Экономическая эффективность деятельности организации

 

Коефіцієнти  діагностики  параметрів кризового розвитку підприємства (банкрутства)

Діагностика банкрутства  являє собою систему цільового  фінансового аналізу, направленого на виявлення параметрів кризового  розвитку підприємства, що генерують  загрозу його банкрутства в наступних  періодах.

Структура балансу підприємства визнається незадовільною, а підприємство неплатоспроможним, якщо задовольняється  одна з таких умов:

1. Коефіцієнт покриття (ліквідності)  на кінець звітного періоду  є меншим за 1.

2. Коефіцієнт забезпеченості  власними коштами є меншим  за 0,1.

Проте, треба наголосити на тому, що визнання підприємства неплатоспроможним  зовсім не означає його негайної ліквідації. Це тільки попередня фіксація стану  фінансової нестійкості, а відповідно потреби забезпечення оперативного контролю за фінансовим станом підприємства і своєчасного вжиття заходів  для виведення його з кризи.

При незадовільній структурі  балансу для перевірки реальної можливості відновлення платоспроможності  підприємства розраховують коефіцієнт відновлення платоспроможності  строком на шість місяців за такою  формулою:

                                 

де Кпк, Кпп — значення коефіцієнта покриття на кінець і  початок звітного періоду; Кпнр —  нормативне значення коефіцієнта покриття (2); 6 — період відновлення платоспроможності  в місяцях; Т — звітний період у місяцях.

коефіцієнт  відновлення менший за 1, то це свідчить про те, що в найближчі шість  місяців суб’єкт господарювання не має реальної можливості відновити  свою платоспроможність.

Для своєчасного  визначення формування негативних тенденцій  у структурі балансу прибутково працюючого підприємства можна також використати  модель Бівера, яка характеризує можливість генерувати кошти і показує їх відношення до загальної суми  заборгованості. Якщо значення  показника  протягом тривалого часу не перевищує 0,2, то це свідчить про формування незадовільної структури балансу. Рекомендоване значення коефіцієнта Бівера за міжнародними стандартами – 0,17 – 0,4.

Коефіцієнт Бівера = (чистий прибуток + амортизація)/ (поточні  зобов’язання  + довгострокові   зобов’язання)

Проведемо розрахунок коефіцієнта Бівера за даними підприємства.

Таблиця 2.10. Вихідні дані для розрахунку коефіцієнта Бівера

Показники	2009 р.	2010 р.	2011 р.	Відхилення (±)
Чистий  прибуток, тис.грн.	-129860	157334	-1375272	-1245412
Амортизація, тис.грн.	224896	216907	159683	-65213
Поточні і довгострокові зобов’язання, тис.грн.	3203219	3132437	4402426	1199207
Коефіцієнт Бівера	0,03	0,12	-0,28	-0,31

 

Як показують розрахунки, фінансове становище підприємства  у 2010 р. дещо стабілізувалось, воно почало працювати прибутково, коефіцієнт Бівера зріс на 11,97 пункти , проте нормативного рівня він не досяг. Проте в 2011 році він знову знизився на 0,4 пункти, підприємство знову стало неприбутковим. На це вплинуло збільшення кредиторської заборгованості і значне зниження чистого прибутку.

Показники  рентабельності

Рентабельність — це показник, який характеризує економічну ефективність. Економічна ефективність — відносний  показник, що порівнює одержаний ефект  з витратами чи ресурсами, використаними  для досягнення цього ефекту.

Існує багато коефіцієнтів рентабельності. Використання кожного  з них залежить від характеру  оцінки ефективності фінансово-господарчої  діяльності підприємства. Від цього  залежить і вибір показника прибутку, що використовується в розрахунках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Показники	Формула розрахунку	2009	2010	2011
Рентабельність капіталу:
- рентабельність капіталу активів (майна)	RОА =	0.001	0,05	-0,23
- рентабельність власного капіталу	RОЕ =	-0.07	0,10	-1,43
Рентабельність продажів
- валова рентабельність реалізованої  продукції		-0.16	-0,09	-0,09
- операційна рентабельність реалізованої  продукції		0.06	0,01	-0,06
- чиста рентабельність реалізованої  продукції		-0.02	0,02	-0,1
Рентабельність виробничої діяльності:
- валова рентабельність виробництва		-0.16	-0,12	-0,1
- чиста рентабельність виробництва		-0.02	-0,02	-0,11

Таблиця 2.11. Розрахунок показників рентабельності 

 

 

В розрахунку показника рентабельності активного майна зацікавленні інвестори. В аналізованому періоді вона знизилась на 0,231пунктів, що свідчить про низьку ефективність залучення інвестицій у підприємство

Рентабельність власного капіталу показує, який прибуток приносить  кожна інвестована власниками капіталу грошова одиниця. Він зменшився на 1,36 Зменшення цього показника є наслідком зменшення розміру прибутку.

Аналізуючи валову рентабельність продажів і рентабельність операційної  діяльності, можна зробити висновок, що причина зниження рентабельності операційної діяльності (0,06 в 2009, 0,01 в 2010 і -0,06 в 2011) пов’язана зі зростанням адміністративних і збутових витрат.

Валова рентабельність реалізованої продукції показує ефективність виробничої діяльності підприємства, а також ефективність політики ціноутворення. В анлізованому періоді цей показник має негативне значення. Можна зробити висновок, що виробнича діяльність і політика ціноутворення є неефективною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ ЧАСТИНА. ШЛЯХИ ОБГРУНТУВАННЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «КИЇВЕНЕРГО»

1. Перспективи розвитку, проблеми і завдання енергетичної системи України .

 

Рівень розвитку енергетики має вирішальний вплив на стан економіки в державі, вирішення  проблем соціальної сфери та рівень життя людини.

Метою соціальної держави, якою відповідно до Конституції є Україна, має бути всебічне забезпечення добробуту громадян. Однією із найважливіших складових добробуту у цивілізованих державах є забезпечення громадян теплом та електроенергією. Конституцією України передбачено право громадян на їх достатній життєвий рівень та безпечне для життя і здоров’я довкілля, що зобов’язує державу створити відповідні умови для розвитку економіки. Запорукою реалізації цих завдань має стати повне, надійне та екологічно безпечне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в енергетичних продуктах.

Замість завдань енергозабезпечення кількісного розвитку, яким економіка  України слідувала впродовж десятиріч, енергетика повинна перейти на енергозабезпечення сталого розвитку економіки, на що орієнтовані  сьогодні розвинуті країни світу. Альтернативи цьому шляху немає.

Основними цілями на даному етапі розвитку енергетики країни є:

• створення умов для постійного та якісного задоволення попиту на енергетичні продукти;

• визначення шляхів і створення умов для безпечного, надійного та сталого функціонування енергетики та її максимально ефективного розвитку;

• забезпечення енергетичної безпеки держави;

• зменшення техногенного навантаження на довкілля та забезпечення цивільного захисту у сфері техногенної безпеки ПЕК;

• зниження питомих витрат у виробництві та використанні енергопродуктів за рахунок раціонального їх споживання, впровадження енергозберігаючих технологій та обладнання, раціоналізації структури суспільного виробництва і зниження питомої ваги енергоємних технологій;

• інтеграція Об‘єднаної енергосистеми України до європейської енергосистеми з послідовним збільшенням експорту електроенергії, зміцнення позицій України як транзитної держави нафти і газу.

Для досягнення поставлених  цілей потрібно виконати такі завдання:

1. Формування цілісної та дієвої системи управління і регулювання в паливно-енергетичному секторі, розвиток конкурентних відносин на ринках енергоносіїв.

2. Створення передумов для докорінного зменшення енергоємності вітчизняної продукції за рахунок впровадження нових технологій, прогресивних стандартів, сучасних систем контролю, управління та обліку на всіх етапах виробництва, транспортування та споживання енергетичних продуктів; розвиток ринкових механізмів стимулювання енергозбереження в усіх галузях економіки.

3. Розвиток експортного потенціалу енергетики, переважно, за рахунок електроенергії, шляхом модернізації та оновлення генеруючих потужностей, ліній електропередач, в тому числі міждержавних.

4. Розвиток вітчизняного енергетичного машинобудування, приладобудування та енергобудівельного комплексу як передумови конкурентоспроможності підприємств України в енергетичних проектах, в т.ч. за кордоном.

5. Оптимізація видобутку власних енергоресурсів з урахуванням їх пропозицій на зовнішніх ринках, цінової та геополітичної ситуації, збільшення обсягів енергії та енергопродуктів, видобутих із нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії.

6. Диверсифікація зовнішніх джерел постачання енергетичних продуктів, а також диверсифікація маршрутів їх транспортування.

7. Створення єдиної державної системи статистики, стратегічного планування, моніторингу виробництва і споживання енергетичних продуктів, формування балансів їх попиту та пропозицій.

8. Збалансування цінової політики щодо енергетичних продуктів, яка має забезпечити покриття витрат на їх виробництво та створення відповідних умов для надійного функціонування і сталого розвитку підприємств ПЕК.

9. Нормативно-правове забезпечення реалізації цілей Енергетичної стратегії з врахуванням існуючих міжнародних зобов’язань, передбачених Договором до Енергетичної Хартії, Кіотським протоколом, численними двосторонніми міжнародними договорами, а також вимогами європейського енергетичного законодавства.

Виконання цих завдань  має забезпечити перетворення України  на впливового та активного учасника міжнародних відносин у сфері  енергетики, зокрема через участь у міжнародних і міждержавних утвореннях та енергетичних проектах. Для цього уряд має створювати умови для діяльності відповідних  суб‘єктів за такими напрямами: імпорт-експорт  енергопродуктів; реалізація та розвиток транзитного потенціалу; участь у  розробленні енергетичних ресурсів та спорудженні енергетичних об‘єктів за межами України тощо.

На даний момент Україна  має дуже багато проблем в даній  галузі. Основні з них це:

• обмеженість у власних розвіданих ресурсах природного газу, нафти, а також ядерному паливі власного виробництва;

• відсутність диверсифікації джерел постачання енергетичних продуктів;

• використання переважної частини потужностей власних гідроресурсів;

• високе техногенне навантаження на довкілля;

• незадовільний технічний стан частини енергетичних об’єктів, в тому числі систем транспортування енергетичних продуктів.

Проте існують також певні  плюси:

• достатні запаси вугілля та складових ядерного палива: урану і цирконію;
• надлишкові потужності для транспортування газу, нафти та експорту електроенергії;
• вигідне географічне та геополітичне становище;
• розвинута інфраструктура енергетики;
• високопрофесійний кадровий потенціал.

Україна належить до країн  частково забезпечених традиційними видами первинної енергії, а отже змушена  вдаватися до їх імпорту. Енергетична  залежність України від поставок органічного палива, з урахуванням  умовно - первинної ядерної енергії, у 2000 та 2005 роках становила 60,7%, країн  ЄС – 51%. Подібною або близькою до української  є енергозалежність таких розвинутих країн Європи, як Німеччина – 61,4%, Франція – 50%, Австрія – 64,7%. Багато країн світу мають значно нижчі  показники забезпечення власними первинними ПЕР, зокрема Японія використовує їх близько 7%, Італія – близько 18%.

Рівень енергозалежності України є середньоєвропейським і має тенденцію до зменшення (з 60,7% у 2004 році до 54,8% у 2005 році), але  він характеризується відсутністю  диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, насамперед нафти, природного газу та ядерного палива.

Напружена ситуація у забезпеченні електроенергетики, комунальної сфери  та населення вугіллям належної якості, вугільними та торфобрикетами, скрапленим газом призводить до їх заміщення  природним газом, що збільшує енергозалежність України. У цьому контексті доцільно провести техніко-економічні розрахунки щодо заміщення газу та інших побутових  видів палива, що використовуються для опалення, на електроенергію, перш за все, у зонах розташування атомних  електростанцій, у гірських та поліських  селах і віддалених населених  пунктах, а також використання електроенергії для опалення новозбудованого житла.