Моніторинг ринку міцних алкогольних напоїв в Україні 2005-2010 рр

Десятки українських  підприємств, за статистичними даними, виготовляють легально не більш як 100 тис. пляшок у рік. Але перевірки  показують, що непоодинокими є випадки  відвантаження неврахованої продукції  за готівку.

Деякі підприємства порушують чинний порядок сплати акцизного збору, замовляючи акцизну  марку для маркування горілки  в тарі 0,05 л, а фактично наклеюють  її на горілку в тарі 0,5 л. Утім, такий  вид ухилення від сплати акцизного  збору значно зменшився після  введення акцизних марок нового зразка, на яких зазначається літраж продукції. Крім того, ДПА України скоротила  обсяг замовлень на отримання  акцизних марок для малої тари алкогольних напоїв з 55 до 1%.

Слід зазначити, що збільшення ставок акцизного збору  на вина виноградні в 3,7 раза, шампанське - в 1,8 раза, коньяку - у 10 разів призвело до зростання підпільного виробництва  і контрабанди.

Однією з основних проблем сучасної лікеро-горілчаної промисловості України є ухилення від сплати податків. Так, на сьогодні найбільш поширеними схемами тіньової діяльності юридичних і фізичних осіб є:

• використання підроблених марок акцизного збору, які друкуються на вітчизняних підприємствах поліграфічної промисловості, виготовляються за допомогою множувально-копіювальної техніки або ввозяться контрабандою з-за кордону;
• використання отриманих марок акцизного збору не за призначенням. Марки на продукцію з меншою ставкою акцизного збору застосовуються для продукції, що має більш високі розміри податків;
• неправомірне завищення цін на давальницьку сировину з боку фірм-реалізаторів, яку вони передають лікеро-горілчаному заводу. У подальшому, отримавши товар за заводськими цінами, фірма-реалізатор уже має значний запас у собівартості продукції. Знизивши ціну нижче заводської, фірма все одно отримує доход, який виникає із раніше зробленої націнки на давальницьку сировину, матеріали та ін.;
• застосування підприємством марок акцизного збору, що були отримані іншою господарською структурою. При цьому виготовляється неврахована горілка. Тут можливе використання спирту, списаного в межах допущених технологічних витрат у ході виробництва продукції, до складу якої він входить: горілка, парфуми, лікарські засоби та ін. До цього слід додати контрабандний спирт та його псевдоекспорт;
• продаж товару за посередництвом "фіктивної" фірми за угодою консигнації, коли розрахунки проводяться в міру того, як реалізується продукція. Товар продається "фіктивною" фірмою, після чого вона зникає, не сплативши податків до бюджету. Відтак продавець відображає цю фірму у своєму бухгалтерському обліку як боржника;
• отримання спирту із заниженими ставками акцизного збору на виробництво продукції, до складу якої входить технічний спирт. У подальшому він переробляється (з нього виводяться денатуруючі добавки) і використовується для виготовлення неврахованої горілки;
• виробництво спирту та лікеро-горілчаних напоїв без наявності ліцензії;
• сплата сум акцизного збору та ПДВ шляхом взаємних заліків, зустрічних зобов'язань, векселями, в тому числі казначейськими, та в інших формах, які не передбачають здійснення таких платежів коштами.

Основними проблемами лікеро-горілчаної галузі України на даний час залишаються підвищення акцизу, нестача сировини, боротьба з фальсифікатом та неефективне  державне регулювання галузі.

Звичайно підвищення акцизу продовжиться, оскільки в Україні  він значно нижче, ніж в Європі. Але від того, якими методами будуть підвищуватися акцизні ставки, багато в чому залежить подальший розвиток ринку алкогольної продукції. В  українських умовах таке підвищення повинне бути дуже плавним і планомірним.

Підвищувати акцизи на спирт необхідно тільки з одночасним жорстким контролем за виготовленням  і реалізацією підакцизних товарів.

Тих мір, яких вдається держава для наведення порядку  на ринку, явно недостатньо. Введення і  наступне скасування мінімальних цін  на алкогольну продукцію - яскравий приклад. Адже в ідеалі після введення мінімальних  цін передбачалося, що сегмент нелегальної  горілки зникне. Але цього не відбулося, і навіть більш - спостерігається  збільшення даного сегмента. Голограми, мінімальні ціни, контроль акцизних марок - кожна з цих мір окремо має  позитивні сторони, але кожна  живе власним окремим життям. А  для врегулювання ринку необхідний комплекс мір, кожна з який доповнює і підтримує іншу.

Щодо сировинної проблеми, то основною проблемою українських  виноградників є відсутність  елітних, стійких до несприятливих  кліматичних умов сортів винограду. Адже українська селекція винограду  була орієнтована на виведення нових  сортів, у результаті чого більшість  нинішніх виноградників виявилися  залежними від кліматичних умов.

Тому, на наш  погляд, основним вирішенням цієї проблеми для українських виробників, є  створення власної сировинної бази. У минулому році в Україні було закладено близько 200 га винограду  більш стійких французьких сортів. Крім цього, закладені "італійські" і "іспанські" виноградники. Виробники  приступили до самостійного формування сировинної бази, щоб максимально  захистити себе від кліматичних "капризів" уже протягом найближчих декількох років. До реалізації комплексної  програми "Виноградники" приступила ЗАТ "Коктебель", інвестують у  розвиток виноградників "Алеф-Виналь", "Винний Будинок Логос" щорічно  закладає близько 200 га нових виноградників.

Щодо сировинної проблеми у пивоварінні, то вона на сьогоднішній день залишається такою  ж гострою. Можливим виходом могло  б бути створення заводами своїх  власних солодовень, аби не сплачувати таке високе ввізне мито на солод. Проте звичайно одним з найкращих виходів, було б зниження державою ставки ввізного мита, або введення квоти на безмитний ввіз хмелю, яку Верховна Рада так і не затвердила минулого року.

Було б доцільно розробити єдиний закон, який би дозволяв щорічно вводити квоту на увіз невистачаючого обсягу хмелю доти, поки в Україні не буде цілком відновлена власна сировинна база.

Щодо фальсифікату, то поки що вітчизняний сумлінний  виробник, аби захиститися від  підробок, покладає найбільші надії  на різні голограми, термополіграфію  тощо. Наразі це подекуди спрацьовує, але  фахівці вважають, що "гонка озброєнь" між виробниками і фальсифікаторами щодо запровадження і підробки щораз  нових засобів захисту себе практично  вичерпала, адже подекуди захист у структурі  собівартості споживчих товарів  займає до 30%. Не дають ефекту і заходи з інформування покупця - йому просто набридає розбиратися у тонкощах систем захисту. Значно простіше відмовитися  від купівлі товарів зі скомпрометованою торговою маркою. Втім, сьогодні існують  способи, що можуть досить надійно захистити  товар від підробки, принаймні  у перший час. Так досить ефективним і недорогим вважається краплеструменеве маркування товару. Наприклад, у Білорусі запровадження такої технології на лікеро-горілчаному виробництві  захищало продукцію від підробок майже півтора року. В Україні  сьогодні краплеструменеве маркування запровадило підприємство "Таврія" з Нової Каховки, що виготовляє коньяк.

Найбільш ефективним, практично стовідсотковим захистом продукції є створення мережі фірмових магазинів, а також реалізація товару виключно через офіційних  дистриб'юторів. Наприклад, у Німеччині  за десятки років становлення  ринку було створено сталу систему "виробник-великогуртовий продавець-реалізатор", що фактично унеможливлює появу на ринку підробок. Кожен безпосередній  реалізатор або дрібногуртовий продавець  впевнений, що на складі фірми-гуртовика  вони отримають тiльки справжній  товар. Так само і покупець впевнений, що у "своєму" магазині він ніколи не отримає підробку.

Лише рівномірний  розподіл відповідальності, насамперед у торгівлі, здатний забезпечити  перемогу в боротьбі з фальсифікаторами. Насамперед торгівець як гуртовий, так і роздрібний, має усвідомлювати, що за фальсифікат відповідає не лище покупець (своїм здоров`ям) і виробник (втраченими прибутками й репутацією), а й він сам - безпосередньо  своїм бізнесом.

Одним з найбільш дієвих способів боротьби з фальсифікатами, на нашу думку, є становлення галузевих  громадських організацій виробників, імпортерів та торговців на зразок давніх ремісничих цехів або купецьких  гільдій (приклад - ліга "Гордість України"). Метою цих угруповань є зокрема  й боротьба з підробками. Утримання  лабораторій та моніторинг ринку  обходиться значно дешевше, якщо робити це гуртом. До того ж у законі "Про  захист від недобросовісної конкуренції" є посилання на "правила, торгові  та інші чесні звичаї у підприємницькій  діяльності". Норми цих "кодексів честі" після їх затвердження Торгово-промисловою  палатою та Антимонопольним комітетом  набувають юридичної сили, що дозволяє використовувати їх для судового переслідування у тому числі й  фальсифікаторів продукції.

На сьогодні вже затверджено кодекси професійної  етики асоціації "Граніти України" та союзу "Хіміки України". Фахівці  цих та подібних організацій впевнені у тому, що з їх розвитком та вдосконаленням інфраструктури ринку боротися з  фальсифікаторами стане значно легше - їх "душитимуть" у вузькому галузевому колі.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вітчизняний ринок алкогольних напоїв.

Вітчизняний ринок  алкоголю – самий швидкорослий в  світі. Заснованим на показниках аудиту і роздрібних продажів, в списку самих швидкорослих ринків за обсягами продажів алкогольної продукції  Україна стала абсолютним лідером. Її показник зростання склав 43%.

В 2007 році місткість  внутрішнього ринку алкогольної  продукції в порівнянні з 2006 не змінилася  і склала 40 млн. декалітрів (дав). При  цьому споживач віддавав перевагу вже  якіснішим і дорожчим напоям. Так, наприклад, в 2007 сегменту горілки преміум-класу  виріс в два рази. Збільшився попит  і на інші недешеві напої: коньяк, провина, шампанське. Зокрема, в 2007.

Для виробників попередній рік був успішним, проте  на українському ринку з’явилися  певні проблеми. Так, в 2007 частки “сірого” імпорту досягла 20% (у 2006 вона складала близько 11%). Учасники ринку і експерти з СОВАТ (Союз оптовиків і виробників алкоголю і тютюну) пояснюють це появою нелегального спирту і погіршенням  митного контролю в країні. Вітчизняні виробники стверджують, що наплив “сірого” імпорту не відіб’ється на їх виробничих потужностях. Проте дистриб’ютори  недолічуються прибутків від  легального продажу алкогольної  продукції.

Рисунок 1. Структура  потребления спирта в Украине, %

Експерти і  учасники ринку повідомляють, що в  нинішньому році збережеться та ж  тенденція українці купуватимуть дорожчий алкоголь і вживатимуть менше  горілки. Виробники заявляють, що зі вступом України у ВТО акцизний збір збільшиться, і це відіб’ється  на їх ціновій політиці ѕ за деякими  підрахунками алкогольна продукція  подорожчає на 20%. Проте для українських  виробників відкриються ринки збуту  в Європі.

Алкогольний бізнес завжди був одним з найбільш прибуткових (рентабельність може перевищувати 100%). За оцінками керівника консалтингового  агентства Pro-Consalting Олександра Соколова, для горілки нижнього цінового сегменту націнка виробника складає 15-20%, середнього 40-50%, преміального 50-100%. Щорічно українці випивають 350-400 млн. літрів алкоголю, що забезпечує водочникам понад два  мільярди доларів доходу.

Вже не перший рік  лідерами вітчизняного горілчаного  ринку залишаються всі ті ж  гравці. Торговий дім “Мегаполіс”  ЛВЗ “Хортиця”, Nemiroff і “Союз-віктан”  контролюють майже 60% загальних продажів алкогольної продукції. У Україні  горілку розливають близько 40 компаній, більшість з яких працює на локальному рівні в регіонах.

Проте падаючий споживчий попит на горілку може значно відбитися на її виробництві. Минулого року споживання горілки зменшилося на 1-2%. За прогнозами самих виробників, ця тенденція продовжиться. З часом  споживання горілки в нашій країні прийде до середньоєвропейського рівня 0,5 л в рік на людину. Проте це перспектива декількох десятиліть. А ось попит на вина буде рости, і до середньоєвропейського рівня 23,5 л в рік ми прийдемо значно раніше.

Ринок алкоголю оцінюється в 3,5 млрд. дол. в 2008-у 46 млн  дал, або близько 920 млн півлітрівок  з міцним алкоголем, вип’ють українці в році, що минає. Приблизно 35 млн  дал із 46 млн вироблено та імпортовано  легально, решта майже 10 млн – контрафакт, сірий і чорний імпорт. У 2006 році, за даними СОВАТ, частка нелегального алкоголю скоротилася з 20 до 18%, в 2007-му знову зросла до 24%.

Споживання міцних напоїв в Україні збільшується щороку на 5%. Основна тенденція – стагнація горілчаного сегмента. Споживання горілки знижується на 1-1,5% на рік, тоді як споживання інших міцних напоїв – коньяку, віскі та інших – активно зростає. Обсяг виробництва горілки все ж таки збільшуватиметься, але незначно, переважно за рахунок продукції на експорт. За даними СОВАТ, за десять місяців 2006 року в країні було виготовлено майже 25 млн. дал горілки, за цей самий період 2007-го – 27 млн. дал.

Внутрішнє споживання вже кілька років поспіль утримується  на позначці більш ніж 30 млн. дал  на рік». Основним конкурентом горілки  всі експерти називають коньяк. Проте  в Першому національному виноробному  холдингу (ТМ «Таврія») вважають, що потенціал  збільшення коньячного сегмента насправді  не такий вже й високий. «Ринок досить насичений, річне зростання  в натуральному виразі незначне —  від 2 до 5%. В 2007 році обсяг споживання коньяку становив 2,5 млн. дал, у 2008 зростання  попиту тільки до 2,6 млн. дал.

Проте виручка  українських виробників міцного  алкоголю стабільно збільшується на 20-30%. Основна причина зростання  доходів — підвищення роздрібних цін і збільшення попиту на дорожчі  напої. Коньяки вартістю до 30 грн. стають менш популярними, водночас зростає  попит на дорожчі — по 40-50 грн. Дедалі більше спиртних напоїв споживається в сегменті HoReCa. За підсумками першого  півріччя 2007-го продаж алкогольних  напоїв у барах і ресторанах становив 18,2% внутрішнього ринку в натуральному виразі — це на 46,7% більше, ніж у 2006. У грошах частка HoReCa сягає 28,5%, зростання  порівняно з 2006 роком — 81,6%.