Лікарська сировина тваринного походження. Отрута змій

    Гадюка  звичайна або живородна  (Vipera berus )

     Поширення: це самий розповсюджений вид гадюк в Євразії, ареал у Європі поширюється до 68° півн. ш., на південь приблизно до 45° півн. ш., в горах – на висотах до 3000 метрів. На відміну від більшості інших видів змій, які є теплолюбивими видами, звичайна гадюка зустрічається подекуди навіть за Полярним колом (узбережжя Баренцева моря). У межах ареалу зустрічається кілька підвидів. В Україні звичайну гадюку можна зустріти в лісовій, лісостеповій зонах та в Карпатах.

     Опис: гадюка звичайна відносно невелика в розмірах, довжиною до 75 см. На півночі ареалу зустрічаються екземпляри довжиною до 1 м. Навкруги середини тіла розташовано 19 рядів лусок. Довжина хвоста у самців 8-12 см, у самиць 6-10 см. Тіло відносно товсте. Самиці зазвичай крупніші за самців. Голова округло-трикутна, чітко відмежована від шиї, на верхній частині вкрита дрібними щитками, серед яких є три крупних щитка – лобний та два тім'яних. Зіниця вертикальна. Кінчик морди заокруглений, а носовий отвір прорізано в середині носового щитка. На переднім краї верхньої щелепи розташовані крупні рухливі трубчасті отруйні зуби. Забарвлення тулуба коливається від сірого до коричневого з оливковими та червоно-бурими відтінками, з характерною темною зигзагоподібною лінією вздовж хребта та іксоподібним малюнком на голові. Від ока до кута рота тягнеться темна смуга. Кінчик хвоста світліше тулуба, жовтуватий або червонуватий. На півночі зустрічаються чорні форми. У новонароджених гадюк сірі та оливкові відтінки у забарвленні відсутні.

     Спосіб  життя: в Україні найчастіше зустрічається на луках, галявинах, болотах, на берегах річок, озер і струмків. Густота заселення гадюк дуже нерівномірна. В сприятливих місцях гадюки створюють великі скупчення – їх густота може сягати 90 особин на 1 га, але частіше не перевищує 3-8 на 1 га. Після зимівлі з'являються на поверхні землі звичайно в квітні-травні. Влітку сховищем для гадюк служать нори різноманітних тварин, пустоти в гнилих пеньках і поміж камінням, кущі, копиці сіна. Гадюки можуть поселятися в покинутих будівлях.

     В середній смузі гадюки активні в  денний час. Люблять грітися на сонці, можуть це робити і просто на стежці, на пеньках, каменях. Полюють як правило  в сутінках. Харчуються переважно  дрібними гризунами, жабами, комахами. Зареєстрована тривалість життя – 15 років, згідно деяких авторів – до 30 років. Зимує поодинці, невеликими групами або великими скупченнями по 200-300 особин у підземних пустотах, трухлявих деревах, норах гризунів та інших природних укриттях. Разом з гадюками тут можуть зимувати інші види змій, іноді – земноводні. Температура у таких місцях не повинна бути менше ніж 2-4°C. Тривалість зимівлі становить біля 180 діб, на півночі ареалу на 2-3 тижні більше, на півдні – менше.

     Розмноження: статевої зрілості досягають у 4-5 років, при довжині тіла 340 мм у самців та 450 мм у самиць. Парування проходить через 2-4 тижні після виходу з зимової сплячки. В цей період спостерігаються турніри самців, в яких суперники намагаються притиснути голову супротивника до землі, та отримати право на самицю. Гадюка яйцеживородна. Вагітність триває біля 3 місяців. Зародки живляться не тільки за рахунок жовтка яйця, але й за рахунок кровоносної системи матері. Самиця народжує 5-12 дитинчат довжиною 160-180 мм. У високогірних районах розвиток зародків затримується і молоді особини народжуються тільки весною наступного року. До першої линьки молоді гадюки знаходяться біля гнізда, а потім розповзаються. Молоді особини кілька тижнів можуть обходитись без їжі за рахунок поживних речовин, які отримані з яйця.

     Отрута: отрута звичайної гадюки за механізмом токсичної дії є отрутою переважно геморагічної (викликає крововилив), кровозгортаючої та місцевої некротичної дії. Чим ближче місце укусу до голови, тим він небезпечніший. Навесні отрута гадюки більш токсична, ніж влітку. Укус гадюки викликає наростаючий біль. За крововиливом розповсюджується затікання. При попаданні отрути в кров загальна реакція може розвиватися одразу або через деякий час – півгодини, годину. Найчастіше це відбувається через 15-20 хвилин (дані з різних джерел). З'являється в'ялість, головний біль, нудота, інколи блювота, пришвидшений пульс, крутиться голова. Але незважаючи на те, що отрута гадюки досить сильна, летальні випадки трапляються досить рідко.

     Отрута  гадюки звичайної входить до складу мазі «Віпросал В» і препарату «Віпраксин».

    «Випросал В» (Unguentum «Viprosalum» В)

     Мазь білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, із запахом камфори чи скипидару.

     Склад: 1 г мазі містить 0,05 МOД отрути гадюки звичайної сухої, 30 мг камфори рацемічної, 30 мг скипидару живичного та 10 мг саліцилової кислоти;

     Допоміжні речовини: парафін твердий, вазелін, гліцерин, спирт ацетилстеариловий, натрію ацетилстеарилсульфат, натрію хлорид, вода очищена.

     Форма випуску. Мазь для зовнішнього застосування.

     Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовують місцево при болях в суглобах і м’язах.

     Фармакологічні  властивості. Основною діючою речовиною мазі ВІПРОСАЛ В є отрута гадюки звичайної (Vipera berus L.), яка містить фосфоліпазу, фосфодіестеразу, гіалуронідазу та інші активні речовини. Отрута гадюки містить також пептиди специфічної дії, які є причиною гемолізу, збільшують проникність капілярів, впливають на згортання крові. При місцевому застосуванні отрута гадюки має подразнюючу та болезаспокійливу дію, активізує захисні механізми організму при ресорбції.

Мазь  ВІПРОСАЛ В містить також речовини, які подразнюють чутливі нервові  закінчення, і у такий спосіб справляє місцевоподразнюючу та болезаспокійливу дію. Локальне подразнення шкіри є причиною змін і вибіркового зменшення кровопостачання та трофіки внутрішніх органів, які іннервуються тими самими сегментами спинного мозку. Додаткове подразнення спричиняє додаткову активацію антирецептивної системи у відповідному сегменті спинного мозку, що стає на заваді первинним больовим імпульсам досягти кори головного мозку і перешкоджає сприйняттю болю. Крім болезаспокійливої дії камфори саліцилова кислота і скипидар мають також антисептичну дію, а саліцилова кислота – ще й кератолітичну дію.

     Показання для застосування. Болезаспокійливий засіб для зовнішнього застосування при ревматичних болях, невралгії, радикуліті та інших захворюваннях із супутнім больовим синдромом.

     Спосіб  застосування та дози. На хвору ділянку наносять 5-10 мг (1-2 чайні ложки) мазі ВІПРОСАЛ В і втирають у шкіру залежно від інтенсивності болю 1-2 рази на добу, до зникнення больового синдрому. Тривалість курсу лікування залежить від характеру та тяжкості захворювання. Застосування мазі для лікування дітей не вивчалось.

     Побічна дія. При підвищеній чутливості шкіри до компонентів мазі можуть виникати свербіж, набряк або кропив’янка. В цьому випадку рекомендуєтся припинити лікування і змити мазь зі шкіри. Перелічені ознаки минають після припинення лікування. Щоб запобігти побічним діям рекомендується попереднє нанесення невеликої кількості мазі на шкіру для визначення чутливості до препарату.

     Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів мазі, виразки та інші шкірні захворювання, гострий туберкульоз легенів, порушення мозкового та коронарного кровообігу, схильність до виникнення ангіоспазмів, тяжкі порушення функцій нирок і печінки. Препарат не можна застосовувати в періоди вагітності та лактації.

     Передозування. Не відмічалось. При випадковому потраплянні на слизові оболонки мазь спричинює сильне подразнення.

     Особливості застосування. Мазь ВІПРОСАЛ В не можна наносити на ушкоджену шкіру. Щоб уникнути сильного подразнення, треба слідкувати, аби мазь не потрапила в очі або на слизові оболонки.

Віпраксин (Vipraxinum pro injectionibus)

      Віпраксин – це водний (з додавання гліцерину) розчин отрути гадюки звичайної, випускається в ампулах по 1 мл. Поряд із специфічним впливом, обумовленим складовими частинами отрути, терапевтичний ефект віпраксина пов'язаний з рефлекторною дією на організм, з надходженням біогенних речовин, що виникають у місці введення препарату. Використовується в якості болезаспокійливого і протизапального засобу, при невралгія, міалгіях, хронічних неспецифічних моно- і поліартритах, міозитах і інших захворюваннях. При підвищеній чутливості можуть виникати побічні ефекти: біль в області серця, суглобах, головний біль, блювота, підвищення температури.

    Гадюка  степова (Vipera ursini)

     Поширення: ареал включає в себе Європу (Греція, Німеччина, колишня Югославія, Франція, Італія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Албанія, Україна (Крим; Запорізька область), Казахстан, Росія (степова і лісостепова зони європейської частини, степові райони Передкавказзя і Великого Кавказу, Південного Сибіру. На півночі ареал досягає Волзько-Камського краю, на сході – Алтаю і Джунгарії.

     Опис: рівнинна степова гадюка – велика змія з довжиною тіла близько 550 мм і довжиною хвоста 70–90 мм, самки часто більші за самців. Максимальна довжина тіла самців досягає 610 мм, самок – 630 мм. Голова злегка витягнута, краї морди підведені. Верхня поверхня голови попереду лобового і надочноямкових щитків покрита дрібними щитками неправильної форми. Міжщелепний щиток зазвичай стосується одного апікального щитка. Носовий отвір прорізано в нижній частині носового щитка. Навколо середини тулуба – 19-21 ряд лусок. Черевних щитків – 120-152. Зверху гадюка забарвлена в буро-сірі тони, з більш світлою серединою спини і з чорною або темно-коричневою зигзагоподібної смугою по хребту, іноді розбитою на окремі плями. З боків тулуба – ряд темних нерізких плям. На верхній стороні голови розташований темний малюнок. Черево сіре, зі світлими крапками.

     Спосіб  життя: на суші гадюка пересувається досить повільно, але добре плаває і може підійматися на гілки чагарників і низькорослих дерев. У пошуках їжі вона відвідує колонії мишоподібних гризунів і гнізда птахів.

Степова гадюка полює на дрібних хребетних  тварин (мишоподібні гризуни, пташенята  наземно гніздових птахів та ящірки), прямокрилих комах (сарана, коники, цвіркуни) і павукоподібних. Молоді гадюки харчуються комахами і дрібними ящірками.

     Розмноження: сезон активності триває з кінця березня-квітня по жовтень. Після зимової сплячки з'являється при температурі не нижче 4-8°C. Навесні гадюка зустрічається на поверхні вдень, а в літні місяці – вранці і ввечері. Тривалість сезону активності в Передкавказзі становить 210-225 діб. Період спаровування в квітні-травні, в серпні самки приносять 3-10 дитинчат довжиною 130-160 мм. У Предкавказзі вагітність триває 90-120 діб, самка приносить від 4 до 24 дитинчат в липні-вересні. Довжина новонароджених особин 110-130 мм при масі тіла 3,2-4,4 г. Статевої зрілості досягають на третьому році життя при довжині тулуба 270-300 мм.

     Отрута: раніше степова гадюка використовувалася для отримання отрути, але у зв'язку з різким скороченням чисельності цей промисел припинений. У багатьох районах (наприклад, на Україні) у зв'язку з розорюванням земель вона практично зникла або збереглася лише на невеликій території. У всіх європейських країнах цей вид значиться під охороною Бернської конвенції так як знаходиться під загрозою зникнення.

     Отрута  гадюки степової входить до складу препаратів «Віпратокс» і «Віпералгін».

ВІПРАТОКС (Vipratox)

     Лінімент білого кольору з характерним запахом камфори та ялицевої олії.

     Склад: 100 г лініменту містить отрути гадюки степової 16 МОД 1.76 мг, саліцилової кислоти 1 г, камфори рацемічної 3 г, ялицевої олії 3 г;

     Допоміжні речовини: натрію хлорид, соняшникова олія рафінована, вазелін, гліцерин, емульгатор Т-2, вода очищена.

     Форма випуску. Лінімент.

     Фармакотерапевтична група. Препарати, які застосовуються місцево при болі в суглобах та м`язах.