Контрольная работа по "Товарознавство непродовольчих товарів"

30-50%.

    Нагрівання  вовни призводить до втрати вологи, при цьому волокно стає жорстким і менш міцним. Якщо температура нагрівання не перевищує 110 °С, то при охолодженні волокно відновлює свої попередні властивості.

      Луги, навіть розведені, при нагріванні повністю руйнують вовняне волокно.

      Кислоти (мінеральні) малих концентрацій і  в холодному стані збільшують міцність вовни. Короткочасна обробка  вовни міцними розчинами кислот без підігріву не впливає негативно на вовняні волокна. Цю властивість вовни використовують для її очищення від рослинних домішок (так звана карбонізація).

         Такі розчинники, як спирти також  помітно не впливають на вовну.  Кращим розчинником вовни є  луги та їх розчини.

    Сонячне світло поступово руйнує вовну, хоча вона й стійкіша до інсоляції, ніж інші натуральні (природні) волокна. Вовна зменшує свою міцність на 50 % тільки після інсоляції протягом 1120 год.

    Основними технологічними властивостями вовни  є товщина, звивистість, довжина, розривні навантаження та подовження, здатність до повстяніння, колір, блиск та ін.

    Цінність  вовни як сировини для виготовлення різних текстильних виробів визначається такими технологічними властивостями: довжиною, тониною, звивистістю, міцністю, еластичністю, розтяжністю, пружністю, здатністю до повстяніння, кольором і блиском.

      Шовк  натуральний. Волокна натурального шовку виробляють гусениці тутового шовкопряда.

      Шовкова (коконова нитка) є, власне, здвоєною ниткою, обгорнутою нерівномірним шаром серицину (білкова речовина). Якщо таку нитку обробити (проварити) у мильному розчині, то серицин розчиняється, а коконова нитка розпадається на дві шовковини, які в поперечному розрізі мають неправильну циліндричну форму. Лінійна густина коконової нитки коливається в межах 290 - 300 мтекс.

      За  хімічним складом основна речовина шовку, так званий фіброїн, є білковою речовиною, яка утримує вуглець, водень, кисень і азот.

Фіброїн шовку має лінійну структуру  макромолекул, окремі кільця яких складаються  переважно із залишків гліцину й  аланіну. На відміну від кератину вовни, сірка у фіброїні шовку відсутня. Упакування макромолекул у фіброїні дуже компактне (щільне) і відрізняється високим ступенем орієнтації, завдяки чому міцність натурального шовку значно вища за міцність вовни, а розтяжність набагато нижча.

    Розривне  навантаження натурального шовку - 10 сН/на нитку, відносне розривне навантаження зменшується на 15 %. Відносне розривне подовження коконової нитки 22 - 25 %. Пружність значна. Гігроскопічність шовку - 11 %. Питома густина фіброїну шовку -1,37г/см³.

Кислотостійкість шовкових волокон залежить від концентрації кислоти. Слабкі розчини мінеральних кислот (сірчаної, соляної, азотної) навіть при нагріванні помітно не впливають на шовкові волокна, тобто не руйнують їх. Концентровані розчини мінеральних кислот руйнують шовк і тим швидше, чим вищою є температура нагрівання. Оцтова кислота слабкої концентрації змінює колір шовку на сірий і покращує його фарбування.

    Лугостійкість шовкових волокон незначна. Особливо велику руйнівну силу мають їдкі луги. Так, наприклад, натуральний шовк повністю руйнується протягом кількох хвилин у киплячому 5-7 %-му розчині їдкого натрію. Навіть дуже слабкі розчини їдкого натрію руйнівно впливають на шовкове волокно.

    Світлостійкість натурального шовку серед інших натуральних природних волокон найнижча, що є істотним недоліком. За 200 год інсоляції натуральний шовк втрачає 50 % своєї вихідної міцності.

Волокна природні мінеральні

      АЗБЕСТ - природний мінерал біло-жовтого кольору, здатний розщеплюватися на дуже тоненькі (до 1 мкм) і міцні волокна довжиною 4-6 мм. З нього виготовляють вогнезахисні тканини, електроізоляційні стрічки та ін. Волокна азбесту можна переробляти в суміші з іншими (особливо з бавовною) волокнами.

Хімічні волокна

    Хімічними називаються волокна, отримані шляхом хімічної переробки природних або синтетичних високомолекулярних сполук. Вперше думку щодо можливості отримання хімічних волокон висловив відомий англійський фізик Роберт Гук у 1665 р. Сімдесят років потому аналогічну думку висловив французький фізик Реомюр.

    Перша хімічна (штучна) нитка була отримана у 1883 р. англійцем Свеном шляхом протиснення розчину нітрату целюлози в оцтовій кислоті крізь тоненькі отвори в осаджувальну ванну зі спиртом.

    У 1891 р. у Франції почав діяти  перший у світі завод хімічного волокна, який виготовляв нітрошовк - омилений ефір целюлози.

    Справжньою  революцією у виробництві хімічних волокон стало відкриття англійськими вченими Бевіном, Кросом і Бідлом у 1881 р. реакції ксантогенування  целюлози й отримання ксантогенату целюлози.

    У 1893р. вчені отримали патент на одержання  в'язкого концентрованого розчину ксантогенату целюлози в розведеному їдкому натрії, названому віскозою. Промислове виробництво віскозного волокна розпочато у 1905 р. в Англії.

      Наприкінці XIX ст. розроблено спосіб отримання мідно-аміачного волокна з мідноаміачного розчину целюлози, а після закінчення Першої світової війни розроблено метод одержання ацетатного волокна з розчину ацетилцелюлози.

      Промислове  виробництво першого синтетичного волокна (по-лівінілхлоридного) освоєно у 1932 р., а наприкінці 30-х років минулого століття розпочалося виробництво інших синтетичних волокон.

Штучні  волокна

      Штучні  волокна в нашій країні посідають  одне з провідних місць у балансі  сировини текстильної промисловості. Вони є повноцінною сировиною для виготовлення багатьох видів гарних, міцних і загальнодоступних текстильних виробів. Крім того, серед усіх відомих хімічних волокон тільки штучні целюлозні волокна забезпечують високу комфортність одягу. До штучних волокон належать гідратцелюлозні (звичайні віскозні, полінозні, сиблонові, мідноаміачні та ін.), ацетатні (діацетатні і триацетатні) і білкові (казеїнове волокно).

      ВІСКОЗНІ  волокна. Виробництво віскозного волокна складається з низки технологічних операцій, найважливішими з яких є: одержання розчину - віскози, формування волокон та їх обробки.

      Вихідною  сировиною для виробництва віскозного волокна є целюлоза, яку добувають  з деревини.

      ВІСКОЗНІ  ВИСОКОМІЦНІ ВОЛОКНА. Вони мають підвищену стійкість до тертя і подвійних згинів. Розривна міцність - 36 - 40 сН/текс (у звичайних волокон - 20 - 22,5 сН/текс), розривне подовження -22 - 24 % (віскозного звичайного - 18 - 25 %).

      ПОЛІНОЗНІ ВОЛОКНА. Порівняно з іншими вони формуються з більш високомолекулярного ксантогенату з високим ступенем етерифікації. Коагуляція целюлози відбувається в більш м'яких осаджувальних ваннах. Свіжосформовані волокна підлягають витягуванню на 130 -220 %.

      ВІСКОЗНІ  ВИСОКОМОДУЛЬНІ ВОЛОКНА (ВВМ). Головною особливістю технології виготовлення ВВМ волокон є м'які умови формування, що забезпечують утворення рівномірної структури по всьому поперечнику волокна.

      ЗВИТІ волокна отримують з віскози високої дозрілості в осаджувальних ваннах з низьким вмістом сірчаної кислоти.

      Формування  гідратцелюлозних волокон за віскозним методом пов'язане зі шкідливими умовами праці і забрудненням навколишнього середовища. Тому великого значення мають роботи, спрямовані на пошук можливостей отримання гідратцелюлозних волокон способом більш екологічно чистим, ніж віскозний.

МІДНО-АМІАЧНІ ВОЛОКНА. Вихідною сировиною для виробництва цих волокон є, як і для ацетатного, бавовняна або деревна облагороджена целюлоза, яку подрібнюють і змішують з гідрооксидом міді в присутності концентрованого водного розчину аміаку. Одержаний целюлозний розчин мідно-аміачного комплексу фільтрують, звільняють від повітряних бульбашок і направляють на прядильні машини. Формують мідно-аміачні волокна водним або лужним способами.

      ацетатні  волокна. Вихідною сировиною для отримання ацетатного волокна є ацетил- або ацетатцелюлоза, яку отримують шляхом обробки бавовняного пуху або облагородженої деревної целюлози сумішшю ангідриду й оцтової кислоти в присутності сірчаної кислоти, внаслідок чого утворюється ацетилцелюлоза, що є складовою складного ефіру целюлози. Повністю заміщений ефір целюлози називають триацетилцелюлозою, або триацетатом целюлози. Для того щоб виготовити ацетатне волокно, потрібна діацетилцелюлоза, яку отримують шляхом часткового омилення триацетилцелюлози, додаючи в реакційну суміш воду або розведену оцтову кислоту. Завдяки тому що у діацетилцелюлозі тільки 74 - 90 % гідроксильних груп целюлози заміщені оцтовокислими залишками, вона легко розчиняється в ацетоні або суміші ацетону з етиловим спиртом. Одержаний розчин фільтрують (4-5 разів), видаляють бульбашки повітря і подають на формування волокна, яке здійснюється сухим способом: прядильний розчин протискують крізь фільєру, що знаходиться в спеціальній сушильно-випарювальній камері, де випаровуються леткі розчинники, а волокна тужавіють, після чого їх охолоджують, замаслюють і намотують на приймальний диск або бобіну.

      триацетатні волокна. Вихідною сировиною для виробництва триацетатного волокна є триацетатцелюлоза, тобто первинний ацетат. Прядильний розчин для триацетатного волокна одержують шляхом розчинення триацетатцелюлози в суміші метиленхлориду (90%) та етилового спирту (10%).

    Споживні  властивості штучних волокон  відіграють значну роль в їх оцінюванні як сировини для текстильної та трикотажної  промисловості. Від властивостей волокон значною мірою залежать і властивості готових текстильних виробів. Штучні волокна різняться властивостями, зумовленими їх хімічною природою і будовою. Усі віскозні і мідно-аміачні волокна за своєю природою є гідратцелюлозними. Саме тому їх властивості за багатьма показниками майже однакові. Відносне розривне навантаження цих волокон у повітряно-сухому стані становить (сН/текс): для звичайного віскозного волокна -20 - 22,5; полінозного - 36,5 - 37; сиблонового - 25 - ЗО; мідно-аміачного - 11 - 16. Відносне розривне навантаження ацетатного і триацетатного волокна становить 10-14 сН/текс. Втрата розривного навантаження штучних волокон у мокрому стані становить (%): віскозних звичайних - 50 - 60; полінозних 20 - 25; ВВМ ЗО - 35; мідно-аміачних - 40 - 60; ацетатних - ЗО - 40; триацетатних - 25 - 35. Одним із важливих показників якості волокна як текстильної сировини є загальне розривне подовження штучних волокон, яке становить (%):

    віскозного  звичайного - 18 - 25; полінозного - 10 - 14; ВВМ - 17 - 20;

    мідно-аміачного - 20 - 35; ацетатного і триацетатного - 20 - ЗО. Зворотна частина розривного подовження гідратцелюлозних волокон невелика, що значною мірою зумовлює високу зминальність текстильних виробів із цих волокон. Зворотна частина розривного подовження ацетатних і триацетатних волокон удвічі вища за віскозні.

    Стійкість до стирання гідратцелюлозних волокон  значно вища, ніж ацетатних і, особливо, триацетатних волокон.

    Гігроскопічність  штучних волокон різна: у гідратцелюлозних вона дорівнює 11 - 14 %, ацетатних - 7 - 6; триацетатних - 2 - 4 %.

    Гідратцелюлозні волокна більш стійкі до дії підвищених температур, ніж ацетатні. При температурі 175 - 180 °С триацетатні во-г локна розм'якшуються. Усі штучні волокна горять у полум'ї, але характер горіння різний: віскозні та мідно-аміачні волокна згоряють швидко і поширюють запах паленого паперу. Ацетатні та триацетатні волокна під час горіння в полум'ї спікаються і поширюють запах оцтової кислоти.

    Концентровані мінеральні кислоти при кімнатній  температурі або розведенні при підвищеній температурі руйнують гідратцелюлозні й омилюють і руйнують ацетатні волокна.

Луги, навіть розведені при підвищеній температурі  у присутності кисню повітря, руйнують штучні волокна. Найбільш стійкими до дії лугів є полінозні волокна. Гідратцелюлозні волокна стійкі до дії бензину, розчиняються в мідно-аміачному розчині, кадексені та інших розчинниках целюлози. Ацетатне волокно не стійке до дії ацетону і складних ефірів. Під дією сонячного світла та погоди штучні волокна руйнуються. Найстійкішим до дії сонячного світла є триацетатне волокно, найменш - мідно-аміачне.

Ацетатні  та триацетатні волокна мають  підвищену стійкість до дії мікроорганізмів.

      Питома  густина гідратцелюлозних волокон -1,5 - 1,52 г/см , ацетатних та триацетатних - 1,3 - 1,32 г/см³. 

    31. Порівняйте камвольні  та тонкосуконні  костюмні тканини.  Дайте товарознавчу  характеристику зразку  тканини (зразок  приклеїти 3*3см).

    Залежно від призначення вовняні тканини  та поштучні вироби поділяються на костюмні, платтяні, пальтові (у тому числі й драпи), підкладкові, ковдри, пледи, покривала, хустки, шарфи, палантини, скатерки.