Економічні показники діяльності підприємства

     Основні фонди протягом свого тривалого  функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння (рисунок 1.1) [5]. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуванням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості – економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсивне), особливості технологічних процесів, якість технічного догляду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори [2]. 

1.1.1. Фізичне спрацювання  

     Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, устаткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періодично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті-решт стає таким, що унеможливлює дальше використання засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на новий аналогічного призначення. 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Рисунок 1.1 Види фізичного спрацювання і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення 

     У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

     Ступінь фізичного спрацювання окремої  одиниці засобів праці можна  визначити двома розрахунковими методами:

     1) за строком її експлуатації (через  зіставлення фактичної та нормативної  величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

     2) за даними обстежень технічного  стану. Відносну величину економічного  спрацювань окремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів визначають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

     1.1.2. Техніко-економічне (моральне) старіння основних фондів

     Техніко-економічне (моральне) старіння основних фондів – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характеризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вартості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових засобів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів виробництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збитками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку [1].

     Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити  за допомогою коефіцієнта (відносного показника) Ктес, що його розраховують за формулою:

     (1.1) 

де  Ц₀, Ц₁ – ціна (повна вартість) відповідно застосовуваного і нового засобу праці; П₀,, П₁ – відповідно продуктивність цих же засобів праці або ж витрати на їх експлуатаційне обслуговування [4].

     Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

     Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна  усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок. Неодмінною передумовою відновлення засобів праці в натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації [2]. 

2. Амортизація. Методи здійснення

 

     Безперервний  процес виробництва потребує постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів – це процес перенесення авансованої раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

     Для відшкодування вартості зношеної частини  основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто встановлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують під час продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів. 
Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:

     Н ав = (Ф-Лв)\ (Ан *Ф) * 100                                                                       (1.2)

де Ф  – балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Лв – ліквідаційна вартість основних фондів; Ан – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

     За  встановлення норм амортизаційних відрахувань  слід виходити з економічно доцільних  середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старіння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та економічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експлуатації, строків настання техніко-економічного старіння, можливих темпів оновлення тощо.

     У міру розвитку техніки, удосконалення  технології та організації виробництва  змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає  об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба переглядати та уточнювати. Забезпечення нормального відтворення основних фондів потребує правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множення абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

     Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У практиці господарювання можуть застосовуватися методи: прямолінійний, зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний та виробничий [2].

     Прямолінійний метод полягає в тому, що річна сума амортизації (А) визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об'єкту основних засобів:

     А  = (Ф_п – Л ) / Т;     (1.3) 

де  Ф_п – первинна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

      Л – ліквідаційна вартість об'єкта основних засобів, грн.;

     Т – очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів, років.

     Метод зменшення залишкової вартості передбачає розрахунок річної суми амортизації за наступною формулою: 

     А = ( Н_а × Ф_б ) / 100 %;    (1.4) 

де  Н_а – річна норма амортизації;

     Ф_б – балансова (залишкова) вартість об'єкта основних засобів, грн.

Річна норма амортизації визначається так:

     Н_а = ⁿÖ ( Л / Ф_n )  × 100 %;   (1.5)  

де n –  кількість років корисного використання об'єкту.

     Метод прискореного зменшення  залишкової вартості є різновидом попереднього методу. За цим методом річна сума амортизації  розраховується наступним чином:

     А = 2 × Н_а × Ф_б / 100 %;     (1.6) 

     Річна норма амортизації обчислюється, виходячи із терміну корисного використання об'єкта:

     Н_а = 100 % / Т;    (1.7) 

     Кумулятивний  метод передбачає наступне визначення річної суми амортизації:

     А = (Ф_n – Л ) × К;    (1.8) 

де К  – кумулятивний коефіцієнт.

     Кумулятивний  коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкту основних засобів на суму числа років його корисного використання. Наприклад, строк корисного використання об'єкта основних засобів – 5 років.

     Суму  числа років корисного використання треба розраховувати так:

1 + 2 + 3 + 4 + 5 = 15.

     Кумулятивний  коефіцієнт для першого року  становить 5 / 15 (залишилось 5 років строку використання); для другого 4 / 15 (залишилось 4 років строку використання);  для третього – 3 / 15; для четвертого - 2 / 15; для п'ятого – 1 / 15.

     Виробничий  метод застосовується для об'єктів основних засобів, використання яких залежить від обсягів виробництва. За цим методом місячна сума амортизації визначається за формулою:

     А = Q_M × a;     (1.9)

де  Q_M – фактичний місячний обсяг продукції;

     a – виробнича ставка амортизації,  грн.

Виробнича ставка амортизації розраховується за формулою:

     А = ( Ф_П – Л ) / Q_П;    (1.10)

де  Q_П – загальний обсяг продукції (робіт, послуг) який підприємство очікує виробити з використання об'єкта основних засобів [2].

     Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного  визначається діленням річної амортизації  на 12 [3].

     Метод рівномірної (прямолінійної) амортизації передбачає перенесення балансової вартості основних фондів на собівартість продукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом амортизаційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відрахувань за першою, другою, третьою і четвертою групами основних фондів становлять відповідно 2, 10, 6, 15 %.

     Норми амортизаційних відрахувань за методом  прискореного зменшення залишкової вартості амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчислених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансової, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці: перший – 15%; другий – 30%; третій – 20%; четвертий – 15%; п'ятий – 10%; шостий і сьомий – 5%. Збільшення масштабів застосування прискореної амортизації сприятиме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України [7].