Правова охорона нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності Тема 8. Правова охорона об’єктів авторського права і сумі

Одночасно з визначенням об'єктів наукового  відкриття ЦК України містить  критерії придатності для набуття  права інтелектуальної власності на явища, властивості і закономірності матеріального світу, які можуть бути визнані науковими відкриттями. Передусім науковим відкриттям визнається встановлення певного роду наукових фактів, які вносять докорінні зміни у рівень вирішення завдань наукового пізнання. Наукові відкриття розширюють і поглиблюють пізнання матеріального світу, приводять до нового знай ня про об'єктивну дійсність. Його зміст становлять, насамперед, знання про те, що цей об'єкт наукового відкриття (закономірність, властивість, явище) існує. При цьому зміст наукового відкриття — це не лише встановлення, констатація того або іншого факту, а і його наукова інтерпретація, яка може полягати, наприклад, у виявленні закономірностей зв'язку такого явища з іншими феноменами. Наукове відкриття, яке проявляється у вирішенні завдань пізнання, полягає у виявленні суттєвих, необхідних, таких, що повторюються, зв'язків у матеріальному світі, а не у встановленні якихось раніше не відомих матеріальних об'єктів, якими є географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, а також відкриття корисних копалин. Не відповідають нормам частини першої досліджуваної статті ЦК України також наукові відкриття у сфері суспільних наук, оскільки їх істинність не піддається об'єктивній перевірці і може бути встановлена лише суспільною практикою. Такий критерій придатності наукового відкриття для набуття права інтелектуальної власності на нього, яким є вирішення завдань пізнання, дає змогу відрізняти наукові відкриття від інших об'єктів права інтелектуальної власності і, передусім, від винаходів. На відміну від винаходу, який є конкретним засобом вирішення практичного завдання (технологічне або технічне його рішення). Науковим відкриттям визнається не будь-яке вирішення наукового завдання, а таке, що вносить докорінні зміни в рівень пізнань. Наукове відкриття як результат пізнання має цінність само по собі, незалежно від можливостей його безпосереднього використання. Наукове відкриття лише є підґрунтям для створення конкретних засобів впливу на природу.

Ще одним  критерієм придатності наукового  відкриття для набуття права  інтелектуальної власності на нього  є його новизна. Це прямо випливає з самого визначення наукового відкриття, оскільки ним може бути визнано «встановлення лише невідомих раніше закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу». В цьому разі під новизною розуміють абсолютну світову новизну наукового відкриття. Важливим критерієм визнання наукового відкриття як об'єкта права інтелектуальної власності є те, що воно має бути таким науковим результатом, що вносить докорінні зміни у рівень пізнання. Таким чином, науковими відкриттями можуть бути визнані положення фундаментального характеру, які є суттєвим внеском до наукового пізнання світу. Цей критерій придатності наукового відкриття для набуття права інтелектуальної власності на нього можна віднести до категорії оціночних понять, як, наприклад, критерій «винахідницький рівень». За своєю природою він не піддається точному визначенню, оскільки будь-яке нове знання одним фахівцем може бути оцінене як докорінна зміна, а іншим — як несуттєва. Причому неоднозначність висновків фахівців може бути зумовлена чинниками як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру. На практиці вироблено низку підходів для визначення фундаментальності наукових відкриттів. Підтвердженням фундаментальності може бути той факт, що наукове відкриття є основою для нових напрямів у розвитку науки і техніки та розробки принципово нових технологічних чи технічних рішень. На фундаментальність наукового відкриття може вказувати й те, що за допомогою виявлених явищ, властивостей або закономірностей матеріального світу стало можливим пояснення таких наукових фактів і експериментальних даних, які раніше не знаходили наукової інтерпретації з позицій усталених теоретичних знань. Ще одним підтвердженням фундаментальності наукового відкриття може бути те, що воно обумовлює необхідність докорінного перегляду раніше відомих теоретичних положень. Таким чином, критерій «внесення докорінних змін у рівень пізнання», незважаючи на його оціночний характер, має важливе значення для визнання виявленої закономірності, властивості або явища матеріального світу науковим відкриттям. Нарешті, критерієм придатності наукового відкриття для набуття права інтелектуальної власності на нього є його достовірність. Необхідно, щоб наукове відкриття відповідало критерію істинності. Існування закономірності, властивості чи явища матеріального світу має бути не просто констатоване автором, а й доведене ним теоретично та (або) експериментальне. Без цього наукове відкриття ще не існує, є лише гіпотеза (припущення), висунута для встановлення чи спростування певних зв'язків, явищ матеріального світу. Докази мають містити дані, які обґрунтовують достовірність наукового відкриття, а в необхідних випадках мають бути надані також методика експериментів, отримані результати та сформульовані висновки.

Стаття   458. Право на наукове відкриття

1. Автор наукового  відкриття має право надати  науковому відкриттю своє ім'я  або спеціальну назву.

2. Право на  наукове відкриття засвідчується  дипломом та охороняється у  порядку, встановленому законом.

1. Автор наукового  відкриття відповідно до чинного  законодавства не має, а враховуючи  особливості змісту наукового  відкриття, і не може мати  виключних майнових прав інтелектуальної власності на встановлені ним закономірності, властивості або явища матеріального світу. Наукові відкриття як результати пізнання матеріального світу з моменту їх оприлюднення стають суспільним надбанням і можуть вільно використовуватися кожною зацікавленою особою. Отже, право на використання наукового відкриття не може належати виключно одній особі, навіть автору наукового відкриття. Водночас за автором наукового відкриття визнається право авторства на наукове відкриття, пріоритет наукового відкриття, право на назву наукового відкриття, включаючи і право надання науковому відкриттю імені автора або спеціальної назви за його бажанням. Крім зазначених особистих немайнових прав інтелектуальної власності логічно було б, щоб автору належали і інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, наприклад, право перешкоджати будь-якому посяганню на наукове відкриття, здатному завдати шкоди честі та репутації його авторові, що повинно було б знайти своє закріплення на законодавчому рівні.

Сама  природа наукових відкриттів виключає визнання за їхніми авторами монопольних прав на них. Проте особи, які зробили наукове відкриття, вправі претендувати на визнання та заохочення їхніх наукових заслуг суспільством. Тобто права на матеріальне чи моральне заохочення (винагороду, пільги тощо) також можуть бути передбачені в законодавстві. Наприклад, згідно з Положенням у колишньому СРСР автор наукового відкриття одночасно з державною реєстрацією прав на нього та видачею диплома на наукове відкриття набував право на винагороду, її розмір визначався з урахуванням важливості наукового відкриття в сумі до 5000 рублів за наукове відкриття, незалежно від кількості авторів, яка і на той час не була реальною винагородою за багаторічну інтелектуальну, творчу діяльність. Ця винагорода виплачувалася авторам незалежно від одержання ними авторського гонорару за твір, в якому викладена суть наукового відкриття, виплати різних премій, а також очікуваного ефекту від використання наукового відкриття в наукових дослідженнях і народному господарстві. У разі смерті автора право на винагороду переходило до його спадкоємців. Крім цього, авторам наукових відкриттів надавалась низка пільг і переваг. Приміром, вони могли публічно захистити свої наукові відкриття як кандидатські і докторські дисертації, їм могли присуджуватися Державні премії та присвоюватися почесні звання. Автори наукових відкриттів мали право на додаткову житлову площу в державному житловому фонді. Серед наданих авторам прав інтелектуальної власності на наукові відкриття найважливішим є право авторства. Воно має ту саму суть, що і право авторства на твори науки, літератури і мистецтва або винаходи, корисні моделі та промислові зразки (див. коментар до ст. 423 ЦК України). Тобто фізичній особі, яка зробила наукове відкриття, гарантується право визнаватися його автором. Таке право має абсолютний і виключний характер. Воно діє стосовно всіх інших осіб і ніхто, крім особи, яка зробила наукове відкриття, не може претендувати на авторство щодо цього наукового відкриття. Право авторства є особистим немайновим правом інтелектуальної власності і не може бути відчужене за життя автора або перейти до спадкоємців після його смерті, тобто воно діє безстроково.

Частина друга коментованої статті ЦК України  зазначає, що право інтелектуальної  власності на наукове відкриття  виникає на підставі державної реєстрації. Цей юридичний факт засвідчується виданням охоронного документа — диплома на наукове відкриття. Диплом визнає результат наукової творчості науковим відкриттям, визначає авторство особи, що зробила наукове відкриття, встановлює пріоритет наукового відкриття. Якщо наукове відкриття зроблено у зв'язку із виконанням службових обов'язків, право інтелектуальної власності на нього все одно належить його авторові. Згідно з Положенням у колишньому СРСР установі, де працював автор наукового відкриття, видавалося свідоцтво, яке засвідчувало, що це наукове відкриття зроблено в цій установі. Правова охорона наукового відкриття, згідно з нормою коментованої статті ЦК України, здійснюється у порядку, встановленому законом. Проте ані коментована стаття ЦК України, ані Глава 38 ЦК України не закріплюють особливостей набуття правової охорони такого об'єкта права інтелектуальної як наукове відкриття, а також не встановлюють особливостей захисту прав інтелектуальної власності на наукові відкриття в разі їх порушення. Виходячи зі змісту коментованої статті ЦК України можна дійти висновку, що питання, пов'язані як з набуттям, так і захистом права інтелектуальної власності на наукові відкриття вирішуються на загальних цивілістичних засадах, закріплених ЦК України. Скажімо, у разі оспорення авторства на наукове відкриття особи, зазначеної як його автор у дипломі на наукове відкриття, ця особа або її спадкоємці мають право звернутися до суду за захистом свого порушеного або оспореного права. Суду підвідомчі й інші спори, пов'язані з правами на наукове відкриття, наприклад, про визнання особи співавтором або про вилучення із кола співавторів особи, яка раніше була зазначена у дипломі на наукове відкриття як його автор. У разі порушення права авторства на наукове відкриття або права на ім'я автор вправі вимагати через суд поновлення свого порушеного права, а також припинення дій, що порушують його права, або обрати інший спосіб захисту своїх прав, передбачений ЦК України. Відносини щодо права інтелектуальної власності на наукове відкриття доцільно врегулювати спеціальним законом. Такий закон має містити визначення критеріїв придатності для набуття права інтелектуальної власності на наукове відкриття; норми щодо надання правової охорони науковому відкриттю, включаючи порядок подання заявки на видачу диплома на наукове відкриття та порядок його видачі, здійснення наукової експертизи заявки, державної реєстрації права інтелектуальної власності на наукове відкриття та публікації відомостей про нього; норми, які встановлювали б особливості захисту права інтелектуальної власності на наукове відкриття тощо.

1.3. Право інтелектуальної власності на компонування інтегральних мікросхем

Поняття зазначеного об'єкта інтелектуальної  власності міститься у Законі «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»

Інтегральна мікросхема (далі - ІМС) -мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Компонування (топографія) ІМС - зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань міме ними,

Законодавство висуває вимогу оригінальності компонування інтегральної мікросхеми для того, щоб воно (компонування) було придатним  для набуття права інтелектуальної  власності на нього. Компонування ІМС  визнається оригінальним, якщо воно не створене шляхом прямого відтворення (копіювання) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відомим  у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи або до дати його першого використання. Існує презумпція оригінальності компонування ІМС доти, доки не доведено протилежне.

Обсяг правової охорони компонування ІМС визначається зображенням цього компонування на матеріальному носієві.

Суб'єктами права інтелектуальної  власності на компонування ІМС є автор та інші особи, які набули прав на об'єкт за договором чи законом, зокрема роботодавець, правонаступник тощо.

Майновими правами інтелектуальної  власності на компонування ІМС є: право на використання компонування ІМС; виключне право дозволяти використання компонування ІМС; виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування ІМС, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Права інтелектуальної власності  на компонування ІМС засвідчуються свідоцтвом. Майнові права на компонування ІМС належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором. Зазначені права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на компонування ІМС спливає через десять років, що рахуються від дати подання заявки на компонування ІМС в установленому законом порядку.

Можливе дострокове припинення чинності майнових прав на компонування ІМС за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не суперечить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом. Якщо у зв'язку з цим завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на його використання, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

У разі припинення чинності виключних майнових прав на компонування ІМС воно переходить у суспільне надбання і може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. Однак чинність достроково припинених виключних майнових прав на компонування ІМС може бути відновлено

у порядку, встановленому законом, за заявою особи, якій ці права належали у момент їх припинення.

Права інтелектуальної  власності на компонування ІМС можуть бути визнані недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом,

Законодавець  передбачає право попереднього користувача  на компонування ІМС, яке за своєю суттю аналогічне правам попереднього користувача на об'єкти патентного права¹.

1.4. Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію

Раціоналізаторською пропозицією  є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ч. 1 ст. 481 ЦК).

Об'єктом  раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. Як правило, за допомогою раціоналізаторських  пропозицій відбувається удосконалення  уже існуючих технічних чи організаційних рішень, пристосування їх до конкретних умов функціонування юридичної особи.

Раціоналізаторська  пропозиція повинна: відноситися до профілю юридичної особи, якій вона подана; бути новою; бути корисною підприємству.

Насамперед  необхідно, щоб раціоналізаторська пропозиція стосувалася будь-якої сфери діяльності тієї юридичної особи, якій вона подається. Для визнання пропозиції об'єктом інтелектуальної власності достатньо місцевої новизни, тобто відсутності інформації про неї у даної юридичної особи. Що стосується корисності, то використання пропозиції юридичною особою повинно дати змогу отримати економічний, технічний чи інший позитивний ефект.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.

Суб'єктами права інтелектуальної  власності на раціоналізаторську пропозицію є: її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана. Автором може бути фізична особа, творчою працею якої створено зазначений об'єкт інтелектуальної власності, незалежно від того, працює вона на цьому підприємстві, чи ні.

До особистих немайнових прав автора належить право авторства, пріоритет, право на найменування раціоналізаторської пропозиції, а до майнових - право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.