Система оподаткування підприємств в Україні

Основними видами доходів є:

-доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

-доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями та борговими зобов'язаннями;

-доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами та капітальний доход, пов’язаний з видобутком корисних копалин ;

-доходи від здійснення операцій лізингу ;

-інші види доходів.

Податок на додану вартість.

У загальній системі податків та обов'язкових платежів податок  на додану вартість посідає особливе місце. Цей податок, що охоплює найбільшу  кількість суб’єктів господарювання, є одним з основних джерел наповнення Державного бюджету України.

Платником ПДВ є особа, обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду  з останніх 12 місяців (календарних) перевищував 1200 неоподаткованих мінімумів  доходів громадян, а також особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну  територію України; особа, яка на митній території України надає  послуги, пов’язані з транзитом  пасажирів або вантажів через  митну територію України.

Об’єктом оподаткування  є операції платників податку  з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, ввезення товарів на митну територію України  та вивезення за її межі.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного  збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком ПДВ, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування, об’єкти оподаткування оподатковуються  за ставкою 20% бази оподаткування.

Контроль за нарахуванням і внесенням податку до бюджету  здійснюють податкові органи, а за справлянням і перерахуванням податку  до бюджету під час ввезення   (пересилання)   товарів  на  митну  територію  України -  митні  органи в порядку, узгодженому з  центральним податковим органом  України. Порядок внесення ПДВ до бюджету при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію  України  встановлюється Кабінетом Міністрів  України.

Збір за забруднення навколишнього  природного середовища.

Даний збір проводиться за інструкцією про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього  середовища, що розроблена на основі законів  України "Про охорону навколишнього  природного середовища", "Про підприємництво", "Про державну податкову службу в Україні", "Про відходи" на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року №303 "Про затвердження порядку  встановлення нормативів збору за забруднення  навколишнього природного середовища і стягнення цього збору. збір справляється за:

- викиди в атмосферне  повітря забруднюючих речовин  стаціонарними і пересувними  джерелами забруднення;

- скиди забруднюючих речовин  безпосередньо у водні об’єкти;

розміщення відходів;

Платниками збору є  суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, включаючи  їх об'єднання, філії, відділені та інші відокремлені підрозділи, що не мають  статусу юридичної особи, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи, організації, інші платники.

Суми збору обчислюються аналогічно сумам збору за використання водних ресурсів. Збір сплачується  платниками щоквартально до 20-го числа  місяця, наступного за звітним кварталом. Платники перераховують збір за забруднення  навколишнього природного середовища двома платіжними дорученнями:

30% - до Державного бюджету, 70% - до місцевих бюджетів. Збір  розподіляється між фондами охорони  навколишнього природного середовища  в складі відповідних бюджетів  у розмірах, встановлених законодавством:

20% - до місцевих фондів, що утворюються у складі сільських,  селищних, міських, бюджетів, на рахунки  що відкриваються на ім"я відповідних фінансових органів за відповідним кодом бюджетної класифікації.

50% - до місцевих фондів  охорони навколишнього природного  середовища обласних бюджетів  на окремі рахунки, що відкриваються  на ім"я обласних фінансових управлінь за відповідним кодом бюджетної класифікації.

30% - до Державного фонду  охорони навколишнього природного  середовища, що

утворюються у складі Державного бюджету України, на окремі рахунки  які відкриваються на ім’я територіальних органів Державного казначейства за відповідним кодом бюджетної  класифікації.

Контроль за правильністю обчислення збору, дотримання лімітів  викидів, скидів та розміщення відходів здійснюється органами Мінекобезпеки.

Контроль за своєчасністю та повнотою сплати збору здійснюється органами державної податкової служби на підставі документальних перевірок. Необхідно також зазначити, що сплата даного збору не звільняє платників  від відшкодування збитків, заподіяних через порушення природоохоронного  законодавства.

Плата за землю.

Будь-яке нерухоме майно  нерозривно пов’язане із земельною  ділянкою, на якій воно розташоване. Тому, маючи у власності об’єкт нерухомості  або користуючись і володіючи  ним на праві оренди, необхідно  знати, що при цьому одночасно  використовуються земельна ділянка, на якій розташований об’єкт нерухомості, а згідно статті 36 Земельного кодексу  використання землі в Україні  є платним. Власники землі і землекористувачі щорічно сплачують плату за землю  у вигляді плати за землю або  орендної плати, які визначаються залежно  від якості і місця знаходження  земельної ділянки виходячи кадастрової  оцінки земель.

Закон "Про плату за землю" передбачає, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні і сільські Ради можуть встановлювати пільги щодо плати  за землю: часткове звільнення на певний термін, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.

Відповідно до особливостей функціонування УМГ "Прикарпаттрансгаз" необхідно зазначити: якщо підприємства, установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будови або їх частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими підприємствами або будовами (їх частинами), переданими у тимчасове користування, сплачується в установлених розмірах на загальних підставах. Оскільки плата за землю в повному обсязі зараховується до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, то місцева влада повинна мати певні повноваження в цій сфері. Відповідно до підпункту "3" пункту 5 статті 18 "Положення про обласні, Київську і Севастопольські міські державні адміністрації" затвердженого Указом Президента України від 21.08.1995 року №760/95, до повноважень адміністрації належить затвердження в установленому порядку ставок земельного податку. Відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про плату за землю" ставки земельного податку на земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюються і затверджуються відповідними Радами виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання і місця розміщення земельної ділянки, але не вище ніж у 2 рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, що застосовуються для курортних населених пунктів, в містах Києві, Сімферополі, Севастополі та інших містах обласного підпорядкування.

Плата за землю сплачується  рівними частинами власниками землі  і землекористувачами - виробниками сільськогосподарської і рибної продукції і громадянами до 15 серпня і 15 листопада, іншими платниками - щоквартально до 15-го числа місяця, що наступає за звітним кварталом. Надмірно сплачені суми підлягають поверненню платникові за його письмовою заявою та за його бажанням зараховуються у сплату податку за наступний рік.

Комунальний податок.

Об’єктом оподаткування  є річний фонд оплати праці, розрахований виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працівників.

Ставка - 10% неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян (МНДГ=17 грн.) Розрахунок комунального податку:

1. Оподатковуваний фонд оплати праці (ОФОП) за звітний період (грн.) дорівнює добутку середньоспискової чисельності працюючих за звітний період, неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і на 3.
2. Знаходимо 7% (ставка комунального податку) від оподатковуваного фонду оплати праці за мінусом фактично сплачених авансових платежів за звітний період (грн.)

 

 

 

 

 

 

3. Порівняльний аналіз  корпоративного оподаткування в  контексті міжнародного досвіду

Економічні трансформації  в країні та її економічне оздоровлення неможливі без формування дієздатної податкової системи. На сьогодні система оподаткування акумулює в собі інтереси різних соціальних груп, представників різних видів діяльності, а загалом — платників податків і держави. Від и ефективності, стабільності, прозорості та інших принципів, визначених ще А. Смітом, а сьогодні регламентованих Законом України "Про систему оподаткування", залежать можливості економічного розвитку держави, економічна та інвестиційна активність платників.

Теоретичним підґрунтям регулювання  економічної діяльності платників (в нашому випадку корпорацій) та забезпечення дохідної частини бюджету  є податкова концепція А. Лаффера, який у середині 70-х років обґрунтував пряму залежність між прогресивністю оподаткування та доходами бюджету. Він довів, що податкові надходження є одночасно продуктом і податкової ставки, і податкової бази [8, с.72].

Якщо ставка податку дорівнюватиме  нулю, то всі підприємства, в тому числі корпоративні, працюватимуть, але ніяких надходжень до бюджету  не буде. Якщо ставка дорівнюватиме 100%, то підприємці не матимуть стимулів до виробництва оподатковуваного товару. Спровоковане таким чином зменшення виробництва може призвести до того, що жодне з N підприємств не буде працювати, тобто бюджетні надходження знову будуть нульовими. Крива Лаффера показує, що підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, таким чином, воно не підриває стимулів до економічної діяльності та інвестиційної активності приватного сектору. За цією межею починається зворотний процес, оскільки податки, які стягуються на основі високих ставок, призводять до значного падіння бюджетних надходжень. Податки у цьому разі пригнічують підприємницьку ініціативу, нагромадження та інвестиції скорочуються.

Якою б високою не була фіскальна функція податків, що досягла  критичного рівня через великий дефіцит бюджету, вона не повинна обмежувати розвитку інших своїх функцій: регулювальної та стимуляційної. Оскільки завдання полягає не просто в тому, щоб зібрати якомога більше податків, а в тому, щоб при цьому розширювалася база податків, ефективно розвивалися підприємства у сфері виробництва та обігу. За всіх умов форми і ставки оподаткування не повинні призводити до того, щоб доходи платників податків, які залишаються в їх розпорядженні після сплати податків, були нижчими від критичного рівня.

Україна не може утвердитися  як економічно розвинута держава  без формування належної і дієздатної податкової системи. Практика засвідчує, що теорія бездефіцитного бюджету (БД<=0) безпідставна, оскільки максимальне вилучення коштів підприємств та населення супроводжується скороченням виробництва, зменшенням інвестиційної активності підприємницьких структур, зростанням соціальної напруженості.

Питання формування дохідної частини бюджету нині надзвичайно  гостре. Податкова політика в кінцевому  підсумку спрямована на концентрацію коштів у державному та місцевих бюджетах і підпорядкована суто фіскальним цілям. Проведення гнучкої податкової політики зумовлює виконання двох завдань, які, на перший погляд, є малосумісними: збільшення видаткової частини бюджетів із метою забезпечення економічного зростання і встановлення ставки податку, що забезпечить максимальне надходження доходів у відповідні бюджети.

Чинна система оподаткування  в Україні характеризується численними поправками та змінами до законодавчих актів. Великі сподівання покладаються на прийняття Податкового кодексу, який систематизує чинне законодавство. Але мало хто звертає увагу на те, що європейські країни дотримуються основних принципів проведення податкової політики і не приймаючи податкового кодексу. Узагальнення досвіду податкового реформування в економічно розвинутих країнах світу (і не тільки європейських) дає змогу виділити спільну особливість — їх проведенню передувала тривала й копітка підготовча робота, а самі перетворення мали поетапний та еволюційний характер. Для прикладу, у Великобританії податкова реформа тривала більш як 10 років, в Японії після 15 років теоретичної підготовки в 1988 році була вдало проведена податкова реформа. Значним кроком у проведенні податкових реформ за умов посилення інтеграційних процесів стала податкова гармонізація країн — членів Європейського союзу.

Однією з європейських країн, де й до сьогодні проводиться  податкова ре-. форма, є Франція. Це країна, де вперше було введено податок на додану вар-гість (у 1954 році економістом М. Лоре), а згодом у 1967 році була розроблена спеціальна Директива ЄЕС щодо поетапного введення в країнах — членах Європейського союзу.

Франція — одна з небагатьох країн, де податкова система орієнтована  в основному на непряме оподаткування (див. рис. 1). Складовими податкової системи  Франції є податок на доходи (ставки 10,5%—54%), податок на прибуток корпорацій (36,66%), податок на додану вартість (20,6%) [8, с.73].

Система оподаткування, яка  діє сьогодні була створена в результаті податкової реформи проведеної в  квітні 1989 р. До особливостей проведення реформи можна віднести побудову діючої системи вирівнювання оподаткування  процесів отримання доходів та процесів споживання. Поступове збільшування частки товарів споживчого характеру  сприяє цьому.

Характеризуючи податкову  систему , можна відмітити, що вона носить централізований характер, оскільки 2/3 доходів зведеного бюджету  припадає на поступлення загальнодержавних  податків. Місцеві бюджети формуються в основному за рахунок відрахувань  від загальнодержавних податків. Загальнодержавні податки включають  в себе 25 обов'язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів. Є велика кількість місцевих податків, проте виділяють 30 базових місцевих податків.