Правова охорона нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності Тема 8. Правова охорона об’єктів авторського права і сумі

Юридична  особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі (ч. 2 СТ.484ЦК),

1.5. Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення

У зв'язку з особливостями селекційних  досягнень їх виділяють в окрему групу, хоча законодавство деяких країн  відносить їх до об'єктів патентного права.

Селекційними досягненнями с результати діяльності у вигляді сортів та гібридів рослин і порід тварин із заданими ознаками.

Правовому регулюванню селекційних досягнень  присвячено главу 42 ЦК, Закон від 17 січня 2002 р. «Про охорону прав на сорти рослин»'та Закон від 15грудня 1993р. «Про племінне тваринництво»².

Селекційним досягненням у рослинництві є  новий сорт.

Сорт рослин - окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони: може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення у незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Сорт вважається охороноздатним, тобто придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним.

Сорт  вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання: на території України - за рік до цієї дати; на території іншої держави - щодо деревних та чагарникових культур і винограду - за шість років і щодо рослин інших видів -за чотири роки до цієї дати.

На відміну  від патентного права при визначенні новизни селекційних досягнень у рослинництві до уваги береться не відомість об'єкта суспільству, а поширення його селекціонером. Тому новизна сорту не втрачається, якщо навіть до зазначених дат будь-який його матеріал збувався: із зловживанням на шкоду заявнику; на виконання договору про передачу права на подання заявки; на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний внаслідок цього матеріал передавався лише заявникові і не використовувався для виробництва іншого сорту; на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів; як побічний або відхідний продукт, отриманий під час створення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для споживання,

Сорт  відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається поданою. Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо: він поширений на певній території у будь-якій державі; відомості про прояви його ознак стали загальнодоступними у світі, зокрема шляхом їх опису в будь-якій оприлюдненій публікації; він представлений зразком у загальнодоступній колекції; йому надана правова охорона і (або) він внесений до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим від дати подання заявки на надання права чи внесення до Реєстру.

Сорт  вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

Сорт  вважається стабільним, якщо його основні ознаки, відзначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

Сорту присвоюється назва, яка повинна його однозначно ідентифікувати і відрізнятися від будь-якої іншої назви існуючого в Україні і державах-учасницях сорту того ж чи спорідненого виду. Назва сорту включає його родове чи видове позначення і власну назву.

Сорт  може бути внесений до Реєстру сортів, якщо він є охороноздат-ним, придатним для поширення в Україні, та йому присвоєно назву.

У місячний строк від дати державної реєстрації прав на сорт центральним органом виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства авторові видається свідоцтво про авторство на сорт, а якщо у заявці було виражене прохання видачі охоронного документа, то заявникові видається патент. Якщо авторів декілька, то кожен із них отримує свідоцтво про авторство на сорт. Якщо майнове право на сорт мають кілька осіб, то патент на сорт рослин видається особі, яка зазначена у заявці першою, якщо договором між заявниками не передбачено інше.

Патенти на сорти, що не підлягають державному випробуванню, видаються під відповідальність заявників за відповідність сорту  критеріям, визначеним законодавством. У таких патентах відзначається, що вони мають деклараційний характер.

Обсяг правової охорони сорту, на який видано патент, визначається сукупністю ознак, викладених у занесеному до Реєстру патентів описі сорту.

Селекційним досягненням у тваринництві є створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, порідний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх нащадкам.

Племінна тварина - чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до діючих загальнодержавних програм селекції,

Об'єктами племінної справи у тваринництві є велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.

Суб'єктами племінної справи у тваринництві є: власники племінних (генетичних) ресурсів; підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекційні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінки племінних тварин; підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності.

Стосовно  селекційних досягнень законодавство  передбачає реєстраційний принцип для племінних тварин та племінних стад. Однак єдиний реєстр відсутній. Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державних книг племінних тварин, а племінних стад - до Державного племінного реєстру.

Закон «Про племінне тваринництво» на відміну  від ЦК не передбачає можливості видачі патенту на селекційні досягнення у тваринництві та надання відповідних прав.

Власники  племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані  мати племінні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин.

Племінне свідоцтво (сертифікат) - це документ встановленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом. Зазначений документ є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує певний рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених названим Законом. Зразки племінних свідоцтв (сертифікатів) затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, до відання якого віднесені питання сільського господарства.

Право інтелектуальної власності  на сорт рослин, породу тварин за ЦК становлять: особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією; майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом; майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Суб'єктами права на сорт рослин, породу тварин є автор сорту рослин, породи тварин та інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності  на сорт рослин, породу тварин за договором  чи законом.

Майновими правами інтелектуальної  власності на сорт рослин, породу тварин, засвідченими патентом, є: право на використання сорту рослин, породи тварин, придатних для поширення в Україні; виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин; виключне право перешкоджати неправомірному використанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності  на сорт рослин, породу тварин належать володільцю патенту, якщо інше не встановлено  договором чи законом, і є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин спливає через тридцять років, а щодо дерев та винограду - через тридцять п'ять років, що від-ліковуютьсяз 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.

Чинність  виключних майнових прав інтелектуальної  власності на сорт рослин, породу тварин може бути припинено достроково або  поновлено у випадках та у порядку, встановлених законом.

Право на поширення сорту рослин, породи тварин є чинним з дати, наступної за датою його державної реєстрації, та діє безстроково за умови підтримання  чинності цього права відповідно до закону.

2. Поняття та система правової охорони об'єктів авторського права.

Авторське право — один з інститутів цивільного права, що регулює  майнові і особисті немайнові  відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів літератури, науки і мистецтва. Як самостійний інститут, авторське право вирішує конкретні задачі, що включають всесвітню охорону особистих і майнових прав і законних інтересів авторів;  забезпечує правову охорону для створених добутків, а також умови для створення нових наукових і художніх творів. Забезпечує широке використання їх суспільством.

Поняття «авторське право» вживається в двох аспектах, оскільки слово «право»  має два значення: в об'єктивному  розумінні «право» є сукупністю правових норм, а в суб'єктивному  значенні право розуміється як конкретні  правомочності, що належать тій чи інші особі.

Авторське право в об'єктивному  розумінні є сукупністю правових норм, що регулюють відносини, що складаються  в зв'язку зі створенням і використанням  творів літератури, науки і мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське  право — ті особисті майнові й  особисті немайнові права, що належать особам, що створили твори літератури, науки і мистецтва.

Своєю спрямованістю  на створення нематеріальних творчих  результатів авторське право  зближається з аналогічними інститутами  права, що охороняють результати творчої  діяльності: з винахідницьким правом, що охороняє винаходи і раціоналізаторські пропозиції, із правом на наукові відкриття, із правом на промислові зразки і з  правом на знаки для товарів і  послуг.

Принципи  авторського права схожі з  принципами однойменного цивільно-правового  інституту, у якому виявляються  і конкретизуються як загальногромадянські, міжгалузеві, так і міжінститутські і специфічні принципи тільки цього інституту.

Єдиної  думки, як показує найпростіше порівняння в авторів монографій по авторському  праву, у відношенні принципів немає. Так, якщо В.В. Залеский до принципів авторського права відносить: «I) сполучення особистих інтересів авторів з інтересами всього суспільства; 2) оплату творчої праці відповідно до його якості і кількості; 3) широку охорону особистих немайнових і майнових інтересів автора».

На думку  В.П. Мозоліна, це: «I) принцип свободи творчості; 2) принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства; 3) принцип матеріальної зацікавленості автора в створенні і використанні добутку; 4) принцип всебічної охорони прав і законних інтересів автора».

А.К. Юрченко, у свою чергу, вважає, що в основі правового регулювання авторського  права лежать такі загальні принципи правий, як: «I) сполучення особистих  і суспільних інтересів; 2) рівність прав і обов'язків; 3) гарантованість прав громадян».

Э.П. Гаврилов вважає, що авторське право засноване  на наступних принципах: «Автор —  творець твору — наділяється  винятковими авторськими правами. Особисті немайнові авторські права, як правило, не можуть перейти до інших  осіб, а майнові хоча і можуть перейти, але лише в обмежених  межах і на певний строк. Законодавство  докладне регламентує зміст авторських договорів. Розміри авторської винагороди за різні випадки використання добутків визначаються за розсудом сторін, однак  вони не повинні бути менше ставок, встановлених у нормативних актах».

З усього вищесказаного можна вивести  основні принципи авторського права, що і лягли в основу нині діючого  закону:

1. Принцип свободи творчості.
2. Принцип сполучення особистих інтересів з інтересами суспільства.
3. Принцип моральної і матеріальної зацікавленості автора на створення і використання добутків.
4. Принцип всебічної охорони прав і законних інтересів авторів.