Економічні показники діяльності підприємства

     1.3. Строки експлуатації  

     Ефективність  відтворювальних процесів певною мірою залежить від строків експлуатації передовсім активної частини основних фондів, тобто від періоду їхнього функціонування у виробництві відповідно до первісного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і збільшення періоду експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.

     Скорочення  строків експлуатації машин (устаткування), з одного боку, уможливлює прискорення їхнього оновлення, тобто зменшення техніко-економічного старіння знарядь праці, підвищення технічного рівня підприємств, зростання продуктивності праці, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого – призводить до збільшення собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.

     Подовження  періоду функціонування машин і  устаткування дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці і за рахунок  цього спрямувати більше ресурсів для  розширеного їхнього відтворення, але спричиняє зниження сукупної продуктивності діючих знарядь праці, значне збільшення витрат на їхнє утримання та експлуатацію.

     Саме  тому строки експлуатації машин і  устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші затрати суспільної праці на їхнє виготовлення й використання у виробничому процесі протягом усього періоду функціонування. Найбільш поширеною є методика визначення оптимальних строків експлуатації виробничого устаткування за мінімальною величиною так званих питомих затрат суспільної праці на одиницю корисного ефекту (наприклад, сумарної продуктивності устаткування за різних строків його функціонування). Проте результати спеціальних досліджень свідчать, що найбільш істотний вплив на економічно доцільний строк експлуатації устаткування справляють два фактори – щорічний розмір амортизації та середньорічні ремонтні витрати. Це уможливлює практичне застосування простішого і наочнішого методу оптимізації строків експлуатації – через мінімізацію сумарної величини цих економічних показників з використанням графічного способу. 
 

     1.4. Форми простого відтворення. 

     1.4.1. Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці  

     Окремі  види засобів праці складаються  з великої кількості конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо), які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Звідси виникає необхідність заміни або відновлення спрацьованих конструктивних елементів устаткування та інших видів засобів праці задовго до того, коли кожний з цих об'єктів у цілому стане непридатним для дальшого використання у виробничому процесі. Таке часткове відновлення засобів праці здійснюється з допомогою періодичних ремонтів. Отже, суть ремонту полягає в усуненні тимчасового фізичного спрацювання конструктивних елементів у натуральній формі та забезпечення в такий спосіб постійної дієздатності засобів праці протягом усього періоду їхньої експлуатації.

     На  підприємствах різних галузей народного господарства застосовують типові системи технічного обслуговування й ремонту устаткування та інших видів засобів праці, що передбачають періодичне проведення необхідних профілактично-технічних операцій, поточних і капітальних ремонтів.

     Призначення поточного ремонту – збереження засобів праці у придатному для продуктивного використання стані проведенням регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних неполадок і запобігання прогресуючому фізичному спрацюванню. Мета капітального ремонту полягає у максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів засобів праці. На відміну від поточного ремонту капітальний є найбільш складним за обсягом виконуваних робіт і проводять його здебільшого через тривалі проміжки часу (один раз за кілька років). Особливим видом найбільш складних ремонтних робіт є так званий відновлювальний ремонт, необхідність у проведенні котрого виникає внаслідок стихійного лиха (пожежі, повені, землетрусу).

     Витрати на поточний ремонт є постійними й відносно рівномірними протягом експлуатаційного періоду, а тому їх відносять на собівартість продукції (наданих послуг). Проведення капітального ремонту потребує порівняно великих одноразових витрат, що унеможливлює пряме включення таких до собівартості продукції: ці витрати визначають заздалегідь і відносять на собівартість продукції рівномірно протягом ремонтного циклу, тобто періоду між двома послідовними капітальними ремонтами. Відновлювальний ремонт фінансують за рахунок державного страхового (резервного) фонду і за характером та обсягом робіт, що виконуються, відносять до сфери капітального будівництва. 

     1.4.2. Модернізація діючого виробничого устаткування  

     Модернізація  діючого виробничого устаткування означає його удосконалення з метою попередження техніко-економічного старіння і наближення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва. На підприємствах проводять як загальнотехнічну модернізацію (підвищення загального технічного рівня устаткування, тобто приведення його техніко-економічних показників у відповідність з показниками найбільш прогресивних машин аналогічного призначення), так і технологічну модернізацію (розширення технологічних можливостей устаткування, зміна його основного призначення, автоматизація циклу обробки тощо). Будь-яку модернізацію економічно вигідніше здійснювати під час проведення капітального ремонту устаткування. Це дозволяє інтенсифікувати темпи модифікації засобів праці, скоротити простої і витрати на її проведення за рахунок економії часу на трудомісткість слюсарно-складальних операцій.

     За  сучасних умов господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка доцільності  витрат на капітальний ремонт виробничого  устаткування. Це пояснюється тим, що на підприємствах діюче устаткування протягом фактичного строку експлуатації капітально ремонтують кілька разів. Проте коли проведення першого капітального ремонту в більшості випадків є економічно вигіднішим за придбання нової машини (він здійснюється, як правило, до настання техніко-економічного старіння, а фактичні витрати на нього не перевищують 35—40% балансової вартості), то наступні капітальні ремонти часто коштують дорожче, ніж нове устаткування аналогічного призначення [2].

     Оцінка  доцільності витрат на капітальний ремонт здійснюється із застосуванням спеціального коефіцієнта , який розраховується за формулою:

де  – витрати на очікуваний капітальний ремонт;

     – перевищення експлуатаційних витрат по капітально відремонтованій машині над поточними витратами по новій машині;

 – вартість придбання (ціна), транспортування і монтажу нової  машини на місці експлуатації;

α – коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючої і нової машини;

β – коефіцієнт, що відображає співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно тих же машин;

 – втрати від недоамортизації  діючої машини у випадку її дострокової заміни.

     Коефіцієнти, обчислені за формулою, можуть набувати додатного, від'ємного або нульового  значення. За всіх додатних значень  коефіцієнта капітальний ремонт устаткування є економічно виправданим, за від'ємних – недоцільним, а за нульового значення коефіцієнта порівнювані варіанти треба вважати рівноцінними [6].

     Коефіцієнти, розраховані щодо всієї сукупності устаткування, котра підлягає капітальному ремонту в конкретному році, можуть використовуватися для визначення послідовності заміни тих одиниць, що їх капітально ремонтувати невигідно. Передовсім треба замінювати фізично зношене устаткування з найбільшим від'ємним значенням коефіцієнта  за абсолютною величиною. 

     1.4.3. Метод визначення ефективності витрат на модернізацію устаткування

     Метод визначення ефективності витрат на модернізацію устаткування такий же, як і витрат на проведення капітального ремонту. Це означає, що можна використати формулу (1.11), замінивши в її чисельнику вартість капітального ремонту на витрати, пов’язані з модернізацією устаткування.

     Загальний розмір витрат на ремонтно-технічне обслуговування діючих засобів праці залежить від  кількості ремонтів протягом фактичного строку їхньої експлуатації та від собівартості кожного ремонту. Це означає, що для помітного зменшення витрат на ремонт устаткування та інших видів основних фондів (ремонтно-експлуатаційні витрати на підприємствах України надмірно великі) необхідно: по-перше, довести до раціонального мінімуму кількість ремонтів машин протягом усього періоду їхнього функціонування; по-друге, максимально зменшити витрати на проведення одного ремонту.

     Скорочення  кількості ремонтів можна досягти, збільшуючи фізичну довговічність  устаткування та визначаючи раціональні  строки його експлуатації [3].

     1.4.4. Напрямки зниження собівартості ремонтних робіт 

     Головним  напрямком зниження собівартості ремонтних  робіт є істотне підвищення організаційно-технічного рівня самого ремонтного виробництва, його індустріалізація, тобто максимальне наближення процесу ремонту за характером організації і технології до процесу виготовлення нових машин і устаткування. Широкомасштабна індустріалізація ремонтного виробництва в цілому передбачає:

     – збільшення централізованого виготовлення машинобудівними підприємствами запасних частин до розмірів, що забезпечують повне задоволення попиту на них; розширення відновлення спрацьованих деталей і вузлів, котре дає змогу зменшити на 15-20% обсяг виробництва нових запасних частин;

     – усебічну централізацію і спеціалізацію ремонтних робіт у різних ланках управління виробництвом (створення розгалуженої територіальної системи фірмового машиносервісу підприємствами-продуцентами; централізований капітальний ремонт устаткування вузькогалузевого призначення спеціалізованими ремонтними підприємствами і підрядними організаціями; максимально можлива централізація ремонтного господарства на самих підприємствах, яка уможливлює виконання всього або переважного обсягу ремонтних робіт спеціалізованими підрозділами єдиної ремонтної служби).

     За  недостатнього розвитку машинобудівного комплексу країни для підвищення ефективності процесу відтворення основних фондів багато важить модернізація діючого виробничого устаткування, котра означає його вдосконалення з метою запобігання техніко-економічному старінню та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог.

      За порівняно  невеликих витрат і за відносно короткий строк модернізація може забезпечити оновлення устаткування на новому технічному рівні, зростання продуктивності праці, нарощування виробничих потужностей, збільшення випуску продукції, економію інвестиційних ресурсів. Досвід багатьох підприємств України показує, що проведення комплексної модернізації багатьох видів виробничого устаткування збільшує його продуктивність на 30 – 50%, а зв'язані з цим витрати не перевищують половини вартості нових технічних конструкцій аналогічного призначення.

     Економічно  доцільніше здійснювати як загальнотехнічну, так і технологічну (цільову) модернізацію устаткування під час проведення його капітального ремонту [2].

     1.4.5. Ефективність витрат на капітальний ремонт і модернізацію  

     Коефіцієнт  ефективності витрат на капітальний  ремонт і модернізацію, коли їх здійснюють одночасно ( ), можна розрахувати за формулою:

                                            (1.12) 

де  М – витрати на модернізацію діючого устаткування. При цьому величини α,  β  і треба обчислювати за даними модернізованої та нової машини.