Товарознавча характеристика виробів народних промислів з деревини

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський інститут економіки і туризму

 

Кафедра товарознавства

 та  експертизи товарів

 

 

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

 «Товарознавча характеристика виробів народних промислів з деревини»

 

 

 

 

 

Виконала студентка 

факультету МТКД, групи  ЗТЕМ-09

Андрійчук М. І.

Науковий керівник: к.т.н., д.

Павлишин М. Л.

 

 

 

 

 

 

Львів – 2012

ЗМІСТ

 

КЛЮЧОВІ СЛОВА, УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ, ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ВСТУП...........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1.СПОЖИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ВИРОБІВ НАРОДНИХ ПРОМИСЛІВ З ДЕРЕВИНИ ........................6

1.1. Історія розвитку народних промислів переробки деревини ............6

1.2. Споживні властивості виробів народних промислів з деревини.....8

1.3. Фактори формування споживних властивостей і асортименту виробів народних промислів з деревини.............................................11

1.3.1. Характеристика сировини.......................................13

1.3.2. Технологія виробництва.......................................13

РОЗДІЛ 2. АСОРТИМЕНТ ТА ЯКІСТЬ ВИРОБІВ НАРОДНИХ ПРОМИСЛІВ З ДЕРЕВИНИ.....................................................................16

2.1. Класифікація виробів народних промислів з деревини..................16

2.2. Характеристика асортименту сувенірної продукції з деревини, які реалізовуються на спеціалізованому ринку «Вернісаж» м. Львова.....18

2.3. Контроль якості виробів народних промислів з деревини………...25

ВИСНОВКИ.................................................................................................33

РЕКОМЕНДАЦІЇ.........................................................................................34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................35

ДОДАТКИ...................................................................................................36

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Дерево – один з найбільш поширених матеріалів у виробництві виробів народних художніх промислів. Художня обробка дерева – найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва. Майстри народних промислів вміли виявляти його красу, використовувати пластичні властивості. Для виготовлення художніх виробів і сувенірів застосовують деревину різних порід дерев, які добре піддаються обробці (різьбленню, струганню, точінню, випилюванню) та оздобленню (шліфуванню, поліруванню, розпису). Беруться до уваги також художні особливості текстури деревини, природні вигини стовбура, будова сучків. Деревина з давніх часів була улюбленим і цінним матеріалом. Вона міцна й пружна, має невелику питому вагу. Барвники, оліфа й лаки надійно захищають дерев'яні вироби від води і водночас посилюють декоративне звучання текстури. Глибоке розуміння й знання властивостей деревини та інших матеріалів в усі часи залишалися незмінною основою народного мистецтва.

 

Все це свідчить про те, що на тривалий (плановий) період повною мірою передбачити елементи ринку неможливо. Ринок треба вивчати постійно й оперативно реагувати на його кон'юнктуру. Отже, дослідження ринку та якості фруктів означає визначення об'єктивних економічних тенденцій його розвитку: попиту, пропозиції, ціни, стану конкуренції тощо. Все це свідчить про актуальність теми курсової роботи.

Мета: споживні властивості виробів, асортимент та якість народних промислів з деревини.

 Для досягнення мети  перед нами поставлені наступні  завдання:

• Історія розвитку народних промислів переробки деревини
• Споживні властивості виробів народних промислів з деревини
• Фактори формування споживних властивостей і асортименту виробів народних промислів з деревини
• Охарактеризувати сировину
• Дослідити технологію виробництва
• Класифікація виробів народних промислів з деревини
• Охарактеризувати асортимент сувенірної продукції з деревини, які реалізовуються на спеціалізованому ринку «Вернісаж» м. Львова
• Контроль якості виробів народних промислів з деревини

Об’єкт дослідження – вироби народних промислів.

Предмет вивчення – споживчі властивості, асортимент, якість.

Структура роботи. Дана курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, рекомендацій, списку використаних джерел із 16 найменувань, містить 34 сторінки.

 

КЛЮЧОВІ СЛОВА, УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ, ОСНОВНІ ТЕРМІНИ

РОЗДІЛ 1

СПОЖИВНІ ВЛАСТИВОСТІ  ВИРОБІВ НАРОДНИХ

ПРОМИСЛІВ З ДЕРЕВИНИ

 

 

1.  Історія розвитку народних промислів переробки деревини

Художня обробка дерева - найдавніший декоративно-прикладного  мистецтва, виготовлення оригінальних виробів дерева різноманітного функціонального призначення.

Первісні вироби з дерева з’явились вже в епоху мезоліту внаслідок застосування кремінного долота, тесла й сокири. Знаряддя і посуд з дерева яке значно податливіше для обробки, ніж кістка чи камінь, ще ширше розповсюдилися у побуті неолітичних племен Східної Європи. Однак для дослідників залишається нез’ясованим ранній етап розвитку деревообробного виробництва через малу кількість дерев’яних археологічни знахідок. Археологічні матеріали, знайдені на теренах України при розкопках скіфськихпоселень і поховань, засвідчують майстерне володіння скіфськими ремісниками-дерево-обробниками техніками видовбування - витесування, столярними з’єднання-ми, плоскорельєфним та об’ємним різьбленням інкрустацією тощо.

Масового характеру набуло у Скіфії виробництво зброї і транспортних засобів. Зброярі виготовляли з дерева списи, луки, стріли, піхви для мечів щити, горити і подібні предмети військового обладунку, оздоблюючи їх золотими і бронзовими бляшками з орнаментальними та міфічними зображеннями. Крім того, вони ще виготовляли з дерева і засоби пересування: сани, вози, човни, сідла, ярма, які гарно оздоблювали.

Скіфська знать користувалася  дерев’яними меблями: стіл, стільці, лави та ложе (ІV-ІІІ ст. до н.е.). Своєрідною формою та декором відзначаються дерев’яні погребельні ложе і саркофаги, що трапляються при археологічних розкопках багатих поселень.

Перші відомості про дерев’яний посуд, яким користувалися скіфи, подає  нам грецький історик Геродот (V ст. до н.е.) в описі Скіфії.

Сарматські племена населяли південь нашої країни в II ст. до н.е. - IV ст. н.е. і також користувалися  дерев’яними виробами: предметами військового обладунку, посуду тощо. Деякі з них пофарбовані в  червоний колір, оздоблені поліхромним розписом, різьбленням, вставками із різноколірних камінців і скла.

Важливою галуззю виробничої діяльності стародавніх слов’ян  у VІ-ІХ ст. була обробка дерева. Широкий набір теслярських, столярних і різьбярських інструментів (сокири, струги, тесла, пили, свердла, долота, різці тощо) свідчить про диференціацію вже на той час деревообробного ремесла і появу

майстрів -професіоналів. Вони виготовляли і оздоблювали речі хатнього вжитку, знаряддя праці, зброю, засоби пересування та сакральні предмети.

Сусідство давніх слов'ян зі скіфо-сарматськими племенами на початку І

тис. н.е. сприяло засвоєнню слов’янами технічних прийомів обробки дерева- виготовлення за допомогою клинків дощок та їх фальцювання, впровадження художнє оздоблення дерев’яних виробів плоского й об’ємного різьблення та розписів. Деякі орнаментальні мотиви і декоративні зображення (священне дерево з оленями, велика богиня з кіньми та птахами, обожнювані вершники тощо також проникли у давньослов“янське мистецтво із сарматської культури і дійшли навіть до наших часів.

Письмові джерела ХІ-ІІІ ст. засвідчують доволі вузьку спеціалізацію деревообробних промислів: “дерводельници”, “плотници” (споруджували перші християнські церкви, житлові і господарські будівлі, інколи оздоблюючи їх різьбленням та розписом), “мостники” (прокладали мости і бруковані вулиці), “огородники” (встановлювали кріпосні стіни, вежі та інші укріплення), “порочники” (виготовляли стінобитні і метальні пристрої), „лучники” (виробляли луки та інші дерев’яні предмети військового обладунку). Майстри “кораблетворящие” і “древодельци” виготовляли різні засоби пересування по воді і суші, доконче необхідні для торгівлі, військових походів та рибальського промислу.

В Київській Русі була розвинена монументальна дерев’яна скульптура. Літопис Нестора розповідає, що у древнім місті Києві за часів князя Володимира стояло шість дерев’яних монументальних статуй, які зображали язичеських богів. Він також відзначає, що в побуті населення Київської Русі вживалися дерев’яні вироби (бочки, миски, ложки тощо), які також часом були оздоблені плоскою різьбою та інкрустацією. Залишки таких виробів знайдено під час розкопок Райковецького городища на Житомирщині.

Археологічні розкопки виявили  багато різноманітних металевих  інструментів для обробки дерева (сокири, ножі, долота, свердла тощо), які переконливо свідчать про широкий розвиток цієї галузі народної творчості в Київській Русі.

Під час феодального роздрібнення і татарських нападів в ХІІІ-ХV ст. центри художніх ремесел перемістилися зі східних земель України на західні. Основним центром стала Галицько-Волинська земля, до якої, як сказано в Галицько-Волинському літописі від 1259р., "тікали майстри від татар”. Визначним митцем-різьбярем того часу був Авдій, який оздоблював церкву різьбою в Холмі (1260р.).

У літописах Х-ХІІІ ст. часто згадуються плавальні судна, вози та сани, а також предмети внутрішнього обладнання хат (столи, стільці, лави, ліжка, скрині тощо). У бідняків і феодальної знаті вони відрізнялися формою і оздобленням.

У побуті різних верств населення Древньої Русі набув широкого вжитку різноманітний дерев’яний посуд. Великі за об’ємом посудини - бочки (“бочька", “бчелка”) і діжки (“кадки”) - служили для зберігання зерна і рідини. Їх виробляли майстри - “древодельци” із клепок, стягуючи виріб дерев’яними обручами. У той же спосіб виробляли посуд середніх розмірів-цеберко (“ушат") і відро для води. Ночви (“корита”) видовбували з однієї товстої колоди Столовий дерев’яний посуд поділявся на посуд для пиття — ковші, братини, корці, чаші та для гарячих страв - ставці, миска й тарілки. З дерева виготовляли також ложки і черпаки. Дерев’яними ложками користувалися усі - селяни міщани, феодали і навіть князі.

У ХІV-ХVІ ст. деревообробництво розвивалося в Україні повсюдно - і в містах, і в селах, покликане забезпечити населення (простих людей і феодальну знать) необхідними виробами з дерева. Селяни для власних потреб виготовляли деякі предмети хатнього обладнання, господарського реманенту тощо. Складніші вироби або деталі вони замовляли у місцевих майстрів за відповідну плату.

Сільські деревообробні  промисли, як і інші ремесла, все  більше відокремлювалися від рільництва. Характерною особливістю була спеціалізація у виготовленні місткого бондарного посуду, дрібного бондарного посуду, столового посуду, ложок тощо (родин і цілих сіл). Однак селяни не поривали зовсім із землеробством, для багатьох заняття ремеслом залишалося допоміжною галуззю в осінньо-зимовий період.

Сільські теслярі, бондарі, столярі виготовляли і вивозили на ринки знаряддя праці, засоби транспорту, меблі, хатнє начиння, оздоблене різьбленням та розписом. Народні майстри ХІV-ХV ст. успадкували і розвинули традиції деревообробних ремесел стародавньої Русі. Існували і збагачувалися основні типологічні групи виробів, різновидів різьблення, деякі орнаментальні мотиви тощо.

Художні вироби з дерева переважно адресувалися невеликій  групі багатих замовників - шляхтичам, міським патриціям, духовенству  і купцям. Функціональні і художні особливості цих виробів мусили відповідати вимогам пануючих класів. Конкуренція між сільським і міським ремеслом у ХІІІ-ХІV ст. відбувалась ще у прихованій формі. Згодом, у ХV-ХVІ ст. конкурентна боротьба за ринок збуту зросла, насамперед, серед професійних міських об’єднань (теслярів, бондарів, столярів). Перші писані статути засвідчували юридичне право існування цехів, розвиток і перехід міського цехового ремесла до наступного етапу. У Києві теслярський цех відомий з кінця XV ст., у Чернігові, Лебедині, Полтаві - в ХVІ-ХVІІ ст. Теслярський і бондарський цехи у Львові згадуються в міських книгах кінця ХІV-початку XV ст., столярний - середини XVI ст. Значними центрами деревообробних ремесел у XVI ст. були Володимир, Луцьк, Кременець, Кам’янець-Подільський, Холм, Буськ таін.

Незважаючи на соціальну  нерівність, а часом і національні  утиски, майстри, які вступали до цеху, користувалися певними привілеями. Приписи цехового статуту ставили всіх членів цеху в однакові умови. Визначалися максимальна кількість закупленої деревини та інших матеріалів, відповідні терміни на виготовлення виробів, їхня вартість, ринки збуту тощо. Цех суворо слідкував за якістю виробів, зростанням технічної і художньої майстерності його членів.

 

Хоч утисків зазнавали  насамперед українські майстри, художнє  деревообробництво в Україні у XV- XVI ст. розвинулося: збагачувалося й орнаментальними мотивами західноєвропейського декоративного мистецтва, зароджувалося пишне різьблення культових виробів це ми бачимо на прикладі царських воріт з церкви с. Домажир неподалік Львова, XV ст.

Із виробів цехових майстрів Києва, Львова, Кам’янця-Подільського до нашого часу дійшли різьблені ікони, кіоти, ручні хрести, меблі з панських

палаців, церковні лави.

Творча праця народних майстрів - деревообробників у XVII- XVIII ст. застосовувалась у багатьох галузях. Теслярі-будівельники водночас володіли різними техніками різьблення й профілювання. Тому деякі архітектурні частини дерев’яних споруд цього часу - піддашшя і опасання, ганки і галереї підтримувалися профільованими стовпчиками, консолями та кронштейнами.

Провідними регіонами художніх деревообробних промислів у XIX ст. були Подніпров’я, Полісся, Поділля, Карпати. У багатьох місцевостях виготовляли дерев’яні деталі архітектури, транспортні засоби та знаряддя праці, масово виготовляли на ярмарки предмети хатнього вжитку, зокрема начиння, різноманітні вони були і за оздобленням в залежності від регіону.