Становлення парламентаризму в Україні

•  Президія Верховної  Ради не мала права вносити зміни  і доповнення у чинні закони;

•  Рада Міністрів  проголошувалася вищим виконавчим органом державної влади.

При Верховній Раді утворювалася Рада Старійшин з рекомендаційними функціями. До її складу входили Голова Верховної Ради та його заступники, Голова Президії Верховної Ради, його заступники і секретар, голови постійних комісій і представники депутатів від областей.

До складу Партійної  групи входили всі депутати-комуністи. Партійна група виробляла узгоджену  позицію з усіх питань, які розглядала сесія. Група проводила засідання перед початком роботи сесії. Вона визначала порядок денний, регламент засідань, тези доповідей, законопроекти та кандидатури на державні посади.

Четверту Конституцію  УРСР було прийнято 20 червня 1978 року позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української  РСР. Вона проголошувала побудову розвинутого соціалістичного суспільства і, як і Конституція 1937 року, обмежувала суверенні права Української РСР, визначаючи, що на території республіки закони СРСР є обовя'зковими.

Статус Верховної Ради як єдиного органу законодавчої влади  не змінився. Структура Верховної Ради не зазнала суттєвих змін. До Верховної Ради обиралося 650 депутатів строком на 5 років.

Відповідно до статті 106 цієї Конституції Президія Верховної  Ради проголошувалася постійнодіючим органом Верховної Ради, що виконує  функції найвищого органу державної влади у період між сесіями, тобто Президія була колективним органом з функціями глави держави. Вона мала право видавати Укази, давати тлумачення діючих законів, проводити всенародні опитування, скасовувати постанови і розпорядження обласних рад, створювати і ліквідувати міністерства і державні комітети за поданням Ради Міністрів, звільняти з посад і призначати міністрів, надавати права громадянства, присвоювати почесні звання, вручати нагороди від імені Президії Верховної Ради СРСР, призначати і відкликати повноважних представників Української РСР в іноземних державах, та приймати вірчі грамоти дипломатичних представників іноземних держав.

Конституція чітко визначила статус постійних комісій, які діяли відповідно до Положення про постійні комісії Верховної Ради Української РСР. Положення було затверджено Верховною Радою УРСР 25.03.1980 року. Воно регламентувало процедуру формування постійних комісій і визначало їх функції і повноваження. Верховна Рада УРСР формувала Мандатну комісію, Комісію у закордонних справах і постійні комісії з питань державного і господарського будівництва та соціально-культурної сфери. Кількість постійних комісій не була обумовлена і могла змінюватися протягом строку повноважень Верховної Ради УРСР. Діяльність постійних комісій координувалася Президією Верховної Ради.

Постійні комісії мали дуже широкі повноваження:

•  Підготовка пропозицій для розгляду Верховною Радою;

•  Підготовка висновків  у питаннях, які виносяться на розгляд Верховної Ради;

• Сприяння державним  органам і установам у дотриманні законів СРСР і УРСР;

• Контроль за діяльністю міністерств і державних комітетів УРСР, республіканських організацій і місцевих державних органів;

•  Контроль за діяльністю установ і організацій союзного підпорядкування.

Конституція зобов'язувала  всі державні органи, громадські організації  і службових осіб виконувати вимоги комісій та надавати їм необхідні  матеріали. Рекомендації комісій розглядалися державними органами, а інформація про вжиті заходи обов'язково надсилалася до комісій. Таким чином, постійні комісії отримали право широкого контролю за діяльністю Ради Міністрів та інших державних установ і організацій.

Отже, Конституція 1978 року закріпляла за Верховною Радою статус найвищого органу державної влади, наділяючи його законодавчими і контрольними функціями. До повноважень Верховної Ради в сфері державного управління зокрема входило:

•  проведення єдиної соціально-економічної політики;

•  управління галузями народного господарства;

•  управління житловим і комунальним господарством;

•  управління житловим будівництвом і благоустроєм міст;

•  керівництво шляховим будівництвом і транспортом;

•  керівництво народною освітою, охороною здоров'я, закладами культури;

•  соціальне забезпечення тощо.

До законодавчих повноважень належало:

•  прийняття Конституції  і змін до неї;

•  розробка і прийняття  законів;

• розробка і затвердження державних планів економічного і соціального розвитку;

• розроблення і затвердження державного бюджету;

•  встановлення порядку користування землею, надрами, водами, лісами тощо.

До контрольних функцій входило:

•  здійснення контролю за додержанням Конституції;

• затвердження звітів про виконання планів економічного і соціального розвитку;

• затвердження звіту  про виконання державного бюджету тощо.

Верховна Рада Української  РСР довший час працювала без  Регламенту. Лише у 1980 році його було прийнято. Відповідно до цього Регламенту, Президія Верховної Ради скликала сесії двічі  на рік, надсилаючи депутатам запрошення одночасно з переліком питань, що вносились до розгляду.

Таким чином. Верховні Ради радянських часів формально мали багато спільного з парламентами, але за своєю суттю такими не були.

Вони існували неавтономне  і були на верхівці ієрархії рад  всіх рівнів. Верховні Ради радянських часів не були парламентами ще й тому, що не діяли постійно. Сесії Верховної Ради скликалися двічі на рік на короткі проміжки часу. Це були декоративні зібрання депутатів для схвалення законів і оприлюднення рішень партійно-адміністративних органів.

Проте Верховна Рада радянських часів, як і парламенти інших країн  світу, формувалася шляхом виборів  народних депутатів. Ці вибори, однак, були специфічними. Партійні органи формували  контингент депутатів, виходячи з пропорційного репрезентування жінок, робітників, вчителів, лікарів, вчених та безпартійних. Тож до Верховної Ради обиралися "кращі представники блоку комуністів і безпартійних" на безальтеративній основі при повному контролі партійних структур. Як правило, оголошувалося, що за кожного кандидата проголосувало не менше 99,9% виборців.

Ситуація з виборами до Верховної Ради України змінилася  у 1990 році. Ці вибори проводилися на альтернативній основі: кандидатів у депутати висували трудові колективи, а Комуністична партія хоча й висувала своїх представників, але на загальних підставах. За законом депутати мали право працювати на своїх робочих місцях і одночасно бути депутатами Верховної Ради, що почала працювати на постійній основі.

1.3. Верховна Рада України

Законодавча діяльність, близька до стандартів законотворчості демократичних парламентів світу, почалася в Україні з Верховної Ради України 1-го скликання (на той час вона за обліком радянської хронології була Верховною Радою УРСР 12-го скликання). Вона була обрана на підставі "Закону про вибори в Українській РСР" відповідно до Конституції Української РСР 1978 року і розпочала свою роботу 15 травня 1990 року.

Відповідно до вимог  Декларації про державний суверенітет  України, яка була прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року. Верховна Рада почала вносити необхідні зміни до діючої Конституції Української РСР та інших законодавчих актів республіки. Нижче ми наводимо стислий перелік і короткий опис найважливіших з них.

Перший закон, "Про  зміни і доповнення Конституції  Української РСР", було прийнято 24 жовтня 1990 року. У цьому Законі була анульована Стаття 6 Конституції, що проголошувала Комуністичну партію керівною і спрямовуючою силою суспільства. Статтею 7 проголошувалась багатопартійна система:

• Політичні партії, громадські організації і рухи через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах беруть участь у розробці і здійсненні політики республіки, в управлінні державними і громадськими справами на основі їх програм і статутів, відповідно до Конституції Української РСР і чинних законів.
• Не допускається створення і діяльність партій, інших громадських організацій і рухів, що ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави, а також підрив її безпеки, розпалювання національної і релігійної ворожнечі"

Стаття 49 надала громадянам право об'єднання і участі в  політичних партіях. Після цього в Україні з'явилось законодавче закріплене право створення багатопартійної системи:

• "Громадяни Української РСР мають право об 'єднуватись у політичні партії, інші громадські організації, брати участь у рухах, що сприяють задоволенню їх законних інтересів. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і є необхідними для інтересів державної чи суспільної безпеки, громадського порядку або захисту прав та свобод громадян.
• Політичним партіям і громадським організаціям гарантуються умови для виконання своїх статутних завдань ".

Варто зазначити, що Україна тоді ще знаходилася у складі СРСР, але у Статті 71 зазначалося: "На території Української РСР забезпечується верховенство законів республіки ". Фактично це означало, що Україна входить до Союзу РСР на правах незалежної держави.

Верховна Рада України 1-го скликання вперше в Україні запровадила Конституційний суд. Стаття 112 проголошувала:

• "Конституційний суд Української РСР обирається Верховною Радою Української РСР на десять років з числа спеціалістів у галузі права у складі Голови, заступника Голови і 23 членів Суду ".

Також вперше захист кордонів країни і встановлення дипломатичних стосунків з іноземними державами було покладено на Раду Міністрів Української РСР:

"Рада Міністрів  Української РСР:

•  вживає заходів  у межах, встановлених Конституцією Української РСР, щодо забезпечення державної безпеки і обороноздатності країни;

•  здійснює керівництво  у галузі відносин Української РСР  з іноземними державами та її участі в діяльності міжнародних організацій "

Статтею 162 визначалася  незалежна прокуратура:

• "Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів всіма міністерствами, державними комітетами і відомствами, установами та організаціями, виконавчими і розпорядчими органами місцевих Рад народних депутатів, колгоспами, кооперативами та іншими громадськими організаціями, службовими особами, а також громадянами на території Української РСР здійснюється Генеральним прокурором Української РСР і підлеглими йому прокурорами "
• Приймаючи перший закон про зміни до Конституції УРСР, Верховна Рада того ж дня створила комісію з розробки нової Конституції. За досить короткий час ця комісія розробила "Концепцію нової Конституції України", яка була ухвалена Верховною Радою 19 червня 1991 року.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет Верховна Рада прийняла ряд законів і постанов, що визначали незалежний статус державних установ і відомств, що раніше були підпорядковані союзним органам. Так, Постановою від 29 листопада 1990 року найвищим органам державної влади і управління республіки були підпорядковані внутрішні війська, а також навчальні заклади Міністерства Внутрішніх справ СРСР, розташовані на території УРСР, а 4 грудня 1990 року законом " Про державну податкову службу" органам державної влади УРСР було підпорядковано податкову службу, до цього підвладну Москві. 5 грудня 1990 року було прийнято Закон "Про бюджетну систему Української РСР", яка відокремлювала Бюджет Української РСР від Бюджету Союзу РСР.

21 травня 1991 року було  прийнято Закон "Про зміни  і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР у зв'язку з удосконаленням системи державного управління". Цим законом до Конституції вводилися Статті 115 і 116, відповідно до яких замість уряду Верховна Рада призначала Кабінет міністрів, до складу якого входили прем'єр-міністр, віце-прем'єри і міністри.

5 липня 1991 року до  Конституції Української РСР  була внесено положення про заснування поста Президента Української РСР. Було введено главу 12-прім, стаття 114 якої визначала:

• "Президент Української Радянської Соціалістичної Республіки є найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади, ...очолює систему органів державного управління, ... представляє Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду Прем 'єр-Міністра, за погодженням з Верховною Радою призначає міністрів з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів, юстиції, Голову комітету державної безпеки ".

Крім цього, було прийнято закон про повноваження Президента України, який надавав главі держави необхідні повноваження для управління державою.

До 24 серпня 1991 року Україна  залишалася у складі СРСР, але закони, які приймала Верховна Рада визначали  Україну, відповідно до Декларації про  державний суверенітет, як суверенну державу.

24 серпня 1991 року Верховна  Рада прийняла "Акт проголошення незалежності України", у якому проголосила "...незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ". 4 вересня 1991 року Верховна Рада прийняла постанову про підняття над Верховною Радою синьо-жовтого прапора, що "... символізує миролюбну українську державу в образі чистого неба і хлібного лану".

17 вересня 1991 року було  прийнято черговий закон, "Про  внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР", відповідно до якого у тексті Конституції назви "Українська Радянська Соціалістична Республіка" та "Українська РСР" замінялися назвою "Україна".