Правова охорона нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності Тема 8. Правова охорона об’єктів авторського права і сумі

Тема 7. Правова охорона нетрадиційних  об’єктів права інтелектуальної  власності 

Тема 8. Правова охорона об’єктів авторського права і суміжних прав (2 год.)

Лекція 4.

Мета заняття: Ознайомити студентів з поняттям правової охорони нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності та об’єктів авторського права і суміжних прав; навчити користуватись нормативно-правовою базою; формувати у студентів правове мислення,  розвивати вміння грамотно висловлювати думки.

План

1. Правова охорона нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності
2. Поняття та система правової охорони об'єктів авторського права.
3. Державна реєстрація авторського права.
4. Обмеження майнових авторських та суміжних прав.

1. Правова охорона нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності

1.1. Поняття комерційної таємниці

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі  та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку із цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

Комерційна таємниця — це інформація, яка має дійсну або потенціальну комерційну цінність в силу ЇЇ невідомості  третім особам, до якої нема вільного доступу  на законних підставах і по відношенню до якої володілець інформації приймає  заходи щодо її конфіденційності.

Об'єктом  інтелектуальної власності на комерційну таємницю є нематеріальне благо, яке є результатом інтелектуальної діяльності, на яке за особою, яка його досягла, або іншими володільцями, визнається виключне право на використання.

Інформація  по своїй суті є нематеріальною, але її зберігання і розповсюдження здійснюються найчастіше з допомогою матеріальних носіїв.

Комерційна  таємниця має фактичну монополію конкретної особи на певну сукупність знань. Комерційна таємниця має найбільшу універсальність серед інших об'єктів інтелектуальної власності. Комерційна таємниця невідома третім особам. Закріплює виключне суб'єктивне право на цю інформацію.

Строк охорони її є необмеженим. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей.

Виходячи  з особливостей комерційної таємниці, під її поняття можуть бути підведені найрізноманітніші відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємця. Не можуть вважатися комерційною таємницею:

• засновницькі документи;
• документи, що надають право займатися підприємницькою діяльністю;
• відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для перевірки правильності вирахування та сплати податків та інших обов'язкових платежів;
• відомості про чисельність та склад працівників, їх заробітну плату та умови праці;
• документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів;
• відомості про забруднення навколишнього середовища;
• про порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоди здоров'ю населення.

Річна бухгалтерська звітність  юридичної особи є відкритою для зацікавлених користувачів: банків, інвесторів, кредиторів, покупців, постачальників і т.п., які можуть ознайомитись з нею і отримувати її копії з відшкодуванням витрат на копіювання.

Крім  комерційної таємниці законодавство  виділяє також ще декілька видів відомостей, які повинні зберігатись в таємниці, — це державна, військова, медична, нотаріальна, адвокатська, банківська таємниці, особиста та сімейна таємниця, таємниця усиновлення, таємниця слідства і т.п. Комерційна таємниця відрізняється від цих видів тим, що відомості, які вона містить, відносяться до комерційної діяльності підприємця і мають комерційну цінність. Відповідно до цього, суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю є особи, які займаються підприємницькою діяльністю, тобто юридичні та фізичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності.

Майновими правами інтелектуальної  власності на комерційну таємницю є:

1)  право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної  власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила  інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

Володілець  права інтелектуальної власності  має право самостійно використовувати  цю інформацію будь-якими способами, але в межах, передбачених законом.

Володілець  права інтелектуальної власності має право дозволяти використання цієї інформації третім особам на підставі договору. Перш за все він має право в любий момент розкрити перед невизначеним колом осіб ті відомості, які складали комерційну таємницю, якщо це не порушує прав по зобов'язанням контрагентів.

Володілець  права інтелектуальної власності має право продати або іншим способом розпорядитися цією інформацією (найчастіше це відмова самого володільця від її подальшого використання).

Суб'єкт  права інтелектуальної власності  може надавати іншим особам дозвіл на використання конфіденційної інформації шляхом видачі виключних чи невиключних ліцензій.

Сутність  права інтелектуальної власності  на комерційну таємницю полягає в  забезпеченні володільцю інформації можливості засекречувати цю інформацію від широкого загалу і вимагати, щоб треті особи утримувались від використання незаконних методів її отримання.

Охорона комерційної таємниці органами державної влади

Органи державної влади зобов'язані  охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення потрібне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

Органи державної влади зобов'язані  охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

Органи  державної влади, яким в силу їх повноважень, стала відома та чи інша інформація що містить комерційну таємницю, зобов'язав охороняти її від розголошення, недобросовісного використання, приймати всі заходи щодо розголошення її крім випадків, коли таке оголошення необхідне для забезпечення захист населення.

Органи державної влади звільняються від відповідальності за її розголошення, коли сам суб'єкт права інтелектуальної  власності на комерційну таємницю не вжив заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання. Для цього суб'єкт права інтелектуальної власності на комерційну таємницю може використовувати всі можливі засоби по забезпеченню секретності інформації в межах закону.

Володілець  комерційної інформації зобов'язаний приймати всі заходи щодо її охорони, а також розкрити її за вимогою компетентних державних органів чи посадових осіб (наприклад, слідчі органи чи органи попереднього дізнання, суд).

Строк чинності права інтелектуальної  власності на комерційну таємницю

1. Строк чинності права інтелектуальної  власності на комерційну таємницю обмежується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.

Право інтелектуальної  власності на комерційну таємницю діє до тих пір, поки зберігається фактична монополія особи на інформацію, яка її складає, а також існують передбачені законом умови її охорони. В цьому випадку принцип строковості патентної охорони не діє і тому така форма охорони є досить часто застосовуваною підприємцями.

1.2. Право інтелектуальної власності на наукове відкриття

Стаття   457. Поняття наукового відкриття

1. Науковим  відкриттям є встановлення невідомих  раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні змінну рівень наукового пізнання.

У національному  законодавстві визначення поняття  «наукове відкриття» вперше знайшло своє закріплення у коментованій статті ЦК України. У спеціальній літературі відсутнє загальновизнане визначення поняття «наукове відкриття». Нерідко в нього вкладається дуже широкий зміст, що охоплює як здобуття нових наукових знань, так і вирішення конкретних практичних завдань. Найчастіше це поняття пов'язується лише з результатами теоретичних досліджень, не обмежених якоюсь певною галуззю знань. Зазвичай під науковим відкриттям розуміють виявлення або встановлення певних явищ, дій, стійкого зв'язку між ними, їх взаємної обумовленості, що об'єктивно існують в матеріальному світі, але раніше не були відомі. Таким чином, під науковим відкриттям розуміється принципово нове знання, встановлене в процесі дослідження, що вносить фундаментальні зміни в існуючий в світі рівень наукового пізнання. З усвідомленням величезного значення наукових відкриттів для розвитку науки, техніки, культури в кінці XIX ст. перед світовим співтовариством постало питання щодо доцільності спеціальної правової охорони наукових відкриттів. Уперше ця проблема була сформульована у 1879 р. на Лондонському конгресі Міжнародної літературної та художньої асоціації, до обговорення неї на конгресах цієї організації поверталися ще декілька разів. Але лише у 1967 р. в Стокгольмі була підписана Конвенція, що засновує ВОІВ, згідно з положенням якої до змісту поняття інтелектуальної власності було віднесено і право на наукове відкриття (ст. 2). Більше, ніж через 10 років, у березні 1978 р. був підписаний Женевський договір про міжнародну реєстрацію наукових відкриттів, який на міжнародно-правовому рівні закріпив визначення терміна «наукове відкриття», під яким розуміється встановлення явищ, властивостей або законів матеріального світу, які раніше не були відомі і які доступні для перевірки. Норми цього договору передбачали право авторства та право пріоритету на наукове відкриття, а також широке інформування світової спільноти про нього. Проте цей нормативний акт так і не набув чинності. Міжнародної правової охорони наукових відкриттів не відбулося, незважаючи на те, що на той час уже існував національний досвід такої правової охорони в деяких країнах: у СРСР — з 1947 p., ЧССР (Чехословаччина) - з 1957, НБР (Болгарія) - з 1961, МИР (Монголія) -з 1970, в Республіці Куба - з 1983 р.

Право інтелектуальної  власності на перше відкриття  в СРСР було зареєстровано 26.06.57 р. з пріоритетом від 15.03.47 р. За наступні 35 років у СРСР були зареєстровані права майже 400 відкриттів. При цьому кількість заявок на реєстрацію права на відкриття перебільшувала 12000. На жаль, з розпадом «соціалістичного табору» реєстраційна система правової охорони відкриттів у світі припинила своє існування. У XXI ст. наукові відкриття знов, як і у XX ст., набувають правову охорону лише в рамках інституту авторського права і суміжних прав. Враховуючи, що жодне національне законодавство, жодний міжнародний договір не надає виключного, монопольного права інтелектуальної власності на наукове відкриття, і сьогодні залишається дискусійним питання щодо включення наукового відкриття до переліку об'єктів права інтелектуальної власності. Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 p., який був чинним в Україні до 01.01.2004 p., містив окремий Розділ V «Право на відкриття», в якому однак не містилося визначення поняття зазначеного об'єкта права інтелектуальної власності. У статтях 514-516 цього Кодексу закріплювалися: права автора відкриття — право на визнання його авторства і пріоритету на відкриття; право на винагороду та відповідні пільги; перехід права автора відкриття за спадкоємством; гарантії захисту прав автора відкриття у судовому порядку; видача правовстановлюючого документа — диплома, що засвідчував визнання (офіційну кваліфікацію) відкриття, його пріоритет та авторство на відкриття. Правовий режим відкриття встановлювався не лише зазначеним Цивільним кодексом Української РСР, а й «Положенням про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції» (далі — Положення), затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 21.08.73 р. № 584, на підставі якого вирішувалися питання набуття, здійснення та захисту права інтелектуальної власності на відкриття в колишньому СРСР. Положення містило визначення поняття відкриття, яке практично повторювало визначення, закріплене у коментованій статті ЦК України. Положення не поширювалось на географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, відкриття родовищ корисних копалень, а також на відкриття в сфері суспільних наук. Уперше в національному законодавстві відкриття як об'єкт права інтелектуальної власності згадане в ст. 41 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 p., але визначення поняття відкриття цей закон не містить. Як відомо, з початку 90-х років XX ст. правова охорона наукових відкриттів в Україні практично не здійснюється.

У ЦК України  законодавець дає чітке визначення поняття «наукове відкриття», яке  об'єднувало в єдине ціле, з одного боку, процес наукового пізнання, з  іншого — його результат. Це визначення пов'язує наукове відкриття із пізнанням матеріального світу, вказуючи при цьому на можливі його об'єкти — явища, властивості та закономірності матеріального світу. Змістом наукового відкриття є встановлення, пізнання або виявлення названих об'єктів. Науковим відкриттям може бути визнаний не будь-який науковий результат, а тільки той, що встановлює невідомі раніше закономірності, властивості та явища матеріального світу. Явище матеріального світу як об'єкт наукового відкриття — це невідома раніше об'єктивно існуюча форма прояву суті об'єкта матеріального світу (природи). Під суттю розуміють сукупність глибинних зв'язків і відносин, які визначають розвиток матеріального об'єкта. Явище і суть органічно об'єднані, проте ця єдність не означає, що вони збігаються. Саме розкриття суті надає можливість наукового пояснення самого явища. Суть і явище існують об'єктивно, вони не залежать від волі людини, її свідомості та рівня її обізнаності. Будь-яка суть має зовнішні прояви, будь-яке явище містить у собі якусь інформацію щодо суті. Явище матеріального світу як об'єкт наукового відкриття якнайповніше розкривається при встановленні його причинності, обумовленості і наслідку. Не може бути визнано науковим відкриттям явище, яке є будь-яким встановленим науковим фактом. Учений має довести причину цього явища, до чого воно призводить і за яких умов може бути виявлено. Властивість матеріального світу як об'єкт наукового відкриття — це об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу, яка не була відома раніше. Властивість виявляється у відносинах цього об'єкта з іншими об'єктами та явищами. Кожному об'єкту притаманна низка властивостей, серед яких є як суттєві, так і несуттєві. Саме сукупність суттєвих властивостей об'єкта становить його якісну сторону, відрізняє його від інших об'єктів і характеризує весь клас однорідних об'єктів. Властивість, яка притаманна об'єкту, залежить від інших об'єктів, з якими він взаємодіє. Тому встановлення існування раніше не відомої властивості є лише необхідним, але ще не достатнім елементом змісту наукового відкриття. Має бути доведено, чим викликана така властивість, до чого вона призводить і за яких умов взаємодії з іншими об'єктами проявляється. Потрібно науково обгрунтувати встановлену суть цієї властивості та її закономірний характер. Тобто для виявлення нової суттєвої властивості об'єкта необхідно встановити існуючу незалежно від волі і свідомості людини невідому раніше якісну рису цього об'єкта щодо інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію. Закономірність як об'єкт наукового відкриття — прояв дій об'єктивних законів природи. Об'єктом відкриття вона стає тоді, коли людина її встановила будь-яким чином та вперше сформулювала. Закономірність стає об'єктом наукового пізнання з моменту, коли вона була вперше сформульована. Закономірність матеріального світу як об'єкт наукового відкриття — це не відомий раніше, об'єктивно існуючий стійкий зв'язок між явищами та властивостями матеріального світу, що суттєво змінює рівень пізнання. Відкрити закономірність означає виявити цей зв'язок, встановити його і виразити його математичною, функціональною або іншою залежністю. Цей зв'язок характеризується такими особливостями: по-перше, це суттєвий, внутрішньо притаманний явищам або властивостям зв'язок, їх взаємна зумовленість, яка не повинна мати випадковий характер. Тому для визнання зв'язку закономірним має бути не просто виявлено сталий зв'язок яких-небудь явищ або властивостей, а й встановлено причинно-наслідковий характер такого зв'язку; по-друге, цей зв'язок повинен мати стійкий характер, він характеризує такі відносини, за якими зміна одних явищ або властивостей спричинює цілком певну зміну інших; по-третє, зв'язок повинен мати універсальний характер і задовольняти вимоги узагальнення і можливості поширення його на інші однорідні об'єкти.