Засоби формування елементарних математичних уявлень у дітей та форми їх організації

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет дошкільної та початкової освіти

Кафедра дошкільної освіти

 

 

 

 

Курсова робота

Засоби формування елементарних математичних уявлень у дітей  та форми їх організації

 

 

 

 

 

 

Виконавець:      студентка 3 курсу, 371 групи,

Спеціальності:"Дошкільне виховання.Спеціалізація:

         логопедія"

денної форми  навчання

Козлова  Н.

 

Науковий керівник: доцент

Л. Ізотова 

Херсон - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 3

I.Організація навчання й математичного розвитку дітей дошкільного віку 5

1.1.    Психолого-педагогічні особливості  дітей дошкільного віку 5

1.2. Методи  та форми організації навчання  дітей елементам математики 11

II. Методика застосування засобів  на заняттях з математики 21

2.1. Роль дидактичних засобів у математичному розвитку дітей 21

2.2. Інноваційні  технології з формування елементарних  математичних уявлень 28

Висновки : 30

Список  використаних джерел: 31

Додаток 33

 

 

ВСТУП

 

Формування елементарних математичних уявлень -   це величезний внесок як у  систему знань дитини, так і в розвиток пізнавальних процесів - сприймання та мислення. В основі розвитку   математичних   уявлень   лежить   пізнання кількісних співвідношень між предметами. Вони можуть бути зрозумілі лише тоді, коли діти навчаться порівнювати між собою предмети та групи предметів.  

Актуальність теми обумовлена тим, що діти дошкільного віку виявляють  спонтанну цікавість до математичних категорій: кількість, форма, час , простір, які допомагають їм краще орієнтуватися  в речах і ситуаціях, упорядковувати й зв'язувати їх один з одним, сприяють формуванню понять.

Дитячі садки  враховують цей інтерес і намагаються розширити знання дітей у цій області. Однак знайомство зі змістом цих понять і формуванням елементарних математичних уявлень не завжди систематично, і найчастіше, хочеться бажати кращого. Концепція з дошкільному навчання, орієнтири й вимоги до відновлення змісту дошкільного навчання окреслюють ряд досить серйозних вимог до пізнавального розвитку молодших дошкільників, частиною якого є математичний розвиток.

Усе вище зазначене підтверджує  актуальність обраної теми курсової роботи "Засоби формування елементарних математичних уявлень у дітей  та форми їх організації".

Об'єктом дослідження є навчання математики дітей дошкільного віку.

Предметом    дослідження є дидактичне забезпечення з формування елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку.

У   зв'язку   з   цим   метою   дослідження   є   теоретично обґрунтувати використання засобів у процесі формування елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1. Охарактеризувати психолого-педагогічні особливості дітей дошкільного віку.    
2. Дослідити методи та форми організації навчання дітей елементам математики.

3. Розкрити роль дидактичних засобів у математичному розвитку дітей

4. Дослідити інноваційні технології з формування елементарних математичних уявлень.

 

Під час написання роботи були використані такі методи:

• теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури,
• систематизація,
• узагальнення.

Курсова робота складається  із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Організація навчання й математичного розвитку дітей дошкільного віку

1.1.    Психолого-педагогічні  особливості дітей дошкільного  віку

У дошкільному віці відбуваються значні зрушення у формуванні особистості  дитини. Змінюється її спосіб життя, зміст  і форми спілкування з іншими людьми, різко зростають можливості фізичного і психічного розвитку, породжуючи нові потреби, інтереси, а  отже, й нові спонукання до дедалі більш  різноманітних видів діяльності.

Особливо великі зміни  відбуваються у змісті, напрямі і  формах активності дітей дошкільного  віку. Адже завдяки своїй активності дитина вступає в практичні, дійові відносини з навколишніми предметами і в спілкування з людьми [8].

В активності дитини-дошкільника  відбуваються помітні зміни. Насамперед іншим стає зміст активності. Якщо дворічні діти охоче виконують прості рухи і задовольняються процесом самої дії: охоче стрибають, бігають, чиркають олівцем на папері, возять щось у кімнаті або в саду, то дошкільники дедалі частіше спрямовують  свою активність на досягнення якогось  результату дії. Чотирирічна дитина вже не просто проводить лінії, а  робить спробу намалювати щось конкретне, не стрибати, а перестрибнути через  мотузочок, через канавку, не возити вантажівку, а перевозити на ньому  цеглинки.

Оскільки дії дитини дедалі частіше спрямовуються на одержання  сподіваного і бажаного результату, вони набувають певної системності, цілеспрямованості й організованості. Завдяки довільному наслідуванню і  зростаючій здібності до навчання активність дошкільника дедалі частіше набуває  форми різних видів діяльності: гри, виконання окремих трудових, фізичних або навчальних дій [15].

Хоч активність дошкільника набуває форми діяльності, три-п'ятирічні діти ще нерідко задовольняються тим, що виконують окремі розрізнені дії: намотують мотузочок на паличку, копають і пересипають пісок, переливають воду, ліплять з пластиліну кульки тощо.

З розвитком дитини не тільки збагачуються форми і види її фізичної активності, а ускладнюється й  структура її. Виникає новий тип  активності — розумова діяльність. Спочатку дитина лише включається в  практичні дії, змінюючи їх форму. Вона спочатку осмислює дію, яку виконує, потім починає її планувати, ставить мету, обдумує спосіб її досягнення, міркує, критикує, виправляє [8].

З середини дошкільного  віку розумова активність вже перестає обов'язково спиратись на фізичну дію. Дитина здатна до "чистої" розумової діяльності: вона обдумує побачене і почуте, відгадує загадки, складає оповідання до малюнка, запитує, сперечається. У цій новій формі активності величезна роль належить мовленню. Слухання, розповідання, словотворчість стають спеціальними видами діяльності дитини-дошкільника.

Після 4-5 років помітно  зростають можливості ініціативної перетворювальної активності дитини. Набутий наслідуванням зразків  і виконавчих дій практичний досвід, мислення, яке розвивається, і уявлення дітей та усвідомлення ними своїх  можливостей породжують нові бажання  і спонукають їх до ініціативної, а  потім і творчої активної дії.

В іграх і малюнках, у  спілкуванні з дітьми і дорослими  дошкільник дедалі частіше виявляє  ініціативу, вигадку.

Пізнавальна активність. Розумова активність, що розвивається, змінює й орієнтувальні дії дитини. Замість безладних, шукаючих вони стають організованими, дослідницькими, справді пізнавальними (О. Запорожець, Т.Єндовицька, Г.Мінська, З.Богуславська) [15].

Ця нова якість дій дитини виявляється як у поводженні з  речами, так і в спілкуванні  з людьми. Маля (1 р. 5 міс. - 2 р.), виконуючи  дії з предметами, пізнавало   їх   властивості.   Але   його   активність   мотивувалася   загальною установкою "що це?", "що таке?". Здобутий результат сама дитина не сприймає як нове відкриття, нове знання, хоч ним і збагачується її практичний досвід. При цьому, як справедливо зазначає Л. І. Божович, речі часто самі "притягують" до себе дії дитини. У дошкільника ця «привабливість», що йде від речей, слабне. Активність дитини дедалі частіше спричиняється її інтересами і потребами .

Дошкільника цікавить не тільки новий для нього предмет сам  собою. 4-6-річні діти хочуть дізнатися  і про його будову, призначення, спосіб використання, походження. Мотивом, що спонукає дошкільника маніпулювати предметами, є пізнавальний інтерес.

Дитина хоче дізнатися, як працює годинник, що в нього всередині. Де захований дзвінок у телефоні? Як магніт тримає цвяхи? Як відчиняються двері в поїзда метро? Це пізнавальне відношення чітко виступає у специфіці дитячих запитань, адресованих дорослим. Кількість запитань різко зростає до 5-6 років.

Розвиток пізнавальних інтересів  у дошкільників чітко виступає в  тому, що зростає бажання дітей  займатися розумовою діяльністю. Після 4-5 років діти люблять міркувати, сперечатися, розв'язувати задачі, головоломки, добирати слова в риму, порівнювати  різні речі і явища між собою  тощо [3].

Дошкільник чекає від  дорослих відповіді на питання, добивається  ясності, висловлює сумнів. Чотири, п'ятирічна дитина стає "чомучкою". В неї формується запитальне ставлення  до навколишнього світу.

Стійкість такого допитливого  ставлення дитини до дійсності залежить від того, культивують дорослі  це ставлення до навколишнього світу  чи гасять його своїм зневажливим  ставленням до запитань дітей і небажанням відповідати на них. Але якщо вихователь підтримує запитання дитини, спонукає саму дитину шукати розв'язки задачі, яка  виникла, якщо своїми відповідями спрямовує  її думку на постановку і розв'язання нових посильних задач, то в дитини формуються дуже цінні риси особистості  — цікавість, допитливість, спостережливість. Ці якості особистості надають активності дитини чіткої пізнавальної спрямованості [19].

У процесі формування в  дітей-дошкільників пізнавального  ставлення до навколишнього світу  чітко розкриваються деякі сторони  пізнавальних інтересів, У них яскраво  виражена насамперед єдність інтелектуального і емоційного ставлення людини до предметів дійсності. У них тісно переп-літаються старі, тобто раніше набуті знання, і нові, невідомі, незвичайні, які, проте, дитина сприймає як цікаві тільки тоді, коли вони вже трохи відомі [ 6 ].

Ставлячи запитання і  дістаючи на них відповіді старших  або однолітків, дитина аналізує ті складні факти життя, з якими  вона зустрічається. Пізнавальна активність дитини спонукає й дорослого пояснювати їй, показувати наявні в житті залежності між явищами. Так дитина вчиться  узагальнювати, переходить до категоріальних і усвідомлених знань. Ситуативність мислення, характерна для 3-5-річних дітей, поступово долається.

Діти дедалі більше звільняються від залежності від тих житейських умов, в яких дано конкретне завдання, і переходить до узагальненого й  логічного його розв'язання в думці (О. Концева, О. Запорожець та ін.) [24].

Інтерес у дошкільників виявляється  в глибоко емоційному ставленні  до навколишнього, в ненаситному  бажанні узнавати невідоме, в радості  від зроблених відкриттів, у зацікавленості, яка формується,

Спілкування. Протягом дошкільного віку різко змінюються зміст і форми активності дитини в її спілкуванні з іншими людьми і в її ставленні до самої себе.

Зміна активності спілкування  зумовлена тими новими відносинами  з дорослими, які виникли на основі зрослих можливостей дитини. Роль дорослого в житті дитини змінилася, і внаслідок цього перебудувалися відносини вихователя з вихованцем.

У дітей переддошкільного віку складається «споживче» ставлення  до дорослих, особливо до близьких людей. Мати, яка є насамперед вихователькою  для них, — джерело задоволення  потреб. Хоч у дошкільника це ставлення  частково ще зберігається (у молодших групах), проте воно відіграє дедалі меншу роль у визначенні інтересу дитини до дорослого. Тепер діти багато можуть зробити самі і не потребують постійної опіки дорослих.

Основним мотивом, що спонукає дитину вступати в спілкування з  дорослими, є змістовність цього  спілкування. Дитина до 3-4 років відкрила, що дорослі багато знають, що вони все  вміють, можуть все показати, навчити. Дорослий стає авторитетом для дитини. Дошкільники дедалі частіше придивляються  до того, як діють дорослі, і наслідують їх. Це наслідування буває вже на вищому рівні, ніж у дитини, і має  довільний характер. Наслідування дорослого, його дій, а потім і взаємовідносин з іншими людьми найбільш яскраво  виявляється в рольових іграх  дошкільників [8].

Змінюються і взаємовідносини  дошкільника з однолітками. Виникає  бажання гратися з іншими дітьми, а старший дошкільник взагалі  не може гратися сам: він прагне розповісти щось товаришеві, виконати разом з  ним трудові доручення. Радість  від спільної діяльності породжує нові відносини між дітьми: товариськість  і початки дружби. Діти піклуються один про одного, сумують без друзів, намагаються допомогти товаришеві, уважні до малят. Набутий кожною дитиною  практичний досвід життя і спільної з іншими дітьми діяльності створює  можливості для формування перших маленьких  колективів.

Активність дитини в спілкуванні, як і пізнавальна активність, набувають  у дітей дошкільного віку керованого, довільного характеру. Вихователь за допомогою  правил регулює поведінку дитини. Правила стають основою також для оцінки дитиною своїх дій і якостей, дій і якостей інших дітей, а також своїх взаємовідносин у колективі [19].