Мета, завдання, форми, засоби та методика лікувальної фізичної культури при ожирінні на поліклінічному етапі

 

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра спортивної медицини і фізичної реабілітації

 

 

МЕДВЕДЄВ СЕРГІЙ СЕРГІЙОВИЧ

 

 

ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА  КУЛЬТУРА

 ПРИ ОЖИРІННІ НА ПОЛІКЛІНІЧНОМУ ЕТАПІ

 

 

Курсова робота

 

Спеціальність: 6010203 – Здоров’я людини

Спеціалізація – Фізична  реабілітація

Кваліфікація: бакалавр з  фізичної реабілітації

 

                                                                              

                                                                               Науковий керівник:

Калмикова Юлія Сергіївна

                                                                                          Старший викладач кафедри

                                                                                     спортивної медицини та

                                                                             фізичної реабілітації

 

 

 

 

 

 

Харків-2010

ЗМІСТ

 

Перелік умовних  скорочень                                                                                        3

Вступ                                                                                                                               4

Глава 1    Загальна характеристика ожиріння                                                        7

1. Етіологія і патогенез ожиріння                                                                   7
2. Класифікація та клінічна характеристика ожиріння                                9
3. Основні підходи до немедикоментозного лікування ожиріння            16

Глава 2     Механізм лікувальної дії фізичних вправ при ожирінні                   22

Глава 3   Мета, завдання, форми, засоби та методика лікувальної фізичної культури при ожирінні на поліклінічному етапі                                                  25

Висновки                                                                                                                       38 

Практичні рекомендації                                                                                             39

Перелік використаної літератури                                                                            40

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ  СКОРОЧЕНЬ

 

ЦНС – центральна нервова система

НЕЖК - неестерифіковані жирні кислоти

ШКТ - шлунково-кишковий тракт

ЕЦ - енергетична цінність

ФВ – фізичні вправи

Л Г – лікувальна гімнастика

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

     Актуальність  проблеми. Ожиріння є важливою медико-соціальною й економічною проблемою сучасного суспільства, актуальність якої визначається, у першу чергу, високою поширеністю. У більшості країн Західної Європи від 9 до 20% дорослого населення страждають на ожирінням і більш 25% мають надлишкову вагу тіла; у США — 25 і 50% відповідно.

     Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) відносить ожиріння до хронічних хвороб. У зв'язку з повсюдним зростанням частоти ожиріння ВООЗ характеризує його як епідемічне захворювання. Ожиріння вважається головним чинником ризику цукрового діабету 2 типу, порушення толерантності до вуглеводів, гіперінсулінемії, гіперліпідемії, артеріальної гіпертензії, деформуючого остеоартрозу та деяких злоякісних новоутворень.

Актуальність проблеми ожиріння полягає ще й у тому, що кількість  людей з надмірною вагою прогресивно  збільшується. Такий приріст складає 10% від колишнього кількості за кожні 10 років. Підраховано, що якщо дана тенденція збережеться, то до середини нинішнього століття практично все населення економічно розвинених країн буде хворіти ожирінням.

За останні роки в більшості  країн світу відзначається значне збільшення частоти порушення жирового обміну як серед дорослого, так і серед дитячого населення. У багатьох економічно розвинених країнах за останнє дев'ятиріччя кількість осіб з ожирінням збільшилося в 2 рази. За прогнозами експертів ВООЗ, при збереженні існуючих темпів зростання, у 2010 р. число осіб, що страждають на ожиріння, зросте на 8%, а до 2025 р. у світі буде нараховуватися більш 300 млн. осіб з ожирінням.

     Дані епідеміологічних  досліджень свідчать про те, що:

-    жінки страждають  ожирінням частіше, ніж чоловіки;

-    в усьому світі спостерігається зростання частоти ожиріння у дітей і підлітків;

-    ожиріння частіше  спостерігається у жителів великих  міст, ніж у сільській місцевості;

-    ступінь виразності  ожиріння у дітей чітко корелює  з ожирінням у батьків, особливо у матерів.

     Незважаючи  на те, що ожиріння визначається  як надлишок жирової тканини в організмі, воно є комплексним станом, що клініцисти розцінюють у даний час як хронічне захворювання, викликає порушення функції серцево-судинної системи і іншими формами патології

     На даний  час зрозумілим є , що переїдання  є не єдиною причиною ожиріння. Визначився ряд причин ожиріння - генетичні, гормональні, нервові, психологічні, метаболічні, соціально-економічні, котрі взаємозалежні між собою. Визначну роль відіграють основні фактори ожиріння - демографічні (вік, стать, національність), соціальні (рівень освіти, доходи, сімейний стан), вагітність і пологи, характер харчування, паління, зловживання спиртними напоями.

     Мета роботи. Охарактеризувати основні підходи до призначення лікувальної фізичної культури у системі фізичної реабілітації хворих на ожиріння на поліклінічному етапі

     Завдання роботи. Для досягнення мети дослідження були визначені наступні завдання:

1.Вивчити і проаналізувати літературні джерела при даній патології.

2. Розкрити етіологію, патогенез  і клінічну характеристику ожиріння.

3. Обґрунтувати механізм лікувальних фізичних вправ при ожирінні.

4.Розглянути диференційований підхід до застосування засобів лікувальної фізичної культури.

     Новизна роботи полягає у розгляді диференційованого застосування засобі лікувальної фізичної культури і систематизації основних підходів до призначення цих засобів при ожирінні.

     Практична і теоретична значимість. Представлені в роботі методики лікувальної гімнастики для хворих на ожиріння можуть бути використані у лікувально-профілактичних установах, а також у навчальному процесі для підготовки фахівців з фізичної реабілітації по дисципліні «Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів».

     Обсяг і структура роботи. Робота написана на (42) сторінках ко-мп’ютерної верстки і складається зі вступу, трьох глав, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури (30) джерел. У роботі представлені комплекси лікувальної гімнастики (3).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА 1

ЗАГАЛЬНА ХАРИКТЕРИСТИКА

 

1. Етіологія і патогенез ожиріння

 

     Етіологія. Ожиріння може бути первинним (самостійним захворюванням) та вторинним (симптом основного захворювання). Причина його – абсолютне або відносне надлишкове харчування. Розвитку ожиріння сприяють багато факторів. Ожиріння часто зумовлене збільшенням кількості або розмірів адипоцитів. Це відбувається при надмірному надходженні поживних речовин у внутрішньоутробний період протягом першого року життя. В інші вікові періоди цей фактор має менше значення.

     Первинне ожиріння розвивається на фоні спадкової схильності. Це пов’язано з порушенням функції вентромедіального відділу гіпофізу, що в нормі гальмує активність вентролатеральних ядер, які є центром регуляції апетиту. Тому ожиріння може розвиватися після пологової травми та інфекційних захворювань.

     Фактори, які сприяють реалізації спадкової схильності:

I. Надмірний апетит, зумовлений:

а) звичкою;

б) психогенними факторами;

в) розладами гіпоталамічних структур;

г) порушенням вуглеводного обміну.

II. Зниження витрати енергії  у зв’язку з:

а) малорухливим способом життя;

б) конституціональними загальними низькими витратами енергії;

в) тривалим ліжковим режимом  під час хвороби;

г) ураженням м’язів (поліомієліт) тощо.

III. Порушення жирового  обміну:

а) зниження синтезу білків і підвищення утворення та відкладання  жиру, утворення глюкози, а потім  і жиру з білків;

б) порушення утилізації жиру;

в) підвищене накопичення  жиру в тканинах.

     Вторинне ожиріння (гіпоталамічне, церебральне) розвивається після інфекції, інтоксикації, черепно-мозкової травми, млявих септичних процесів, енцефаліту, органічного ураження ЦНС (аденома гіпофізу, краніофарингіома, крововилив, кіста, гліома).

     Ендокринне ожиріння один із симптомів первинної патології ендокринних залоз: гипертіцизма, гипотіреоза, гіпогонадизма. Однак при усіх формах ожиріння, які є в тому або іншому ступені гіпоталамічні порушення, що виникають або первинно, або в процесі розвитку ожиріння.

     Патогенез. При ожирінні в організмі спостерігаються такі зміни:

 1) посилення ліпогенезу та збільшення розмірів адипоцитів внаслідок переїдання;

 2) підвищення метаболічної активності адипоцитів;

 3) збільшення концентрації жирних кислот у крові;

 4) споживання м’язами, здебільшого поліненасичені жирні кислоти, в умовах конкуренції неестерифікованих жирних кислот та глюкози (цикл Рандле);

 5) підвищення рівня глюкози в крові;

 6) посилення секреції інсуліну та збільшення його концентрації в крові;

 7) підвищення апетиту.

     Останній фактор призводить до переїдання та замкнення «порочного кола». Звідси при ожирінні у дітей завжди відзначається зміна вуглеводної толерантності, підвищення рівня антагоністів інсуліну в крові, постійне перевантаження інсулярного апарату.

     Подібні зміни спостерігаються також у разі вторинного ожиріння.

Основним проявом порушення  обміну речовин при ожирінні є  недостатня утилізація глюкози м’язами. Жирова тканина захоплює більшу кількість  глюкози й перетворює її на резервні ліпіди. Чим більше жирової тканини, тим менше глюкози надходить у м’язи.

     У разі розвитку ожиріння збільшується не тільки об’єм жирових тканин, але й кількість їх. При ожирінні загальна кількість жиру може досягати 40-50% маси тіла.

     Лабільність регуляторної системи у дітей, надмірне споживання вуглеводів і жирів призводить до перенаповнення депо глікогену, переключення вуглеводного обміну на утворення жиру та його регуляцію. Харчова глюкоза перетворюється на жир під дією інсуліну. Спочатку гіперінсулінізм має функціональний характер, потім розвиваються тяжчі порушення вуглеводного обміну.

     При ожирінні чутливість тканин до інсуліну знижується рідко; у половини пацієнтів порушується толерантність до глюкози. Гіперсекреція інсуліну сприяє підвищенню апетиту і відкладанню жиру. Надмірне харчування. Рідкі прийоми їжі призводять до підвищення інтенсивності ліпідного обміну (схильність до кетоацидозу, зміна співвідношення фракцій ліпопротеїдів тощо). Кетогенез знижений, розвивається метаболічний ацидоз і гіперліпідемія.

     Пригнічення ліполізу в жировій тканині проявляється підвищенням рівня неестерифікованих жирних кислот (НЕЖК) у крові, що порушує утилізацію глюкози й сприяє розвитку інсулінової недостатності.

     У препубертатний та пубертатний періоди часто спостерігається підвищення продукції адренокортикотропних гормонів гіпофізом і, відповідно, гіперфункція надниркових залоз, а це може спричинити посилення неоглюкогенезу та активації контрінсулярних факторів. У міру прогресування захворювання включаються гіпоталамічні механізми його патогенезу.

     Первинною ланкою патогенезу гіпоталамічного та церебрального ожиріння є ураження гіпоталамічних центрів регуляції – підвищення тонусу переднього відділу гіпоталамусу, гіпофункція задніх ядерних груп.   

 

2. Класифікація та клінічна характеристика ожиріння

 

     Класифікація ожиріння

1. Первинне ожиріння:

а) екзогенно-конституційне;

б) аліментарне.

2. Вторинне ожиріння:

а) церебральне (пухлини головного  мозку, травми черепа, синдром пустого  турецького сідла, запальні захворювання);

б) гіпоталамічне (гіпоталамо-гіпофізарне, діенцефальний синдром);

в) ендокринне (гіпофізарне, тиреогенне, наднирникове, гіпогенітальне);

г) ятрогенне (приймання нейролептиків  та ін.).

3. Змішане ожиріння.

4. Рідкісні форми ожиріння.

     Ступені ожиріння:

I ступінь — надлишкова  вага перевищує нормальну масу  тіла на 10–29 %;

II ступінь — надлишкова  вага перевищує нормальну масу  тіла на 30–49 %;

III ступінь — надлишкова  вага перевищує нормальну масу  тіла на 50–99 %;

IV ступінь — надлишкова  вага перевищує нормальну масу  тіла більше 100 %.

     Товщина шкірної складки при ожирінні I ступеня збільшується у 2 рази, II – у 2,5 рази, III – у 2,9 рази, порівняно з нормою.

     Для первинного ожиріння характерне рівномірне відкладання жиру, що зазвичай відзначається в ранньому віці. На початкових стадіях захворювання надлишок маси тіла помірний, хворі не мають істотних скарг. Проте, відносно швидке прогресування ожиріння веде до погіршення самопочуття, підвищеної втомлюваності, головного болю, транзиторного підвищення артеріального тиску, спраги. З’являються шкірні зміни (фолікуліт, мармуровість, гіперпігментація), задишка, тахікардія, біль у ділянці серця, у правому підребер’ї.