Розвиток сприймання учнями молодших класів класичної музики

     Тут практично широкий простір для  різних методів та способів викладання, для використання методичних прийомів в роботі. Видумка, творча фантазія та винахідливість вчителя-музиканта  нічим не обмежені. У всякому разі, якщо йому вдається викликати  інтерес  в учнів – і не тільки викликати, але й підтримувати його протягом потрібного часу − це означає, що він  на вірному шляху.

     Велику  роль у роботі з дітьми відіграє слово вчителя, жива та образна характеристика музичних явищ, подій, процесів та ін. Слово, якщо воно знайдено вдало, здебільшого  активізує сприймання дитини, сприяє адекватному  розумінню музики, підсилює зацікавлене ставлення школярів. Втім, не слід забувати і про те, що надмірне захоплення словом може не тільки наблизити дитину до музики, а й  відштовхнути від неї.

     Багато  вчителів з успіхом використовують в якості аналогу до музичного  твору репродукції картин відомих  живописців, головним чином тих полотен, які співпадають за своїм емоційним  змістом. Такі ілюстрації, якщо вони підібрані  вдало,зрозуміло, впливають на процес музичного сприйняття, оживлюючи  та підсилюючи його.

     Школярі, особливо в молодших класах, непосидючі. Одноманітна, монотонна діяльність не припустима в роботі з цією віковою  категорією. Пам’ятаючи про це, досвідчені вчителя-музиканти постійно та винахідливо  чередують на уроках різні види діяльності, щоб не допустити швидко наростаючої  втоми, а разом з  тим і того стану, що  визначається у дітей  словом “нецікаво”. Слухання музики, спів в ансамблі або хорі, ритмічні рухи під акомпанемент музичного  інструменту або звукозапису, гра  на дитячих музичних інструментах, музичні вікторини та інше – такий  далеко не повний перелік різних видів  музичної діяльності в молодших класах.

     Найбільші труднощі для вчителя виникають  при організації слухання музики. Дітям, як вже зазначалося, взагалі  нелегко знаходитися довго в  нерухомому стані; їм важко бездіяти, а слухання музики для них –  в силу незвичності цього виду діяльності, естетичної незрілості –  означає бездіяльність. Тому варто  вчителеві використовувати при  слухані невеликі за обсягом музичні  твори (або навіть їх фрагменти), чередуючи  “чисте” слухання з іншими завданнями. Це  дозволяє утримувати увагу, а  відтак і сприйняття на належному  рівні.

       Має значення і репертуар, який  сприймається дітьми. Молодшим школярам  притаманне живе реагування на  світлу, веселу, жартівливу музику, їм до смаку гуморески, образні,  жанрові замальовки.

       Важливим є вступне слово вчителя  – лаконічне, здатне зацікавити  дитячу аудиторію. Захопити, зацікавити  дитину, сфокусувати її увагу  на музиці − першочергова умова  успішності музично – виховної  роботи, зокрема розвитку здатності  до сприйняття. Це має пряме  відношення і до процесу слухання  музики. Перед тим, як ознайомити  дітей з новим музичним твором, можна коротко розповісти їм  про композитора, цікаві епізоди  його біографії, обставини, які  пов’язані зі створенням даного  твору. Корисно дати дітям творче  завдання (наприклад, визначити характер  музики, пояснити про що вона  розповідає, що відтворює, порівняти  дві п’єси, знайти різницю  між ними і т. ін.) Якщо школярі  в ході обговорення прослуханої  музики вступають у дискусію, у вчителя є всі шанси розглядати це як свій успіх в роботі. Будь-які діалоги, диспути з приводу того чи іншого художнього впливу повинні заохочуватися, підтримуватися, саме диспути, якщо вони достатньо  змістовні, сприяють формуванню  власної думки, вчать спиратися на особисту позицію, виробляють власне ставлення до музичного твору.

     Поряд зі слуханням музики важливу роль в поглибленні процесів сприйняття відіграє спів − хоровий, ансамблевий, сольний. Виконання музики, пов’язаної з літературним текстом створює  умови, при яких учневі легше, простіше зрозуміти зміст музичного матеріалу. Це і означає розвиток психологічних  механізмів сприйняття. “З психолого-педагогічної точки зору, − вважає Ю.Б.Алієв  − сприйняття можна визначити  як відображення та становлення музичного  образу в естетичній свідомості дитини; процес емоційно-оціночного переживання  музичного змісту” [1, с.12 ]. Всі ці процеси як раз і ініціюються  співом, якщо він організується та проводиться вчителем професійно грамотно, що передбачає і вмілий підбір музичного (співацького) репертуару, який може захопити дітвору і врахування специфіки  діапазону дитячих голосів, і  живу, захоплюючу, динамічну форму  проведення занять.

     Широко  використовуються на уроках музики аудіо- та відеозаписи. Однак  з метою  активізації музичного сприйняття школярів все ж таки краще безпосереднє, “живе” виконання вчителем музики (частіше за все в школі використовують фортепіано, баян чи акордеон). Першочергова умова при цьому – хороше, професійне виконання, і головне, не втрачати контакту з класом (грати треба напам’ять  або “напівнапам’ять”, отримуючи  при цьому можливість тримати  в полі зору дітей).

       Вчорашні першокласники та другокласники  підростають, поповнюється запас  їх життєвих вражень, збагачуються  емоційні та інтелектуальні можливості  і т. д. – все це діє  опосередковано на механізми  сприйняття. Музику сприймає не  вухо, не барабанні перетинки  − її сприймає людина, особистість. 

     По  тому, як учні дорослішають, у музично-освітній роботі з ними посилюється роль теоретичного компоненту в навчанні, що необхідно  для більшої повноти та адекватності сприйняття музики. Якщо на перших етапах навчання школярам даються елементарні  відомості про засоби музичної виразності, тривалість звуків, про їх темброву забарвленість, про те, що музика буває  швидкою та повільною, то в подальшому арсенал відомостей теоретичного характеру  поступово розширюється, поповнюється. Дії вчителя спрямовуються на осмислення учнями категорій музикознавчої  науки: жанр в музичному мистецтві, інтонація як першооснова музичного  твору; музична форма; музичний розвиток і т.д.

     Сприйняття  є необхідним внутрішнім двигуном самого існування, історичного розвитку та соціально-значущого впливу музики, як створення та виконання. Удосконалення  сприймання – слухацького, композиторського, професійного та любительського - невід’ємний  аспект подальшого збагачення музичної культури. Для дітей молодшого шкільного віку,наголошує  Тарасов [ 24], є всі необхідні психологічні  передумови:

     -моторна  активність;

     -сенсорно-перцептивна  активність;

     -Інтелектуально-вольова  активність;

     - Мотивація та емоційна активність. 

     Сила  дії музики залежить від особистості  людини, від підготовленості до сприйняття. Треба розвивати сприймання  класичної  музики як діяльність активну. Але це складна робота, бо вона пов’язана  з тонкими переживаннями. Їх виявити  складно, спостерігати нелегко, і особливо складно формувати.

     Необхідно насамперед зрозуміти, про що розповідає музика. Істотно, що слухач, якби подумки  прямує за розвитком музичних образів. 

     Отже, як стверджують вчені, розвивати здібності адекватно сприймати музику необхідно у всіх дітей без винятку, не поділяючи їх на більш чи менш обдарованих. По-перше, повне несприймання музики явище дуже рідке, як і геніальна художня обдарованість; по-друге, оцінки вчителем природніх можливостей учнів (як позитивних, так і негативних) завжди можуть бути суб’єктивними. Головне − це створити умови для всебічного і музичного розвитку кожного учня – його художньо-образного мислення, емоційної сфери, смаку, естетичних  потреб, інтересів в сфері музичного мистецтва. 
 
 
 

1.2.Особливості  сприймання класичної музики 

     Музичне сприймання класичних творів - складний, чуттєвий, поетичний процес, сповнений  глибокими внутрішніми переживаннями. В ньому переплітаються сенсорні відчуття музичних звуків та краса  співзвуч, попередній досвід та живі асоціації  з тим, що відбувається зараз, слідування за розвитком музичних образів та яскраві відповідні рішення на них [16].

     В опері та балеті вона характеризує вчинки, відношення, переживання героїв. В музиці чується жива мова – схвильована або спокійна розповідь, переривчасте або спокійне оповідання, запитання, відповіді, оклики.

     Для характеристики музичного образу немале значення надається поєднанню виразних засобів у музиці з поетичним  словом у пісні, з дією. Музичний образ стає більш конкретним, доступним  для слухача.

     Під «музичною мовою» розуміється весь комплекс виразних засобів: передача думок, відчуттів, тобто зміст твору, характеристика виразних інформацій, ритмічного багатства, гармонійного звучання, тембрового забарвлення, темпових, динамічних нюансів та структури  твору.

     Як  стверджує В. Петрушин, сприйняття завжди тісно переплетене з осмисленням та усвідомленням того, що людина чує, бачить, відчуває. Коли ми сприймаємо музичний твір то з перших тактів говоримо, що це –Шопен, а це - Бетховен. Таким чином ми створюємо акт категоризації, відносячи почуте до певної епохи, певному стильовому направленню, певному композитору. На основі формальних ознак темпу і ладу музичного твору можна виявляти конкретний настрій, яке передає даний твір [16].

     Одним з важливих принципів поділення  музичного твору є розрізнення  їх за принципом належності до «серйозного» та «легкого» жанру. Поділ на музику «духовну» та бездуховну» виникло  ще у середньому столітті. У Західній Європі та в Росії до бездуховної  музики  належала музика, яка виконувалася на народних гуляннях та карнавалах жонглерами, скоморохами. І навпаки, на відміну цій «низькій» музиці, до «високої» та духовної музики належала та, яка звучала у соборах під час богослужінь.

     Різниця у змісті жанрів змусила з’явитися  і відмінностям у характеристиках  особливостей музичного сприймання. Будь-яка людина , яка має просто фізичний слух, може визначити, де звучить  музика, а де простий шум. Але почути у звуках музики  відображення мимовільного руху та виявлення серйозних глибоких переживань дано не кожному. Розвинути  музичне сприйняття класичної музики - це значить навчити слухача переживати відчуття та настрої, які виражаються композитором за допомогою гри звуків, спеціальним чином організованих. Це означає включити слухача у процес активного спів творчого дійства і співпереживання ідеям та образам, це означає також і розуміння того, за  допомогою яких засобів художник, музикант, композитор, виконавець досягнув даний естетичний ефект дії .

     Таким чином, далеко не кожний слухач може досягти розуміння всієї глибини серйозного музичного твору у повному обсязі. Для цього необхідно мати достатній рівень розвитку спеціальних здібностей – слуху, пам’яті, мислення, уяви. Всі вони розвиваються у процесі ціленаправлених музичних уроків, де є спів у хорі, заняття ритмікою, повторне прослуховування одних і тих же музичних творів, розучування мелодичних тем, які зустрічаються у прослуханому творі, вивчення біографії композиторів та особливості їх творчого шляху.

     1.3. Вікові особливості музичного сприйняття  учнів молодших класів

     Педагоги - музиканти повинні мати певний рівень слухацької та виконавчої культури, від якої в цілому залежить ефект виховної дії на учня, бути добре обізнаним у царині музико знання, мати художній смак. На це вказують Л. Ветлугіна, Г. Падалка, Д. Кабалевський, Л. Масол, Е. Печерська, О. Рудницька,О. Ростовський, В. Шацька та ін. Поміж тим треба ще добре знати психологічні та вікові можливості дітей у області музичного сприйняття, особливості їх голосового апарату. Але перераховані знання одна з сторін діяльності педагога - музиканта. Він повинен ще вміло передати певну частину свого досвіду дитині, а саме в період його розвитку, тоді, коли це буде оптимально, зробити це в такій формі, щоб музика для дитини стала радісним відкриттям.

     Провідним видом у дитячій музичній діяльності є слухання- сприйняття. Музика насамперед – мова відчуттів. Знайомлячи дитину з творами композиторів класиків, його спонукають до співпереживань, до роздумів про почуте. У уявленні дітей музика завжди про щось розповідає, тому вони чекають розповідь про зміст музики, виявляють живий інтерес до програмних  творів. Б.М.Теплов зазначав, що музика не може бути зрозуміла дітям без опори на немузичні засоби. Залишати дитину на рівні лишень загального сприймання навряд чи доцільно. Прислухуючись до музичної мови, вона здатна  спіймати зв'язок між емоційно-образним змістом твору та виразно-зображувальними засобами, ознайомлення з якими  їй доступно [25].

     Для розвитку вміння слухати та сприймати  музику важливу роль у молодшому  шкільному віці відіграє музично-сенсорне сприймання дитини, що досліджувалось Н. Ветлугіною [8]. Вчений наголошує, що воно  надає  розвитку у дітей сприймання звуків різного забарвлення та висоти у їх різних співвідношеннях. В основі розвитку музичного сприймання лежить виразне виконання творів, вміле використання слова та наочних засобів, які допомагають розкрити його зміст.