Дослідження естетичних властивостей керамічних виробів

     Haпiвcуxe пресування - це метод, який являє  собою формування виробів в металевих прес-формах під великим тиском з висушеної керамічної маси до 2-3% вологості, з якої одержують порошок, а потім додають пластифікатор. Можна формувати напівсухим пресуванням плоскі вироби, наприклад тарілки якi будуть мати більшу мiцнiсть, невелику вологість та правильну форму. Але цей метод широкого застосування у виробництві керамічних побутових товapiв не набув, однак він використовується для виготовлення технічної кераміки. Найсучасніший спосіб формування керамічних виробів - це ізостатичне (гідростатичне) пресування. Його проводять в металевих чи пластмасових формах шляхом передавання тиску на порошок через pідкe середовище (вода або масло) завдяки гумовій оболонці. Таким способом можна формувати вироби з рельєфом, порожнинами та виступами. Для виробів, формованих ізостатичним способом, необов’язкова сушка. Недоліком цього способу є складність устаткування та необхiднiсть вилучення повітря (вакуумування). Саме ізостатичне пресування може забезпечити широкий асортимент виробів та використання високоцінного устаткування. [1, 2, 7, 11]

     Сушка - це етап виробництва, який проходять  вci тонкокерамiчнi вироби. Виділення вологи з напівфабрикату супроводжується повітряною усадкою, що забезпечує вільне відокремлення сформованих виробів від форми i підвищення мiцностi, достатньої для подальшої їх обробки. Сушка проходить в два етапи: попередня (підв’ялювання) - в гіпсових формах i кінцева без форм.

     Плоскі  вироби висушують тільки на гіпсових формах. Порожнисті вироби після попередньої  сушки до вологості 14-16% виймають з форми, прикріплюють до корпусу приставні деталі сумішшю шлiкеру з декстрином, після чого вироби висушують остаточно. Теплоносіями є повітря та променева енергія, яка виділяється керамічними панелями та іншими поверхнями, якi зiгрiваються газом i електроенергiею. Icнують рiзнi способи сушки кераміки, якi включають сушку струмом високої частоти, сушку електричну та сушку за допомогою гарячого повітря в сушильнях різного типу. В процесі сушки можуть утворитися дефекти: тріщини, деформація тощо. Висушені вироби перед випалюванням зачищають наждачною шкуркою, видаляють шви від прес-форми, забруднення та домішки, а потім обдмухують стисненим повітрям для видалення пилу.

     Випалювання. Керамiчнi вироби набувають свої унiкальнi властивості - стійкість до високих температур, твердість i мiцнiсть - лише в результаті випалювання, яке супроводжується глибокими змінами в їх структypi, мaci та розмірах. Тому випалювання є найбільш вiдповiдальним етапом вciєї технології кераміки. Керамiчнi вироби проходять, як правило, дворазове випалювання - перше утильне (до глазурування) i друге полите (після глазурування).

     Так, для фарфорових виробів перше  випалювання проводять при температурі 900-1000ºС. В результаті першого випалювання  черепок стає міцним та пористим, що необхідно для глазурування виробів. Перше випалювання включає в себе фiзико-хiмiчнi процеси, пов’язані з видаленням усіх видів вологи, вигоранням органічних домішок, модифiкацiйними змінами кварцу, дисоцiацiєю карбонатів кальцію i магнію та ін. Bci ці процеси протікають у твердій фазі.

     Призначення политого випалювання - завершити процес фазоутворення, закінчити глазурний (ангобний) покрив, закріпити декор, якщо він пiдглазурний, та забезпечити  одержання виробів з заданими властивостями.

     Для випалювання застосовують печі безперервної дії - тунельні, конвеєрні з крокуючим спадом, роликові щiльовi та періодичної дії - горни.

     Після утильного випалювання керамiчнi вироби або декорують пiдглазурними  фарбами, глазурують i направляють на полите випалювання, або глазурують, випалюють i декорують. [1, 2, 7, 11]

     Полите  випалювання є найважливішим  процесом виробництва фарфорових виробів, який зумовлює формування черепка з  необхідними властивостями. В процесі  цього випалювання глазур розплавляється i, piвномірно покриваючи всю поверхню виробу, сплавляється з черепком. Для цього необхідно суворо дотримуватись режиму температури, швидкості її підвищення. Пiдвищення температури випалювання сприяє зменшенню пористості черепка внаслiдок заповнення пустот скловидною масою та iншими структурними елементами.

     Пiсля  випалювання починається процес охолодження. До температури 600-530ºС охолодження проводять зi швидкiстю 250-200ºС/год. При порушеннi режиму можуть утворюватися дефекти: деформацiя, щербини, задувка, “прищi”, пузирi, засмiчення, жовтуваті та інші відтінки.

     Пiсля  випалювання вироби перевiряють  на вiдсутнiсть дефектiв передають  на декорування.

     Таким чином, виробництво фарфорових виробів  складається з наступних етапів: одержання маси, формування виробів  та декорування вже готових виробів.

     Oсновнi  матеріали керамічного виробництва поділяють на основні та допомiжнi. Основні сировинні матеріали, необхiднi для приготування керамічної маси, глазурей, фарб, поділяють на пластичні i непластичні. Пластичними матеріалами є глини, каоліни, бетоніт та ін. Непластичні матеріали в залежності від характеру дії поділяють на плавні (польовий шпат, пегматит, тальк, доломіт, крейда та iн.) i збiднюючi (шамот, бій керамічний, кварцовий пісок). Допомiжнi матеріали використовуються для виготовлення гіпсових форм, капселів вогнетривких коробів, в яких випалюють вироби.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. ДЕКОРУВАННЯ ФАРФОРОВИХ  ВИРОБІВ ТА ЙОГО  ВПЛИВ НА ЕСТЕТИЧНУ  ЦІННІСТЬ 

          Фарфоровi вироби прикрашають в процесi їх декорування з метою пiдвищення естетичних властивостей. Основні способи декорування фарфорових виробiв: оздоблення керамiчними фарбами, препаратами дорогоцiнних металiв тощо; забарвлення керамiчної маси i ангобування; прикрашання декоративними глазурами. Декорування виробiв може бути рельєфним i гладким. Наявнiсть на поверхнi виробу внутрiшнiх або заглиблених прикрас характернi переважно для майолiки та керамiчних художньо-декоративних виробiв, рiдше для фарфоро-фаянсового посуду, для якого xapaктернi гладкi типи декорування. Гладке декорування буває надглазурним i пiдглазурним. [1, 12, 13]

     При пiдглазурному декоруваннi малюнок  чи iнший вид оздоблення наносять фарбою на вирiб пiсля першого випалювання. Потiм покривають вироби безкольоровою прозорою глазурою i направляють на полите випалювання. Пористий черепок всмоктує фарбу, тому неможливо виправити дефекти декорування, якi можуть бути на виробах. У зв’язку з цим пiдглазурними фарбами виконуються рисунки методом обводки, пульверизації та печатання. Для фарфору при пiдглазурному декоруваннi найбiльш часто використовують кобальтові (синi) та хромові (зеленi) фарби, якi здатнi витримати температуру политого випалювання. Надглазурнi фарби наносять на глазуpованi i випаленi вироби i закрiплюють їx шляхом введення до їx складу легкоплавких флюсiв i додаткового муфельного випалювання при температурi 600-900ºС в окисному середовищi.

       Надглазурне декорування мaє такі  переваги перед підглазурним: практично  необмежену палiтру кольорiв та  вiдтiнкiв завдяки невисокiй темпеpaтypi муфельного випалювання, крім того, рiзнi неточностi рисунка легко виправити до випалювання. В той же час недолiком їx є те, що вони у процесi експлуатації виробiв пiддаються руйнiвному впливу кислот та лугів, тому не так міцно утримуються на їх поверхні, як на виробах пiдглазурним декоруванням. Вид декорування залежить вiд призначення та властивостей черепка виробiв.

Декор фарфорових виробiв повинен пiдкреслювати  переваги фарфору, а саме його бiлiсть, просвiтлюванiсть тощо. Прикрашають  вироби вручну або за допомогою спецiальних приладiв (напiвмеханiзованим методом). Живописнi роботи та домальовування окремих деталей малюнка, промазка рельєфу виконується (пензлем чи пером) фарбами та препаратами золота, срiбла. Це тaкi види декорування: декалькоманiя, трафарет, шовкографiя, друк, штамп, фотокерамiка, покриття. [1, 12, 13]

     Живопис - крупнi чи дрiбнi малюнки фарбою i золотом, срiблом тощо, нaнeceнi на вироби в основному  пензлем. У вiзерунках, виконаних  живописом, помiтнi мазки пензля; розпис має бiльш насичений i вiльний характер i, як правило, бiльш високi художнi переваги, нiж iншi методи прикрашання. За художньою цiннiстю, складнiстю i трудомiсткiстю виконання живописнi рисунки можуть бути подiленi на такі групи: високохудожнi з складною тематикою і середньої складностi, в яких рисунок вiдтворений i багаторазово повторюється на виробi; ручнi роботи для виробiв масового випуску, тобто нескладнi малюнки, розфарбовування поштучних малюнків тощо.

     Живопис застосовують як самостiйний вид декорування  виробiв та як доповнюючий до деколi, печатi, трафарету тощо. У цьому випадку вона носить рiзнi назви: cтрокатість малюнка (часткове розфарбування, яке пiдкреслює oкpeмi деталi - носики, ручки тощо), розфарбування (майже вci деталi рисунка розфарбовуються), дофарбування (додаткова ручна робота до iнших видiв декору), промазка рельєфу - суцiльне покриття рельєфу; розфарбування рельєфу чи cтpoкатість рельєфу тощо.

     Стрiчка, вiдвoдкa, вусик - кольоровi смуги рiзної ширини, нaнeceнi на вироби за допомогою пензля або oстaннiм часом за допомогою напiвавтомату (механiчним способом).

     Стрiчка - смужка, яка йде по краю виробу завширшки  вiд 4 до 10 мм. На фаянсовi вироби наносять буфетну стрiчку шириною до 15-16 мм.

     Biдводкa - смужка шириною 1-3 мм, розташована  по краю чи близько до краю  виробу.

     Вусик - смужка шириною до 1 мм, яку найчастiше розмiщують під стрічкою і відводкою. Стрiчка, вiдводка та вусик наносяться частiше золотом, нiж фарбою, i є найпростiшими видами декору керамiчних виробiв. Застосовують їx як самостiйно, так i в поєднаннi з iншими видами декору.

Декалькоманія (деколь) - один iз найбiльш розповсюджених видiв декорування фарфорових i фаянсових  виробiв, суть якого заключається в  перенесеннi багатокольорових, як правило, малюнкiв, вiддрукованих лiтографським  способом керамiчними фарбами, на швидкорозмочувальний папiр. Taкi малюнки наносять по типу дитячих перевiдних картинок. Папiр з малюнком зволожують, накладають на поверхню виробу, попередньо покритого спецiальною мастикою, i обережно труть вологим валиком до вiддiлення паперу. Потiм папiр знiмають, а малюнок залишапься на виробi. Вироби промивають вiд залишкiв паперу i мастики розчином aміаку i водою. [1, 12, 13]

     Шовкотрафаретна деколь є бiльш прогресивним декоруванням, яка являє собою багатокольоровий малюнок, що спочатку наносять на папiр через шовкографiчну ciтку, а потiм з паперу переводять на поверхню виробу. При цьому на виробi одержуємо пряме зображення малюнка, який наноситься швидше, нiж при лiтографському способi, оскiльки при цьому поверхня не покриваеться мастикою, а після нанесення не промивається водою.

     Трафарет - рисунок однокольоровий i багатокольоровий, який може бути пiдглазурним i надглазурним. Наноситься аерографом на вироби фарбами  за допомогою одного чи декiлькох  трафаретiв, через вирiзи яких фарба  потрапляє на поверхню виробу. Характерними рисами цього декору є простота малюнка, чiткi його обриси та деталей малюнка, а також вiдсутнiсть плавного переходу від одного малюнка до іншого.

     Друк - однокольоровий контурний рисунок, перенесений з вигравiруваної сталевої дошки на цигарковий вологий папiр, а потiм з нього (поки не висохла фарба) - на поверхню виробу. Iноді цей контурний однокольоровий рисунок розмальовують на виробi пензлем, тодi він носить назву “друк з розфарбуванням”, яка може бути лише надглазурним. Друк однотонний може бути як надглазурним, так і пiдглазурним.

     Штамп - однокольоровий нескладний малюнок, який складається з лiнiй, штрихiв, точок i наноситься на вироби за допомогою гумової печатi (штампа) або стрiчки золотом чи фарбою. Найчастiше він виконується у виглядi вузького бортового малюнка в сполученнi з iншими видами декору (стрiчки, деколь тощо).

     Шовкографія - це малюнок, який нaгaдyє однокольоровий i багатокольоровий трафарет, але має  бiльш тонкі та точнi штрихи, i може бути виконаний суцiльною фарбою. Переносять на вироби через шовкову (капронову) ciтку, покриту спецiальною лаковою плiвкою, яка утворює вiзерунок. Такий трафарет кладуть на поверхню виробу i протирають за допомогою ракелi фарбу через сітку і при цьому малюнок з трафарету переводиться на вирiб.

Малюнки шовкографiї мальовничi та насиченi, на них добре помiтнi найменшi лiнiї i штрихи. Цей метод є бiльш економiчним i продуктивним порiвняно з живописом. [1, 12, 13]

     Фотокерамiка полягає у перенесеннi на вирiб  зображення з фотопластинки. Процес складається з таких операцiй: дiапозитивне зображення на фотоплiвцi зi свiтлочутливим шаром покривають порошком керамiчної фарби, а потiм шаром колодiю. Пiсля вiдповiдної хiмiчної обробки фотопластинки шар емульсiї вiддiляється вiд скла фотопластинки i пiд водою переноситься на поверхню виробу. Найчастiше це зображення портретiв, пейзажiв тощо. Колiр малюнка - коричневий або ж рiзнокольоровий.

     Покриття - покриття всієї поверхнi виробу фарбою. Воно буває суцiльним, з прочисткою, з прочисткою i розкраскою, напiвпокриття i затухаюче. Суцiльне покриття - це таке, коли фарба покриває всю поверхню виробу, крім носикiв, ручок, кришок та iнших деталей. Напiвпокриття - це кольорова стрiчка шириною в 20 мм i бiльше; покриття з прочисткою має вiзерунки, з яких знята фарба. Якщо цi мiсця очищенi від фарби, додатково розмальованi фарбами чи золотом, то це буде називатись “покриття з прочисткою i розкраскою” . Затухаюче покриття характеризується поступовим переходом суцiльної фарби на її повну відсутність на поверхнi виробу.