Відповідальність посадових осіб місцевого самоврядування в Україні

Відповідно, законодавець, регламентуючи зазначену сферу, має враховувати складний характер цього інституту. Регулювання лише конституційно-правової сторони цих відносин може призвести до негативних наслідків, як й переведення цієї сфери до суто трудових відносин. Із цього приводу вбачається досить цікавим позиція Конституційного Суду РФ щодо відповідальності органів державної та муніципальної влади. Так, механізм зняття з посади має бути значно якісно складніше порядку обрання, що має створити перепони недоброякісному ii використанню, перетворенню інституту юридичної відповідальності на засіб політичної боротьби. Більше того, закони суб'єктів Рф і нормативно-правові акти муніципальних утворень не можуть установлювати не передбачені федеральним законодавством про працю підстави розірвання трудового договору з обраною особою навіть у випадках припинення повноважень за волею органу, що його обрав[1][1].

Особливої актуальності в Україні набирає питання проходження служби особами, які обираються територіальною громадою або місцевою радою. Запровадження пропорційної системи виборів, перетворення представницького органу громади на політичну арену створюють певні посади такими, що стануть предметом політичної боротьби.

Для вирішення порушених проблем необхідно вносити зміни до законодавства. Потребує свого врегулювання правовий статус сільського, селищного, міського голови, голови районної, обласної, районної в місті ради, секретаря місцевої ради, а також певним чином членів виконавчого комітету місцевої рада. Законодавець має окреслити умови проходження громадянином України служби на цих посадах щодо відповідності конституційному і трудовому законодавству. З нашого погляду, законодавчий акт повинен містити в собі всі необхідні елементи з їх однозначним тлумаченням. Лише у випадку необхідності він відсилатиме до певного законодавства, що регулює відносини у здійснені громадянами права на працю.

У свою чергу потребує вдосконалення правовий статус службовців органів місцевого самоврядування, які не є обраними посадовими особами. У даному випадку йдеться про професійну, найману силу, яка на належному рівні забезпечує прийняття рішень і контроль за їх реалізацією. Отже, звільнення неможливо розглядати як міру конституційно-правової відповідальності.

На сьогодні є актуальним прийняття Дисциплінарного кодексу службовців органів місцевого самоврядування[1][1]. У цьому правовому акті мають знайти розкриття такі питання:

- порядок обрання на посаду голови районної, обласної, районної в місті ради, секретаря представницького органу; порядок підбору, розстановки, просування по службі інших службовців місцевого самоврядування;

- етика службовця органу місцевого самоврядування;

- питання проходження служби, що не є предметом трудового права;

- питання проходження служби, що є предметом трудового права;

- порядок притягнення до відповідальності (форми, види, підстави, санкції);

- порядок припинення служби в органах місцевого самоврядування, оскарження рішень;

- умови несумісності діяльності службовцями з іншими видами діяльності, порядок вирішення питань, пов'язаних із призначенням на посади, несумісні з певними видами діяльності.

Таким чином, потребують подальшого дослідження правовий статус службовців органів місцевого самоврядування, важливість і необхідність правової регламентації їх діяльності. Теоретичного опрацювання має набути характер суспільних відносин, які мають місце у проходженні служби в органах територіальної громади. Доктринальне визначення сутності зазначених відносин є однією з умов належного правового регулювання порядку підбору й відповідальності посадовців муніципальної влади.

2.2 Принципи служби в органах місцевого самоврядування

Процес становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні привертає увагу юридичної науки. Особлива увага сьогодні приділяється становленню та формуванню служби в органах місцевого самоврядування.

Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування. Вона спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом (ст.1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року).

У контексті досліджуваної проблематики спеціальної уваги потребує питання теоретико-правових основ принципів служби в органах місцевого самоврядування, що обумовлено специфікою правового регулювання суспільних відносин у сфері служби в згаданих органах. Як зазначає А. Колодій: «Теорія принципів права перебуває сьогодні у стадії становлення й пошуку, формується як складний синтез опосередкування та осмислення багатьох проблем, пов'язаних з політичними, економічними, духовними та іншими процесами, і відбиває рух суспільства і держави до громадянського суспільства і правової держави».[1][1]

Термін «принципи» походить від латинського слова «principum», що означає основні, найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.

Принципи служби в органах місцевого самоврядування можна визначити як керівні ідеї, що характеризують зміст служби в органах місцевого самоврядування, її сутність і призначення в суспільстві.

Принципи служби в органах місцевого самоврядування є синтезуючими засадами, об'єднуючими зв'язками, ідеологічною основою виникнення, становлення і функціонування багатьох соціально-правових явищ у сфері місцевого самоврядування. Основне призначення згаданих принципів полягає в тому, що вони здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ служби в органах місцевого самоврядування. Завдяки їм муніципальна служба адаптується до найважливіших інтересів і потреб територіальної громади і суспільства, співіснує з ними.

Слід відзначити, що до ознак досконалої, дійової служби в органах місцевого самоврядування належить наявність стабільних і чітко сформульованих її принципів. Важливою ж ознакою принципів служби в органах місцевого самоврядування є їх безпосереднє формулювання як норми права (текстуальне закріплення) у ст. 4 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»[1]. [1]

Принцип служіння територіальній громаді означає, що посадові особи місцевого самоврядування повинні спрямовувати свою діяльність на користь територіальної громади, її інтересів та задовольняти насамперед потреби її та її членів. Даний принцип знайшов своє втілення в тексті Присяги, що складають громадяни України, які вперше приймаються (обираються) на муніципальну службу, де зазначено: «Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити громаді...» (ст. 11).

Принцип поєднання місцевих і державних інтересів. Ще Б. Чичерін вказував: «Місцеві інтереси знаходяться в тісному зв'язку із загальними. Община не є відірваною частиною від держави»[2][2]. Служба в органах місцевого самоврядування повинна узгоджуватися з діяльністю центральних органів.

Місцевий інтерес можна трактувати як уявлення про шляхи розвитку своєї території (села, селища, міста, району, області). Місцевий інтерес є спонукальною силою до діяльності муніципальних службовців, членів територіальної громади, реальною причиною дій, звершень, прийняття певних рішень. Виникнення інтересу території прямо пов'язане з домінуючими на сучасному етапі процесами «самоствердження» територій, викликаними децентралізацією державного управління. У межах місцевих інтересів можна виділити також і спільні інтереси територій, які виявляються, насамперед, у спільному задоволенні комунально-побутових, локально-культурологічних та інших потреб.

Державні інтереси повинні бути стрижнем політико-ідеологічної доктрин и українського державотворення. Держава має створювати умови для розвитку тих ідей і процесів, що її, власне, підтримують. Такими ідеями і процесами, в контексті проблематики, що розглядається, є служба в органах місцевого самоврядування.

Посадові особи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення повинні враховувати як місцеві, так і загальнодержавні інтереси. Даний принцип слугує розвиткові процесів консолідації суспільства, становленню атмосфери паритетних відносин між органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Інтереси відповідної територіальної громади чи окремої адміністративно-територіальної одиниці не повинні суперечити один одному, протиставлятися інтересам держави. Тому дії посадових осіб місцевого самоврядування, вчинені у вузьковідомчих інтересах на шкоду загальнодержавним інтересам чи інтересам інших територіальних громад, або адміністративно-територіальних одиниць, можуть бути визнані такими, що вчинені всупереч інтересам служби в органах місцевого самоврядування.

Принцип верховенства права, демократизму і законності. Верховенство права слід розуміти як панування права у діяльності посадових осіб місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Це означає підпорядкованість служби в органах місцевого самоврядування правам людини, визнання пріоритету права в діяльності посадових осіб місцевого самоврядування перед іншими соціальними нормами (моралі, звичаїв).

Принцип демократизму служби в органах місцевого самоврядування знайшов своє закріплення в ст.1 Конституції України, де зазначено, що Україна є демократичною державою. Демократизм служби в органах місцевого самоврядування означає, що вся влада належить народові, який, у сфері місцевого самоврядування, може здійснювати її у формі служби в органах місцевого самоврядування. Реальний демократизм - це не лише формальна рівність правових можливостей доступу на службу в органах місцевого самоврядування, але, насамперед, їхнє всебічне забезпечення.

Принцип законності означає, що всі посадові особи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки їхні функції та повноваження підпорядковано служінню особі та територіальній громаді[1].[1]

Принцип гуманізму і соціальної справедливості. Сутність гуманізму становлять такі соціальні цінності, як свобода, рівність, справедливість. Саме такі цінності повинна поєднувати в собі служба в органах місцевого самоврядування. Соціальна справедливість служби в органах місцевого самоврядування виявляється в тому, що Україну проголошено соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина юридично пов'язує і позитивно обмежує дії посадових осіб місцевого самоврядування. Виходячи зі змісту ст. З Конституції України, можна стверджувати, що зміст і спрямованість служби в органах місцевого самоврядування визначаються правами і свободами людини та їх гарантіями. Посадові особи місцевого самоврядування відповідають перед членами територіальної громади, жителями певних адміністративно-територіальних одиниць за свою діяльність, а головний їхній обов'язок - це додержання прав та свобод людини і громадянина.

Принцип рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки знайшов своє конституційне закріплення в ст. 38 Конституції України, де зазначено, що громадяни користуються рівним правом доступу до служби в органах місцевого самоврядування. На службу в ці органи може бути прийнятий кожний громадянин України, який має певні знання у відповідній галузі чи сфері муніципального управління. Будь-які прямі чи непрямі пільги або обмеження щодо служби в органах місцевого самоврядування залежно від походження, майнового стану, расової і національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду i характеру занять, які не передбачено законом, заборонено.

Правом на службу в органах місцевого самоврядування наділено тільки громадян України. Іноземців, які хоч і на законних підставах постійно проживають на території України, таким правом не наділено. Право на службу в органах місцевого самоврядування обмежується для осіб, визнаних судом недієздатними, та осіб, яким зайняття відповідних посад в органах місцевого самоврядування тимчасово заборонено за вироком суду.

Принцип професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі. Професіоналізм означає, що посадові особи повинні мати вищу освіту, займати посади в органах місцевого самоврядування відповідно до професії та набутої кваліфікації. Посадові особи місцевого самоврядування мають бути компетентними, тобто обізнаними в певній галузі управлінської діяльності відповідно до наданих повноважень. Вони повинні виявляти ініціативу, тобто вміти самостійно розпочинати певну діяльність у потрібний момент відповідно до наданих повноважень, бути чесними, тобто відзначатися високими моральними якостями, громадською і особистою гідністю, добросовісно ставитися до своїх обов'язків, щирими, правдивими і прямолінійними у стосунках з людьми, морально стійкими. Відданість справі означає, що посадові особи місцевого самоврядування повинні любити свою роботу, ставитися до неї з повагою.