Банкрутство підприємства: механізм визначення і шляхи подолання

 

Банкрутство можна уникнути шляхом реорганізації компанії, коли управління підприємства переходить в інші руки, і узгоджується нова схема виплат заборгованостей по кредитах і нові можливості виходу з кризи.

Найуразливішими для банкрутства виявилися прості споживачі, тобто фізичні особи, а також підприємства малого бізнесу. Перші, значно постраждали під час світової фінансової кризи, коли прибутки впали, а кредитні ставки підвищилися, в той час, як малий бізнес завжди був уразливий і схильний до ризику банкрутства, а через світову кризу, ця ситуація ще більше посилилася. Малі підприємства із-за своїх розмірів, не мають значних фінансових коштів для стабілізації і захисту від довгострокової кризи. корис надійний і керований бізнес, все-таки має шанси залишитися на плаву, корис для цього необхідно передбачати симптоми кризи і зробити кроки по запобіганню банкрутству.

Симптомами банкрутства для підприємств можуть служити такі чинники як відсутність готівки або проблема потоку готівки, коли продаж товару не приносить доходу, і власне, самих грошей, для погашення кредиту. Завжди необхідно пам'ятати про ресурси і резерви готівки, а у разі погіршення ринкової ситуації необхідно понизити обороти підприємства, скоротити витрати, це може включати витрати на закупівлю сировини, адміністративні витрати, можливо також скорочення робочого персоналу.

Іншими симптомами банкрутства і фінансових труднощів може служити зростання витрат. Як правило, витрати погано контролюються і відстежуються керівництвом підприємства.

Занадто високі позики також можуть спричинити прикрості. Наприклад, компанія хоче профінансувати новий великий проект або купівлю, корис ці плани через виникаючі труднощі, не завжди можуть бути реалізовані, і таким чином, виникає борг. Керівникам варто пам'ятати про те, що не варто корис великі позики, якщо вони не призначені для створення нових джерел доходу компанії.

Неясність стратегій і напрямів компанії є сигналом тривоги, ця ситуація може бути спровокована не зваженими діями і нечітким керівництвом компанії.

Сигналом банкрутства компанії, більшою мірою для кредиторів, являються регулярні затримки виплат постачальникам компанії. Звичайний термін оплати – календарний місяць, і чим довше за невиплату, ко вірогідніше складніше за проблему у компанії, і, отже, кредит довіри до неї.

Падіння продажів компанії може бути як рядовою подією, так і дуже тривожним, корис, це ознака виникнення проблем в бізнесі.

Причини для банкрутства можуть бути як одиничні, так і комплексні, включаючи багато проблем, починаючи від падіння продажів, до нечітких вказівок керівництва і імпульсивних неправильних дій підлеглих і співробітників. Але важливо вчасно діагностувати ці проблеми, тому як проблеми в бізнесі не обов'язково повинні призводити до банкрутства, і необхідно ефективно оцінити свої можливості і діяти, тоді в майбутньому є шанс побачити одужання і відродження власного бізнесу.

Стадії  глибини банкрутства і їх симптоми :

I стадія – «допустиме банкрутство»: характеризує зародження негативного стану, виникає на етапі життєвого циклу «банкрутство», коли з’являється загроза втрати прибули від підприємницької діяльності.

    II стадія – «критичне банкрутство»: визначає посилення негативних тенденцій на V і VI етапах фази «спад», коли витрати на здійснення діяльності доводиться відшкодовувати за рахунок засобів кредиторів.

    III стадія – «катастрофічне користавши»: виникає на етапах «користавши» і «ліквідація» життєвого циклу підприємства і супроводжується його ліквідацією, наслідком якої є розпродаж майна для погашення вимог кредиторів. В корист випадку боржник втрачає право самостійно управляти і розпоряджатися своїм корис. Це право переходить ліквідаторам – особам, призначеним для управління корис боржника і примусової його ліквідації. Існують i цілком конкретні симптоми настання тотальної заборгованості та повної неплатоспроможності підприємства

1. Зменшення  обсягів реалізації продукції

Тотальна заборгованість

 

 

2. Спад попиту  на продукцію

 

3. Зниження  прибутковості виробництва

С  И  М  П  Т  О  М  И

 

 

4. Утрата клієнтів  та покупців

 

5. Збільшення  обсягу неліквідних оборотних коштів

 

6. Неритмічність  виробництва

8. Збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції

Повна неплато- спроможність

БАНКРУТСТВО

 

Низький рівень використання виробничого потенціалу

 

 

 

9. Зниження  рівня продуктивності праці

 

 

 

 

10. Скорочення  кількості робочих місць

 

 

 

 

Рис 2. Сутність можливих симптомів банкрутства підприємств.

 

 

 

1.3 Етапи і процедури порушення  справи про банкрутство.

 

Умови та механізм визнання юридичних  осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, суб’єктами банкрутства (банкрутами) і порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавчо. Основні етапи порушення справи про банкрутство того чи того суб’єкта господарювання показано на рис.3.

Згідно із законом України «Про банкрутство» суб’єктом банкрутства може бути будь-яка юридична особа, що не спроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки. Ця юридична особа має бути зареєстрованою як суб’єкт підприємницької діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої порушено справу про банкрутство, а банкрут — це боржник, що перебуває у процесі ліквідації.

Як кредитор може виступати будь-яка  українська або іноземна юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії) до боржника на підставі як майнових, так і немайнових зобов’язань останнього. Вартість вимоги визначається залежно від її сутності: вартість негрошового зобов’язання — за ринковою ціною на день подання заяви про банкрутство (до подання такої заяви сума будь-якої вимоги включає лише відсотки та штрафи), вартість вимоги за контрактом — за вартістю збитків заподіяних кредитору боржником у зв’язку з невиконанням умов контракту.

Заяву про банкрутство можуть подати кредитори (крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник. Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні утворюють так звані збори кредиторів. Заява про банкрутство подається до Арбітражного суду за місцем знаходження боржника.

 

 

Рис.3. Основні етапи порушення справи про банкрутство підприємства (організації).

 

Письмова заява кредитора (боржника, органів податкової служби або державної  контрольно-ревізійної служби) до арбітражного суду і є підставою для порушення справи про банкрутство. До заяви кредитора додаються список інших кредиторів, яких знає заявник; список підписаних боржником контрактів; список арбітражних чи інших судових справ боржника чи проти боржника. Якщо боржник у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності, з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду, то до його заяви додаються список боржників і кредиторів, суми їхніх вимог, забезпечених або незабезпечених заставою (якщо вимоги забезпечено заставою, то вказується вартість застави); список майна та його вартість.

Заяву кредитора може бути відкликано заявником до прийняття арбітражним судом рішення про визнання боржника банкрутом. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кредитора.

Після прийняття заяви проводиться  попереднє засідання Арбітражного суду, на якому розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін і, в разі необхідності, призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в офіційному друкованому органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

У місячний строк (від дня опублікування повідомлення) Арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов’язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори кредиторів, а якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб — створити повноважний комітет. Повноваження комітету визначаються зборами кредиторів.

Будь-яка фізична чи юридична особа (у тім числі і сам боржник  чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або санації боржника, у той самий строк повинні подати до Арбітражного суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу, а також указати умови проведення процесу реструктуризації або санації.

У даному разі санація є процедурою, що включає угоду між користав та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення юридичної особи боржника.

Отже, першим етапом санації  є перехід до санатора боргів боржника; другим — узгодження умов реструктуризації юридичної особи боржника; третім — узгодження між санатором та кредиторами умов виплати боргу.

Практика показує, що реструктуризація може здійснюватись у різних формах через придбання користав та/або фізичною чи юридичною особами, ним визначеними, усього чи частки статутного фонду боржника для виплати боргів боржника згідно з умовами плану реорганізації; усього чи частки майна боржника (включаючи частину або всі його угоди) з метою одержання коштів для погашення боргів; здавання в оренду (лізинг) усієї або частини власності боржника з метою розподілу орендних платежів між кредиторами; передачі підприємства в оренду трудовому колективу, якщо боржник — державне підприємство.

Реструктуризація  може бути інструментом приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства або часток (паїв, акцій) держави в господарських товариствах у таких випадках: якщо боржником є державне підприємство; боржник сам порушив справу про банкрутство; план реструктуризації передбачає процес приватизації боржника.

Будь-який план санації  має включати черговість задоволення  претензій (вимог) до боржника відповідно до умов пропозиції про санацію. За браком відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника Арбітражний суд визнає боржника банкрутом і з цього приводу ухвалює відповідну постанову.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.4 Методичні основи визначення ймовірності банкрутства підприємств.

 

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб’єктів підприємницької та іншої діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала користавшис система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання. У зв’язку з цим доводиться користуватися зарубіжними методичними підходами, в основу яких покладено факторні моделі прогнозування банкрутства підприємств та організацій.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

, (1)

де kзл — коефіцієнт загальної ліквідності; qпк — частка позикових коштів у загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність  банкрутства будь-якого суб’єкта господарювання є дуже малою за будь-якого від’ємного значення коефіцієнта Z, і великою — за Z > 1.

Більш обґрунтованою і більш  поширеною є п’ятифакторна модель Альтмана. Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман розробив алгоритм розрахунку індексу користавшисьності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана. Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб’єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів. Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 компаній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і користавшись для своєї моделі лише п’ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти характеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою

Z = 3,3К1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5,  (2)

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти  регресії, що характеризують міру впливу на індекс «Z»; К1 — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу; визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва; К2 — відображає дохідність суб’єкта господарювання і розраховується як співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної вартості активів підприємства (організації); К3 — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів); К4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми; К5 — характеризує структуру капіталу й визначається як відношення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб’єкта господарювання.