на пайовій участі в капіталі об’єднання, юридичні права і зобов’язання якого відособлені від прав і зобов’язань його учасників. Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями в продуктивних силах суспільства. Вона стала формою, яка, з одного боку, розширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, а з іншого – обмежила рівень ризику, що надзвичайно зріс у зв’язку з масштабними фінансовими вкладеннями. 
У сучасній ринковій економіці саме корпорації відіграють ключову роль. Маючи невелику частку в структурі організаційних форм – не більш як 20-25%, – корпорації дають 80-90% господарського обороту. Сутнісні особливості корпорації пов”язанї не з масштабністю їх діяльності, оскільки переважна більшість корпорацій є невеликими за розмірами. 
Головна економічна особливість корпоративної форми полягає в тому, що вона є завершеною формою відособлення власності від управління. Це забезпечило корпорації ті незаперечні переваги, які й зумовили її провідну роль в економіці та розвиток її геоцентричної форми: 
* обмеження майнової відповідальності дало змогу залучити до інвестування широкі верстви населення, забезпечуючи досить швидку за часом і значну за обсягами централізацію капіталу; зниження ризику сприяло активізації новаторської функції підприємництва; 
* відособлення функції управління від функції власності обумовило надзвичайну стійкість корпорації як господарського утворення, що існує незалежно від його засновників і учасників. Це створило умови для стабільного, орієнтованого на перспективу розвитку й висунуло на передній план завдання реалізації довгострокових стратегічних цілей, що за здатності корпоративної форми централізувати значні капітали надало їй необмежені можливості для зростання; 
* безперешкодне в умовах розвинутого ринку цінних паперів переміщення пайової участі через купівлю-продаж акцій дає ще одну істотну перевагу – ліквідність, тобто можливість перетворення інвестованих коштів на грошову форму, що є надзвичайно привабливим для широкого кола потенційних інвесторів. 
Однак, як і будь-яка інша форма, корпорація також не позбавлена недоліків. Передусім це організаційні труднощі, що виникають при оформленні та реєстрації цієї форми, подолання яких потребує значних зусиль і коштів. Крім того, сам порядок формування корпоративних утворень досить жорстко регулюється і пов’язаний з певними обмеженнями. Істотний недолік корпоративної форми організації – надмірний податковий тягар, що виникає внаслідок подвійного оподаткування: спершу прибутків корпорації, а відтак дивідендів, які виплачуються акціонерам. Вимоги відкритості у вигляді обов’язкової публікації щорічних звітів про фінансове становище не лише роблять корпорацію більш вразливою для конкурентів, а й орієнтують керівників на досягнення короткострокових цілей, щоб задовольнити вимоги акціонерів і залучити інвесторів. 
В узагальненому вигляді характерні риси кожної з форм підприємництва зображено в таблиці 1.2. 
Таблиця 1.2. 
Характеристики організаційних форм підприємництва

3. Поняття підприємства  як організаційної форми підприємництва