Зміст

Стор. 

 

Вступ

 

     В умовах світової фінансово-економічної кризи, скорочення попиту на світових ринках, постійної нестачі фінансових ресурсів, банкрутства та ліквідації суб’єктів господарювання, а також враховуючи високий рівень морального й фізичного зносу обладнання підприємств України, як ніколи постає проблема найбільш раціонального та ефективного використання їх основних фондів.

     Актуальною проблемою є визначення ефективності використання основних засобів виробництва з урахуванням оцінки їх технічного стану, використання та виявлення резервів їх підвищення, а також виявлення найбільш важливих чинників, які впливають на зміну рівня використання основних фондів суб’єктами господарювання.

     У період трансформації економіки  в умовах конкурентної боротьби між  товаровиробниками підвищенню ефективності використання основних фондів повинна приділятися особлива увага, оскільки від раціонального використання основних фондів залежать усі техніко-економічні показники випуску продукції, її собівартість, продуктивність праці, прибуток, рентабельність, фінансовий стан.

     Ефективність  діяльності будь-якого підприємства залежить від певних чинників. Останніми  роками збільшилось значення речових  факторів виробництва – основних фондів.

     Проблемою є їхнє збереження, переоснащення  для подальшої роботи на підприємстві. Збільшення обсягу виробництва відбувається завдяки ефективному використанню основних фондів.

     Отже, проблема ефективності стає на перший план у процесі вивчення і дослідження  роботи підприємств.

     Значний внесок у дослідження відтворення основних засобів та ефективності інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання належить таким вітчизняним вченим-економістам, як: В. Г. Андрійчук, В. Я. Амбросов, Л. М. Анічін, І. О. Бланк, А. П. Гайдуцький, О. І. Гуторов, М. І. Кисіль, Ю. В. Куренков, І. І. Лукінов, М. Ф. Огійчук, О. В. Олійник, В. Я. Плаксієнко, П. Т. Саблук, В. Й. Шиян та ін.

     Однак, залишається велика кількість невирішених і дискусійних питань, пов’язаних із відтворенням основних засобів та підвищенням ефективності їх використання.

     Мета  курсової роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці наукових і практичних рекомендацій щодо ефективності використання основних фондів та виявлення резервів підвищення ефективності їх використання.

     Така  цільова спрямованість зумовила постановку та розв'язання наступних завдань:

     дослідити сутність основних фондів у діяльності підприємств;

     оцінити основні показники господарської діяльності підприємства;

     визначити методику аналізу використання основних фондів підприємства;

     встановити  резерви підвищення ефективності використання основних фондів.

     Об'єктом  дослідження основні фонди підприємства.

     Предметом дослідження є теоретичні засади, а також діюча практика оцінки ефективності використання основних фондів.

     Теоретичною та методичною основою дослідження  є наукові розробки вітчизняних і зарубіжних економістів, законодавчі та нормативні акти України, інструктивні матеріали, матеріали Держкомстату України, а також дані фінансової звітності.

     Суб’єктом дослідження даної курсової роботи є ВАТ «Тепловозоремонтний завод».

     Вирішення поставлених завдань досягнуто на основі застосування загальнонаукових методів наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу та синтезу, порівняння, вибіркового обстеження й групування, а також економічних прийомів дослідження.

 

1. Основні фонди підприємства: сутність, показники оцінки стану та ефективності використання

 

     В економічній літературі існує багато пояснень терміна “основні засоби”. На думку одних вчених, основні засоби підприємства – це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері й вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним та моральним зносом [12].

     Інша  група науковців визначає основні фонди як засоби праці, які мають вартість; функціонують у виробництві тривалий час, у своїй незмінній споживчій формі; їх вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (на платні послуги), частинами у міру зношення [16].

     Однак у класичному політ економічному визначенні основних засобів немає обмежень у розмірі їх вартості в грошовому виразі. Важливо, що вони беруть участь у виробничому процесі багаторазово й переносять свою вартість на виготовлений продукт частинами.

     Відповідно  до цього класифікація основних фондів відрізняється за належністю, використанням та призначенням. За належністю основні засоби поділяють на власні й орендовані; за використанням – на діючі та недіючі; за призначенням – на виробничі й невиробничі.

     До  власних основних засобів зараховують ті, які належать певній організації чи підприємству. Власні основні засоби можуть формуватися за рахунок статутного (пайового, акціонерного) капіталу, допоміжного фінансування з відповідних джерел на розширене виробництво, власних прибутків.

     Орендовані основні засоби не належать певній організації, але на підставі договору оренди використовуються в її господарській діяльності.

     До  діючих основних фондів належать ті, які перебувають в експлуатації, у тому числі ті, які тимчасово не використовуються або здані в оренду іншим підприємствам на договірних засадах. До недіючих основних засобів належать ті, які перебувають у резерві (у запасі на складі).

     Основні фонди - це засоби праці, що беруть участь у виробництві тривалий час (більше 365 днів), не змінюють своєї речовинної форми і переносять свою вартість на щойно виготовлений продукт частинами, по мірі їх зносу (шляхом амортизаційних відрахувань).

     Відповідно  до Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку 7 «Основні засоби», затвердженого  Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 р. №288/4509, зі змінами та доповненнями, внесеними Наказами Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. №304 та 25.11.2002 р. №989 (далі - П(С)БО 7), основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

     Об'єктами основних засобів є:

     закінчений  пристрій з усіма пристосуваннями  і приладдям до нього;

     конструктивно відокремлений предмет, призначений  для виконання певних самостійних  функцій;

     Об'єкт  основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена. Співвідношення різних груп основних фондів у їхній загальній вартості представляє виробничу структуру основних фондів. Чим вище питома вага активних основних фондів, тим більш прогресивною є їхня структура.

     Вартісна  форма оцінки основних фондів необхідна  для планування розширеного відтворення основних фондів; визначення розмірів амортизаційних відрахувань; розрахунків економічних показників ефективності господарської діяльності підприємства. Розрізняють такі види оцінки основних фондів:

     первісна;

     відновлювана;

     залишкова;

     ліквідаційна;

     справедлива.

     середньорічна.

     Первісна  вартість - фактична вартість основних фондів у момент їх придбання чи введення в експлуатацію. Згідно з П(С)БО 7 первісна вартість - історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих) чи витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

     Вона  складається з елементів витрат, наведених на схемі (рис. 1.1).

     Згідно  з даними рис. 1.1., можна зробити  висновок, що витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

     Відновлювана  вартість основних фондів - вартість їхнього  відтворення в сучасних умовах, при  сучасному рівні сформованих  цін, норм і розцінок (забезпечує більш  реальне планування нових капітальних інвестицій).

     Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реальну вартість, що не переноситься на вартість виготовленої продукції. Вона визначається як різниця між повною первісною (відновлюваною) вартістю і  сумою зносу на певну дату.

     Ліквідаційна  вартість основних фондів - це сума засобів  чи вартість будь-яких активів, що підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта основних засобів (необоротного активу) після закінчення терміну її корисного використання за винятком витрат, пов'язаних з таким продажем (ліквідацією), тобто ліквідаційна вартість представляє собою вартість можливої реалізації основних фондів після закінчення терміну їхньої служби.  

Рис. 1.1. Алгоритм визначення первісної вартості основних засобів [24] 

     Визначення  ліквідаційної вартості є винятково  самостійним рішенням підприємства на основі прогнозної оцінки можливої вартості, за якою може бути проданий об'єкт основних фондів з урахуванням його працездатності по закінченні терміну експлуатації.

     Під справедливою вартістю основних засобів  розуміється сума, за якою може бути здійснений обмін активами в результаті операції між обізнаними зацікавленими і незалежними сторонами. Вона передбачає оцінку за ринковою вартістю для будинків і землі, для машин і устаткування, а також оцінку за відновлюваною вартістю (сучасною вартістю придбання) за винятком зносу для інших об'єктів основних засобів.

     Для аналітичних розрахунків та оформлення аналітичної звітності використовується показник середньорічної вартості основних виробничих фондів.