Экономическая эффективность деятельности организации

6. За умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють  реальну, розрахункову та умовну  ефективність. Реальна ефективність  – це фактичний рівень витрат  та результатів за даними бухгалтерського  обліку та звітності. Розрахункова  – базується на проектних або  планових показниках, отриманих  розрахунковим шляхом. Умовна ефективність  використовується для оцінювання  роботи структурних підрозділів  підприємства.

7. За ступенем збільшення  ефекту. Ця ознака дає змогу  виокремити первісну та мультиплікаційну  ефективність. Необхідність такого  поділу видів ефективності викликана  тим, що в результаті здійснення  тих чи інших заходів може  спостерігатися як одноразовий  ефект, так і мультиплікаційний.  Мова про мультиплікаційний ефект  може йти тоді, коли початковий  ефект повторюється й примножується  на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші  підприємства та організації.

8. За метою визначення. За цією ознакою розрізняють  абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує  за гальну або питому (в розрахунку  на одиницю витрат чи ресурсів) її величину, яку отримує підприємство  в результаті своєї діяльності  за певний проміжок часу. Порівняльна  ефективність визначається шляхом  порівняння можливих варіантів  господарювання і вибору кращого  з них. її рівень відбиває  економічні, екологічні, соціальні  та інші переваги певного варіанта  реалізації господарських рішень (напрямку діяльності) порівняно  з іншими варіантами.

9. За типом процесу.  Ця ознака дає змогу диференціювати  підходи до оцінювання ефективності, ураховуючи специфіку окремих  процесів, які відбуваються на  підприємстві. З погляду цієї  ознаки можна окремо розглядати  ефективність виробничих процесів (з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність  управління, ефективність інвестиційної,  інноваційної, маркетингової, фінансової  діяльності та ін.

Таким чином, відповідні види ефективності видокремлюються переважно  за різноманітністю одержуваних  результатів (ефектів) господарської  діяльності підприємства. Вони мають  ту особливість, що далеко не всі з  них піддаються кількісному вимірюванню.

Слід зазначити, що дослідження  ефективності діяльності підприємства не можуть проводитись без вивчення самих ефектів. Залежно від об’єкта, відносно якого визначається результативність його функціонування, розрізняють наступні види ефектів:

1) локальний ефект — визначає конкретний результат виробничо-господарської або іншої діяльності;

2)  первинний або одноразовий ефект — має місце внаслідок запроваджених на підприємстві прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів;

3   мультиплікаційний ефект — виявляється в наступних

специфічних формах ( Рис.1.2. ), а саме:

Рис.1.2. Специфічні форми  мультиплікаційного ефекту

• дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії);

•  резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, отримання синтетичного волокна високої якості дало можливість виробляти нові види тканин, а відтак — нові види одягу);

•    ефект «стартового вибуху» — можливий за умови, коли певний «стартовий вибух» стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або іншій галузі виробництва чи діяльності (наприклад, застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки);

•          ефект супроводжувальних можливостей виявляється у вигляді різних проміжних і побічних результатів;

•          ефект акселерації означає прискорення  темпів поширення й застосування якогось конкретного позитивного результату.

Взаємозв’язок перелічених  форм полягає в тому, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи іншого управлінського рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Система показників ефективності діяльності підприємства.

Результати роботи підприємства аналізують за показниками, що характеризують сторони його діяльності, їх вибір залежить від мети аналізу. Визначення стратегічних цілей потребує порівняння результатів діяльності конкретного підприємства з підприємствами-конкурентами. Для такого аналізу вибирають узагальнюючі показники, що відображають діяльність окремих напрямів або структурних підрозділів. Визначення тактичних цілей потребує контролю діяльності підприємства, тобто розрахунку показників ефективності функціонування окремих підрозділів або виробництва окремого виду продукції.

Система показників ефективності виробництва має включати кілька

груп: узагальнюючі показники  ефективності виробництва; показники 

ефективності використання праці; показники ефективності використання

виробничих засобів; показники  ефективності використання фінансових

коштів . Кожна з цих груп включає певну кількість конкретних

абсолютних чи відносних  показників, що характеризують загальну

ефективність господарювання або ефективність використання окремих  видів

ресурсів (Табл. 1.1. ). 

Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної

ефективності виробництва  та результатів виробничо-господарської  діяльності

поряд із наведеними основними  показниками варто використовувати  також і 

специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового

потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів

матеріальних ресурсів тощо.

Таблиця 1.1. Система показників ефективності діяльності

Планування як розробка завдань  підприємства на перспективний і поточний періоди передбачає співставлення вигоди використання різних видів ресурсів або їх поєднання у певному періоді та можливості їх зміни в майбутньому. Кожна з цілей, що стоять перед підприємством, потребує аналізу низки показників, що дає змогу прийняти конкретні рішення щодо поведінки підприємства. Джерелом інформації є звітність підприємства: річний бухгалтерський баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух капіталу, звіт про рух коштів та ін. На основі даних звітності визначається кінцевий результат роботи підприємства у вигляді нарощування власного капіталу за звітний період. Діяльність підприємства можна проаналізувати за економічними показниками, об'єднаними у групи, кожна з яких характеризує економічний потенціал підприємства, економічну ефективність, конкурентоспроможність і фінансову стійкість.

Економічний потенціал підприємства характеризують: активи фірми, обсяг продажів, прибуток чистий і валовий, основний і оборотний капітал, власний і позичковий капітал, виробничі потужності, науково-дослідні роботи та ін.

Ефективність діяльності підприємства аналізують за такими показниками: прибуток, норма прибутку, рентабельність, а також показниками використання трудових ресурсів (продуктивність праці), основних виробничих фондів (фондовіддача, фондомісткість), матеріальних ресурсів (матеріаломісткість, матеріаловіддача) та ін.

Продуктивність праці  є узагальнюючим показником оцінки економічної ефективності суспільного  виробництва і в загальному вигляді  вимірюється як відношення виробленого національного доходу в країні до середньої чисельності працівників, зайнятих у галузях матеріального виробництва. В окремих галузях продуктивність праці обчислюється за валовою продукцією і визначається її кількістю, виробленою в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю продукції. На рівні підприємства основними показниками продуктивності праці є виробіток і трудомісткість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Чинники зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства).

Рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох чинників. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками (Рис. 4.1). Класифікацію чинників зростання ефективності (продуктивності) виробничо-еко­номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо­ма ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен­ня); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяль­ності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю).

Рис.1.3. Інтегрована модель і класифікація чинників ефективності діяльності первинних суб’єктів  господарювання.

Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке  визначення джерел підвищення ефективності: зростання про­дуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональ­не використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдоско­налення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарюван­ня (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є:

1) прискорення науково-технічного  та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удоскона­лення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації);

2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг);

3) усебічний розвиток  та вдосконалення зовнішньоекономічної  діяль­ності суб'єктів господарювання.

Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важли­вим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які.

Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є до­сить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній прак­тиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників за­позичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забез­печення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинни­ками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчу­ти, але вони мають істотне значення для економічного управлі­ння діяльністю трудових колективів.

Напрямки дії та використання окремих чинників.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спе­ціалістів (менеджерів) суб'єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм конт­ролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб'єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програ­ми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх чинників. У зв'язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

1. Технологія. Технологічні  нововведення, особливо сучасні  форми автоматизації та інформаційних  технологій, справляють найістотніший  вплив на рівень і динаміку ефективності виробниц­тва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо.

2. Устаткуванню належить  провідне місце в програмі підви­щення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяль­ності суб'єктів господарювання. Продуктивність діючого устатку­вання залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належ­ної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо.