Характеристика асортименту і вимоги до якості жіночого шкіряного взуття

Ці  методи  дозволяють  швидко  визначити  вид  сировини,  з  якої  виготовлена  шкіра. Органолептично визначають її сортність.

Для  взуття  органолептична  оцінка  також  дуже  важлива,  та  майже  єдина  для естетичних  властивостей  взуття,  таких  як:  фасон,  тобто  форма  носково-пучкової  частини  та підбора,  їх  відповідність  сучасному  стилю;  модель,  тобто  характер  крою  заготівки,  наявність різних  декоративних  елементів,  їх  види,  оригінальність,  новизна;  вид  матеріалів  для виготовлення  зовнішніх  та  внутрішніх  деталей  заготівки,  характер  оброблення  лицьової поверхні, колір матеріалу верху взуття має бути сучасним і відповідати його призначенню; вид і колір  матеріалу  підошви,  який  має  гармоніювати  зі  всією  конструкцією  заготівки;  виразність, яскравість та охайність нанесення маркування.

Під  час  органолептичної  оцінки  органи  чуттів  є  перетворювачами  того  чи  іншого  відчуття.  У  цьому  випадку  числові  значення  показників  якості  визначаються  шляхом  аналізу цих  відчуттів  на  основі  одержаного  досвіду.  Тому  точність  і достовірність значень цих показників залежить від кваліфікації, навиків та здібностей працівників, які їх визначають.

Органолептична  оцінка  широко  використовується  крім  визначення  естетичних  також  і для  ергономічних  та  інших  показників.  Для  вираження  показників  якості,  які  визначаються органолептично,  як  правило,  використовують  бальний  спосіб,  який  повністю  характеризує якість  продукції.  Для  бальної  оцінки  якості  рекомендується  використовувати  чотири  оцінки якості:  відмінно,  добре,  задовільно,  погано.

Проте  органолептична  оцінка  не  відображає  багатьох  властивостей  шкіри,  і  є  по  суті деякою мірою суб’єктивною, недостатньо надійною; за неї показники не мають чітких кількісних виражень.

 

5.2.Фізико-хімічні показники якості

 

Фізико-механічні  випробовування  встановлюють  величини  багатьох  показників властивостей  покриттів на  шкірі,  важливих  для  характеристики  їх  якості,  наприклад,  стійкість  до  багаторазового  згину,  адгезія,  стійкість  до  стирання,  паро(водо)проникність,  термостійкість та  ін.  Фізико-механічні  випробовування  –  основний  метод  визначення  показників  якості продукції за допомогою технічних вимірювальних засобів та пристроїв.

 

5.3. Показники безпеки

 

Безпека взуття визначається відсутністю в матеріалах і конструкції  взуття речовин і елементів, які  можуть надавати несприятливий вплив  на стопу або організм людини. У поняття безпеки входить також відсутність можливості завдавати травми як самому власнику, так і оточуючим. К примеру, небезпечної можна назвати взуття, що має гострий високий каблук з гострими гранями або металевої набійки, а також взуття з металевими носами, пластинами і шипами. Відомі випадки, коли фірма-виробник була змушена відкликати цілу партію взуття, при носінні якої, наприклад, в транспорті, виникали травми.Сьогодні в умовах жорсткої конкуренції виробник змушений враховувати і можливість використання його взуття не за прямим призначенням, наприклад, у якості знаряддя вбивства або інструменту насильства. Так, із пластин і декоративних металевих вставок на одній з моделей умільці злочинного світу виготовляли ріжучі та колючі предмети, і це також послужило приводом для пред'явлення претензій фірмепроізводітелю.Від гнучкості взуття залежить зручність взуття в шкарпетки. Гнучкість забезпечується властивостями матеріалу верху і підошви. Від того, наскільки взуття еластична, залежать енерговитрати і стомлюваність людини при ходьбі. Чим визначається гнучкість? Існують спеціальні стандарти та нормативи (ГОСТи), які відносяться до показників якості. Якщо гнучкість підошви взуття нижче цих стандартів, то її власник приречений на постійну втому м'язів при ходьбі. Якщо знижена гнучкість верху взуття, то черевики будуть тиснути на тильну сторону стопи, стискає стопу, порушувати кровообіг в судинах, а в деяких випадках підвищена жорсткість верху може призвести до некрозу тканин стоп, особливо при низьких температурах. Крім того, недостатня еластичність матеріалів призводить до того, що взуття швидко втрачає зовнішній вигляд і деформується.Жорсткість взуття нарівні з гнучкістю забезпечує взуттю здатність зберігати в процесі шкарпетки первісну форму, фактуру та інші характеристики. Так, відсутність досить жорсткого задніка або теляти може призвести до того, що взуття перестане виконувати підтримують функції, а то й зовсім стане причиною травми.

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ6. ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ТА БРАК ЖІНОЧОГО ШКІРЯНОГО ВЗУТТЯ

Контроль якості жіночого взуття здійснюється в процесі його  прийняття на оптових базах і торгових підприємствах. Під  контролем  якості  розуміють перевірку відповідності  взуття,  що  випускається,  вимогам  чи  стандартів технічних умов, а також його відповідності зразкам-еталонам.

      На шкіряне  взуття розроблена і  затверджена  велика  кількість ДСТ і технічних умов. Це ДСТ на методи іспиту, правила приймання,  маркірування  й упакування, збереження;  ДСТ  на  взуття  механічного  виробництва,  юхтове, легке, модельне, спортивне взуття.

      Система   управління  якістю  жіночого  взуття  повинна  будуватися   з урахуванням вимог міжнародних стандартів ІСО серії 9000.

      Дана серія  стандартів включає:

1. ІСО  9000  "Загальне  керівництво  якістю  і  стандарти   по  забезпеченню якості. Провідні  вказівки на вибір і застосування";

2.  ІСО  9001  "Система   якості.  Модель   для   забезпечення   якості   при проектуванні і/чи розробці, виробництві, монтажі й обслуговуванні";

3. ІСО 9002 "Система якості. Модель для забезпечення якості  при  виробництві і монтажі";

4. ІСО 9003 "Система якості. Модель для забезпечення якості  при  остаточному контролі й іспитах";

5.  ІСО  9004  "Загальне  керівництво  якістю  й  елементи  системи  якості.  Провідні вказівки."

      У багатьох  промислово  розвитих  країнах  ці  стандарти прийняті  як національні.

      З огляду на прогресивний характер  міжнародних стандартів  ИСО серії 9000 їхній регулюючу роль при виході на зовнішній ринок і утворенні прямих господарських зв'язків, стандарти ІСО 9001, ИСО 9002  і  ИСО  9003  прийняті для прямого використання у виді:

1. ДСТ 40.9001-88  "Система   якості.  Модель  для  забезпечення  якості при проектуванні і/чи розробці, виробництві, монтажі й обслуговуванні";

2. ДСТ 40.9002-88 " Система   якості.  Модель  для  забезпечення  якості  при  виробництві і монтажі ";

3. ДСТ 40. 9003-88 "Система   якості.  Модель  для  забезпечення  якості  при остаточному контролі й іспитах".

      У технічних  умовах указуються вид взуття, її  розміри,  матеріали  для обробки деталей верху і низу, вимоги до  обробки  країв  деталей  заготівлі, урізок підошов, поверхні підошов, устілок,  каблуків,  а  також  приводяться ознаки, що характеризують парність взуття по розмірах, формі і  розташуванню деталей.

      У  розділі   ДСТ  «Технічні  вимоги»   приводяться  нормативи   міцності кріплення  деталей  заготівлі,  підошов,  каблуків,  указуються   гарантійні терміни, протягом яких взуття може бути повернута покупцем  у  магазини  для обміну чи ремонту, якщо виявлені приховані дефекти.

      У розділі  «Сортування» викладаються правила  віднесення взуття до  того чи іншого сорту, перелічуються вимоги, що пред’явлені до  кожного  сорту,  а також неприпустимі дефекти.

      У спеціалізованих  магазинах, універмагах, на складах торгів і оптових баз частковий контроль якості взуття при прийманні здійснюють товарознавці.

      При контролі  якості взуття застосовують лабораторні   й  органолептичні методи. При лабораторному методі з  партії  відбирають  визначену  кількість пар взуття.  При  органолептичному  методі  (зовнішньому  огляді)  оглядають кожну пару взуття.

      Результати  іспитів  поширюють  на  всю   партію.  При  невідповідності отриманих у результаті іспитів даних вимогам стандарту  відбирають  подвоєну кількість  зразків  для  повторного  випробування   за   цими   показниками.

      Результати повторного випробування вважаються остаточними.

      При зовнішньому  огляді поряд з перевіркою  відповідності взуття зразку-еталону,  з  оцінкою  парності  взуття,  виявленням  дефектів  і   відхилень вимірюють  висоту  взуття,  висоту  твердих  задників  і  каблуків,  довжину устілок, ширину халяв і берців, товщину деталей і ін.

      Взуття  і  її  деталі  вимірюють   лінійкою,  стопоміром,   при   цьому встановлюють симетричність їхнього розташування в напівпарах.

      Товщину  деталей вимірюють товщеміром  після розбору  взуття  на  окремі деталі.

      У результаті  зовнішнього огляду встановлюють  сорт кожної  пари  взуття по гіршій напівпарі. При цьому беруть до уваги не всі  дефекти,  а  найбільш істотні  з  них.  Для  кожного  сорту маються допуски,  що  залежать   від характеру, місця розташування, ступеня виразності  дефекту,  а  також  групи взуття (модельна механічного виробництва, юхтове і т.д.).

      При   сортуванні  взуття  масового  пошиття  (за  винятком  юхтового  і легкого) і модельне підрозділяють на два сорти.

      До 1-го сорту  відносять взуття, що не має   дефектів  чи  має  незначні дефекти зовнішнього вигляду, помітні лише при уважному огляді.

      До  2-го  сорту  відносять  взуття  з  більш  помітними  дефектами   і відхиленнями по розмірах, що впливають на зовнішній вигляд  виробів.  Взуття з дефектами, що перевищують допуски для 2-го сорту,  переводять  в  брак,  і воно не підлягає прийманню.

      У жіночому  взутті масового пошиття з   верхом  з  хромових,  штучних   і синтетичних  шкір,  текстильних матеріалів  і комбінованої,  а   також   у модельному взутті не допускаються м'які носки і задники,  погане  формування п'яткової і шкарпеткової частин,  місцева  неприклейка  підошов,  деформація верху,  порвана  підкладка  і  нерозгладжені   складки   усередині   взуття, наскрізні ушкодження деталей взуття, опадання барвників.

      До модельного взуття пред'являють більш високі вимоги при сортуванні.

     У 1-му сорті дефекти матеріалів і виробництва не  допускаються,  за  винятком незначних відхилень у розташуванні деталей, несуттєвої  різниці  в  довжині, висоті, ширині деталей у різних напівпарах.

      Легке і  юхтове взуття випускають одного  сорту. Не  підлягає  прийманню взуття з перевищенням допусків і відхилень, зазначених у стандартах.

      Дефекти  шкіряного взуття впливають на  його  зручність  при  носінні і експлуатаційні показники. В залежності від  походження  їх  класифікують  на дефекти  сировини,  виробничі,  пакування,  маркування,  транспортування   і зберігання.

      До   найбільш    розповсюджених    дефектів    сировини    відносяться віддушистість,  стягування  "лиця",  жилистість,  віспини,  молочні   смуги, борушистість,  свищі,  осипання  покриття,  подряпини,   вихвати,   підрізи, прорізи, раковини, рубці, ломкість, нечіткість малюнку на  ходовій  поверхні підошви і каблуків, нестійкість до сухого і мокрого тертя, непродуб та ін.

      Віддушистість  - відставання лицьового  шару  від  дерми  при  згинанні шкіри "лицем" в середину. Проявляється у вигляді зморшок,  які  не  зникають повністю  після  розпрямлення  шкіри.  На  відповідальних   деталях   взуття віддушистість не допускається.

      Стягування - зморшки на  лицьовій  поверхні  шкіри  у  вигляді  клітин неправильної форми.  Цей  дефект  маскує  природну  мережу  і  у  взутті  не допускається.

      Жилистість   малюнку   на   лицьовій   поверхні   шкіри    утворюється затвердівшими кровоносними судинами. Дуже виражена жилістість  у  взуття  не допускається.

      Віспини  - пошкодження шкір овець і кіз, які з'являються у тварин,  що хворіють віспою. Розрізняють віспини, які  вже  заросли  і  ще  не  заросли.

     Незаросші  віспини  у  взутті  не  допускаються,  заросші   допускаються   в обмеженій кількості.

      Молочні  смуги - неглибокі складки   на  воротку чи  чепрачній частині опойка-бичка.  В  готовій  шкірі  молочні  смуги  проявляються   у   вигляді неглибоких розгладженнях смуг, які помітні на лицьовій стороні.  Цей  дефект шкіри допускається у взутті масового попиту, крім кольорового.

      Борушистість   глибокі   складки   на   воротку    шкіри    (виростка, напівкожника), які не  піддаються  розгладжуванню.  Це  недопустимий  дефект взуття.

      Свищі - пошкодження  шкіри  (виростки,  напівкожника,  ялівки,  бичка, кінських шкір) личинкою овода. Вони бувають заросші і  незаросші.  Незаросші свищі в готовому взутті не допускаються.

     Підрізи і прорізи неправильного знімання  шкіри  з  туші  тварин.  На деталях взуття глибина підрізу зі сторони бахтарми не  повинна  перевищувати % товщини шкіри.

      Ломкість - порушення лицьового шару та дерми шкіри.  Проявляється при зніманні шкіри "лицем" назовні кругом валика визначеного діаметру. У  взутті цей дефект не допускається.

      Обсипання  покриття -  може  бути  викликане   поганою  якістю  лицьової поверхні шкіри, старінням плавки та іншими причинами.  У  взутті  дефект  не допускається.

      Нестійкість  покриття до сухого і вологого  тертя проявляється при терті сухої  або  мокрої  тканини  лицьової  поверхні  шкіри,  тканина  при  цьому фарбується.

      Воротистість  складки   і   зморшки   на   воротку,   які   піддаються розгладжуванню в процесі виробки шкіри. Погано розгладжена  воротистість  не допускається на деяких деталях взуття (носках, передній частині союзок).

      Непродуб - світлі смуги  на  поперечному  розрізі  шкір  комбінованого дублення. Непродуб в деталях взуття не допускається.

РОЗДІЛ7. СУЧАСНИЙ РИНОК ЖІНОЧОГО ШКІРЯНОГО ВЗУТТЯ

 

7.1. Основні виробники

 

Український ринок шкіряного  взуття в даний час характеризується скороченням обсягів виробництва, зниженням купівельної спроможності населення, низьким рівнем конкурентоспроможності вітчизняної продукції,

істотним збільшенням  частки імпортного взуття в структурі ассортименту товарів, що надходять на внутрішній ринок України.

Основною причиною недостатнього  обсягу виробництва шкіряного взуття є те, що шкіряно-взуттєва промисловість не витримує конкуренції закордонних виробників, що неминуче призводить до падіння промислового

потенціалу.

В Україні виробництвом шкіряного  взуття зайнято більш 40 взуттєвих підприємств, обсяг виготовлюваної продукції яких у 1998 році склав 11,4 млн. пар, а в 1999 - 11,9 млн. пар. Порівняно з 1990 р., обсяги виробництва шкіряного взуття в Україні за останні 20 років скоротилися більше ніж у 24 рази. Сьогодні на 100 мешканців України, припадає 6 пар виробленого в країні взуття з натуральної шкіри.