Аналіз фінансового стану як передумова ефективного управління підприємством

Тому  провівши факторний аналіз показників рентабельності ми можемо рекомендувати  підприємству ВАТ “ Чернівецький хлібокомбінат ” для покращення результатів своєї діяльності необхідно: зменшити собівартість продукції ,а зокрема зменшити адміністративні витрати у їх складі. На мою думку, потрібно підвищити діяльність маркетингової політики, що є рушійною силою для збільшення ринків збуту, збільшення чисельності споживачів, зокрема постійних клієнтів, переманювання їх на свій бік шляхом надання знижок, пільг, тощо.

 

2.4. Аналіз конкурентноспроможності продукції

 

 

Шляхи підвищення конкурентоспроможності  продукції:

• зниження затрат на виробництво, собівартості та ціни;
• покращення технічних характеристик,параметрів надійності та дизайну;
• гнучка маркетингова,цінова та товарна політика;
• удосконалення маркетингових досліджень та реклами;
• проведення сертифікації продукції;

Аналіз  асортименту продукції дає можливість вирішити проблему вибору номенклатури продукції, яку випускають. Основним завданням асортиментної програми є визначення структури виробництва  у виробничому відділенні (на дільниці), а саме:

-   визначення співвідношення між  новою продукцією, то потребує  вдосконалення та модифікації,  традиційною продукцією, що не  потребує вдосконалень, і застарілою  продукцією;

-   визначення номенклатури продукції,  яку випускають;

-   оцінювання числа моделей та  модифікацій однієї і тієї  ж продукції, яку випускають;

-   визначення структури життєвою  циклу за всією номенклатурою  продукції, яку випускають, та  перспектив оновлення асортименту.

Формування  асортиментної програми здійснюється з урахуванням необхідних ресурсів, рівня техніки та технології виробництва, можливостей створення новою  виробництва в оптимальні терміни, наявності патентів; очікуваної рентабельності виробництва та термінів окупності інвестицій; наявності управлінських кадрів та кваліфікаційного персоналу на всіх лапках виробничого циклу; наявності стійких зв'язків із постачальниками; ступеня ризику, пов'язаного із сезонністю попиту. Асортиментна програма спрямована на оптимізацію використання технологічних знань та досвіду своєї фірми, оптимізацію фінансових ресурсів з точки зору рентабельності товарів, які випускають.

В основі формування асортиментної політики лежить концепція життєвого циклу  товару. На кожному етапі життєвого  циклу товару використовують різні  форми і методи торгівлі та застосовують різні засоби стимулювання збуту, (причому наявні специфічні особливості при збуті різних товарів споживчого призначення, а також продукції виробничого призначення).

Розробка  асортиментної політики потребує постійної  уваги до виявлення продукту з  точки зору його життєвого циклу  та прийняття своєчасних рішень щодо впровадження нової продукції, модернізації та вдосконалення традиційних видів  продуктів, зняття товарів з виробництва.

Практика  показує, що розробкою та здійсненням  асортиментної програми займається центральний апарат управління постійно.

Коли  номенклатура виробів розроблена, відповідальність за впровадження нововведень у виробництво  покладають на виробничі дільниці.

Виконання укладених контрактів про поставки залежить від випуску конкретних видів продукції, тобто від виконання  завдань щодо асортименту продукції.

 На сьогоднішній день продукція  ВАТ “ Чернівецький хлібокомбінат  ” є конкурентоспроможною і  бажаною ринку для споживачів адже є необхідною, корисною, якісною і за доступними цінами про, що свідчить високий попит.

  Отже, розрахувавши в цьому розділі курсової роботи такі важливі для діяльності підприємства ВАТ “ Чернівецький хлібокомбінат ” показники як рентабельність продукції варто сказати, що  підприємству потрібно враховувати всі фактори, що були перераховані в даній курсовій роботі, а також враховувати вплив факторів зовнішнього середовища, зокрема вміти швидко реагувати на ситуацію, що склалася на ринку; в разі необхідності   вміти швидко переходити на виготовлення нових видів продукції, враховувати поведінку конкурентів. Це  випливає з того, що як уже зазначалося іде активна боротьба між підприємствами-конкурентами за збільшення своєї частки на ринку.

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ НА МАЙБУТНІ ПЕРІОДИ

 

 

 

Соціально-економічне значення підвищення якості й конкуренто-спроможності продукції полягає в тім, що заходи такого спрямування сприяють формуванню ефективнішої системи господарювання за умови ринкових відносин. Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому:

1) високоякісна  й конкурентоспроможна продукція  завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

2) підвищення  якості продукції є специфічною  формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

3) конкурентоспроможна  продукція забезпечує постійну  фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

4) багатоаспектний  вплив підвищення якості та, як  наслідок, конкурентоспроможності  продукції не тільки на виробництво  та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність  підприємства в цілому зображено  на рис. 3.1.

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції  впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції зображено на рис.3.2. За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

Рис.3.1. Багатоспрямований вплив підвищення якості і конкурентоспроможності продукції на виробництво та імідж підприємства.

З-поміж  технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце  належить постійному вдосконаленню  проектування, техніко-технологічної  бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторно-дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни.

 

Рис.3.2. Основні  способи (чинники) підвищення якості та конкурентоспроможності продукції  підприємства.

 

До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й національному ринках цілком підставне відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.

Ринкові умови господарювання передбачають активне й широке використання організаційних чинників підвищення якості продукції на всіх підприємствах. До пріоритетних належать: запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління ним, які уможливлюють ефективне застосування високоточної техніки і прогресивної (бездефектної) технології; удосконалення методів технічного контролю та розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції.

Нагальною потребою є розробка й використання різноманітних форм і методів  дійового соціально-економічного впливу на всю низку процесів формування й забезпечення виробництва високоякісної  та конкурентоспроможної продукції. Формами  та методами економічного впливу на ці процеси є передовсім узгоджена система прогнозування й планування якості продукції, установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотивація праці всіх категорій працівників підприємства, а формами впливу соціального — усебічна активізація людського чинника, проведення ефективної кадрової політики, створення належних умов праці та життєдіяльності.

Аналіз  результатів діяльності підприємців  закінчується виявленням резервів збільшення прибутку і рентабельності за рахунок збільшення випуску та реалізації продукції, зниження собівартості продукції, зміни цін на готову продукцію, поліпшення якості продукції, усунення витрат, пов'язаних з браком, зміни прибутку (збитку) від іншої реалізації та позареалізаційних операцій (дод. А).

Фактори, що впливають на величину прибутку і рентабельності діляться на зовнішні та внутрішні: зовнішні — не залежні  від зусиль колективу підприємства (зміна ціни на покупні матеріали, на продукцію, тарифів на перевезення, норм амортизації та ін.); внутрішні — пов'язані з виробничою діяльністю підприємства.

Аналіз  резервів збільшення прибутку за рахунок  цих факторів розпочинається визначенням можливого його росту за рахунок виявлених раніше резервів збільшення обсягу реалізації, покращення якості та зниження собівартості продукції.

Так, щоб  виміряти резерви збільшення прибутку, необхідно суму резервів зростання  обсягу реалізації помножити на середній процент рентабельності реалізованої продукції за планом.

Резервом  збільшення прибутку є також усунення причин, які викликали збитки від  іншої реалізації та позареалізаційні збитки, шляхом коректування плану  обсягу виробництва, технічної бази та інших умов господарювання.

Щодо  збільшення прибутку за рахунок виявлення  резервів зниження собівартості продукції, то воно обумовлене усуненням невиправданих відхилень від норм витрат матеріалів, непродуктивних виплат із фонду заробітної плати, невиправданих витрат в складі витрат на утримання та експлуатацію обладнання, загально цехових і загальногосподарських витрат, втрат від браку.

При аналізі  факторів росту рентабельності першочергово визначається вплив сукупних часток балансового прибутку на рівень розрахункової рентабельності. Для цього обчислюється процентне відношення відхилень від плану кожної частини балансового прибутку до планової величини виробничих фондів.

Аналіз  впливу витрат виробництва на рентабельність шляхом виключення із розділу 2 і 3 активу балансу сум зносу малоцінних та швидкозношуваних речей; резерву на покриття майбутніх витрат і втрат, де передбачено утворення таких резервів; заборгованості постачальникам за акцептованими рахунками (строк оплати яких не наступив), і постачальникам за невідфактурованими поставками у фактичних розмірах цієї заборгованості (але не вище суми понаднормованих залишків товарно-матеріальних цінностей, що створилися після усунення сум за переліченими статтями) із фактичної величини обігових засобів.

 

ВИСНОВКИ І  ПРОПОЗИЦІЇ

 

 

 

У міру насичення  ринку та посилення конкуренції  вже не виробництво визначає обсяг  продажу, а навпаки, можливий обсяг  продажу є основою розробки виробничої програми. підприємство має виробляти  тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально і прибутково реалізувати.

Темпи зростання  обсягу реалізації продукції безпосередньо  впливають на величину витрат, прибуток і рентабельність та конкурентоспроможність підприємства. 

Важливе значення для підприємства має вивчення рентабельності як, реалізованої продукції, так і  діяльності всього підприємства в цілому, так як  кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності.

Отже, рентабельність – це прибуток віднесений до вартості елементів виробництва, що сприяли  його створенню, і прямо пропорційний прибутку, і обернено пропорційний – собівартості, середнім залишкам виробничих основних фондів, нормованих і ненормованих оборотних засобів.

Економічний аналіз рівня рентабельності і причин її зміни має важливе значення для  виявлення резервів підвищення ефективності роботи підприємства. рентабельність характеризує рівень віддачі витрат та використаних ресурсів і засобів  виробництва.

Показники рентабельності використовують для оцінки результатів  діяльності підприємства, його структурних  підрозділів,  у ціноутворенні, інвестиційній  політиці, для порівняльного аналізу  споріднених підприємств, що виробляють таку саму продукцію, для вибору варіантів  формування асортименту і структури  продукції, аналізу раціональності виробництва продукції.

Конкурентоспроможність  підприємства визначає його здатність  до ефективної господарської діяльності для забезпечення прибутковості за умов конкурентного ринку, тобто конкурентоспроможність підприємства – це здатність забезпечувати випуск і реалізацію конкурентоспроможної продукції.